Трилогія «Джури» В. Рутківського – нині краще, на що спромігся мистецький загал України у царині художньої книжки для дітей.

Нехай мені вибачать цю переконаність щирі вболівальники за «незаангажовану критику» та любителі вишукування «блох» на схилених головах ближнього, але, коли б такого автора мали хоч би хто з наших сусідів, то волали б на весь світ про ту спромогу і той здобуток. Ми мовчимо. Певно, бездержавність атрофує насамперед не звитягу та мужність, а здатність від щирого серця радіти за здобутки свого товариша та від душі дякувати йому за зроблене…

Від появи першої книжки трилогії культурна громада України відразу поставила твір у ряд із кращими зразками української художньо-історичної прози середини та кінця XX ст. (П. Загребельний, Р. Іваничук, В. Малик, Ю. Мушкетик, В. Шевчук, Ю. Хорунжий). Але мова твору, тип побудови характерів, колізія та сюжет доводять, що «Джури» – поліфонічний, пізнавальний і максимально точний у відтворенні часу дії та типажів твір, написаний у кращих традиціях саме і лише художньо-історичної прози для дітей. Для цього жанрового різновиду характерно, що автор дбає про достовірність не так фактів, як загального фону, атмосфери часу в елементах побуту та психології персонажів, а сюжетним стрижнем виступає не видатна історична особа, а герой, створений уявою письменника (Пилип Швайка, Санько та Грицик, Демко та Телесик), який опиняється в центрі важливих історичних подій. Такий художній підхід дає можливість створити несподівані сюжетні колізії та широко змалювати історичне тло, охопити різні сфери суспільного життя та різні соціальні верстви з погляду дитини, її інтересів і можливостей. Серед попередників «Джур» В. Рутківського – «Мандрівка на Дніпрові Пороги» І. Кащенка, «Михайлик – джура козацький» і «Козак Голота» М. Пригари, «Козак Мамарига» і «Северин Наливайко» М. Вінграновського та ін. А серед рис, що виокремлюють їх серед інших творів, – прозора істинність задекларованих істин, проста, барвиста й соковита мова, стрімке розгортання дії, повнокровно та випукло виписані характери та «скульптурність» (майже зриму виразність) фрази: оповідь ніби промальовується перед читачем-глядачем, розгортаючись серіями-розділами перед його мисленим зором.
 
Водночас, автор не грішить проти художньої та історичної правди задля «вигод» «гоголівської суміші національної історії та чортівні». Так, він творить цілком реалістичні (та навіть історично вмотивовані!) образи українського козака-характерника та волхва. Бо декларована письменником правда проста – надлюдську силу має той, хто хоче потратити її на добро іншим, а всякий талант – то Дар Божий, який і віддається людям даром: не за добро чи золото, а щоб прислужиться тим, хто цього Дару не має. Неймовірність його героїв – не у химерності чи дивовижності їхніх вчинків і можливостей, а в надлюдській здатності любити людей і віддавати їм себе всього до крихти.

Трилогія В. Рутківського свідомо й могутньо розгортає перед юним читачем прості, рідні та впізнавані картини минулого, наповнені деталями, об’ємними відчутними описами, типажами, що їх можна побачити довкола й досі, хіба що трохи переінакшених часом. Автор не принижує наше минуле, одягаючи його в дивакуваті шати, а дає прості та зрозумілі пояснення диву козацтва. Гадаю, так само буденно виглядає розповідь старого японця про долю кількох поколінь його предків-самураїв чи оповідь індійця про дива йоги. За кожним таким «дивом» у межах етнічної традиції стоїть праця і навик, знання та притаманні певному народові таланти.

Та найважливіше, як на мене, в «Джурах» – безпомилково обрана авторська позиція: у тексті, як і в історичних документах і тогочасній народній творчості є гнів, є біль, є гумор, але немає ненависті. Велика правда нашого народу, а тому й правда творів В. Рутківського, полягає в тому, що герої тратять силу та життя на те, щоб зробити щось добре, а не винищити зле.
Можливо, саме в цьому прагненні гармонії, прийнятті світу, дитинності характерів і полягає таємниця та місія українства як такого?
 
Як і в попередніх книгах трилогії у «Джурах і підводному човні» цікаво та достовірно описане щоденне життя українців порубіжжя: полювання та тренування, застілля та військові операції, торги з сусідами і шлях через пороги. Знову перед читачем оживають дивовижні задуми та пригоди друзів-односельчан Грицька, Санька та Демка, малого Телесика, легендарного Швайки та їхніх товаришів. Власне, історія задуму, майстрування та військової долі вигаданих Телесиком і змайстрованих Чорториєм дивовиж («песиголовці», підводний човен) і рухає пригодницький сюжет оповіді.
 
Та все ж заключна книжка трилогії вирізняється насамперед історичністю та значною кількістю детальних динамічних батальних сцен. Водночас, письменник ненав’язливо знайомить читачів із особливостями та характерними рисами тогочасних реалій: військовими загонами при прикордонних старостах, кримчаками, дніпровськими татарами й «уходниками», загрозливими Дніпровськими порогами та п’янким духом степових небезпек, вузькими вуличками Очакова і просторами Чорного моря… Є тут опукло виписані образи історичних персонажів (староста черкаський Богдан Глинський, хан Менглі-Гірей, воєвода Шереметєв та ін.) та достовірно змальовані з погляду протилежних сторін сцени реальних історичних битв і подій (облога Києва та Переяслава, взяття Очакова тощо).

Письменник дивиться на них не лише «українськими очима». Ось як бачить московське військо під стінами Києва хан Менглі-Гірей: «…за кількістю воїнів московське військо не поступається його власному. Та й зовнішнім виглядом воно теж мало відрізнялося. Такі ж гарби і шатра, такі ж кудлаті коні-бахмати, і що найдивовижніше – майже такі ж обличчя. …На Менглі-Гірея дивилися здебільшого татарські обличчя…». Так само «своїм», татарським, бачиться ханові воєвода Шереметєв: «Цей Шереметєв, мабуть, не випадково став якомога подалі від стійбища кримського хана. Ще донедавна він носив ім’я Шерим-бек, був мурзою одного з прикамських улусів, і тепер побоювався, що кримський хан почне дорікати йому за зраду інтересів Піднебесної». Водночас, драматична зустріч-розмова друзів дитинства, рознесених долею в різні табори – воєводи Глинського та ханського посла Менгиза, нащадків двох древніх родів, що здавна стояли пліч-о-пліч на полі бою, дає змогу відчути всю трагічну напругу внутрішньої суперечливості вибору тогочасного лицарства, і не лише українського. А вірна дружба між характерником Грицьком і Хасаном, як і щире товаришування Швайки та Рашида, любов Грицька та Фузи доводять природність і праведність мирного співжиття двох народів.

Відтак, ще одна велика перевага трилогії В. Рутківського – її істинна людяність, неможлива без щирої правдивості змалювання тогочасного складного та неоднозначного життя. Татари, турки, поляки та московіти – такі само живі повнокровні учасники та герої подій, описаних автором, як і українці. Вони мають власні цілі й печалі, здатні так само самовіддано й щиро боротися за своє й шукати компромісу. Вони можуть бути й справжніми друзями, й достойними ворогами.

Упродовж трилогії ми бачимо, як кримчаки з дружніх сусідів стають поступово для українців загрозою, заставляючи формувати для протидії собі розвідницькі загони, створювати систему оповіщення та об’єднувати сили (як зробили староста черкаський Глинський та Переяславський – Леміш). Письменник тонко показує, що саме і як перетворює вчорашніх «табунників, вівчарів, чинбарів, ремісників, продавців солодощів, гендлярів» на орду, а хліборобів, рибалок, мисливців, пасічників тощо – на відважних вивідників, характерників і мореплавців. Але, зрештою, саме це протистояння, як зауважує Богдан Глинський, змінює саму суть українців: селянин, «повертаючись із козакування, уже не згинався ні перед ким – ні перед заможнішими односельцями, ні перед старшиною, ні навіть перед ним, князем Глинським … тут гуртувалися вже інші люди – вільні, незалежні, з відкритою душею і обличчям».
 
Володимиру Рутківському є чим пишатися – він не лише ввів до літератури нові історичні обшири (що постійно наголошують критики), а й зробив це навдивовижу мистецьки тонко та вишукано. Саме про нього сьогодні можемо говорити як про Великого Дитячого Письменника, котрий не лише перейняв і зберіг кращі традиції класичної української літератури для дітей, а й спромігся витворити новий, адекватний сучасному світові художній простір. І головне, – простір вільних духом і чином звитяжців, а не притлумлених вселенським потоптом «хохлів», тільки й здатних «триматися» та «поратися», із гумором і сердечністю вибачаючи собі та людям і сором, і гріх, і наругу…

Розпочавши з пригод окремих героїв-одинаків, письменник поволі розгорнув перед юним читачем багатомірне розмаїте полотно буття народу, поступово призвичаївши його сприймати героїчне минуле українців не як романтичну легенду, а як історичну правду!

Гадаю, це – найбільша перемога автора. Бо він першим із дитячих письменників зміг вивести нашу живу героїку із полону «казковості», «пісенності» (власне «нереальності»), у площину буттєву, провів юного читача від дитячого захоплення неймовірними пригодами, через прийняття багатомірності та складності минулого, до усвідомлення, що воно справжнє!
 
Тепер джури та їхній світ для тисяч українців – не вигадка, а мистецьки вплетені в полотно реальної історії Батьківщини «маяки», які вже не дадуть їм відвернутися від того минулого до французьких мушкетерів, російських гардемаринів чи чергових «східних майстрів».

Наталя МАРЧЕНКО.

Читай також:

Марченко Н. «У дитячої літератури є два могутні крила: історія і фольклор» // Володимир Григорович Рутківський: "Яке то неймовірне щастя — бути просто людиною!"

Інші рецензії на книги трилогії можна прочитати тут:

Купріян О. Казки для безвусих лицарів // ЛітАкцент. – Полиця бібліофіла. – Режим доступу : http://litakcent.com/2008/03/18/olha-kuprijan-kazky-dlja-bezvusyh-lycariv.html
Суховецький М. Характерник Рутківський // ЛітАкцент. – Літачок. – Режим доступу : http://litakcent.com/2009/11/11/harakternyk-rutkivskyj.html
Суховецький М. Технології див // ЛітАкцент. – Полиця бібліофіла. – Режим доступу : http://litakcent.com/2010/10/08/tehnolohiji-dyv.html
Головко, Тарас. Як ставали козаками? Трилог ю "Джури" Володимира Рутківського з  інтересом читають школярі  та дорослі  [Електронний ресурс] / Т. Головко // День - 2011. -  7. - Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/300484/
Марченко. Н. Нам треба вчитися бути переможними! [На здобуття Шевченківської премії – 2011 В. Рутківським] // Літ. Україна. – 2011. – № 5 (3 лют). – С. 6.
Марченко. Н. «…я намагаюся обирати ті сторінки нашої історії, яких ще ніхто не перегортав» : книгознавча розвідка за іст. прозою Володимира Рутківського [продовження] // Укр. мова й літ. в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2011. - № 1/2. – С. 124-141.
Родик К. Український Жуль Верн : Володимир Рутківський відновив традиції укр. екшену // Україна молода. – Режим доступу : http://www.umoloda.kiev.ua/number/1834/164/65135