Слухай і читай: аудіобібліотечка


Послухай, як автори виконують власні твори, та прочитай їх сам так, як вважаєш за потрібне.


Киця; Робощастя ; Жабка ; По сметану ; Бедрики
16 березня 2021, 13:46   Автор: Дерманський, Сашко

РОБОЩАСТЯ

Одне подружжя роботів

З роботи вдвох ішло

І зовсім ненарочечком

В крамничку забрело.

Відкрита студія. Зірка Мензатюк
21 жовтня 2019, 10:03   Автор: 

Відкрита студія. Зірка Мензатюк

«Пригоди славнозвісних книг»
27 березня 2019, 9:38   Автор: Анатолій Костецький

             Запис передачі «Пригоди славнозвісних книг» у виконанні автора – Анатолія Костецького,

наданий українським національним радіо.

У селі Курманах, що стоїть при зачарованій Сулі, на межі Полтавщини і Слобожанщини (тепер це Сумщина) у родині Григорія Білоуса 24 квітня 1920 року народився хлопчик Дмитрик.

Як згадує сам Дмитро Григорович, «сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається... Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували».

Батько майбутнього письменника хоч і закінчив свого часу лише три класи церковно-парафіяльної школи, але самотужки здобув юридичну освіту і працював волосним писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку. Книжки в домі оточували Дмитрика з раннього дитинства, і частенько вечорами в хаті читалися вголос то «Кобзар», то вірші Пушкіна, то «Наталка Полтавка», в якій, до речі, батько майбутнього письменника зіграв роль Виборного на сільській сцені чи не сотню разів, ще й сам писав п'єси та оповідання.

Як Мішковинка була «дорослою»
2 січня 2019, 13:02   Автор: Лукаш Микита

Як Мішковинка була «дорослою»

 Історія шоста

 

Усі діти хочуть якомога скоріше подорослішати. Про це ж мріяла й Мішковинка. По сусідству з нею мешкала дамська лакована сумочка Коко Лакі, старша сестра вже відомої вам Фони Смарт. Вона годинами могла допасовувати до своєї гривки-бахроми блискучі стрази й часто повторювала:

- Мене назвали на честь відомої модельєрки! Подивіться лишень — я втілення стилю!

Щоправда, інколи її дражнили «Ко-ко-ко» й сміялися, що розуму в неї, як у курки, але лаковану красуню це не обходило.

Коко Шанель та її little black dress

Усі модниці світу знають це ім’я - Коко Шанель. Габріель Бонер Шанель була великою модницею й найвідомішою модельєркою минулого століття. Кумедне прізвисько Коко вона отримала завдяки пісням «Ко-ко-рі-ко» і «Хто бачив Коко у Трокадеро?», які виконувала на паризьких сценах.

Я - камінь
19 лютого 2018, 20:32   Автор: Дев'ятко Наталія

Я – камінь

Я – камінь. Я лежав у земних надрах мільйони років і був частиною великої гранітної брили. Про таких кажуть, що ми – кістки землі, її твердь, основа і суть буття. Я спав, та не бачив снів. Вловлював вібрації землі і відгомін століть: кровопролитних битв, плачів розпачу, замріяних пісень і радісних побажань на весіллях. Та я спав, бо я – криця, я в глибині, і те, що відбувалося на поверхні, мене не обходило.

Та якось я почув зовсім інший звук: гарчало металеве чудовисько, вгризаючись у твердь землі, ламаючи її кістки, кришачи на порох. Мою брилу розбили на друзки, обточили, надали нової форми, і так я став бруківкою. Одним із багатьох, схожих на мене сірих камінців.

Нас спакували, завантажили в іншу машину і кудись повезли. Я не одразу зрозумів, що дорога привела нас на головну площу міста, столицю країни з тисячолітньою історією, – Київ.

На площі проводили реконструкцію. На високій мармуровій колоні встановлювали блакитну кулю, яка мала символізувати весь світ. А від колони, ніби від центру того світу, розходилися промені, кожен з яких закінчувався своїм містом. У нижній частині постаменту писалося, яка відстань до тих міст, і завдяки тому вони здавалися ближчими.

Разом із моїми побратимами нас виклали внизу колони, і так я знову став основою, хоча вже й іншого буття.

Минали роки. Багато я бачив і доброго, і лихого. Закоханих, натхненну молодь, туристів, але й грабіжників, п’яних, збоченців... Центр світу тягне до себе всіх, навіть коли люди того не усвідомлюють. І все частіше мешканці міста і його гості називали площу Майданом, що став символом незалежності. Вони виходили на Майдан, аби засвідчити свою волю чи протест, заявити про свої думки та прагнення.

Майдан кілька разів перебудовували: змінилися фонтани, з’явилися нові скульптури, стала іншою вся архітектура, але нас ніхто не чіпав, і тоді здавалося, що так триватиме вічно. Що ми назавжди залишимося в основі цієї колони, яка тримає на собі цілий світ.