Великим Просвітителем ввійшов він в історію України
Хочеш вік прожить немарно ти?
Вищої шукай собі мети,
Щоб за тебе вищою була:
За великою зростеш і сам,
З нею воля духові й рукам,
І великі на ввесь світ діла.
Борис Грінченко
Історичні умови в Україні кінця XIX – початку XX ст. були складні й суперечливі. То був час жорстоких і безтямних визисків національної свідомості, коли придушувалися найменші прояви і спроби самоусвідомлення і самоствердження себе як народу. То був час тотального витравлення всього українського — починаючи зі слова й закінчуючи ідеєю. Саме в цих умовах на історичну арену виходила молода плеяда борців за українську національну справу, найяскравішим представником якої безперечно був Борис Грінченко. Один з його літературних псевдонімів — Вартовий. Звісно ж, таким чином письменник свідомо визначав свою роль і своє місце в суспільних процесах.
Народницькі ідеї полонили душу ще юного поета і педагога, він із запалом кинувся у вир громадських справ, продовжуючи вперто вдосконалювати свої знання з історії рідного краю, мови, культури. Отримавши право працювати в школі, Б. Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання. Такі обставини спонукали Б. Грінченка, як і багатьох інших подвижників культури та освіти до титанічних зусиль заради національного відродження, україномовної освіти, патріотичного виховання дітей та молоді на рідній українській основі.
Ще влітку 1891 року ряд національно свідомих українців проголосили себе продовжувачами справи великого Кобзаря, створили «Братство тарасівців» (українська таємна організація), яке об’єднувало студентську молодь та викладачів київських і харківських вузів, активним діячем якого невдовзі став Грінченко. Своїм основним завданням Братство ставило боротьбу за національне визволення українського народу. Головним змістом і сенсом життя для Б. Грінченка стала боротьба за українську національну справу.
Перебуваючи в Чернігові Б. Грінченко провадив чималу громадську діяльність як член нелегальної «Чернігівської Громади», яка широко відзначала ювілеї письменників — І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, М. Драгоманова.
У 1905-1907 роках його діяльність 
здебільшого зосередилася навколо організації української преси. Він бере участь у виданні газети «Громадська Думка» («Рада»), журналу «Нова Громада» (1906) та керує діяльністю київським відділенням товариства «Просвіта» (організація створена ще 1868 року у Львові з метою культурного розвитку). Головне завдання товариства — право видавати газети, журнали, книжки та іншу літературу українською мовою; відкривати хати-читальні; бібліотеки; засновувати навчальні, науково-просвітницькі заклади, сприяти роботі музеїв; влаштовувати літературно-мистецькі вечори; організовувати читання публічних лекцій; проводити конкурси на кращі літературні твори; вишукувати фонди для підтримки кращих стипендіатів у вищих навчальних закладах.
У 1905 за ініціативи Б. Д. Грінченка була утворена Всеукраїнська учительська спілка — професійна українська організація вчителів і діячів народної освіти.
І. Франко так схарактеризував літературно-громадську діяльність письменника: він належав до «неспокійних, вихроватих» натур, котрі «кидаються на всі боки, заповняють прогалини, латають, піднімають повалене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають способів підняти до роботи більше рук». Цю оцінку можна застосувати до всієї літературної діяльності письменника. Адже його поезія, проза, драматичні твори, літературознавчі праці, підготовлений і виданий Б. Грінченком «Словарь української мови», етнографічні та фольклористичні дослідження, переклади з інших мов сприяли всьому подальшому розвиткові українського письменства.
