Дбайко — мій і твій найперший друг
Ти вже прочитав цікаву розповідь Тамари Коломієць про себе і свою творчість. Отже, настав час вирушити в подорож сторінками її книжок. У доробку поетеси більше двадцяти видань для дорослих та понад три десятки — для дошкільнят та молодших школярів. Це, зокрема, книжки «Пастушок», «Червоний пароплав», «Біббобище», «Починаються дива», «Хто розсипав роси», «Веселе місто Алфавіт», «Загадки світлофора», «Помічники», «Хиталочкагойдалочка» та інші. У 2006 році вийшли друком дві великі барвисті книжки Тамари Коломієць, в яких зібрано найкращі вірші, загадки, пісеньки, казки, написані для дітей, починаючи з 1961 року, а також багато її нових творів.
Збірка, яку ми розгорнемо насамперед, називається «Найперша стежечка». Надрукувало її відоме видавництво дитячої літератури «Веселка». А художник Едуард Колесов проілюстрував її яскравими, образними малюнками. Спочатку прочитаємо передмову до цієї книжки і довідаємося багато цікавого про дитинство поетеси Тамари Коломієць, яке й дотепер залишилося в її пам’яті та надихнуло на чудові вірші. У них простежується велика любов і повага до людей, до праці, до всього живого в природі. Змальоване нею у віршах можна чітко собі уявити. А ще в них відчутний дух казковості і таємничості. Ось, наприклад, один із перших віршів збірки:
Стоїть новий будинок.
До нього — сто стежинок.
А в ньому — сто доріжок.
Там тупця двісті ніжок.
Там сотня голосочків,
Дзвінкіших від дзвіночків.
Там всілись на полиці
Ведмеді і лисиці.
Здається, що ми потрапили у казку. Та ні!
Всі знають цей будинок
Він зветься — дитсадок. |
Так образно і з любов’ю поетеса зуміла розповісти про звичайний дитячий садочок. Вірш «Тижнева сімейка» теж про дитячий садочок та цікаві щоденні справи малят.
В тижні днів аж цілих сім —
В дитсадку ми раді всім.
Та ми з тобою заглянемо сюди у п’ятницю.
П’ЯТНИЦЯ —
І мрійниця, й вигадниця.
— Погляньте, — каже
дітворі, —
Стоїть ракета у дворі.
Чого ж дарма вона стоїть?
Сідайте швидше — і в політ!
А приземлились... за столи.
Ану, обідать, щоб росли! |
І хто ж з цим не погодиться? Рости і дорослішати треба всім. Поетеса Тамара Коломієць добре знає, що малята і юні школярики вміють не тільки фантазувати і бавитись, а й працювати. І у вірші «Сміх лунає у дворі» вона пропонує разом зі школярами знову помандрувати у дитсадок.
Цього разу щоб полікувати
Тих ляльок і ведмежат,
Що поламані лежать.
Лікувати ми умієм —
І підклеїм, і зашиєм... |
Про умілі рученята Тамара Опанасівна розповідає у багатьох свої творах. Вірш «Братик і сестричка» саме про таких дітей
Братик для сестрички
Чистить черевички,
Сплів бичка з соломи
Склеїв з шишок гнома. |
Та й сестричка не відстає від нього . Вона вишила дві пташечки на його сорочці. А дівчинка із вірша «Праля» турбується про свою ляльку. Вона сама випрала ляльчине убраннячко: спідничку й хусточку. Не тільки вмілі, а й посправжньому вигадливі руки у білочубого хлопчика із вірша «Чоловічки». А ще у нього добре серце. Ось послухай:
Поглянь, які із жолудів
Виходять чоловічки —
В них круглі шапочки руді
І загорілі щічки...
На підвіконня влізуть
вмить,
Де хвора дівчинка лежить,
Зігнуть пружинкиніжки
І стрибнуть прямо в ліжко. |
Чим не забава для дівчинки? Та наш герой утік, залишився невідомим. Такого ж умільця і фантазера зустрінеш у вірші «Червоний пароплав». Хлопець змайстрував собі червоний пароплав: дістав червоної парусини, обклеїв нею рубку, обшив тугий каркас, поставив щоглурею і прикріпив прапор. Улітку він візьме пароплав із собою у морську мандрівку.
І тебе терміново взятися до діла змусить вірш «Візьму вербову гілочку».
Візьму вербову гілочку,
А в ній проріжу дірочку,
Довкола кору обіб’ю —
Сюрчка веселого зроблю.
Легеньку горошину
Всередину укину.
Сюрчатиму ходитиму,
Всіх солов’їв будитиму. |
То як, мій любий мандрівнику? Зробиш і собі такого сюрчка? Тамарі Опанасівні у своєму дитинстві доводилося не раз робити такі речі, адже, як ти вже знаєш, вона бавила молодшого братика. Мабуть, ти теж знаєш, скільки уваги потребують ці маленькі братики й сестрички. Скільки терпіння треба мати, щоб тільки покласти їх у ліжечко і приспати.
Хиталочкогойдалочко,
Гойдайся, не скрипи.
Кричалочко Наталочко,
Мала сестричко, спи!
Хить та хить.
Тихо. Цить. («Хиталочкагойдалочка»). |
Ну що ж, мій любий читачу, ми з тобою трішечки потрудилися разом з героями першого розділу «Червоний пароплав», дечому навчилися. А тепер авторка цієї книжки запрошує тебе побувати на природі (розділ «Луговий аеродром»), подивитися, чим зайняті комахи, птахи і звірята, послухати, як дзвонить синенький дзвоник, як ранок приходить у ліс, як грає музикаджміль, а довкіл нього витанцьовують сонячні промінчики. Зустрінеш тут двох незвичайних їжаків.
Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі листки
І сказали:
— Ми — кущі,
Золоті у нас плащі
На дощі.
Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі грибки
І сказали:
— Ми — пеньки,
Наросли у нас грибки,
Як горбки. («Їжаки»). |
То, може, це не їжаки? Про кого всетаки розповідає авторка? Відповісти на це запитання допоможе ілюстратор книжки — художник Едуард Колесов. Його малюнок вміщено поряд з віршем. То ж роздивляйся!
Поетесі Тамарі Коломієць також вдалось підгледіти, як капелюшник Боровик, взувши черевик на єдину ногу, розносив у саквояжі наймодніші капелюхи.
Ці, оранжеві, — лисичкам,
Ці, крислаті, — для груздів,
А прим’яті, невеличкі —
Це для зморшків, для дідів.
Шив їх власними руками,
Наділяю задарма. |
Запам’ятав? Коли будеш разом з дорослими збирати гриби, це тобі може стати в пригоді. Познайомившись з цим щедрим Боровиком з вірша «Капелюшник Боровик», ми помандруємо за село.
За селом
Луговий аеродром —
Величезний чорний пень.
А на ньому цілий день
Не вщуха робота:
Вирушають в білий світ
У небачений політ
Джмеляки —
Літаки,
Бабкивертольоти.
Облітавши все навкруг,
Приземлилися на луг.
Лиш під вечір стихне гам —
Тихотихо стане там. |
Вночі на пеньку засяють світляки. Вони вкажуть дорогу тому, хто заблукав. От така яскрава картинаказка розгортається у «Луговому аеродромі» Тамари Коломієць. А у її вірші «Грімвівчар» ти легко уявиш громавівчаря, який ляскає батогом, заганяючи до кошар хмароковечок. З цікавістю спостерігатимеш за бобом («Біббобище»), який жив собі у торбі на стіні, а напившись води, пустив білий пагінець. Потім впав у пухку ріллю, став зеленим стебельцем, випустив квітки, пов’язав тугі стручки і вродив аж сто бобів. Таку казково гарну, загадкову природу змалювала поетеса у своїх віршах.
А тепер у розділі «Хто розсипав роси» ти познайомишся з цікавим персонажем багатьох її творів. Це працелюбний хлопчикмізинчик Дбайко. Поетеса назвала його своїм найпершим другом і впевнена, що ти теж з ним затоваришуєш. Своїми синіми оченятами він «зорить весело кругом» і вміє вершити казкові величні справи — розсипати роси в сині верболози, струсити з хмарок дощик на долини, повісити над лісом райдугу. Проте Дбайко не цурається і справ звичайних. Уранці він вирушає велосипедом на роботу і дорогою співає бадьору пісеньку. Дбайко прагне всім допомогти — поспішає підсадити на гілляку пташеня, яке випало з гнізда, перебинтувати зламаного маленького клена, визволити з павутиння бджілку («Дбайкова пісенька»). А чи не хотів би ти, любий школярику, зробити це разом із Дбайком? А ще Дбайко — неабиякий вигадник. Спостерігатимеш за ним, гратимешся разом з ним — то й сам навчишся так весело фантазувати, працювати і відпочивати. Ось Дбайко, щоб поливати суниці
Укладає в рядок
Труби з очерету. («Водогін»). |
Ось він «дзвіночки синісині розкрива у сонтрави», бо прийшов час «нектаром напувати бджіл співучих і джмелів» («В сонтраві»). А тепер
|
Дбайко стука молотком.
Без утоми, без зупинки
Із малої соломинки
Він виковує святкові
Золоті дзвінкі підкови...
Підківки для коненят —
Цвіркотливих коників.
(«Звідки кузня узялась?»). |
Згодом побачиш Дбайка на футболі, де грають зелені жабенята. Він зробив сюрчка із стручка акації і тепер судить гру («Сюрчок»). А ще хлопчикмізинчик встиг виручити зайця: віддав йому окраєць хліба. Адже той ненароком з’їв свій хліб і не мав чого дати малятам («Окраєць»). Чи не здається тобі, що Дбайко схожий на тебе чи твоїх друзів, когось непосидючих?
Бо ж він
Дбайко — Потішайко,
Часто — Поспішайко,
Часом — Посмішайко
Он як! («Хто розсипав роси»). |
Та всетаки Дбайко втомився. Він примостився відпочивати на ліщині і, погойдуючись, почав складати казку. «Дбайкову казку» прочитаєш у розділі книжки «Хто розсипав роси». А ти складаєш казки? Якщо ні, то спробуй разом із Дбайком. І у тебе неодмінно вийде! Тепер, дорогий читачу, завітаємо разом у розділ книжки, що називається «Веселиця».
Росте в саду веселиця,
На вітрі листя стелиться,
На кожній гілці ягідка,
Що ягідка, то й загадка —
Цяцькована, мудрована,
У кісточці захована. |
Отже, ти зрозумів, що на тебе чекають загадки. Це один із улюблених жанрів поетеси. Загадки допомагають пізнавати довкілля, розвивати мислення, спостережливість. Тамара Коломієць яскраво змалювала в них
явища природи
Мірошниця білабіла,
Беручка до свого діла:
Сіє, віє, січе, меле
Та по землі муку стеле.
Водовозторохтій
Над землею гуркотів,
Батожищем блискав,
Водицею бризкав. |
зовнішній вигляд та звички тварин
Руда, руда рудиця
Рудим хвостом гордиться.
В неї шуба — найпишніша,
В неї вдача — найхитріша.
Ішла Улита,
Черепком сповита,
Безрука, безнога,
Чотирирога. |
особливості рослин
Сидять злюки на грядці,
Мають латку на латці,
Мають свиту на свиті,
Ще й землею укриті.
Я гойдаюся на билинці,
Зерно в кожній комірчинці,
Хоч дрібнісенькедрібне
Молочко у нім смачне.
Добрі з ним коржі на смак. |
Звичайно, до кожної із 35 загадок у книжці вміщено відгадку. Проте спочатку спробуємо відгадати самостійно. У розділі є також загадки про різні предмети, техніку — тобто, на всі смаки.
У Тамари Коломієць є твори, в яких вона розповідає про всілякі дива. Розділ книжки, в який ми вирушимо зараз, так і називається «Починаються дива». Збагнути їх зможе той, хто разом з поетесою буде фантазувати, спостерігати і вірити у справжнє диво. У цих віршах зустрінеться нам паперовий кораблик зі сміливим боцманом Равликом («Паперовий кораблик»), гном, який дивував усіх своїми добрими ділами — працював і художником, і водієм, писав пісні і поливав «фортеці і мости, щоб із піску могли рости» («Пісенька про гнома»). Здивує нас колобок, який втік від діда й баби, а потім набив зайчиська, настрашив вовчиська, турнув ведмедя і обманув лисицю («Вихвалявся колобок»). Ну а витівник Рогеллі ізза моря і дивак Рогатті ізза гір — взагалі неперевершені. Рогеллі з медом вживав часник, а з перцем — карамелі.
Завжди по вулиці гуляв
Він догори ногами,
Собак на стежці поціляв
Смачними пирогами.
Рогатті задкував неначе рак.
Як спав — на ліжко ноги клав,
А голову — під ліжко.
Квиток на поїзд купував,
А йшов по рейках пішки. |
У кінці цієї збірки поетеса Тамара Коломієць запрошує нас у справжню казку. Розділ називається «Збудувала казка дім». Перша казка в ньому «Про мандрівку Жабунцяхвастунця». Жила собі Жабка.
Був у Жабки синок Жабунець —
Неслухняний малий пустунець.
Скільки горя натерпілася вона:
То він з берега високого пірна,
То сховається між трави — в гущину,
То в калюжу запливе на глибину. |
А одного дня Жабунець заявив, що вирушає мандрувати у світи. Не хоче він сидіти на місці, не такі йому мухи і комарі. І сонце дуже пече, і вода не така в джерелі. Ну що ж, помандруємо і ми з Жабунцем. Він поспішає до ставка. Та в дорозі Жабунець зустрівся зі здоровенним Жучищем, потрапив у джмелине гніздо. А оговтавшись, вихвалявся перед Равликом, показував свій хист у танці, а потім ледве не загинув під час грози. Як все це було — прочитаєш сам. Пожалієш ти Жабунця чи сміятимешся з його пригод? А в кінці казки авторка повідомляє, що ... такого Жабунця тепер нема:
Він підріс, помудрів і змужнів,
Він — найкращий ловець комарів. |
Друга казка з цього розділу книжки називається «Недобрий чоловік Нехай». У казці є пісня з дивними словами, яку чути всюди:
«Є на світі молодиця,
Молодиця — Ліньцариця,
А у неї — цар Нехай,
А у них — привільний край:
Там не треба гнути спину,
Укладайся на перину,
А роботу відкладай
На «нехай» та й «занехай...». |
Виявляється, ця пісня непроста і переймати її дуже небезпечно — станеш лінюхом. Малий Олесь почув її і сам навчився співати — відкладати свої справи на «нехай». Так він і потрапив у царство «Нехая».
В нього ліжко замість трону,
З реп’яхів його корона,
Без людей його країна
Будяковокураїна. |
Царя Нехая оточує рідня: СонькиДрімки і ПозіхаїЛінюки та пустка навколо. Бо давно вже ніхто не працює і на грядках ростуть лише будяки та інші бур’яни. Добряче довелося потрудитися Олесю, перш ніж визволився він з лабет Нехая. Думається, що тобі не захочеться потрапляти у царство Нехая. І казка Тамари Коломієць допоможе всім уникнути цієї біди.
До змісту Наступна 