Письменник про читача




«У навчально-реабілітаційний центр «Горлиця» Дніпропетровської обласної ради, де навчаються та виховуються діти з особливими потребами, я завітала не просто так. Пропрацювала тут психологом чотири роки, які не видалися мені довгими. Знаєте, от бува така робота, що тягнеться, тягнеться… як ота гумова стрічка. І ніяких емоцій. А тут емоції кожного дня. Різні емоції, чого там душею кривити. І тривога за дітей, і незадоволення від форм виховання батьками, і страх за сиріт, і радість перемог у здавалося б у ситуації безвиході, і незадоволеність, якщо щось не виходило в корекції поведінки дітей. Все чесно, без прикрас. На мій смак (це суб'єктивна думка!), якщо педагоги рапортують тільки про позитив, це, швидше за все, офіційні звіти. А життя складніше, і чорне є, і біле. А корекційна педагогіка тим паче.

У НРЦ «Горлиця» здійснюється навчання та реабілітація особливих дітей. Їхня реабілітація у багатьох країнах, зокрема і в нашій, стала частиною загальнодержавної програми. І навчання, і реабілітація є важливими частинами програми виховання наших учнів. У закладі навчаються діти з різними складними, а часто й багатокомпонентними станами та характеристиками здоров'я: це діти з порушеннями розвитку, дитячим церебральним паралічем, зі стійкою соціальною дезадаптацією, дітки-аутисти.

Життя повне несподіванок. Від несподіванок ми чекаємо неприємностей. Та все ж іноді ці несподіванки бувають приємними.

Саме така несподіванка і сталася зі мною нещодавно.

Не так давно я побував в Центральній міській дитячій бібліотеці. І зовсім випадково потрапив на свято музики та поезії.

До бібліотеки завітали дуже, здавалося б, несподівані гості – солісти Одеської національної опери: народний артист України Анатолій Капустін, заслужена артистка України Наталія Шевченко, лауреат міжнародних конкурсів Олександр Прокопович, Аліна Другак, Василь Добровольский, Віктор Шевченко, Инга Мартинова, Наталія Каданцева

Ведучі – завідувачка відділом обслуговування Людмила Волкова та концертмейстер Одеського національного академічного театру опери та балету Вероніка Струк відкрили перед іншими гостями – дев'ятикласниками школи № 57 – світ класичних опер і старовинного романсу.

Із романсами все зрозуміло – їхнє тихе, душевне звучання цілком підходять до камерної обстановки бібліотеки, розташованої в старій будівлі історичної частини Одеси. Романси в такій будівлі точно звучатимуть цілком органічно.

А ось класична опера...

У наш час, коли "цифрове все", здається, що бібліотеки втратили свою первинну роль. Та й роки так званого "застою" не працювали на позитивну репутацію бібліотек.

Коли років десять назад я, після тривалої перерви, йшов до дитячої бібліотеки, то робив це, чесно кажучи, з важким почуттям. І побоюванням. У мене були важкі спогади мого дитинства: бібліотеки 60–70 років. На все життя відтоді залишилося в пам'яті убогі меблі і книги, які неможливо було читати. І не лише тому, що якість виготовлення книг була поганою: папір, на яких вони друкувалися, часто нагадували туалетний. Якість же самих текстів книг залишала бажати кращого. Хороша книга автоматично переносилася у той час в розряд дефіциту. А тим більше, якщо вона була надрукована на доброму папері, та ще з ілюстраціями. Ілюстрації вважалися у той час в книзі зайвими.

Так вже сталося, що в сорок із гаком років я несподівано для самого себе став позиціонувати як дитячий письменник.

Пам'ятаю, як у 2007 році отримував в київському видавництві авторські екземпляри своїх двох перших книжок (вони вийшли з друку майже одночасно). Як зараз я розумію, шеф-редакторка вивчала мою реакцію.

– І як відчуття? – почув я.

Якраз я розглядав ілюстрації в моїй книжці. Від книги пахло друкарською фарбою, клеєм і ще чимось.

– Знову відчуваю себе дитиною, – чесно відповів я. І пошкодував, що в моєму дитинстві не було книг такої поліграфічної якості.

Тетяна Череп-Пероганич про читачів на 25-ому Форумі Видавців
12 жовтня 2018, 18:45   Автор: Тетяна Череп-Пероганич

«У травні цього року  отримала запрошення презентувати дитячі оповідання «Назустріч сонечку» на Дитячому форумі у Львові. Модерувати зустріч дала згоду письменниця Любов Відута.

Попередньо, метка, непосидюча товаришка по перу, яка мешкає у Львові, домовилася мені про зустріч з дітками в одній з бібліотек міста біля готелю, де я спинилася. «Чом би й ні», – подумала тоді.

Презентація на Форумі планувалася відбутися в обідню пору. Ми ще мали час після ранкової зустрічі з юними читачами прогулятися містом. І так би й було. Аби Любов Відута несподівано не повідомила мене, що в іншому кінці міста, ще в одній з бібліотек нас також чекають діти.

Ми не йшли, з торбами книжок у руках, а їхали, бігли. Провели ту зустріч і, як справжні переможці, вчасно вийшли на фінішну пряму, спинившись на одну лише мить віддихатися, біля Палацу Потоцьких, де проходило книжкове величезне дійство і де на нас вже чекали… троє діток.

Аліна Штефан про НАЙПЕРШІ презентації та читачів!
12 жовтня 2018, 18:12   Автор: Аліна Штефан

«Починаючи з травня, коли вийшла моя перша з трьох цьогорічних книжок — «Шафа під сливою», отримала стільки нового досвіду, спілкуючись з читачами на презентаціях, що навіть почала вже не так хвилюватися, як в перший раз.  

Одне тепер знаю точно — однакових зустрічей не буває. Кожного разу буде щось новеньке, до чого як не готуйся, підготуватися неможливо. До того, що діти люблять обійматися і фотографуватися якось легко призвичаїтися, а от до того, що можуть раптом в кінці презентації побитися, то було зовсім новим досвідом, але, радію, що єдиний раз, і заспокоюю себе, що може не зійшлися у думках щодо тлумачення сюжету.

Найбільше вражає, коли все ж таки починають задавати питання. Навіть те, що зазвичай одні й ті самі, нічого. Тому що питання наважуються задавати не на кожній зустрічі, а коли вони таки з’являються, то розумієш, що заради цього усе і відбувається. Ці питання і є той, неймовірно потрібний мені зворотній зв’язок.