ни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Богдана МАТІЯШ

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Не знаю, чи коректно словосполучення «досвід війни» брати в лапки у запитанні. На жаль, ми всі, хто живе в Україні, ближче чи далі від/до фронту, маємо досвід війни – кожен свій. Це передовсім досвід травм (припускаю, ми знаємо лише про частину з них, а частини банально не усвідомлюємо). Досвід втрат – для когось це втрата рідних, близьких, друзів, які загинули внаслідок війни; для когось це втрата дому, рідного міста, фактично свого минулого, якщо землю, на якій ти жив, окупували; досвід евакуації; досвід біженства – дуже й дуже непростий, у якому фактично треба починати багато що з нуля; досвід роз’єднаних родин; досвід підірваного здоров’я, психічної та фізичної шкоди для нього. Тому досвід війни – це про низку травм, із якими нам треба справлятися і якось жити далі.

Цієї війни вже не викреслиш із наших біографій і з біографій тих, хто лише нещодавно прийшов у світ. Вона дуже багато на чому позначатиметься.

Чимало письменників згідні з тим, що війна в певному сенсі відбирає в нас мову письма. Є багато тем, про які сьогодні хоч і хотів би, не можеш написати. Не можеш писати так безтурботно, як колись. Або й узагалі не можеш писати ні про що інше, а лише про війну, – хоч узагалі ніколи не припускав, що ця тема ввійде у твоє письмо.

Довший час після початку російсько-української війни (маю на увазі ще 2014 рік) я взагалі не могла ні про що писати. Повномасштабне вторгнення теж дуже обмежило коло тем і жанрів, у яких можу працювати.

Зовсім не можу писати тексти для дітей, хоч і хотіла би. Просто не йде.

У поезії – дорослій – майже не пишеться ні про що інше, крім війни. Але розумію, що людині з тилу, яка не воює, помножувати вірші довкола воєнної теми не зовсім чесно і, можливо, дещо навіть пафосно. Тому пишу зовсім мало. Тоді, коли справді емоції настільки переповнюють, що єдиний добрий спосіб із ними справитися, – це їх виписати.

Натомість працюю зараз в інших жанрах. Зокрема, нині працюю з митрополитом Борисом Ґудзяком над книжкою, зосередженою саме на російсько-українській війні. Але це книжка, в якій можна знайти роздуми довкола питань, які виникають радше у дорослих, а не в дітей».

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Андрій КОКОТЮХА

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Життя без планів наперед, на довше, ніж тиждень, а то і взагалі доба.

Змін нема, окрім відчуття потреби розглядати всі наступні рукописи та сюжети в контексті війни.

До речі, я почав це робити не від лютого 2022 року, а від березня 2014-того».

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«У повістях «Гімназист і Чорна рука», «Гімназист і Вогняний змій» та «Гімназист і Біла ворона» події розгортаються восени 2015 року. Там серед дійових осіб – ветеран АТО, розвідниця та російські агенти. Важливо, що «Гімназист і Чорна рука», де, за сюжетом, восьмикласники рятують від неправдивого звинувачення в убивстві українського воїна та діють російські агенти впливу, є в шкільній програмі. Щоправда, для позакласного читання.

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Мар’яна СТЕФАК

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу , письменницьку індивідуальність?

«Мій особистий досвід війни, мабуть, не такий багатий, як у інших українців. Я мешкаю з родиною у маленькому селі неподалік районного центру на Заході України. Тут відносно тихо і безпечно. Так, лунає сирена, діти ходять до укриття. Але нема всіх тих жахіть, які на власні очі бачать люди прифронтових міст і сіл. Хіба щоразу, коли зустрічаємо навколішках кортеж із воїном «на щиті», не розумієш, чому має бути ТАК. У душі радієш, що це не хтось із рідних чи близьких, а потім мучишся пекучим соромом за ту митьєву радість.

Це такі собі емоційні гірки: то ти радієш, що трохи змогла задонатити на важливий збір, то руки опускаються, бо бачиш ще десяток і всі термінові, а на карті уже порожньо; то тішися, що твої діти живуть звичним життям у рідних стінах, то почуваєшся найпаскуднішою матір'ю, бо не вивезла їх закордон; то відчуваєш гордість за брата, котрий служить із 2022 року, то палаєш від гніву: чому саме він?!

Якщо описати одним словом досвід війни, то це "розгубленість", коли ти ніби знаєш, як правильно, але чомусь саме оце "правильно" – завжди боляче, страшно і повне невідомості. Виявилося, що війна – не про патріотів-героїв, романтизованих у книжках, які я читала з дитинства, а про намагання жити і робити правильний вибір, незважаючи ні на що.

Мене як письменницю змінив лютий 2022 року. До цього війна здавалася далекою, наче в іншій країні. Знаєте, коли кажеш "ой, ой, як погано" і живеш своїм життям. Коли ти особисто не знаєш когось, хто "там", все сприймається менш емоційно. Мабуть, тому у моїй дебютній підлітковій повісті "Ключ Горгона" головний антагоніст Змій Горгон насправді не таке вселенське зло, як його змальовують. Там нема епічних битв. Лише боротьба із собою, переживання наслідків неправильного вибору.

Наразі підписано угоду на другу книгу  фентезійного циклу – повість «Вовчі діти». І ось тут зло це вже винятково зло, яке слід знищити, інакше воно знищить тебе. Я більше не шукаю в ньому ознак людяності, дитячих травм чи причин його поведінки, які могли б хоч якось його виправдати. Як каже головна героїня: "Вони здохнуть всі до одного". 

До речі, саме через брак ідеї щодо справді злого антогоніста зараз на павзі наступне фентезі. Я впевнена, що сучасному читачеві потрібен хтось, хто відповідає реаліям. Інакше просто в нього не повірять.

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Настя МУЗИЧЕНКО

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Досвід війни він у кожного з нас різний, але це не робить якийсь менш важливим, а якийсь більше. Для когось це досвід життя в окупації, вимушені переїзди, втрата домівки чи близьких, часткова або повна зміна оточення.

Для мене досвід війни це бути в Україні, допомагати і розділяти почуття з іншими. Почуття страху, ненависті, розпачу і маленьких перемог. Я маю подругу, яка залишила Донецьк 2014 року, я маю сусідів, які залишили Херсон 2024. Це не мій досвід війни, але я маю змогу розділяти його з ними і спостерігати, а потім фіксувати у книжках.

Мої батьки у лютому-березні 2024 року були в окупації в Бучі, я сама з Бучі і багато історій переживала близько і боляче. Це мій досвід війни, який я частково передала в книжці «Врятовані хвостики». Певно, це і буде відповіддю на друге питання.

Досвід війни змінив мою письменницьку індивідуальність, безумовно. Навіть більше, моя письменницька діяльність розпочалась і розвивається саме в період війни".

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Про війну, а саме про деокупацію Київщини є «Врятовані хвостики». Для мене ця книжка важлива, як і сама тема, оскільки фіксує, що відбувається зараз на прифронтових територіях і відбувалося в Бучі після деокупації в квітні-травні 2024 року. Для себе я обрала передати історії, які відбувалися на Київщині, через історії тварин, щоб зафіксувати не лише горе і біль, які переживають люди, але й тварини.

Війна стосується кожного, але якщо люди хоча б розуміють, чому це відбувається і можуть якось впливати, то тварини повністю залежні від людей, вони не розуміють, домашні улюбленці опиняються в умовах, на які не можуть вплинути ніяк. Тому я хотіла нагадати людям і дітям, зокрема, що тварини теж потерпають і вони залежні від нас.

Ця книжка про відповідальність, толерантність і людяність. З іншого боку книжка не травмує читача, оскільки герої оповідань – тварини, тому дитина не уособлює себе з ними, має достатню відстань, щоб не приймати досвід песиків і котиків на себе».

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Ірина ТАРАНЕНКО

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«На мою думку, зараз я можу трактувати «досвід війни», як зміни, які війна та її наслідки викликали в нас як у суспільстві та, водночас, окремо для кожної особистості. Цей досвід є далеко не завжди позитивним, адже ми усі переживаємо постійне відчуття небезпеки як фізичної, так і моральної. Утім, досвід війни також показав і сильні сторони нашого суспільства, встановив правильні пріоритети (принаймні для свідомої частини країни) та задав нові культурні тенденції, що творять мистецьке сьогодення України. 

Ці ж зміни та оновлені тенденції ми можемо спостерігати в письменництві. Як авторка проєкту «Книга-мандрівка. Україна», велика частина якого складається саме з видавництва книг, можу сказати, що досвід війни відбивається і на письменницькій індивідуальності. Без сумніву, тепер ключовою темою, про яку ти хочеш, чи радше, можеш говорити, є війна або ж вплив війни на життя нашої країни. Саме ця тема тепер видається найважливішою й стає пріоритетною. 

Окрім цього, досвід війни створив потребу говорити більше про історію України, нашу культуру, особливості, які відрізняють нас від інших народів тощо. Усе це тепер впливає на індивідуальність тих, хто причетний до письменницької, видавничої чи будь-якої творчої діяльності».

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Проєкт «Книга-мандрівка. Україна» початково був створений задля збереження та популяризації української історії серед дітей та для прививання любові до пізнання батьківщини серед школярів. Відтак, кожна книга проєкту «Книга-мандрівка» більшою чи меншою мірою є відповіддю на війну, що Росія розпочала і в 2014, і в 2022 році.