Основоположник практичної космонавтики
|
Жити просто так — не можна.
Жити треба з захопленням!
С.П. Корольов |
Всесвіт завжди надзвичайно вабив людство. Його хотіли пізнати, йому присвячували свої мрії та теоретичні розробки багато талановитих особистостей. Серед них чимало й українців. Першопрохідцем у царині ракетної справи був О.О. Засядько (1779–1837), його наступником вважають К.І. Константинова (1817–1871). Про реактивний літальний апарат уперше висловив думку М.І. Кибальчич (1853–1881). Понад сорок років трудився над теорією реактивного руху К.І. Ціолковський (1857–1935), рід якого походив від гетьмана Северина Наливайка. Генієм космонавтики був Ю. Кондратюк ((1897–?) О.Г. Шаргей). А людиною, яка вперше втілила у життя мрію всього людства, став Сергій Павлович Корольов. Сторіччя від дня його народження відзначали 12 січня 2007 року. Дві великі дати в «космічній» історії пов’язані з його ім’ям: 4 жовтня 1957 року – запуск першого штучного супутника Землі і 12 квітня 1961 року – космічний політ навколо Землі першого космонавта нашої планети Юрія Олексійовича Гагаріна. Академік, двічі Герой Соціалістичної Праці (1956 р., 1961 р.), Генеральний конструктор ракетно-космічної техніки завжди пам’ятав, хто він і чиїх батьків син. У своїй анкеті студентських років у графі «національність» він написав: «українець». Сергій Павлович любив рідну мову, любив співати українські пісні, залюбки читав «Кобзаря» Т.Г. Шевченка, знав багато віршів поета напам’ять.
Народився майбутній конструктор 12 січня 1907 року у місті Житомирі у родині вчителя-словесника Павла Яковича Корольова та Марії Миколаївни Москаленко. Однак сімейне життя батьків було дуже недовгим. Після переїзду до Києва вони розлучилися. Сергійка виховували батьки матері, які проживали у Ніжині. Мама навчалася на Вищих жіночих курсах у Києві, а Сергійко підростав, вчився, слухав розповіді дідуся про козаччину. Бабуся ж прищеплювала онукові любов до праці, виховувала його волю і наполегливість. Згодом мати вдруге вийшла заміж. Вітчим Сергія М.Г. Баланін став йому справжнім другом на все життя. Сім’я Баланіних переїхала жити в Одесу, де вітчим працював інженером, а мама викладала у школі українську мову. Для Сергія настала пора навчання у гімназії, потім — у дворічній професійній будівельній школі. 1921–го року у місті розташувався загін гідролітаків ГІДРО-3. Ці літальні апарати дуже зацікавили хлопця. Він добре вивчив їхні двигуни, а після польоту на гідроплані вирішив стати пілотом або будівельником літаків. У 1923 році в Україні було створено Товариство авіації та повітроплавання і Сергій вступив до планерного гуртка цього товариства, самостійно здобуваючи знання з авіації та планеризму. 1924 року Сергій Корольов став студентом Київського політехнічного інституту (КПІ), обравши спеціальність, пов’язану з авіаційною технікою. Одночасно з навчанням він працював. І ким тільки не був Сергій у цей період: рознощиком газет, вантажником, столяром, покрівельником, навіть знімався у кіно. У листі до Марії Миколаївни він писав: «Встаю годині о п’ятій. Біжу в редакцію, забираю газети, а потім біжу на Солом’янку розношу. Так ось і заробляю вісім карбованців». Тут же, у КПІ, Сергій вступив до планерського гуртка. Трудився захоплено, часто ночами, спав у майстерні просто на стружках. Він умів і любив працювати, робив усе ґрунтовно та надійно. Згодом вітчима призначили на роботу у Москву. Сергій попрощався з рідною Україною і 1926-го року перевівся у Московське вище технічне училище, де навчався у групі з аеромеханіки. 1927-го року Сергій став ще і курсантом Московської школи пілотів та пілотів-планеристів. У той час він багато літав, опановуючи нові типи планерів. У тебе може виникнути питання, чому саме планерами захопився С. Корольов? Либонь тому, що на зорі повітроплавання конструктори, будуючи свої гвинтові машини, наслідували птахів, їхній вільний, майже без порухів крил, політ над землею. Розвиток авіації всіх країн пройшов через планеробудування. Після знайомства з роботами К.Е. Ціолковського Сергій зацікавився ракетами, реактивними двигунами та космосом. І це стало справою його життя. 1929-го року Сергій Корольов закінчив навчання. Дипломною роботою його була розробка під керівництвом А.М. Туполєва легкого двомісного літака СК-4. Потім молодий інженер-конструктор деякий час працював у авіаційній промисловості.
У жовтні 1930-го року пройшов Всесоюзний зліт планеристів, на якому Сергій Корольов представив свій новий планер СК-3 «Червона зірка». На ньому вперше в історії авіації льотчик-випробувач В. Степанчонок у вільному польоті здійснив знамениту фігуру вищого пілотажу — «Петлю Нестерова» («мертву петлю»). В особистому житті Сергія Павловича також відбулися зміни: він одружився, народилася донька Наталія.
С.П. Корольов належав до когорти людей, в яких уява і мислення випереджували час. Він часто задумувався над створенням апаратів, що дозволили б піднятися у вищі шари атмосфери: стратосферу, мезосферу. То був буремний час. Нікого не дивували найнезвичайніші оголошення. Наприклад, таке: «... створюється група з вивчення реактивних двигунів... Усіх, хто бажає працювати у даній галузі, що може вважатись галуззю, здатною підготувати міжзоряні польоти, просимо назвати свою адресу...». Цю групу організовували С.П. Корольов і Ф.А. Цандер. У ній Сергій Павлович керував будівництвом та випробовуванням перших ракет.
1933-го року було організовано Реактивний науково-дослідний інститут, де С.П. Корольов почав працювати на посаді начальника групи ракетних апаратів. У 1934 році вийшла його перша друкована праця «Ракетний політ у стратосфері». Уже тоді вчений був переконаний, що настане час, коли завдяки саме реактивними двигунами «... перший земний корабель вперше покине Землю».
Призначення, звання, посади — багато різних дат і подій було у біографії Сергія Павловича Корольова. Серед них і арешт 1938 року у часи масових репресій як «спеціаліста-шкідника» неіснуючої підпільної організації. Суд виніс вирок: десять років виправно-трудових робіт на золотоносних копальнях сумнозвісної Колими. У пошуках справедливості мати Сергія Павловича звернулася по допомогу до уславлених пілотів, Героїв Радянського Союзу Валентини Гризодубової та Михайла Громова. Вирок було переглянуто, але авіаконструктора не звільнили, а направили у спеціальний табір, де в’язнями було багато відомих вчених, серед них і А. Туполєв. На той час С.П. Корольов був на межі повного фізичного виснаження. Чотири роки знаходився Сергій Павлович у закритих конструкторських бюро, «шарашках», як їх називали ув’язнені. В’язні-авіаконструктори спроектували штурмовик-бомбардувальник У-2, що став грозою для фашистів, а С.П. Корольов працював над проектом керованої аероторпеди, вирішив ряд інших проблем, пов’язаних з авіацією. 1944-го року Сергія Павловича звільняють, і вже з волі, у першому листі, адресованому матері та дружині, він писав: «Тепер я знаю ціну і сонячному променеві, і ковтку свіжого повітря, і скоринці сухого хліба...». Незабаром конструктора відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки. 1946-го року Сергія Павловича призначають головним конструктором балістичних ракет. Проходять десять років напруженої праці, творчих мук, радісних звершень, утім, майже нікому не відомих. Визнання та всенародного вшанування за життя С.П. Корольову не судилося. Адже на все, що було пов’язано з його ім’ям, було накладено найсуворіший гриф «Цілком таємно», і навіть його статті друкувались за підписом «Професор К. Сергєєв». Але вчений мріяв про більше — про освоєння космосу. Була створена рада головних конструкторів під керівництвом С.П. Корольова, якого колеги поміж собою називали з любов’ю СП.
Уже перші ракети конструкторського бюро С.П. Корольова використовувалися для польотів на висоту від 100 до 500 кілометрів. Метою цих запусків було вивчення сонячних та галактичних випромінювань, магнітного поля Землі, поведінки високо-розвинутих тварин в умовах космосу і рішення проблеми повернення їх на Землю та ін. 4 жовтня 1957 року під безпосереднім керівництвом С.П. Корольова ракета-носій вивела на навколоземну орбіту перший в історії людства штучний супутник. Його позивні почула вся планета. Ця подія була блискучою перемогою С.П. Корольова та його співробітників, чудом космічної техніки, тріумфом людського розуму, початком космічної ери людства. Супутник був невеликий, масою всього 83,6 кілограми. Згодом дійсний член Академії Наук СРСР С.П. Корольов сказав: «Він був малий, цей найперший штучний супутник нашої старої планети, але його дзвінкі позивні рознеслися по усіх материках і серед усіх народів як втілення відважної мрії людства». На думку Сергія Павловича, найточнішу оцінку цій події дав французький фізик Ф. Жоліо-Кюрі: «Це велика перемога людини, що є поворотним пунктом у історії цивілізації. Людина більше не прикована до своєї планети».
Наступні два польоти супутників намітили дві лінії розвитку космонавтики: підготовку та здійснення польотів кораблів з космонавтами на борту та запуск у космос автоматичних приладів, аж до посадки на інші небесні тіла та повернення їх на Землю.
12 квітня 1961 року С.П. Корольов знову вразив світ. Відбувся перший космічний політ людини — Юрія Олексійовича Гагаріна на кораблі «Восток». З того часу цю дату відзначають як Всесвітній день авіації та космонавтики. Перед стартом Сергій Павлович спокійно інструктував посланця у міжзоряний простір: «Юрію Олексійовичу! Отже, я хочу вам просто нагадати, що після хвилинної готовності мине хвилинок шість, перш ніж почнеться політ. Тож ви не хвилюйтесь». Ділова, чітка настанова. Але скільки праці, хвилювань, безсонних ночей за цими словами!
Перший космічний корабель «Восток» зробив лише один виток навколо Землі, який тривав 108 хвилин. Однак вчені одержали надзвичайно цінну наукову інформацію. Ось деякі дані про будову цього одномісного корабля: маса — 6170 кг, у тому числі апаратура — 2000 кг. При його спорудженні було використано 240 електронних ламп, 760 електромагнітних реле, сотні перемикачів, десятки кілометрів монтажного дроту. Крісло космонавта було спеціально облаштоване: передбачалися запас кисню, продукти харчування, радіостанція, надувний човен та ін. Цей політ довів, що добре натренована людина може успішно переносити перевантаження, невагомість та інші фактори космічних польотів. Усього на космічну орбіту було виведено шість кораблів такого типу.
З кожним роком програма космічних польотів все більше розвивалася і ускладнювалася: збільшувалася потужність ракетних двигунів, зростала маса небесного вантажу, удосконалювалося дистанційне управління, ставали більш далекими космічні траси і тривалішими космічні польоти, урізноманітнювалися наукові дослідження.
Дані, отримані під час польотів кораблів «Восток», дали можливість спроектувати досконаліший космічний корабель «Восход». 12 жовтня 1964 року було виведено на орбіту корабель цього типу з трьома космонавтами на борту: командиром корабля, бортінженером та лікарем. 18 березня 1965 року член навколоземної експедиції корабля «Восход-2» О. Леонов уперше вийшов у відкритий космос. За життя Сергія Павловича на його космічних кораблях у космосі побувало більше десяти космонавтів. Продовжуючи розвивати програму польотів із людиною на борту, С.П. Корольов приступив до реалізації своїх ідей щодо створення довгодіючої орбітальної станції. Її прообразом став принципово новий, досконаліший за попередні, космічний корабель «Союз». Він мав побутове приміщення, де космонавти могли перебувати без скафандрів, займатися фізкультурою, відпочивати. У ході польоту була передбачена можливість стикування на орбіті двох кораблів, вихід у відкритий космос, повернення космонавтів на Землю, доставка із Землі продуктів харчування, наукового обладнання. На жаль Сергій Павлович не дожив до практичного втілення цієї конструкторської ідеї — першого старту «Союзу». Цей проект виявився настільки вдалим, що з деякими змінами такі кораблі літають і донині. Під керівництвом С.П. Корольова відбулися польоти автоматичних апаратів для вивчення Місяця, Венери, Фобоса — супутника Марсу, комети Галлея. Розроблялися і запускалися штучні супутники Землі, такі як «Космос». Великою заслугою Сергія Павловича є те, що він передбачив практичне, земне, застосування космонавтики. Після старту другого супутника Сергій Павлович сказав: «Надійний міст із Землі в космос уже перекинуто запуском штучних супутників, і дорога до зірок відкрита».
Помер Сергій Павлович Корольов 14 січня 1966 року. Уже чотири десятиліття тому, але його пам’ятають багато людей. Праці вченого і досі у русі, у роботі. У стосунках з людьми Сергій Павлович був суворий, вимогливий, але надійний, уважний і щедрий, поважав і цінував людей. Він був блискучим організатором, його не лякала відповідальність. Головне — у нього була мета, заради здійснення якої Сергій Павлович Корольов усе життя вчився і титанічно працював. Мати конструктора говорила: «Наші предки — українські козаки, і син мій успадкував від них, як видно, вміння, дерзновенність, волю, ту волю, яка допомогла йому сягнути омріяної мети».
С.П. Корольов думками був у Всесвіті, але залишив незабутній слід на Землі. Люди завжди пам’ятатимуть геніального конструк-тора космічних кораблів. У Житомирі, Москві, на Байконурі йому споруджено пам’ятники, створено музеї, його ім’ям названі вулиці, проспекти, учбові заклади, кораблі, високогірний пік на Памірі, астероїд і кратер зі зворотного боку Місяця.
Можливо, що і ти, ознайомившись із біографією Сергія Павловича Корольова, полюбиш небо, станеш ракетобудівником чи прокладеш свою дорогу у Всесвіті, досягнеш нових звершень у космонавтиці, яких так чекає рідна українська земля. Щиро бажаємо успіхів!
Попередня Наступна 