Наукові дослідження




Художній час є предметом дослідження багатьох українських та зарубіжних науковців, зокрема М. Бахтіна, Н. Копистянської, Д. Лихачова, І. Роднянської, С. Скварчинської, З. Тураєвої. Оскільки для автора художній час - це “частина створеного ним художнього світу, менша чи більша адекватність його реальному часу, що залежить від епохи, естетики мистецького напряму, жанру, індивідуальності автора” [3, 41], то й для літературознавця такий спектр досліджень природний і ефективний. Важливим є з’ясування в художньому творі таких аспектів: як відображено автором соціально-історичний час, минуле, сучасне, майбутнє у жанрово-стильовому контексті. Час розглядають одночасно з поняттям художнього простору, що згодом трансформувалося у термін “хронотоп” (М. Бахтіна). Більшість дослідників трактує часопростір як змістовий, філософський та жанрово-структурний чинник творення художнього тексту. У фантастичних творах часопростір є визначальним в окресленні теми, змісту, розвитку сюжету та формуванні композиції.

Пам'ять – категорія багатолика, оскільки розглядається науковцями як міждисциплінарне поняття. У контексті літературознавства прийнято говорити про культурну пам'ять, яка формується завдяки неперервності культурних та літературних традицій народу, нації і пов’язує його минуле й сучасне для забезпечення відчуття єдності та формування ідентичності. Художній твір є медіумом культурної пам’яті і забезпечує її неперервність .

 Сучасні українські письменники дедалі частіше звертаються до власного минулого, художньо осмислюючи його на тлі історичних подій, учасниками яких довелося бути. Індивідуальна пам’ять – це носій (схованка) того, що відбулося. Проте тільки спогад, тобто згадування, проговорювання, розповідь матеріалізує у слові, зокрема художньому творі, пережите. Таким чином письменник через художній текст актуалізує індивідуальну пам'ять й робить її набутком колективної і культурної пам’яті.

Повість Олени Захарченко адресована дітям шкільного середнього віку і має ознаки казково-реалістичної прози. Проте в тексті описано реальні події недавнього минулого, а також репрезентовано давню й недавню історію одного з куточків Волинської землі, конкретно означених у творі. Це село Тайкури та хутір поблизу села, містечко Здолбунів. Така конкретика споріднює повість з історичним жанром. Одночасно у сюжет майстерно інкрустовано місцеві легенди, перекази, бувальщини про міфічно-казкову Волинь з її Лісовиками, Лісовими Царівнами, Мавками, Русалками та з легендарною княгинею Мильською, її спадкоємницями Князівнами, які мають містичний зв'язок зі світом природи та потойбіччям. 

Жанрові модифікації у сучасній пригодницькій прозі для дітей
15 листопада 2020, 10:28   Автор: Лілія Овдійчук

Сучасна пригодницька проза для дітей за часовими рамками – це 90-ті роки XX та початок XXI ст., тобто період незалежності України. Вікова категорія, про яку йдеться, учні 5-8 класів. В означений період з’явилося ціле гроно письменників, чия творчість адресована підліткам: Леся Воронина, Олександр Гаврош, Сергій Гридін, Олександр Дерманський, Марина та Сергій Дяченки, Андрій Кокотюха, Галина Малик, Зірка Мензатюк, Марина Павленко, Ігор Січовик, та ін. Переважна більшість пише повісті та романи пригодницького характеру. У межах цього жанру дослідники дитячої літератури виокремлюють багато різновидів: краєзнавчий детектив, пригодницька повість, історико-пригодницький роман, пригодницько-фантастична повість, фентезі тощо. Різноманітність тематики, жанрових різновидів, модифікацій потребує теоретичного аналізу, осмислення й узагальнень, що певною мірою відображено у щорічних випусках вісника Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва «Література. Діти. Час» [1]. Мета цієї розвідки – окреслити сучасну пригодницьку прозу для дітей як метажанр, визначивши основні жанрові модифікації творів.

Пригодницька проза, зокрема, пригодницький роман – це «метажанр, художні твори про подорожі, відкриття, сміливі наукові експерименти, авантюрні або героїчні вчинки, які характеризуються гострою інтригою, заплутаними сюжетними лініями, фантастич­ними колізіями та напруженою фабулою. Такі твори близькі до авантюрного роману та детективу, пов'я­зані з науковою фантастикою. 

Фантастична проза та фентезі надзвичайно популярне читання в середовищі підлітків. Серед дитячих письменників виокремлюються такі відомі майстри означеного жанру: В. Аренєв, М. та С. Дяченки, Галина Малик, Сергій Оксеник, Г. Пагутяк, – які, беручи за основу реальне життя, широко використовують у своїх текстах фантастичні, міфологічні та містичні сюжети, образи, нереальні події для увиразнення певної авторської ідеї, пояснення явищ, що відбуваються у світі і непояснимі з точки зору логіки або для протиставлення вигаданих образів реальним з метою впливу (естетичного, виховного тощо) на читача. Про творчість дитячих фантастів є статті Н. Дев’ятко, Я. Дубинянської, Т. Качак, Л. Лебедівни, Н. Марченко, В. Пузія, у яких охарактеризовано загальні жанрово-стильові аспекти, частково йдеться і про хронотоп, проте спеціального дослідження цього питання немає. Пропонована наукова розвідка є спробою з’ясувати роль художнього часу і простору у творенні жанру сучасної фантастичної прози та фентезі для дітей. 

Художній час і простір у літературному творі є предметом дослідження багатьох українських та зарубіжних науковців, зокрема М. Бахтіна, Н. Копистянської, Д. Лихачова, І. Роднянської, С. Скварчинської, З. Тураєвої. «Митці у своїх творах розкривають як частку власного світобачення своє розуміння і відчуття часу (індивідуального і суспільного, певною мірою загального в цю епоху) і створюють своєрідний художній світ з художнім часом, простором і ритмом його плину» [4, с. 35]. Час розглядають невіддільно від поняття художнього простору, що згодом трансформувалося у термін «хронотоп» (М. Бахтін). Більшість дослідників трактує часопростір як змістовий, філософський та жанрово-структурний чинник творення художнього тексту. Дослідники фантастики як жанру: Е. Іллєнков, Ю. Кагарлицький, Н. Савицька, Ц. Тодоров, О. Шарговська, – розглядали часопростір як  визначальний елемент в окресленні теми, змісту, розвитку сюжету та формуванні композиції.

Біографія як жанр має давні традиції в художній літературі. Життєпис видатних особистостей, започаткований ще у Давній Елладі, мав подальший розвиток в усі наступні епохи з врахуванням суспільно-історичних потреб. Інформативні, дидактичні акценти доповнювалися соціально значимими, художньо-естетичними,  що створювало умови для нових жанрових утворень та модифікацій. Сучасна біографістика має свої види: художня, наукова, академічна. Більшість текстів розрахована на дорослого читача. Проте в останні десятиліття з’явилося багато творів, адресованих дітям, зокрема підліткового віку. Ці тексти мають ознаки художньої біографії. У сучасній українській літературі для дітей біографічний жанр – романи, повісті, – репрезентований творами О. Гавроша, М. Морозенко, В. Рутківського та оповіданнями І. Андрусяка, А. Багряної, Л. Ворониної, Н. Воскресенської, Л. Денисенко, Б. Жолдака, О. Ільченка, А.Кокотюхи, А. Крачковської, К. Лебедєвої, Л. Дереша, І. Роздобудько, М. Павленко, С. Процюка та ін.

Однак наукових досліджень з проблеми обмаль. Теоретико-методичні та історичні аспекти новітньої художньої біографіки для дітей досліджує Н. Марченко. Спроби літературознавчих досліджень біографічного жанру поодинокі (Т. Качак, М. Семенченко). Системного характеру вони не мають й апелюють до одного автора.

Це й спонукало автора статті дослідити жанрово-стильові домінанти сучасної біографічної прози, що адресована підлітковій аудиторії.