«Без бар'єрів: право бути почутим». Зустріч у межах проєкту «Покоління незалежних»
Щоб почути людину, не завжди потрібні слова. Потрібні увага, відкритість, готовність побачити того, хто поруч, і зрозуміти, що способів спілкуватися у світі набагато більше, ніж ми звикли думати. Є голос, погляд, дотик, міміка, рух, жест. Є мова, якою говорять руками, а слухають – серцем. Саме про це – про право кожної людини бути почутою, зрозумілою та захищеною – йшлося під час зустрічі «Без бар’єрів: право бути почутим», яка відбулася в межах проєкту «Покоління незалежних». Особливо важливо говорити про це саме з дітьми. Безбар’єрне суспільство починається не з «дорослих» законів – його фундамент закладається в дитинстві. Адже ще в дитинстві формується сприйняття світу, ставлення до відмінностей і до людей, які нас оточують. Безбар’єрність починається з людяного ставлення, з бажання бути поруч.
Зустріч об’єднала одразу кілька важливих дат, які нагадують світові про необхідність рівності, взаємоповаги та доступності: Міжнародний день жестових мов (відзначають 23 вересня), Міжнародний день глухих (27 вересня) та Міжнародний день толерантності (16 листопада). Нині у світі понад 360 млн людей мають порушення слуху, що становить близько 5% населення планети. Переважна більшість з них, а саме 90 %, не чують з дитинства. В Україні приблизно 5% населення стикається з різними формами порушень слуху, серед них і діти. В умовах війни ризик втратити слух значно зростає через гучні вибухи та постріли, перебування у стані постійного стресу та неможливість своєчасного звернення до медичних закладів.
Особливими гостями зустрічі стали люди, які щодня допомагають руйнувати бар’єри між світом чуючих і світом людей із порушеннями слуху: голова Київської організації УТОГ Тетяна Корнієнко та перекладачка жестової мови Мар’яна Мироненко.
Тетяна Корнієнко запросила дітей до розмови про світ людей із порушеннями слуху – світ, який для багатьох залишається малознайомим, а іноді й оповитим стереотипами. Діти дізналися, що порушення слуху не визначає людину, її здібності, мрії чи можливості. Люди, які не чують або мають знижений слух, навчаються, працюють, створюють родини, займаються спортом і мистецтвом, будують кар’єру, досягають успіху та змінюють світ навколо себе. Особлива увага була приділена тому, як правильно комунікувати з людиною з порушенням слуху.
Дівчатка й хлопчики розпитували про жестову мову і отримували відповіді. Жестова мова – повноцінна мова зі своєю граматикою, структурою, правилами та особливостями. У різних країнах існують різні жестові мови. Окремо поговорили й про дактиль – пальцеву абетку, за допомогою якої літери передаються певними положеннями пальців і кисті руки. Для дітей це стало можливістю буквально «побачити» слово та спробувати передати його власноруч. Під час пізнавального бліцформату «Правда чи міф?» діти перевіряли власні уявлення про людей із порушеннями слуху, дізнавалися цікаві факти про українську жестову мову та знайомилися з різноманіттям жестових мов світу. Особливим досвідом став інтерактив «Почуй мене без слів». Учасники спробували комунікувати без звичного інструменту – голосу. Жести, міміка, погляд і рухи допомагали передавати емоції, прохання та думки. Для дітей це було не просто веселим завданням. Це була можливість на кілька хвилин опинитися в ситуації, коли звичний спосіб комунікації недоступний, і відчути, наскільки важливими стають уважність, терпіння та бажання зрозуміти іншого. А ще – наскільки багато ми можемо сказати без жодного слова.
Тетяна Корнієнко та Мар’яна Мироненко провели для читачів майстерку з вивчення елементів жестової мови, під час якої діти вчилися виконувати окремі жести та опановували дактильну абетку. За кожним жестом – можливість звернутися до людини її мовою, привітати, подякувати, висловити підтримку чи просто продемонструвати готовність зрозуміти. І саме це стало одним із найважливіших послань зустрічі. Світ знає чимало талановитих митців, спортсменів, науковців та громадських діячів із порушеннями слуху, які своїми досягненнями довели, що талант, наполегливість, мрія та прагнення розвиватися не мають єдиного способу звучати.
Чому так важливо говорити про це саме з дітьми? Дитина, яка змалечку дізнається про різноманіття людей, вчиться не боятися відмінностей. Вона розуміє, що люди можуть по-різному виглядати, рухатися, сприймати інформацію, спілкуватися – і при цьому залишатися однаково важливими, гідними поваги та дружби. Такі зустрічі допомагають виховувати емпатію, уважність, толерантність і готовність прийти на допомогу. Вони вчать не робити висновків про людину за першою ознакою, не ставити зайвих бар’єрів там, де їх можна легко подолати, і не залишати когось осторонь лише тому, що він або вона відрізняється від більшості. А ще – вчать зрозуміти: якщо ми хочемо, щоб нас почули, ми також повинні вміти слухати. Не лише вухами. Серцем.
Зустріч «Без бар’єрів: право бути почутим» стала для дітей не просто розмовою про жестову мову чи про людей із порушеннями слуху. Це була розмова про взаємоповагу та емпатію. Це була розмова про людяність. Про те, що кожен має право висловлювати свої думки, почуття та потреби. Право на повагу і безпеку. Право на освіту, дружбу, спілкування та повноцінне життя. Право бути не просто побаченим, а й почутим. Для того, щоб дружити, не потрібен ідеальний спосіб спілкування. Для того, щоб підтримати, не завжди потрібні слова. Потрібне добре серце. Потрібна готовність зробити крок назустріч. Саме з таких маленьких кроків і починається суспільство без бар’єрів – суспільство, у якому кожен має право бути почутим.