Осадко Ганна. Дубочок з війни / намал. Альбіна Колесніченко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. – 44, [3] с. : іл. 

«За цією невеликою, але дбайливо виписаною книжою

стоїть колосальна робота душі та любові»

Юлія МУСАКОВСЬКА

 «У цій книзі небагато сліз. А ті, що є – то світлі сльози, що очищують. У цій книзі багато обіймів, родинної любові, сміливості, внутрішньої боротьби та надії на Перемогу. Власне, всі епізоди «Дубочка з війни» – це чистісінька правда. Це моя власна історія. Це моя родина. Це мій чоловік, це наша дружня «команда». Це наш бережанський ліс. Це тітка Оксана і дідько Ігор – мої найближчі друзі. І тут правдиве усе – до найменшої літери. Світла і прониклива історія Любові, Пожертви, Війни та Єднання»

Ганна ОСАДКО 

«Це — дуже приватна історія, але й універсальна, бо Аня крізь тканину страждання пророщує надію. Точно як той дубок. Не солодкаву, не пафосну, а саме таку, в яку віриш».

Катерина МІХАЛІЦИНА

«Дубочок з війни» Галини Осадко – автобіографічна повість (чи швидше, велике оповідання) для читання дорослих із дітьми, що вмістила в себе життя однієї родини впродовж переломного для України десятиліття величезних суспільних потрясінь. Водночас це – сучасна притча про найважливіші цінності (Життя, Любов, Рідні, Батьківщина) та найбільші виклики, що постають перед людиною (Смерть, Війна, Відповідальність і Свобода).

Окремими аспектами книжка перегукується з низкою зарубіжних видань, що порушують тему смерті батька і чоловіка (зокрема, Britta Teckentrup «The Memory Tree» (2013), Elke & Alex Barber «Is Daddy Coming Back in a Minute?» (2012), Rebecca Mason «The Day My Daddy Died» (2020) та безпосередньо загибелі тата на війні, до прикладу: Nancy Antle «Lost in the War» (1998) – історія дівчинки, чий тато загинув у війні у В'єтнамі, а мама страждає від посттравматичного стресового розладу; Deborah Petty «A Soldier's Star» (2008) – художньо змальована реальна історія маленького Олівера, чий тато загинув у іракській війні; Karl Porfirio «My Daddy's Heart is Purple» (2018) – теж заснована на реальній історії втрати батьком сина-військового, з «Дубочком…» зближує ідея безсмертя роду в дітях і їхній гордості за достойне життя минулих поколінь як силі, що надихає; Betsy Beard «A story of honor and hope» (2010) – книжка з так само рівноцінним текстові візуальним рядом, заснована на образі реального коня, котрий служить у кесонному взводі на Арлінгтонському національному кладовищі, близька «Дубочкові…» доступною дітям символізацією складних ціннісних понять «честі», «надії», «пам’яті» та ін.

В українському контексті книжка найближча до повісті Галини Кирпи «Мій тато став зіркою» (2015), а також може бути порівнювана в різних аспектах із виданнями: Анастасія Єрмолаєва «Наш Да Вінчі» (2025), Оксана Давидова «Привидуся» (2024), Ольга Войтенко «Кожна грудочка землі» (2023) чи навіть «Яблука війни» (2020) та «Ми живемо на краю вулкана» (2020) Надійки Гербіш.

Книжка присвячена світлій пам’яті Остапа та Олександра Осадків, чиї реальні життя та смерть стали своєрідним камертоном, осердям оповіді. Власне, сама поява цієї книжки є великим чином Любові та Пам’яті з боку письменниці, котра написала її за три місяці після загибелі чоловіка на фронті. У мистецькій резиденції у Красногруді (Польща) вона  зрозуміла: «…у час, коли щодня сотні дітей втрачають своїх татів на війні, я не маю права мовчати. Я мушу показувати, як прийняти факт втрати – і знайти сили жити далі. Бо у мене вже є цей досвід. І у моїх дітей є. Мені дуже пощастило з сім’єю. У мене прекрасні діти, вони мої найщиріші друзі. У мене був чудовий люблячий чоловік Сашко – неймовірний батько для Юрчика і Софійки. У мене був прекрасний свекор Остап, у нас було наше «обіймальне дерево»…»[1]

Саме відкритий автобіографізм твору, незаперечна реальність художньо відтвореного досвіду сьогодення робить «Дубочок з війни» «світлою і проникливою історією Любові, Пожертви, Війни та Єднання». Вона невимовно щира й тому має такий сильний вплив на читача.

Ефект катарсису (а він незаперечний і щодо читачів-дітей, і щодо дорослих) і особливу щемну атмосферу книжки значною мірою творять також лаконічні ілюстрації Альбіни Колесніченко – художниці з яскравим власним стилем і манерою письма. Дуалістична кольорова гама приглушених природних відтінків «згасання» і «тепла», динаміка й ритм чергування та «виростання/наближення» й «розпаду» образів і картини світу загалом, буквально «чітко окреслена», зрозуміла дитині символіка – усе це творить єдиний візуальний простір живого, сьогоднішнього і водночас міфологізованого, вічного світу.

Серія книжок для дітей «Хто такий…» («Who Was?») від Penguin Books – одна з найвідоміших і найбільших за кількістю життєписів у світі. Ця проста у засновку та перевірена досвідом ідея – доступно та яскраво розповідати молодшим поколінням про відомих людей різних часів – мала знайти своє втілення в Україні. Адже нам (можливо, як нікому!) важливо утвердити у свідомості всіх поколінь спільний пантеон знаних кожному і для всіх прийнятних і зрозумілих «своїх» людей. Нині «відомі українці» (як спільний наратив, спільні моделі поведінки, спільні цінності) – наш «Чумацький шлях», що єднає розкиданих війною по світові людей у цілісну, стійку та непереможну спільноту.

Одна з визначальних рис українства – креативність, невичерпний творчий потенціал. Книжки-життєписи для дітей в Україні також набули своїх неповторних рис і нині є не лише порівнюваними із зарубіжними аналогами, а й чимось цікавішими (скажімо, заснованими на сучаснішому розумінні біографічного тексту, зокрема його візуальної складової).

Низка життєписів для читачів молодшого шкільного віку «Хто такий… Оповідь у малюнках» видавництва «АССА» з’явилася 2024 р. як частина серії «Читай та відкривай» (заснована 2019 р.) і нині представлена книжками про чотирьох діячів української культури різного часу – Г. Сковороду, Т. Шевченка, Лесю Українку та М. Леонтовича. Усі ці постаті беззаперечно утвердилися в національному пантеоні, входять до кола персоналій, які «вивчаються в школі», а також є складовою масової культури. Однак Т. Шевченко та Леся Українка – «традиційні» автори й персонажі у дитячому читанні, Г. Сковорода раніше був мало присутнім у колі читання дітей молодшого шкільного віку, а М. Леонтович увійшов до кола «широко знаних» (а з тим – і до знаних дітям) лише впродовж останнього десятиліття. Що беззаперечно накладає відбиток на кожну з книжок, визначаючи обсяг і спосіб подачі біографічного матеріалу.

Усі книжки серії зручного оригінального формату й нагадують кольорові «шибочки» у чарівному вікні-вітражі, за якими уважний читач роздивиться дивовижні історії людського життя. Прямий виразний шрифт зручний для читання. Тексту не багато. Він чітко співвіднесений із малюнками, котрі самодостатні та є повноцінною візуальною оповіддю про кожну з постатей.

Цікаво, що на обкладинці ззаду в усіх книжках – отара чудернацьких овечок, яким просто не можливо не усміхнутися J.

Там само розміщений анонс, що задає тон вміщеній у книжці оповіді. Скажімо, про Г. Сковороду це – перелік його здобутків, а в Т. Шевченка – твердження, що той «…змінив плани долі, бо мав талант і неймовірну силу характеру».

Життєписи подаються як послідовна оповідь про людину від народження до смерті (т. з. «лінійний життєпис»), що має низку переваг у читанні молодшого школяра:

• дитина самостійно розуміє природню послідовність подій і може переказати прочитане як цілісну «історію життя»;
• «родзинки», що є в кожному життєписі, сприймаються як часткове, не створюючи калейдоскопу розрізнених фактів у сприйнятті дитиною персоналії;
• напрацьовується навик «біографічного читання» як з’ясування послідовних фактів людського життя (довідники, енциклопедії тощо);
• малюнки підтримують читання, розвивають уяву дитини.

Окремо варто наголосити, що авторки не оминають складні теми (як от хвороби, переслідування, смерть героїв), але труднощі не описуються як «непереборні», а смерть не стає «завершальною крапкою» життєписів. Щоразу це долання на шляху до успіху, мить – на шляху до світлої пам’яті та пошанування.

Григорій Фалькович. Розкажи мені казку про війну : вірші / Григорій Фалькович : іл. Анна Птаха. – Тернопіль : Видавництво Богдан, 2025. – 48 ст.; іл.

Нову творчу гармонію та своє місце у цьому схарапудженому війною світі Г. Фалькович означує збіркою «Розкажи мені казку про війну» (Видавництво Богдан, 2025), зі щемкою ніжністю проілюстрованою Анною Птахою.

Чудово сказала про неї Валя Вздульська: «Якщо на світі існують добрі казки про війну, то їх пише Григорій Фалькович. І дрібка цієї доброти з його дитячої поезії неодмінно залишається із читачем, мов жучок-світлячок з його вірша, що ніколи не здає своїх позицій»[1].

Часопростір цієї книжки – це світ непоєднуваного, але реально присутнього тут і сьогодні в Україні, – світ війни і дитинства.

Як поетові вдається їх гармонізувати?

У дихотомію тьми й світла від вносить усі кольори й відтінки життя.

Ключем до цієї книжки є рядки вірша «Для героя головне – не зброя», винесені на обкладинку:

Десь війна своє відговорила –

Ані командирів, ні солдат.

Танк іржавіє, літак похнюпив крила,

У траві сумує автомат.

А у нас не можна без героя.

Ви покличте. Він врятує знов.

Для героя головне – не зброя,

Головне – це правда і любов!

Це пряма констатація важко прийнятного, але очевидного факту: світ поділений на «мирний» і «воюючий», і ми – у часопросторі війни. А це світ не так зброї та бойовищ, як страждальців і героїв, яких невпинно породжує наростаючий запит на порятунок. Якщо в «мирному» світі уявлення про війну формуються переліками видів озброєння та битв, то в світі «воюючому» визначальними є правда і любов. Вони – невичерпне джерело сили для людяності, котра завжди перемагає тупу злу силу. 

Руді і Чумацький Шлях / Г. Фалькович ; іл. І. Потапенко. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2023. — 72 с. : іл.

Світ сьогодення, буденний, дуже особистісний і болючий світ «війни в Україні» знайшов вираження у рідкісній нині за жанром повісті у віршах «Руді і Чумацький Шлях». Рецензенти відзначають спричинену війною зміну в творчій манері поета («Шок минулого лютого витіснив із цих рядків головну поетову фішку — безтурботні веселощі»[1]). Він не переадресовує свої думки й почуття «ближчим» для малого читача персонажам, а займає природну й очікувану в часі війни позицію дорослого – йде крізь драматичні події поряд зі своїм героєм – таким само реальним як і він сам домашнім улюбленцем родини Фальковичів джек-рассел-тер’єом Руді. Саме щемка неприхована автобіографічність книжки робить її напрочуд життєдайною і терапевтичною.

На час появи книжки автор і Руді, як і тисячі інших українців – «тимчасово переміщені особи». У їхнє життя приходить новий досвід, а в мові з’являється розсип нових слів, спровокованих війною («сирена», «укриття», «відбій», «бомбосховище», «ракети» та ін.). Коломия, містечко, куди з Києва переїхала родина, як Ноїв ковчег прийняла до себе переселенців із усюди («Де не глянеш – лапа й хвіст / З різних областей і міст»), «пахне війною», звучить сиренами та має спільну для усіх мрію:

Щоб добро перемогло,

Щоб навіки зникло зло,

Щоб сирени не звучали,

Щоб лунала пісня й сміх,

І собаки не втрачали

Щоб господарів своїх.

Ось так, тихо й майже не помітно Г. Фалькович починає розмову з дітьми про втрати і смерть, очевидність якої стає неуникною в часі війни. Про неї нагадує рядок чи слово майже кожної поезії, аж поки у вірші, що став заголовним для книжки, «Руді і Чумацький Шлях» поет не розгортає думку: від

Хто загинув на війні –

Ті стають зірками»

Панчук Степан. Дива срібної надії : вірші, казка / С. М. Панчук. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2024. – 112 с.

ПОЕТИКА МОРАЛЬНОЇ Й ЕСТЕТИЧНОЇ ЧУТЛИВОСТІ У ЗБІРЦІ СТЕПАНА ПАНЧУКА «ДИВА СРІБНОЇ НАДІЇ»

У світі дитячої літератури, де слово формує перші уявлення про добро і зло, світло і темряву, поезія Степана Панчука постає особливим явищем – щирим, доброзичливим, виховним. Його збірка «Дива срібної надії» вирізняється не лише мовною простотою і багатством образів, а й глибоким філософським змістом, що органічно поєднується з естетичною вишуканістю та педагогічною делікатністю. Це той тип поезії, що розважає, а головне – формує внутрішній світ дитини, розвиває її чутливість до краси, добра, правди, навчає бачити ширше й відчувати глибше.

Збірка поезій Степана Панчука «Дива срібної надії» – не просто добірка віршів для дітей, а повноцінна етична й естетична модель світу, в якому малий читач знаходить місце для себе, своїх емоцій, питань, відкриттів. Автор не просто адаптує високі смисли до дитячого сприйняття – він довіряє дитині як читачеві та співрозмовникові, яка здатна відчути, зрозуміти й осмислити тонкі відтінки правди, любові, краси.