«Все прийшло саме собою і невідомо звідки…» (Інтернет-поштова розмова Лілії Овдійчук із Сергієм Гридіним).

Сергій Гридін як письменник, що творить для дітей, уже відомий в Україні. Його казкові повісті про Федька – прибульця з Інтернету набули великої популярності. Книги на полицях бібліотек не затримуються. Діти залюбки читають про пригоди комп’ютерного віруса, який з’явився у квартирі звичайного школяра Сашка Біленького, любителя віртуальних ігор. Саме Федько й запропонував Сашкові та його товаришеві Петрику, якого називали Професором за велику кількість прочитаних книг та енциклопедичні знання, побувати у комп’ютерній грі насправді.

Погоджуючись, хлопці не знали, скільки пригод і випробувань їх чекає, поки вони повернуться додому, в затишну кімнату, подалі від страхів і небезпек. Три книги про Федька, прибульця з Інтернету, давали підстави говорити про автора як дотепного вигадника і казкаря, проте у 2013 р. він раптом написав твір, який за всіма ознаками належить до реалістичної прози. Це повість «Не такий».

І ще в одному амплуа проявив себе Сергій Гридін. Під час проведення у Рівному симпозіуму «Література. Діти. Час»  у 2013 р. він був директором літературного фестивалю для дітей «Дивокрай» (разом із Євгенією Пірог, креативним директором, координатором проекту «Додай читання»).

Перелік заходів, що відбувався, – лише блідий натяк на ті дивовижні за своєю емоційною напругою, цікавим змістовим наповненням, казковим обрамленням, ігровими елементами, дійства. Це «Смачні читання», читацька конференція, літературний квест, зустрічі з письменниками, «Казковий гопак з літературними героями світу», Всеукраїнський танцювальний флеш-моб, костюмоване свято «Жива казка», парад казкових героїв та розмальовування книжкових шпаківень. Рівненська дітвора щиро раділа спілкуванню з «живими» письменниками і брала щонайактивнішу участь у цих заходах.

Уже третій місяць Сергій у зоні АТО, а його книги поза цією зоною живуть своїм життя. Повість «Не такий» перемогла у номінації «Краща книга для підлітків та юнацтва» під час проведення підсумків щорічного конкурсу на кращу книгу на Рівненщині (за різними номінаціями). Повідомляючи про це автору, поцікавилася, чи можна з ним поспілкуватися, зважаючи на місце й умови перебування (все ж війна є війна, навіть якщо вона має абревіатуру АТО). І от завдяки сучасним технологіям, а саме Інтернету та електронній пошті, отримала відповіді на запитання. Думаю, шанувальникам таланту буде цікаво дізнатися, як економіст Сергій Гридін став письменником, коли йому найкраще пишеться, які улюблені книги та багато чого іншого: несподіваного й оригінального. Читачі зможуть також оцінити іронію та гумористичні нотки у Сергієвому інтерв’ю.

1. Ваш фах. Як він співвідноситься з творчістю? Навики письменницької праці з'явилися уже в процесі творчості чи були сформовані?

За фахом я економіст, і мою професію важко співвідносити із творчістю!  Хіба що можу ретельно підбити кількість слів та символів, аби вирахувати суму гонорару від видавництва! Навиків письменницької праці не мав ніяких. Все прийшло саме собою і невідомо звідки. Видно, так дано було Богом і просто визрівало десь там глибоко в душі.

2. Завдяки чи всупереч чому з'явився Гридін-письменник? Чому почав писати?

Чому почав писати – невідомо. Просто відбувся якийсь поштовх. Потроху щось придумував все життя. В юності якісь вірші, що їх вже не пам’ятаю і не знаю, де вони поділись, потім коротенькі оповідання, що відразу після написання відправлялись у смітник, а коли це стало потрібно по роботі – статті на професійні теми. Так тягнулося до сорока років, а потім почалася криза середнього віку! ) Деякі чоловіки в цей час шукають пригод, дехто починає співати чи іще щось, а у мене прокинулось бажання писати!

 
3. Коли найкраще пишеться:у яку пору доби? Твір обдумується чи це спонтанний порив?

Я взагалі жайворонок. Мені простіше злізти з ліжка до того, як піднялося сонце і щось робити зранку, ніж зайву годину просидіти увечері. Ідеї творів з’являються у різні моменти. Це може статися під час виробничих нарад (тоді бажано не робити мрійливе обличчя, аби не видати себе керівництву!),  у магазині чи під час спілкування зі знайомими. Дуже багато плідних ідей прийшли під час якихось поїздок. А ще увечері потроху займався бігом, намагаючись підтримати форму, і, виявляється, на свіжому повітрі голову просто забивають цікаві думки! Все це може досить довго опрацьовуватися, а потім за якийсь короткий час опиняється на папері.

4. Як і де найкраще пишеться: за комп'ютером,  авторучкою у блокноті? Інші варіанти.

Найкраще всього пишеться за комп’ютером. Тут найзручніше і можна виправити помилки! А ще є програма перевірки орфографії, і тоді не так соромно віддавати твори на редагування!) Але за компом я тільки записую те, що придумалось раніше. Іноді «проганяю» текст у думках десятки разів, шукаючи оптимальний його варіант, поки нарешті не запишу у файл. Ще з тиждень дослівно його пам’ятаю, трішки допрацьовую і редагую, потім іду далі. Доки пам’ять не підводить, то блокнотом не користуюсь! Стану стареньким – заведу собі солідного записника, а може й молоду секретарку, що буде приносити чай і вести всі записи!

5. Творчість – це втеча від суворої дійсності чи навпаки вплив на неї, бажання щось, когось змінити?

Творчість  – це внутрішня потреба! Не писати  довго  я просто вже не можу. Після того, як закінчую черговий рукопис, деякий час даю собі відпустку. Зазвичай десь місяць-два, аби відвикнути від попередніх героїв і пов’язаних із ними при написанні  емоцій. Коли пишу, то навіть не задумуюсь, чи змінить когось цей твір, чи сподобається іншим, не підганяю дії під якісь загальноприйняті рамки. Просто насолоджуюсь процесом і отримую задоволення від розвитку подій. Після закінчення на деякий час втрачаю інтерес  до написаного. Більше того, все створене починає не подобатись. За тиждень-два повертаюсь до рукопису, перечитую, іноді багато що переписую. Так книгу «Федько у пошуках чупакабри» переписав повністю, починаючи з третьої і до останньої сторінки.

 
6. Ви – дитячий письменник на сьогодні. Чи плануєте в майбутньому писати для дорослої аудиторії?  І взагалі, які Ваші творчі плани?

На сьогодні я вже не тільки дитячий письменник!) Кілька моїх оповідань увійшли до збірок «Теплі історії» від видавництва «Брайт букс». Вони про кохання, людські відносини, емоції. Оповідань написано вже чимало! Вистачить ще на кілька збірок!  Крім того, є в рукописах три твори для дорослих на різні теми. Залишилось тільки знайти видавництво, що ними зацікавиться! Планів наразі не маю ніяких! Зараз багато що від мене особисто не залежить, тому планувати намагаюсь дуже обережно. Далі покаже час!

7. Коли задумуєте твір, чи є уже сюжет з усіма композиційними елементами, чи все це формується в процесі. Чи буває, що герої самі керують Вами, а твір виходить з-під контролю і пишеться ніби сам по собі?

Найчастіше, починаючи писати, я не знаю чим закінчиться твір. Іноді, по ходу, сюжет може змінитися кардинально. З-під контролю намагаюсь нічого не випускати! Все ж керувати твором має автор, аж ніяк не навпаки!

8. Ваші твори на полицях дитячих бібліотек не залежуються. Чи відчули Ви смак популярності, слави? Чи важливо письменнику, щоб його твори читали, про них говорили? Чи твори – це лише спосіб самореалізуватися, висловитися, вилити почуття, які не дають спокійно жити?

Будь-якому письменнику найважливіше, щоб його твори читали! І не просто читали, а затирали книги до дірок, переповідали і радили іншим, захоплювались ними і «ковтали» вночі під ковдрою з ліхтариком, ховаючись від батьків. Якщо хтось з авторів говорить інше, то він просто лукавить! Мені ж найприємніше було бачити через рік після видання, здається, у Тернопільській бібліотеці, зачовганого «Федька, прибульця з інтернету» і чути, що за книгою стоїть черга. 

Особливої популярності, а тим більше слави, я не відчув! Можливо, це все ще попереду!?  

 
9. Ваші захоплення, окрім творчості. Ваше життєве  кредо, світогляд?

Крім творчості трохи займаюсь спортом, люблю співати, щось майструвати, особливо з дерева. Воно живе й на диво тепле!

Я вірю у чесність людей, завжди сподіваюсь на їх порядність, хоча дуже часто розчаровуюсь! Що ж сказати щодо життєвого кредо!? Зараз я проходжу службу у високомобільних десантних військах і їх девізом є фраза «Ніхто, крім нас!». Дуже навіть відповідає моїм власним переконанням! 

10. Коли Ви отримали повістку, вчинили гідно, по-чоловічому: "Коли так, то ні ухилятися, ні ховатись не буду".  Знаю, що і під час Революції Гідності так само були на передовій. Світоглядна позиція зрозуміла. Ваше бачення нинішніх подій (війна, Схід-Захід, постреволюційний синдром), наскільки можливо, з середини.

Дійсно, отримавши повістку, ховатись не став. Погодьтеся, в майже сорок п’ять років робити це, принаймні, несерйозно! Крім того, маю сина 18 років. Якщо не піду служити я, то це має зробити він, а будь-якому батькові простіше перевзутись у берці самому, ніж відпустити власну дитину! :) Були побоювання, що з чимось не справлюсь, але поки що вони не підтверджуються і, сподіваюсь, надалі буде так само!

Під час Революції Гідності не можу сказати, що я був на передовій. Так, їздив на Майдан до Києва кілька разів, допомагав, чим міг, підтримував людей, що брали у процесі активну участь і вболівав за результат, але не перебував в самому центрі подій. Після першого Майдану (коли мої сподівання були набагато більшими) і конфузу Ющенка,  як президента і менеджера, віра у кардинальні зміни в країні шляхом здійснення революцій дещо зменшилась.  В XXI ст. , в центрі Європи всі реформи (як мені здається!) потрібно проводити більш цивілізованим і мирним шляхом. Тільки от чомусь Україні не щастить з лідерами! Кожного разу наступаємо на одні й ті ж самі граблі і обираємо з кількох бід меншу, а не людей, що дійсно зможуть щось змінити!

Схід і Захід дійсно інші, пересвідчився в тому особисто. Але це не від того, що чимось кардинально відрізняються люди, які там живуть. Це результат довготривалої ізоляції регіонів один від одного, проросійське виховання поколінь і чиєсь намагання нас розділити. Зараз доведеться багато що робити аби змінити ставлення східних областей до всього українського, аби викорчувати залишки ще радянської ідеології і змінити психологію населення. Це справа не одного року і навіть десятиріччя, а також не одного покоління тих, хто зараз підростає!

Щодо війни... Не буду обманювати і говорити, що  я і всі, хто зі мною зараз поруч служить, жадають опинитись завтра на фронті. Воювати не хоче ніхто. З надією читають і слухають новини, і сподіваються, що ця незрозуміла війна нарешті закінчиться і всі повернуться до своїх родин та щоденних справ.  Однак ніхто не ухилився від повістки і не збирається тікати з поля бою! Всі ретельно освоюють нові знання і готуються виконувати свою військову роботу. Люди налаштовані спокійно: треба значить треба!

11. Сергію, ще питання: «Чи є одна улюблена книга, яка читається, перечитується протягом багатьох років, може, з дитинства?  Чи у різні періоди життя були різні книги, які впливали,формували, перевертали розуміння, життя, світогляд?  Чи є  серед сучасних авторів (зарубіжних, українських) улюблені? І взагалі, яку роль відіграла книга в житті? Чи є в родині культ читання?

Однієї, улюбленої, книги немає! Можливо, варто виділити «Дванадцять стільців» та «Золоте теля» Ільфа та Петрова. Ці книги я перечитував за своє життя разів із 15 і кожний раз знаходив у них щось новеньке: тонкий гумор, якісний текст, яскраві герої! З українських авторів особисто для мене поза конкуренцією Люко Дашвар. Її книги теж варто перечитувати, а це є показником якості.

Взагалі читаю безсистемно та нерозбірливо. Частіше усього навіть не пам’ятаю прізвища автора чи назви книги! Зараз скинув собі на електронну «читалку» щось із півтори тисячі книг різних жанрів і по черзі пробую їх читати. Якщо подобається – продовжую, ні – відразу видаляю! Ось тільки з часом для читання не завжди складається!

Читаю скільки себе пам’ятаю!  Цим «вірусом» мене заразила мама. Її бачив із книжкою завжди! Тепер і сам тягнусь почитати за будь-якої можливості. Намагаюсь якось привчити до того і сина, однак поки що суттєвих результатів в тому немає!

Думаю, що книги зіграли не останню роль у формуванні світогляду чи розумінні життя, однак виділити якісь конкретні досить важко. Тож читаймо, бо ми того варті, а хороша книга допоможе знайти себе і правильний шлях у житті!