Бурхливі історичні події сьогодення – перший і другий Майдани, війна, а надто велике вторгнення 22 року, – ціною жахливих утрат, а все ж роблять нашу націю дорослішою, свідомішою, самостійнішою. Тому зараз в Україні буяє чи не найпотужніше духовно-культурне відродження (сподіваюся, вже остаточне).

Рідко коли можна назвати чітку дату завершення певного напряму, стилю доби. А от у нашій ситуації, на мій погляд, можна: 22 лютого 2022 року остаточно відійшла в минуле епоха постмодернізму, принаймні в Україні, в Европі, а то й у всьому світі. Новий час вимагає нового світосприймання, світогляду, і ми його витворюємо, а мистецтво чутливо фіксує й осягає.

Зокрема від 2014 р. тема війни невпинно набувала популярности, а з 24.02. 22 вона, безсумнівно, стала визначальною у нашій літературі. Уже на 2022 р. критики нарахували понад 900 книжок воєнної тематики найрізноманітніших жанрів – від романів до коміксів, від мемуарів до довідкової літератури, від репортажів до дитячих книжок та фотоальбомів [1].

Зараз повновладно панує і щораз дивує своїм художнім, духовним зарядом т. зв. нефікційна література – щоденники, есеї, блоги, збірки віршів (віршованих щоденників). Серед яскравих зразків: антології «Війна 2022», де вміщені щоденники, есеї, вірші майже півсотні відомих авторів від Ліни Костенко до Любка Дереша [2], есей Оксани Забужко «Найдовша подорож» [3] або ж «Хроніки окупації і спротиву. Перші місяці війни» [4] чи трохи раніше видання «Голос війни. Історії ветеранів» [5], уже класичною стала вперше видана ще 2014 р. збірка Бориса Гуменюка «Вірші з війни» [6].

Критики помічають ще одну цікаву тенденцію: багато авторів найпопулярніших і найталановитіших книжок до війни не мали жодного стосунку до літератури – Валерій Ананьєв. Віталій Запека, Влад Якушев, Олександер Терещенко (цей автор не має обох рук та ока і пише ручкою, прикріпленою до протеза) [1].

 «…Всюди можна побачити, якщо тільки в тебе є на це очі,

блискучі Різдвяні гаї, прозорі марципанові замки –

одне слово найдивовижніші, найчудовіші речі».  

Е.Т. А. Гофман «Лускунчик і Мишачий король»,

переклад Є. Поповича.

Уперше до шкільних програм саме для текстуального вивчення в 5 класі введено казку «Лускунчик і Мишачий король» [7]. Раніше вона була представлена лише в списку для позакласного читання. Чому цей романтичний твір Гофмана зараз саме те, що треба українським школярам?

По-перше, це надзвичайно оптимістична історія, а формування оптимістичного світосприйняття учнів як ніколи на часі для нас. Адже песимізм – не спосіб здолати ворога. Причому гофманівська різдвяна казка не просто дуже світла, це немов світло, що прорвалось крізь густу темряву. І тим вона ще оптимістичніша, бо дає надію, що, якою б темною не була ніч, світло її завжди перемагає.

По-друге, твір цей – літературний «антифобіант» (за аналогією до «антидепресант», термін К. Богун [2]), просто реальна знахідка для нас у час війни. Бо вчить протистояти страху, не боятися темних сил, які зазіхають на світ добра (Мишачий король та його військо символізують усіляке зло, кероване тим, хто взагалі не має права бути у владі). Як зазначає Т. Бакіна, «зооморфний обрaз королеви Мишильди тa ïï підземного королівствa, причини конфлікту із людьми, способи його вирішення у Гофмaнa мaють бaгaтознaчний,  символічний  xaрaктер,  по-різному зчитувaний, і як безжaльнa іронія щодо зaзіxaнь нa тотaльну влaду, і як безневиннa ситуaція дитячоï гри» [1, с. 30]. І що не менш важливо – казка в дуже тактовній формі (не прямими напучуваннями, як це й властиво високій художній літературі) вчить не боятися темряви. Позаяк майже всі основні події не просто відбуваються в темну пору доби, а головні персонажі перемагають пітьму як у прямому, так і в переносному значеннях слова.

Вступ. Останніми роками в Україні відбувається повне реформування сфери освіти, яке передбачає докорінні зміни в освітньому процесі. Основною метою Нової української школи є формування творчої особистості, яка готова ухвалювати рішення, критично мислити та брати на себе відповідальність, проте ключовим завданням є виховання гуманності в усіх здобувачів освіти. Формування у молодших школярів християнських цінностей, які є основою моральності, може стати одним із основних чинників у вирішенні поставленої проблеми.

Для того, щоб виховати у дітей такі цінності, варто здійснювати процес їхнього формування не лише під час уроків християнської етики, але і під час вивчення дисципліни «Літературне читання». Завдяки аналізу вчинків героїв художніх творів, діти засвоюють ази християнської моралі, осмислюють важливість того, чому варто бути добрим християнином, вчаться любити ближнього та співпереживати. 

Мета статті – розглянути дитячу літературу як засіб формування християнських цінностей. На основі аналізу рекомендованих для  читання молодшим школярам програмових та додаткових творів, прагнемо визначити, які компоненти християнських цінностей пропагують письменники, на чому акцентують, а відтак – розробити  і запропонувати ефективні вправи і завдання для роботи з прочитаним твором. 

Матеріали і методи. Вітчизняні дослідники зробили значний внесок у розвиток цієї проблеми. Зокрема, над ним працювали В. Антоненко,

О. Л. Богініч, Х. М. Вегас, Є. П. Верещак, В. М. Вовк, Й. Даума, В. М. Жуковський, Т. І. Петрикова, Г. В. Пирог, Є. Яковлєв, В. Семенюк та інші. Т. Качак, під час аналізу казок й оповідань збірки «Казки  П’ятинки», зазначила, що вони «відкривають біблійні істини», подають авторську

«рецепцію Священної історії», а уся книжка «перейнята почуттям любові до Господа і Його творіння, що виявляється у буденному» [4, с. 60].

Цінності особистості розглядають як системну рису особистості, яка знаходить вияви у процесі діяльності, спрямованій на реалізацію власних та суспільних потреб й інтересів взаємодії з іншими. Формування індивідуальних і соціальних цінностей молодших школярів – цілісний, вибудуваний за принципами логічності, послідовності, систематичності освітній процес, у якому взаємодіють батьки, педагоги, здобувачі початкової освіти. У процесі цієї взаємодії «формується комплекс важливих особистісних морально орієнтованих внутрішніх психологічних утворень, як екстраполяція кількісних і якісних змін уже набутих моральних детермінант (морального досвіду, моральних почуттів, усвідомлених і сприйнятих моральних норм і правил, системи власних цінностей, ціннісних ставлень й орієнтацій, ціннісної взаємодії, цінності взаєморозуміння і співробітництва) у морально доцільних вчинках, поведінці і діяльності молодших школярів» [10, с. 102 -103].

Аналізуючи праці науковців, чіткого визначення поняття «християнські цінності» не знаходимо, та, опрацювавши різні дефініції цього терміна, найбільш повним вважаємо таке трактування: християнські цінності – це ті положення, норми, закони, котрі проповідують життя без гріха, життя у любові і єдності з Ісусом Христом. Засобами формування християнських цінностей на уроках читання є художні твори, адже характеризуючи героїв, їхні вчинки, діти, безперечно, зможуть віднайти і зрозуміти справжній сенс даного твору, виділити для себе найважливіше, зробити певні висновки стосовно вчинків головних героїв, розмежувати позитивні та негативні сторони тощо. За допомогою правильно підібраних творів можна вплинути на підсвідомість учнів, виховати у них  якості, чесноти, якими має володіти гуманна особистість. 

Казка «Пані Метелиця» як  модель входження в життя

молодої людини. Досвід прочитання

З досвіду відомо, що рівень сприйняття художнього тексту дітьми різного віку знаходиться у прямій залежності від рівня методики роботи з ним. Розглянемо з цієї точки зору народну казку. ЇЇ вивчення у школі ( за програмою,         5й клас) часто зводиться до переказу змісту та пошуку “моралі” (“Чого навчає казка?”). Методи та прийоми роботи з твором можуть бути різними (класичними, сучасними, простими, витонченими), але всі вони призначені підвести до одного висновку - “Чого навчає ….?” Для прикладу пригадаємо “Пані Метелицю” братів Грімм. Самотня, бідна, нещасна, затуркана мачухою пасербиця у результаті різних перепетій стає переможницею. Чому? Та тому, що була працелюбною, це відзначається перш за все, а ще терпеливою, послужливою і т. п. Саме завдяки цим якостям на неї і вилився золотий дощ, а на мачушину ліниву дочку вилилася смола. Усе справедливо — кожній по заслузі.

Інтерактивне читання можна трактувати як один із методів, що допомагає встановити діалог між текстом і читачем, автором і читачем.  Таке читання спонукає до осмислення змісту, подій, персонажів, пробуджує думку та уяву дитини. У методиці літератури читання твору є одним із основних етапів його вивчення, що сприяє формуванню культури сприйняття тексту. За класифікацією М.Кудряшова [2], окрім репродуктивного, дослідницького та проблемного, метод творчого читання є найважливішим для адекватного сприйняття твору, і реалізується за допомогою різних прийомів: індивідуального читання: вголос і мовчки, «ланцюжком»,  хором, під музику; читання в особах, коментоване, вибіркове, повторне; а також читання напам'ять.

Важливо, що відновлення естетичної функції читання відбувається через взаємодію з текстом. Проблемою читання в методичному аспекті займалися українські науковці, зокрема, О.Ісаєва (досліджує теорію та технологію розвитку читацької діяльності), О.Гаврилюк (з’ясовує різні методи та прийоми діалогічної взаємодії з текстом), О. Глеб (розкриває методику інтерпретації художнього тексту).

Мета статті – з’ясувати теоретичні та практичні аспекти інтерактивного читання як одного із методів діалогічної взаємодії автора і читача.

Інтерактивне читання можна практикувати з дітьми різного віку – від наймолодших і до «майже дорослих» –  із застосуванням особливих прийомів і методів для кожної вікової категорії. Зі старшими можна читати разом і по черзі, ставити запитання і відповідати на них, міняючись ролями, а також створювати альтернативні історії. З молодшими добра читати вголос, розглядати і «читати» разом ілюстрації, усно малювати почуте,створювати передісторію прочитаного тощо.

Відповідно до віку й методика інтерактивного читання змінюватиметься. Засвоїти основні методи і прийоми можуть не тільки фахівці (вихователі, вчителі початкової школи, учителі-словесники), а й батьки, дідусі, бабусі, тобто всі, хто хоче навчити дітей (і навчитися самим) читати художній текст, максимально  проникаючи у його глибинну суть.