ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
Класик української літератури, письменник-реаліст Панас Мирний народився 13 травня 1849 року у Миргороді. Батько, Яків Григорович, спочатку служив на посаді канцеляриста, а потім став бухгалтером повітового казначейства. Мати, Тетяна Іванівна, походила з сім’ї дрібного чиновника.
Спочатку Панаса віддали вчитися до Миргородської початкової школи. Незабаром батьки переїхали до Гадяча. Там в 1858 році хлопець вступив до Гадяцького повітового училища, в якому провчився чотири роки. На цьому його офіційна освіта припинилася. Але ж учитися він не перестає - навпаки, він ще з більшою наполегливістю здобував освіту самотужки, перечитував твори українських, російських і світових класиків. До навчання Панас виявив великі здібності, однак з 14 років довелося хлопцеві піти на службу.
Почав свою службу Панас Мирний канцеляристом у Гадяцькому повітовому суді, через рік перейшов у повітове казначейство, а ще через рік - зайняв посаду письмоводителя у Прилуках. Невдовзі майбутній письменник переїжджає до Миргорода. Після семи літ служби в Прилуках та Миргороді, він в 1871 році оселяється в Полтаві. Спершу працює бухгалтером у казначействі, а потім на різних посадах у казенній палаті аж до 1917 року.
Панас Мирний дістався до високих офіційних посад, дійшов рангу дійсного статського радника, який дорівнював на військовій службі званню генерала. Але заповітною мрією майбутнього письменника було служити художнім словом рідному народові. Перебуваючи на службі Панас Мирний мав змогу їздить по містах і селах Полтавщині, знайомитися з усною народною творчістю, бачити злиденне життя народу. Це не могло не позначитися на його світогляді. Він пильно придивляється до життя, читає журнали «Современник», «Отечественные записки», глибоко вивчає твори українських, російських та зарубіжних письменників. Особливе значення для формування його світогляду письменника мали «Кобзар» Т.Шевченка та роман М.Чернишевського «Що робити?».
У своїх юнацьких мріях Панас Мирний плекав надії, що йому поталанить написати твір, який нещадно затаврує зло, людську кривду, неправду.
В 1872 році в львівському журналі «Правда» з’явилося друком два твори Панаса Мирного - вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав». Відтоді він постійно виступає у пресі з прозовими творами, які одразу привернули до себе увагу передової критики і літературної громадськості. Молодого письменника приваблювала тема чиновництва. Безпросвітність, несправедливість, кар’єризм, деспотизм - ось що панувало в середовищі чиновників. Цій темі присвячені наступні твори Панаса Мирного - оповідання «П’ятниця» (1874 р.), повість «Лихі люди» (1875 р.), новели «Лови» (1883р.), «Морозенко» (1885р.). Найвідомішим серед драматургічних творів письменника є його драма «Лимерівна» (1883 р.).
Панас Мирний дожив до радянських часів. Після встановлення Радянської влади на Україні він працював у Полтавському фінансовому відділі.
Помер Панас Якович Мирний 28 січня 1920 року в Полтаві. Там його і поховали.
* * *
Невмирущу славу письменникові приніс соціально-побутовий роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1872-1875 р.р.), вперше надрукований в 1880 р. в Женеві з підзаголовком «Роман з народного життя». В Україні роман вийшов тільки 1903 року під назвою «Пропаща сила».
У романі відображені зворушення, які сталися на Україні після реформи 1861 р. Образи героїв Панас Мирний розкриває і типізує в залежності від соціальних обставин життя та конкретно-історичних умов. Письменник чітко визначає належність своїх героїв до певного табору - експлуататорів та експлуатованих.
У центрі роману - Чіпка Варениченко - один з найяскравіших типів української літератури дожовтневої доби. У Чіпки рано прокидається розуміння соціальної несправедливості. Його батька, селянина-втікача, силоміць віддано в солдати, де той і загинув у ганебному поході царських військ в Угорщину для придушення революції. Сім’я опинилась без годувальника. Довелось матері цілоденно наймитувати.
На вулиці діти не приймають Чіпку до гурту, обзивають «байстрюком», «безбатченком». У добру, вразливу від природи душу закрадається озлоблення. Почуття ненависті до багатих загострюється тоді, коли обманом у нього відібрали землю. Озлоблений, він протестує, скочується на «слизький» шлях. У товаристві п’яниць і волоцюг - він грабує, бешкетує, пиячить. Так Панас Мирний показав стихійний протест бунтаря проти соціальної неправди, який вважав, що розбійництво - це засіб боротьби проти гноблення і насильства.
Згодом Чіпка усвідомлює потворність такого способу боротьби з соціальною неправдою, повністю віддається земській діяльності, щоб служити селянській громаді, боронити її інтереси. Будучи обраним до земства, Чіпка хоче чесно служити громаді. Та не зміг він змиритися з махінаціями земців, тому реакційні чиновники усунули його із земства. Але Чіпка продовжує бунтувати, підбурювати до виступу селян. Його протест у цей час набирає найбільшої соціальної спрямованості. Чіпка стає невтомним шукачем правди, чулим до чужого горя, готовим виступити проти будь-якої соціальної кривди.
У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» правдиво показано характер тогочасного селянського руху, сповненого ненависті до кривдників, але стихійного, не освітленого політичною свідомістю і приреченого на поразку.
Поряд з образом Чіпки письменник розкриває і інші образи, що виражають ту чи іншу тенденцію життя. Це - морально зіпсований царською солдатчиною Максим Гудзь, для якого розбійництво стало засобом збагачення; це і моральні жертви кріпацтва, люди соціального «дна» - Лушня, Матня, Пацюк, які крім крадіжок, більш ні на що не здатні. Майже наскрізь проходить у романі образ селянина Грицька Чупруненка, який є протилежністю образа Чіпки. Живе Грицько за правилом: «Своя сорочка ближче до тіла». Це тип людини, в якої виразно проявляється потенціальна куркульська вдача.
Високими морально-етичними якостями наділена дружина Чіпки Галя, що виросла в сім’ї розбійника. Цим привабливим, граціозним жіночим образом автор доводить, що згубне середовище може породити не тільки моральних потвор, а й свою протилежність.
Водночас з цілою галереєю індивідуальних образів у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», виступає колективний образ селянської маси, що то постає як сума окремих одиниць, то підноситься до алегоричного образу волів, які не тільки тягнуть «ярмо», а й «ревуть» - виявляють непокірність.
Безпосередній зв’язок з життям, суспільним рухом епохи, велика майстерність реалістичного відображення, творче використання кращих здобутків української, російської, зарубіжної літератур - усе це допомогло Панасу Мирному створити епохальний в українській літературі соціальний роман з народного життя, розширити жанрове багатство української літератури.