Письменник про письменника




Либонь, не випадково, що історія України та її духовної культури багата на талановите жіноцтво: Леся Українка, Ольга Кобилянська, Олена Теліга, Марійка Підгірянка (зі сучасниць варто передовсім згадати Ліну Костенко, але далі цю ланку можна продовжувати, нанизуючи імена, мов на разок намиста).

Марійка Підгірянка – постать, якій долею судилося охопити досить розлогий, як для творчої людини тієї, драматичної, доби, часовий відтинок (82 роки). Прийшовши в цей світ на 10 років пізніше за Лесю Українку (1881), поетці випало пережити й відчути енергетику зламу століть, прикметного як зміною естетичних орієнтирів (від реалізму до модернізму), активними шуканнями, конфліктами, бути сучасницею раннього і вже зрілого модернізму (життєвий шлях завершився 1963 р.). Марійці Підгірянці довелося пережити дві війни (Першу і Другу світові), зміни імперій, перехід України від однієї влади до іншої. Попри всі життєві і внутрішні катаклізми, їй вдалося зберегти питомий ліризм, душевність, ба більше – здобути внутрішній гарт, який вочевидь забезпечив тілу витривалість і тривалість, хоча останньому наприкінці було вкрай нелегко.

«Хотіла б я піснею стати…» – свого часу поетично заявила Леся Українка. «Будуть мої співаночки / У трембіту класти», – ніби вторує їй Марійка Підгірянка. Ці дві сильні жінки мають чимало подібного в долях і літературних набутках, але все ж більше аналогій (хай навіть дзеркального кшталту!) можемо добачити в життєписах Марійки Підгірянки та Ольги Кобилянської. Спільні західноукраїнський простір (Галичина та Буковина) і доба (принаймні частина останньої) є тому причинами.

Марійка Підгірянка, як і старша за неї Ольга Кобилянська, змалу пізнала зв’язок культур і мов, що відчинило кожній із двох широке вікно у світ, відкрило незнані іншим горизонти. Якщо в О. Кобилянської мама, Марія Вернер, мала польсько-німецьке походження, а батько, Юліуш Словацький, був українцем, то в Марійки Підгірянки все майже з точністю до навпаки (ось ілюстрація вище заявленого дзеркального ефекту!). Мама останньої була питомою українкою, натомість тато навіть прізвищем (Ленерт) артикулював своє етнічне «німецтво».

День пам'яті Астрід Ліндгрен
28 січня 2021, 14:44   Автор: Оксана Шалак

«У МЕНЕ ДУША НЕ НА МІСЦІ, КОЛИ Я НЕ ЗНАЮ, ЩО І ЯК З ТОБОЮ…»

Чи можете уявити, що Ви листуєтеся з Астрід Ліндґрен?

Про що Ви їй написали б?

Певно, перш ніж розпочати першого листа, подумали б, про що їй цікаво читати і чи цікаво взагалі…

Але зараз мова про листи 12-річної дівчинки, яка звертається до улюбленої письменниці. Та ще й не просто так, а з проханням допомогти отримати головну роль у фільмі («Я могла б зіграти Пеппі», але зараз хотіла б знятися у фільмі за книжкою «Білий камінець» Ґуннель Лінде, «я знаю, що ти впливова»)… Цей перший лист, очевидно, обурив письменницю, бо Сара Юнґкранц (а це саме вона наважилася писати ТАКЕ) не зберегла відповіді і вже наступного разу каялася і картала себе – гірко і зовсім не по-дитячому…

Астрід Ліндґрен, яка тисячами отримувала листи від читачів – маленьких і дорослих, вважала надзвичайно важливим, щоб вони отримували відповідь. Переважно це були листи, які не вирізнялися оригінальністю, – листи про захоплення її творчістю. Листи школярів, що писали, виконуючи завдання вчителів, або малюнки у конвертах – із дошкільних закладів. Письменниця чемно відповідала…

Листів Сари Юнґкранц в епістолярії Астрід Ліндґрен чимало – разом із відповідями їх вісімдесят. Але суть зовсім не в кількості, кількість тільки засвідчує, що обидві адресатки були небайдужі у своєму виповіданні думок, незважаючи на те, що різниця у віці була чималенька – понад 50 років.

Лідія ХОДАНИЧ-ПОВХ про Степана ЖУПАНИНА
17 січня 2021, 22:56   Автор: Лідія Повх

СТЕПАНОВІ  ЖУПАНИНУ — 85

Його твори вписано в золоту скарбницю української літератури для дітей, вони введені в шкільні програми та підручники для початкової школи, покладені на музику відомими композиторами.

Час, коли прийшов у літературу С. Жупанин, прийнято означати виразом „хрущовська відлига”, і в творчому доробку поета небагато творів про партійне будівництво.

Поталанило Жупанину й із професією: для поета, що пише для дітей, немає кращого, ніж професія педагога. Працюючи вчителем початкової школи в 60-х роках в Ільниці на Іршавщині та у Виноградові, поет продовжував захоплено вивчати світ дитинства, він бачив того, кому адресував свої вірші. Згодом, уже на посаді доцента, завідувача кафедри, професора Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, поет і далі працював із близьким для себе —вчителем, педагогом, любив відвідувати навчальні заклади. Спілкувався поет шляхетно і толерантно, володів даром доброзичливого та уважного співрозмовника, був чесним, гостро відчував правду і боляче переживав несправедливість.

Як визнаний поет, С. Жупанин авторитетно заявляє багато речей у науці, і до нього прислухаються: кому, як не самому поету, судити про поезію для дітей? Ще донедавна, навідуючись в Академію педагогічних наук, я везла звідти десятки вітань для „ужгородського професора”, як люб’язно називали Степана Ілліча в педагогічних колах.

С. Жупанин народився в овіяному теплими вітрами, омитому зеленими водами Боржави, освяченому працьовитими руками Іршавському краї. Іршава — „красуня білява”— постає трохи не живим створінням з багатьох сторінок поетової творчості. Зв’язок з рідним краєм поет підтримував до останніх своїх днів, і навіть тяжко хворіючи, просився на Іршавщину — набратися сили від рідної землі.

У сонячних людей світлі, яскраві, сонцеликі ідеї. До таких людей належить і Юлія Косівчук, українська художниця, поетеса, письменниця. Дуже чудова людина і прекрасна мама!

А ще Юлиного світла і оптимізму вистачає на всіх- рідних, близьких, друзів – далеких і світлих, відомих і зовсім невідомих людей. Бо її улюблений колір – помаранчевий. І вона справді сповідує біблійні істини про добро.

Все це і не тільки ви можете побачити і  відчути, коли візьмете до рук чудодійну книгу Юлії Косівчук «Мама, в якої зламалася пружинка» (Чернівці: Букрек, 2019)

Книга присвячена Марті Левченко, відомій, молодій чернівчанці з неймовірно відкритим серцем та душею – «Подружці ангелів і охоронців дитячих мрій».

Поруч з Юлею – у її думках і фантазіях, у книгах і на картинах,  живуть ангели з Планети Добра (так, так не тільки з одного Міста) – чуйні, ніжні, добрі, вдумливі, інколи бешкетливі, плаксиві і тремтливі, несміливі та впевнені,але вони  ніколи не забувають про своє покликання – бути охоронцями тих, хто цього потребує понад усе.

Оксана Шалак про Дмитра ЧЕРЕДНИЧЕНКА
1 грудня 2020, 20:01   Автор: Оксана Шалак

ДМИТРУ СЕМЕНОВИЧУ ЧЕРЕДНИЧЕНКОВІ - 85!

Хто хоче зрозуміти поета, мусить відвідати його край. Ці слова великого Ґете завжди засвідчували: земля, що народжує поетів, може розповісти про них найбільше. Луги і пагорби, вигини річки, дерева на обрії… – увесь розкішний краєвид, який формував світогляд, кожне непоказне зілля, що додавало пахощів до неповторних метафор, кожна пташка, яка гніздилася у найнесподіваніших місцях поміж поетових рядків…

 Автобіографічна документальна повість «Княжий краєвид із Лисої гори» – це, насамперед, спроба поета, прозаїка, перекладача, педагога, мистецтвознавця, громадського діяча Дмитра Чередниченка, якому виповнюється нині 85-ть, осмислити власне життя і творчість через повернення до свого коріння. Рідне село Межиріч Канівського р-ну (тепер Черкаської обл.), де народився і де його пам’ятає навіть мінлива вода у вічній Росаві, стало об’єктом найприскіпливіших споминів – пам’ять вистелює найдорожче, сховане на самісінькому дні, обирає найрідніше і найболючіше.

Нехай ніхто не половинить

Твоїх земель, не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на світі в нас одна…