Зірка Мензатюк — світло у сучасній українській дитячій літературі

«Зірка Мензатюк — одна із тих авторів і авторок, завдяки яким маємо сучасну українську літературу для дітей та юнацтва як самобутнє і яскраве явище, художньо-естетичний феномен. Вона належить до тієї групи митців, які формують ключові тренди цього сегмента літератури, задають напрями розвитку, забезпечують якісне наповнення тематичних і жанрових ніш, творять зразки для наслідування. Її книги вирізняються не лише художньою майстерністю, а й глибоким змістом, історико-культурними екскурсами. Письменниця вдало поєднує традиції українського фольклору з новітніми літературними тенденціями, створюючи унікальні казки, пізнавальні оповідання, пригодницькі повісті, які відзначаються яскравістю образів, емоційністю та актуальністю тематики. Завдяки її творчості українська дитяча література стає важливим засобом пізнання національної історії та культури, інструментом патріотичного виховання, формування ціннісних орієнтирів молодого покоління.

Для мене Зірка Мензатюк — особлива Авторка, яка дарує світло, додає спокою і гармонії, наповнює рівновагою і натхненням. Авторка, яка цінує справжність і щирість, відкрита до людей і світу. Така вона у житті, така в своїх творах. Для неї важливі усі читачі, вона уважна до колег по перу.

Сьогодні вітаю пані Зірку з ювілеєм і дякую їй за всі миті незабутнього спілкування. Це і зустрічі в межах різних книжково-літературних подій, і участь у моїх проєктах «Літературна кавалєрка» та «Літературна академія», спільна мандрівка зі студентами до Криворівні, презентації книг в Івано-Франківську та Коломиї. Дуже сподіваюся, що після нашої Перемоги ми відновимо усі літературно-читацькі активності.

Божого благословення, здоров’я, натхнення і успішної реалізації творчих планів і задумів шановній ювілярці!»

Тетяна КАЧАК,

доктор філологічних наук, професор кафедри початкової освіти

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ.

***

До 70-річчя Зірки Мензатюк

«Зірка Мензатюк — одна з тих сучасних українських письменниць, чиї книги не затримуються на полицях книгозбірень. У Рівненській обласній бібліотеці для дітей книжкові формуляри її видань щедро рясніють записами про видачу юним читайликам.

Збірочки для наймолодших — «Зварю тобі борщику», «Як до жабок говорити», «Катрусині скарби» уже й трохи зносилися від допитливих дитячих долоньок. А книга «Зварю тобі борщику» стала однією з героїнь рубрики «Книжкові скарби», яку бібліотекарі обласної дитячої книгозбірні вели в передачі «Невгамовні дослідники» на місцевому телевізійному каналі.

Серед книг для середнього шкільного віку чи не найпопулярнішими серед малих рівнян стали «Таємниця козацької шаблі» та «Ангел Золоте Волосся». Та й як не пробудити цікавість учня, якщо у книзі написано про твій рідний край? Розкриваєш «Таємницю козацької шаблі» і починаєш мандрівку Рівненщиною: Гоща, Дубно, Дубенський замок, Тараканівський форт, Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», відомий також як «Козацькі Могили» у с. Пляшева. А якщо розповідь переплетена карколомними пригодами твоїх однолітків та ще й так зрозуміло і легко розкриває героїчну історію українського народу — то читається на одному подиху.

Дивне це відчуття: дні життя, мов стара етажерка.

Миті щастя — книжки, які хочеться так зберегти.

І вдивлятись в рядки — у минуле, неначе люстерко.

Серед плетива днів не згубити себе, а знайти.

Дивне це відчуття: пил змітаючи, спогад вернути.

Пригадати усе, що так яро горіло в душі.

Щоб у розпачі буднів не впасти зневірено — БУТИ!

Попрощавшись, зорею зійти у Ковші.

Дивне це відчуття: у книжках тих, як смуток пожовклих,

Ті, хто там, за межею прогірклих прощань.

Пригадати усіх, доки тліє в душі кволий вогник.

Пригадати усе, щоб зорею зійти сподівань.

Дивне це відчуття: все нажите сприймати буденно.

                                                                 Не триматись за речі, блиск пишних прикрас.

                                                                 А стара етажерка — це ж річ сокровенна!

                                                                 Сторінки старих книг — щемкий спогад про нас.

                                                                                                              Марія МОРОЗЕНКО

***

Щира товаришка Національної бібліотеки України для дітей

«Співпраця Національної бібліотеки України для дітей з Марією Морозенко розпочалася 2016 року, коли її було обрано головою Творчого об'єднання дитячих письменників НСПУ. Її громадська активність, відкритість до співпраці та щире бажання робити світ юних читачів кращим вражали, захоплювали та надихали. Відтоді бібліотекарі НБУ для дітей стали частими гостями на засіданнях творчого об’єднання, куди приходили на запрошення Марії Миколаївни. Адже вона розуміла, що тандем автора та бібліотекаря — це синергетичний зв'язок, що сприятиме загальній справі — підвищенню якості дитячого читання.

2016 року Марія Морозенко увійшла до складу Головного журі Всеукраїнського конкурсу «Мрії про Україну: дитячий погляд», який проводився Національною бібліотекою України для дітей на виконання Указу Президента України № 675/2015 від 03.12.2015 «Про відзначення 25-ї річниці незалежності України». Оцінюючи дитячі роботи, пані Марія ставилася до кожного конкурсанта уважно та з повагою, аналізувала твори, делікатно вказуючи на недоліки і турботливо даючи поради на перспективу. Це було безцінним.

Улітку 2017 року Національна бібліотека України для дітей започаткувала Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули», за умовами якого діти від 11 до 18 років створювали конкурсні роботи у різних номінаціях. І ці роботи треба було оцінювати з урахуванням вікових особливостей, розгледіти поміж подекуди наївними дитячими висловами та помилками — справжнє і щире. Тож ми вже знали, що найкращим експертом стане саме Марія Миколаївна.

Доля цієї непересічної жінки зі шляхетної родини, котрій випало з чотирнадцяти років взяти на себе відповідальність за своє життя та близьких, вмістила всі карколомні звиви ХХ ст. Постійно загрожена та упосліджена в роки розгортання радянської влади «генеральська дочка», хвороблива, викохана у тепличних умовах люблячої впливової родини романтична дівчинка Тася Забелло пройшла люте горнило бід і випробувань, які ламали здорових «мужиків», зберігши свою шляхетну «рівну спину» до глибокої старості. І, що важливіше, не втративши невичерпної здатності любити – світ, людей, саму можливість життя – усе те, що ми зазвичай окреслюємо як людяність. Уже Наталя Львівна Забіла, визнана та впливова дитяча письменниця і радянська функціонерка, посіла вагоме місце на вершині офіціозу, убезпечивши себе та послідовно роздавши «борги» кривдникам.

Та добру пам’ять в українській культурі вона здобула не десятиліттями членства у президії Спілки письменників України, головуванням у Комісії дитячої літератури чи т. п., а шістьма десятиліттями! плідної натхненної праці на ниві дитячої літератури, що подарували поколінням українських дітей десятки самобутніх творів. Саме Забіла так досконало переказала для дітей українські народні казки, що й досі саме її варіанти загально знані. Вона започаткувала в літературі для дітей України низку жанрів і раніше «заборонених» тем, а також ініціювала перейменування журналу «Жовтеня» у рідний багатьом поколінням «Барвінок» (1945), офіційне видання збірок художніх творів школярів, появу першого українського літературно-критичного альманаху, присвяченого дитячій книзі («Весняні обрії», 1968 р.) й багато іншого.

Ясочка української літератури

«У мене вдома зберігається книга Наталі Забіли 1962 року. Її подарувала моїй мамі її рідна сестра на день народження, про що свідчить дарчий надпис. Мамі тоді виповнилося, вочевидь, сім років. Мами немає, тому я не маю в кого спитати, чи сподобалася їй книга. Я цю книгу отримала в одне зі своїх гостювань у бабусі. Мені теж тоді було сім. І я читала про Ясочку, Катрусю та іграшки, що розмовляли між собою, коли не чули діти.

Маленькі дівчатка з косичками-бантиками-платтячками та своїм світом, окремішним від світу дорослих. Дівчатка, з якими нічого надзвичайно-особливого не ставалося (вони не потрапляли до чаклунських лісів, не літали на Марс, не подорожували машиною часу), тому вони вигадували свій світ, який, незважаючи на політичну заангажованість, був вільним і таким, яким їм хотілося, аби він був.

Тоді я ще нічого не знала про авторку, про її премії, книги та любовні історії. Зрештою, як і не знають теперішні діти. Хтозна, можливо, це найбільше визнання для письменника, коли ти, дорослим, можеш процитувати рядки улюблених з дитинства віршів, не пам’ятаючи при цьому автора. Хоча тепер на це все є «Гугл».

ДО ЮВІЛЕЮ ПАВЛА КУЩА

«Ми познайомилися з Павлом Вікторовичем вперше заочно, якщо можна так сказати. У 2015 році наші авторські книги в голосуванні на премію Кабінету Міністрів імені Лесі Українки набрали однакову кількість голосів. Тоді була трійка книг у фіналі, вирішальний голос здобула повість Віктора Терена «Хлопчик з планети "Ч" та Вогняні Пси». У нас все ще було попереду. І очне знайомство, підігріте інтересом та інтригою…

Якось у розмові відома дитяча письменниця слушно зауважила: «Ми працюємо на одній ниві, а один про одного дізнаємося часом зовсім випадково»…  Йдеться про те, як звично обмежуємо простір пізнання, і водночас яким просторово-цікавим є сучасний літературний процес. Однак, через брак літературознавчих досліджень так слабко досліджений і позбавлений об’єднавчої цілісності.

Павло Вікторович Кущ родом із Запоріжжя, освіту здобув у Києві (закінчив факультет журналістки Київського національного університету імені Тараса Шевченка), а зріле становлення пройшов на Донеччині. Тут формувалися його літературні напрями, творчі уподобання та відшліфовувався природній хист.

Вже перші авторські книги для дітей не пройшли непоміченими – повісті «Далі буде (1991), «Ревин хутір» (2004) та «КотоВасія» (2006) були відзначені обласними літературними преміями (ім. Павла Байдебури та ім. Григорія Кривди). Уже самі назви цих книг замережані тонким гумором. І це й не дивно, адже це одна із особливих рис авторського стилю письменника – він у своїх творах через гумористичні штрихи глибоко осмислює людей і світ. Недарма ж є причетним до цеху сатириків і гумористів, відзначений найвищими нагородами у цьому жанрі, зокрема і премією Остапа Вишні. Прикметно, що в тому числі за книгу для дітей «Нявмуар-р-р-ри, або На Третій від Сонця» (2011).

Віднедавна Павло Вікторович Кущ очолює столичне об’єднання сатириків і гумористів НСПУ. Відтак живе і працює в столиці. Був змушений виїхати з Донецька із приходом російських найманців. Глибокий і послідовний у слові та діях патріот він продовжує в Києві боротьбу за Україну. Мріє повернутися в мирний український Донецьк…