Неймовірні таємниці та пригоди
Вперше до детективного жанру В. Нестайко звернуся у невеличкій повісті зі збірки «Супутник «Ліра-3» «Таємниця старого склепу» (1960). Сюжет її вибудовується навколо пригод двоюрідних братів Сергія та Павлика, котрі разом із Гришкою Щуром випадково натрапили на захований грабіжниками скарб. Та найбільш повно В. Не-стайко як автор дитячих детективів реалізувався у циклі повістей «для сімейного читання» про пригоди київських школярів — Жені Кисіля та Вітасика Дорошенка: «Таємничий голос за спиною», «Повторне зникнення Ципи» (або «Ципа зникає вдруге»), «Агент СД» (збірка «Таємничий голос за спиною», 1990) та «Барабашка» ховається під землею», «До катастрофи лишалося кілька секунд» (збірка «Неймовірні детективи», 1995).
У центрі оповіді — дві пари друзів-однолітків, співпраця між якими веде до викриття злочинців: кмітливі хлопчаки Женя й Вітасик і колишні однокласники, а нині товариші по службі —Горбатюк і Попенко. Також у полі зору читача опиняється чимало колоритних типів, вихоплених письменником із українського сьогодення, та персонажі, вигадливо вплетені у канву тексту його вигадкою та уявою (невидимий вершник, Ципа, Нолик та ін.).
Попри неймовірні карколомні колізії, основу сюжету детективних повістей складає українська буденність, з усіма притаманними їй тривогами, звичками й типажами. Так, родина Граціанських —нові скоробагатьки, що, втративши зв’язок зі своїми коренями, втрачають і моральні орієнтири. Намагаючись забезпечити собі «людське життя», вони перестають піклуватися одне про одного (дають синові гроші замість уваги, закривають того в льосі тощо) й опиняються в колі злочинців. Така ж доля у «хитромудрого» економіста Дармовиса, зажерливого офіціанта Ультразвука, недалекого Рябошапки, котрий дурить обивателів «ангельським» голосом із фонограми та ін.
Є серед героїв В. Нестайка й образи злочинців. Одні з них виписані побіжно й по-суті є типовими схемами, а не повноцінними художніми образами. Так, Шипуля, Валера Лобуренко, Гугнявий — тип злочинців-виконавців, яких чимало вийшло з недоброчесних спортсменів у 90-і роки, Григораш — рецидивіст, що пройшов шлях від жорстокого ватага підліткової «зграї» до «злодія в законі» тощо. Та інколи письменник докладніше простежує долю негативних персонажів, створюючи повноцінний різнобічний характер. Так, про Мадам Дефіцит ми дізнаємося спершу як про любительку детективів і добру сусідку з тяжкою долею родини Барабашів, і лише згодом вона постає хитрою підступною злодійкою, захопленою ідеєю безсмертя (рецептом суріки з Велесової книги). Так само суворий полковник-пенсіонер Олександр Силенко виявляється катом-енкаведистом, чия знівечена «роботою» та вічним страхом розплати душа здатна лише нищити.
Окремі герої нагадують персонажів серіалів, що набрали широкого розголосу на час написання детективу (успішний кооператор із кримінальним минулим, «хороший хлопець» Жора Лук’яненко скидається на «Буржуя»), інші — породжені темами, що на той час активно обговорювалися в суспільстві (містична історія Надії Криничної та баби Шептухи, «дачні» історії, пошуки скарбів і НЛО, таємниці Велесової книги тощо). Є в серії й цікаві епізодичні персонажі, за короткою появою яких у тексті вгадується повноцінна доля (невідомий водій вантажівки, «робучий» екскаваторник «Дребедєнь», гарний тілом, але «горбатий душею» Валерій Заярнюк, загнана у безвихідь сином-наркоманом прибиральниця Фрося та ін.
Як і в інших тематичних серіях, у детективах В. Нестайко створив колоритні образи дідів-мудреців і веселунів. Запам‘ятаються читачеві: дідусь Жені, завдяки п‘єсі якого родина опинилася в центрі таємничих подій, нескоримий дід Гординя «з реабілітованих» і беззубий, але «кусючий» дідок Захар Антонович; дивакуватий і наполегливий професор Барабаш, захоплений ідеєю розкриття таємниць Велесової книги та насмішкуватий Дід Гогоня, котрий шукає управи на «запанілого» родича, бо є найстаршим у роду й «за всіх вас відповідальний перед людьми».
Для письменника важливо не просто розважити читача, а зачепити складні питання особистого й суспільного буття. Скажімо, визнавши, що колишні лозунги на кшталт «Нам сонця не треба — бо Сталін нам світить» не актуальні, бо «багато чого треба людям» і «слабкодухому важко встояти перед спокусою», В. Не-стайко наголошує, що «нечесні, лихі гроші ніколи ще не приносили людям щастя. Саме лише горе». Також говорить він про потребу розплати науки за зміни в природі, до яких вона призвела, та про «неспокій і відповідальність», які має відчувати кожний, бо «для збереження життя на Землі однієї совісті вже замало. Потрібні дії – активні, негайні, масові» тощо.
Попередня Наступна 