Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Бібліотечні події
Онлайн-проєкти
Читацькі об'єднання
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Віртуальні книжкові виставки
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Бібліотека у форматі Д°
Музей книги
Творчість дітей
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проєкт "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

Грінченко Борис Дмитрович

Прізвище, ім’я, по батькові     

найбільш вживане

Грінченко Борис Дмитрович

псевдоніми

Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Ів. Перекоти-поле, Гречаник

криптоніми

-

Роки життя

дата народження

27 листопада (9 грудня) 1863 року

дата смерті

23 квітня (6 травня) 1910 року

Географічний аспект

місце народження

хутір Вільховий Яр, Харківська губернія, Російська імперія

місце смерті

Оспедалетті, Італія

місця перебування

Харків, Херсон, Слобожанщина, Катеринославщина, Чернігів, Київ, Оспедалетті (Італія)

Увійшов в коло дитячого читання

Дитячий письменник

Письменник

Український письменник, перекладач, видавець

Основні дифініції щодо постаті

Педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч

Нагороди, звання, відзнаки     

22 серпня 2011 року в Києві було відкрито пам’ятник Борисові Грінченку (скульптор — Микола Обезюк, архітектор — Микола Босенко).
Київський університет носить ім’я Бориса Грінченка.
Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка щороку відзначає Премією імені Бориса Грінченка учених, просвітян, громадських і політичних діячів, які зробили значний внесок у розбудову незалежної України, утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження історичної пам’яті, формування національної свідомості та піднесення духовності й добробуту українського народу, просвітницьку і подвижницьку діяльність в ім’я України.
4 липня 2012 року українським Парламентом було ухвалено Постанову «Про відзначення 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка».
22 листопада 2013 року Національним банком України введено в обіг пам’ятну ювілейну монету «Борис Грінченко» номіналом 2 гривні.
У Львові є вулиця Бориса Грінченка.
У селі Олексіївка Перевальського району Луганської області розташований «Меморіальний музей Б.Д. Грінченка»

Літературознавчі статті

Матеріали з Інтернету:

Борис Грінченко біографія коротко [Електронний ресурс] // Dovidka.biz.ua: [вебсайт]. — Режим доступу: https://dovidka.biz.ua/boris-grinchenko-biografiya-korotko/ (дата звернення: 11.05.2021). — Назва з екрана.

Грінченко Борис Дмитрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: [вебсайт]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Грінченко_Борис_Дмитрович (дата звернення: 11.05.2021). — Назва з екрана.

Грінченко Борис Дмитрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України: [вебсайт]. — Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=31898 (дата звернення: 11.05.2021). — Назва з екрана.

Грінченко Борис Дмитрович [Електронний ресурс] // УКРЛІТ.ORG: [вебсайт]. — Режим доступу: http://ukrlit.org/hrinchenko_borys_dmytrovych (дата звернення: 11.05.2021). — Назва з екрана.

У НБУ для дітей:

Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка / А. Животенко-Піанків ; передм. А. Погрібний. – Київ : Просвіта, 1999. – 175 с.

Історія української літератури XIX ст. (70-90-ті роки). У 2 кн. : підруч. для студентів філолог. спец. вищ. навч. закл. Кн. 1 / за ред. О. Гнідан. — Київ : Вища школа, 2002. – 575 с. : іл. – [C. 430-462].

Качкан В. Українське народознавство в іменах. У 2 ч. Ч. 1 / В. Качкан ; за ред. А. Москаленко ; передм. А. Погрібного. – Київ : Либідь, 1994. – 333 с. [С.178-187].

Луцик Д. Літопис педагогічної думки в Україні / Д. Луцик , Т. Логвиненко. – Дрогобич : Відродження, 1999. – 158 с. [С. 65-73].

Любар О. Історія української школи і педагогіки : навч. посіб. / за ред. О. Любара. – Київ : Знання, 2003. – 450 с. [С. 227-232].

Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина XIX — XX ст.) : хрестоматія / упоряд. Л. Березівська та ін. – Київ : Науковий світ, 2003. – 418 с. [С. 80-91].

Нариси історії українського шкільництва (1905-1933) : навч. посіб. / О. Сухомлинська [та ін.] ; Міжнар. фонд «Відродження» ; за ред. О. Сухомлинської. – Київ : Заповіт, 1996. – 302 с. [С. 228-238].

Персоналії в історії національної педагогіки : 22 видат. укр. педагоги: Підручник / А. Бойко [та ін.] ; М-во освіти і науки України ; під заг. ред. А. Бойко. – Київ : Професіонал, 2004. – 576 с. : іл. – [С. 339-359].

Погрібний А. Поклик дужого чину : статті. Портрети. Силуети. Наближення. Публіцистика / А. Погрібний ; вступ. ст. В. Дончика та П. Кононенка ; упоряд. Г. Погрібна. – Київ : Просвіта, 2009. – 677 с. – [С.153-234].

Світанок Вітчизни : Українська література кінця XIX — початку XX ст. / упоряд. і передм. А. Чічановського ; худож. Є. Андрусенко. – Київ : Грамота, 2005. – 511 с. – [С. 491-506].

Бібліографія


У фондах відділу рідкісних та цінних видань НБУ для дітей:

Книги

Грінченко Б. Байки / Б. Грінченко. – 3-тє вид. – Київ : Видання М. Грінченко. – 126 с. : іл.

Грінченко Б. Дзвоник / Б. Грінченко. – 3-тє вид. – [Харків] : Книгоспілка, [1930]. – 16 с. : іл.

Грінченко Б. Кавуни : оповідання / Б. Грінченко ; обкл. Н. Соболя. – 3-є вид. – Харків : Книгоспілка, 1930. – 16 с. : іл.

Грінченко Б. Кавуни / Б. Грінченко ; Пед. Бюро Полтав. Губерн. Земства ; худож. О. Олійник. – Полтава, 1917. – 12 с. : іл.

Грінченко Б. Книга казок віршом / Б. Грінченко ; з мал. Ю. Михайлова. – 4-те вид. – Київ : [б. в.], 1917. – 168 с.

Грінченко Б. Під тихими вербами / Б. Грінченко. – [Харків] : Український робітник, 1928. – 233 с. – (Дешева літературна бібліотека).

Грінченко Б. Про хлопця, що боровся з морем / Б. Грінченко ; мал. та обкл. Г. Діна. – Київ : Культура, 1930. – 23 с. : іл.

Грінченко Б. Рибячі танці : байка / Б. Грінченко ; мал. П. Діденко. – Чернігів : Сіверянська Думка, 1918. – 11 с. : іл.

Грінченко Б. Робінзон : оповідання про те, як один чоловік по чужих краях мандрував і як він на острові серед моря жив / Б. Грінченко. – 3-тє вид. – Київ, 1918. – 60 с. : іл.

Грінченко Б. Сестриця Галя : оповідання / Б. Грінченко. – 3-є вид. – Київ : Книгоспілка, 1930. – 16 с. : іл.

Грінченко Б. Сирітка : казка / Б. Грінченко ; [з мал. Ю. Михайлова]. – Київ : [б. в.], 1914. – 8 с.

Оповідання про хлопців / попереказували Б., М. та Н. Грінченки. – Катеринослав : Укр. Вид-во в Катеринославі, 1917. – 53 с. : іл.

Оповідання про дітей / попереказували Б., М. та Н. Грінченки. – Катеринослав : Укр. Вид-во в Катеринославі, 1917. – 119 с. : іл.

Оповідання про дітей / попереказували Б., Н. та М. Грінченки. – 2-е вид. – Київ : [б. в.], 1917. – 115 с. : іл.

Рукавичка ; Дід та баба : нар. казки / із зб. Б. Грінченка. – Київ : Український Учитель, 1911. – 16 с. : іл.

Українська граматка до науки читання й писання / зложив Б. Грінченко. – Київ : Криниця, 1917. – 64 с. : іл.

Українські народні казки, вибрані для дітей : з мал. / упоряд. Б. Грінченко. – Вид. третє. – Київ : [б. в.], 1917. – 159 с. : іл.

Українські народні казки, вибрані для дітей / упоряд. Б. Грінченко ; з мал. худож. І. Бурячка, О. Сластьона й А. Іванова ; обгортка худож. І. Бурячка. – Вид. друге. – Київ : Український учитель, 1910. – 193, [3] с. : іл.

Чайченко, Василь. Книга казок віршом / Б. Грінченко. – Львів : Накладом Наукового Товариства ім. Шевченка, 1894. – 136 с. : іл.

Періодика

Журнал «Жовтеня»

Пастушки /Б. Грінченко // Жовтеня. – 1940. – № 7.

Іконографія

Грінченко Борис Дмитрович

Електронні ресурси

Дякою нас тоді люди згадають : до 155-ї річниці від дня народження українського прозаїка, поета, науковця Б. Грінченка [Електронний ресурс] // Національна бібліотека України для дітей : [вебсайт]. — Режим доступу: https://chl.kiev.ua/default.aspx?id=5798. — Назва з екрана. — Дата звернення: 14.05.21.

Біографічна довідка

Ми знаємо Бориса Грінченка як письменника, поета, автора славнозвісного «Словаря української мови», але не слід забувати, можливо, найголовніше: він один із небагатьох «будителів» національної свідомості, один із небагатьох справжніх будівничих національної ідеї, один із небагатьох істинних патріотів України.
9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині народився Борис Грінченко. Його батько Дмитро Якович – шляхтич, відставний штабс-капітан, мав кілька десятин землі, водяний млин. Мати – дочка полковника Поліксенія Літарьова. Батько добре знав українську мову, але спілкувався нею тільки із селянами, дома ж розмовляли лише російською. Але хлопчик змалку полюбляв слухати мелодичну, поетично-лагідну рідну мову. Грамоті він навчився в сім’ї і досить рано перечитав усе, що було в батьківській бібліотеці. Тонка і емоційна дитяча уява насичувалася вабливим світом образів, заохочувала до творчості. І скоро, під враженням прочитаного, підліток починає писати і сам. Він створює рукописний журнал, який заповнює власними оповіданнями та віршами.

Особисте життя

У 1883 році у Змієві на вчительських курсах Борис Грінченко познайомився з молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у його житті була найважливішою. Щирі задушевні розмови, спільні інтереси, листування зблизило їх так, що вони називали одне одного лише по-родинному: «Сестро Марусю», «Брате Борисе». Письменникові, самотньому в той час, було важко, а однодумців, щирих і вірних, не зустрічалось. І тільки з Марією Миколаївною він не почувався самотнім. Вони були однодумцями і однолітками. Він палко і щиро закохався у цю розумну, добру й відверту дівчину, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах. На початку 1884 р. вони одружуються. Того ж року народилась донечка Насточка. Молоді батьки між собою і дочкою спілкувалися виключно українською. Самі писали для донечки перші книжечки, потім український рукописний буквар та рукописну читанку «Квітка». За ними Борис Дмитрович вчив і інших дітей читати, тому що всі підручники на той час були російськомовні. Б. Грінченко викладав у приватній школі Х.Д. Алчевської, у с. Олексіївці Катеринославської губернії. Донька Настя бавилася з селянськими дітьми, частенько до села приїздили Алчевські. Тоді Настя бавилася з Христинкою, онукою Христини Данилівни. Після шести років вчителювання Грінченки попрощалися із селом Олексіївка. Насті треба було продовжити навчання. У той час у Катеринославі не було такого середовища серед інтелігенції, де б можна було знайти спільне за інтересами товариство. Друзі з Чернігова були зацікавлені переїздом до них Грінченка, особливо ж В. Самійленко, М. Коцюбинський — його соратники з «Братства тарасівців». З 1894 року родина переїхала до Чернігова. Б. Грінченко влаштувався на посаду ділознавця оціночної комісії і почалася «неволя канцелярська». Але за доносом Бориса Дмитровича було звільнено. Після звільнення Грінченка із Земської управи, родина опинилися у скрутному матеріальному становищі. Через деякий час друзі допомогли влаштуватися йому у Чернігівському музеї української старожитності завзятого колекціонера Василя Тарновського. Музей на той час був одним із найбагатших зібрань з історії, мистецтва, літератури, етнографії та археологічних знахідок в Україні. Тільки експонатів з іменем Тараса Шевченка нараховувалося 758. Борис Грінченко із властивою йому працьовитістю взявся за діло. Разом із Марією Миколаївною цілими днями і вечорами проводив упорядкування нагромаджених безцінних скарбів української старовини. У 1900 році був складений і виданий великий том «Каталога музея украинских древностей». Багато довелось їздити по Україні й розшукувати нові невідомі експонати. Маленька кімнатка Грінченків на Чернігівському шосе дивувала гостей: господарі її завжди щось писали, редагували. Марія Грінченко, письменниця (псевдонім Марія Загірня), перекладач із десятка мов, брала на себе більшу частину редакційної роботи. А поряд них Настуся зростала, писала поезії, перекладала з англійської, єврейської, французької. У 1902 році Борису Дмитровичу запропонували взяти участь у створенні словника української мови. І сім’я Грінченків вирішила відгукнутися на запрошення. Вони переїжджають до Києва. Матеріальні умови в Києві були набагато кращими, але це не змінило ні характеру, ні працьовитості письменника. Він повністю поринув у роботу над словником, який мав бути закінчений до першого листопада 1904 року. Донька Грінченків Настя, переїхавши у Київ разом із батьками, вступила до восьмого класу гімназії Дубинської. Дівчина цікавилась українським національним рухом, перекладала, робила спроби писати, захоплювалась музикою. Після закінчення гімназії Настя поїхала до Львова, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів М. Грушевського, Ф. Колесси, К. Студинського. Незабутнє враження справила на неї зустріч з І. Франком. Крім того, Настя познайомилася з членами РУП (революційна українська партія), і це її повністю захопило. Приїжджаючи додому в Київ, не дивлячись на перевірку, вона привозила підпільну літературу. Анастасія обрала революційний шлях, ставши активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху. Архівні документи засвідчують її пряму причетність до збройних виступів у роки першої російської революції, в яких вона брала участь зі своїм нареченим. Саме за це її було запроторено до буцегарні. Батьки з розумінням ставилися до революційної діяльності доньки і витратили немало зусиль, щоб звільнити її з в’язниці за станом здоров’я. Невдовзі надійшла трагічна розв’язка: Настя Грінченко померла 1908 року, а за нею і її крихітний син, єдиний онук письменника. Борис Грінченко тяжко пережив нещастя, у яке потрапила його родина. Він починає хворіти і у вересні 1909 року виїздить разом із дружиною на лікування до Італії. Південне місто Оспедаленні стало його останнім життєвим притулком. 6 травня 1910 р. не стало видатного українського письменника, вченого, освітнього і громадського діяча. Похорони відбулися 9 травня у Києві на Байковій горі.
 «Життя порожнє, все опустіло. Нема чим жити. Лишилася тільки праця, і я житиму для праці», — записала Марія Грінченко.

Педагогічна діяльність та погляди

З 1881 року починається освітньо-педагогічна діяльність Б. Грінченка, яка тривала до 1893 року. Молодого вчителя посилають на роботу у відстале село. Ця школа у Введенському запам’яталась назавжди, але не розчарувала його щодо значення учителя в суспільстві. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини.
У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївка Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області). Відома освітня діячка і письменниця Х.Д. Алчевська відкрила народну школу у маєтку свого чоловіка. Христина Данилівна була незадоволена навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти, їй порадили запросити у школу Бориса Дмитровича. Разом із дружиною вони повністю присвятили себе навчально-виховній роботі. Христина Данилівна була задоволена самовідданими вчителями. У свою чергу Борис Дмитрович був задоволений, що управителька школи не втручалася в навчально-трудовий процес.
Спочатку селяни з підозрою і недовір’ям приглядалися до нового вчителя, несхожого до тих, які вже були в їхньому селі. Спершу їх найбільш дивувало, що вчитель і вчителька, які приїхали до них, розмовляють «по-мужицькому». Але повільно учні та їхні батьки почали розуміти і вже не розпитували, чому він, пан, розмовляє так, як вони. Рідне слово запанувало серед учнів і батьків. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як педагог-новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності, він написав тут близько двохсот творів.
Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Катеринославщині, в селі Олексіївці, має всеукраїнське значення. Можна із впевненістю сказати, що саме тут Б. Грінченко сформувався як письменник. Прозові та поетичні твори, публіцистичні есе — надбання шестирічного перебування в Олексіївці.
Педагогічна система Б. Грінченка спиралася на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. З самого початку педагогічної діяльності Б. Грінченко виступив проти фізичних покарань учнів, за розвиток їхньої ініціативи та зближення з учителем. Навчання рідною мовою — один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. Свої педагогічні погляди Б. Грінченко виклав у багатьох працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та в численних художніх творах про учителів, школу, дітей.
Значну роль у розбудові української національної школи відіграли підручники, створені Б. Грінченком. І тільки після 1905 року, коли були зняті деякі заборони на українське слово, Борисові Грінченку вдалося надрукувати свою «Українську граматку». Він хотів підготувати до друку й читанку під назвою «Рідне слово», але не встиг. І вже після його смерті у 1912 році Марія Загірня, додавши до читанки трохи власного матеріалу, видає цю книжку дещо переробленою. Поряд із прізвищем Бориса Грінченка з’являється її ім’я. Читанка містить 30 параграфів різноманітної тематики, обсягом 167 сторінок. Важко переоцінити роль читанки Бориса та Марії Грінченків для українського малого читача, особливо перший випуск, коли був повний вакуум україномовної книжки в Східній Україні. По суті, «Рідне слово» — прообраз сучасних дитячих енциклопедій. Саме тому вона залишається актуальною і для сучасного читача.

Літературна творчість

Починаючи з 80-х pp. XIX ст. його різножанрові твори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімом (П. Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах. Виходять у світ поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Пісні та думи» (1895 р.), «Хвилини» (1903 р.) та інші. Вийшли з під пера поеми: «Смерть отаманова» (1888), «Лесь, преславний гайдамака» (1900), «Матільда Аграманте» (1897); створив 77 байок і упорядкував їх у збірку «Байки» (1911). Найбільш талановито виявив себе у прозі. Борис Дмитрович написав чимало оповідань, чотири великі повісті: «Сонячний промінь» (1890), «На розпутті» (1891), «Серед темної ночі» (1900), «Під тихими вербами» (1901).
У жанрі малої прози розповідається про складне та занедбане становище тогочасної школи («Украла», «Екзамен», «Непокірний»), про знедолене дитинство («Каторжна», «Сестриця Галя», «Ксеня», «Дзвоник»), показано життя дітей сільської бідноти («Без хліба», «Кавуни»), доступно й зрозуміло для дітей змальовано історичні події в оповіданні «Олеся».
Розуміючи важливість казки в дитячому вихованні, створює віршовані оповідання та віршовані казки. Сюжети для цих творів брав із народних джерел. Так, у 1894 році з’явилася «Книга казок віршем». Збірка мала велику популярність серед дітей, про що свідчить кількість її перевидань.
Публікуються п’єси Б. Грінченка «Лісні зорі» (1897), «Нахмарило» (1897), «Степовий гість» (1898), «Серед бурі» (1899), «На громадській роботі» (1901).
Головним змістом і смислом життя для Б. Грінченка стала боротьба за українську національну справу. У своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у газеті «Буковина» в 1892-1893 роках, Б. Грінченко робить критичний огляд тогочасного суспільного стану, звертається до аналізування причин занепаду національних змагань та висловлює думи й побажання щодо активізації процесів відродження. Письменник глибоко й повно аналізує ці проблеми, керуючись критерієм історичного підходу, обмірковує зміст і суть таких понять, як патріотизм, національна свідомість, українська інтелігенція, національна література.
Крім того, Б. Грінченко провадив значну видавничу діяльність. Він розгорнув справді героїчну боротьбу з царською цензурою за створення книг для народного читання. Особливо широко розгортає він цю роботу в Чернігові, де організовує єдине в той час в Україні народне видавництво. Відомо, як важко було друкувати книжки для українського читача в царській Росії, оскільки панувала заборона на україномовні книжки, а з 1895 року – спеціально на дитячу книжку.
З 1894 по 1902 роки Б. Грінченко видав понад 50 книжок для народу, серед них оповідання М. Коцюбинського («Ялинка», «Харитя», «П’ятизлотник»), одну з кращих збірок П. Грабовського «Кобза», в тому числі і власні твори, а також ряд збірок українського фольклору, кілька науково-популярних брошур.
Б. Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися, знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжнього народного єства стало видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895—1899), «З вуст народу» (1900), «Література українського фольклору (1777—1900)» (1901).
У 1902 році, переїхавши до Києва, письменник разом із дружиною Марією Загірною працює над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словаря української мови» (1907—1909), який містить 68 тисяч українських слів із народної та писемної мови, починаючи від Котляревського і до початку XX століття. Цю визначну роботу було відзначено Російською Імператорською Академією Наук — удостоєно другої премії М. І. Костомарова.
У 1905 році Грінченко укладає збірник «Червона квітка», виданий Іваном Франком у Львові. Оригінальні поезії і переклади в ньому мають високе громадське звучання. Через рік Грінченко упорядкував і видав збірник «Досвітні огні», який відкривався однойменною поезією Лесі Українки.
Багато зроблено перекладів творів зарубіжної класики. Перекладав твори Фридріха Шиллера, Йоганна-Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго, Едмондо де Амічіса та ін.
А також Б. Грінченко був активним дописувачем критико-бібліографічного відділу журналу «Зоря». Свої зведені праці з поточної бібліографії він публікував під назвою «Новості української літератури» і «Нові українські книжки» під псевдонімами В. Чайненко і В. Вільхівський. Це були інформаційно-бібліографічні повідомлення з побіжними оцінками видань або збірники рецензій. Такий зведений матеріал бібліограф подав за 1886 та 1889 рр. У 1890-і роки він вміщував у «Зорі» окремі рецензії, іноді оцінював і львівські книжки. Б. Грінченко вимагав від редакції «Зорі» систематичної роботи в галузі поточної бібліографічної інформації, вказував на недостатнє рецензування продукції галицьких друкарень, пропуски окремих творів, висловлювався за публікацію оглядів щомісячних періодичних видань.
Особливою увагою Бориса Дмитровича користувалася література для народного читання. Він присвятив їй спеціальну статтю «Популярні книжки», нерідко робив відгуки на новинки цієї літератури.
У 1911-1913 роках Марія Грінченко видавала бібліотечну серію «Книжки пам’яті Насті Грінченко». У Києві побачила світ книга італійського письменника Едмондо де Амічіса «Серце» з написом «Пам’яті внука нашого Волі Грінченка, присвячуємо цей переклад. Б. та М. Грінченки».
Борис Грінченко разом із дружиною збирали книги. Їхня бібліотека налічувала понад шість тисяч книг переважно наукового змісту. На її основі створено першу публічну бібліотеку (тепер це Наукова бібліотека України імені В. Вернадського).

 

Для редагування, видалення інформаціі про дитину з сайту або повідомлення про нелегальний контент Ви можете звернутися за адресою: library@chl.kiev.ua

 
 
Останнє оновлення: 5/7/2022
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей