Григорій Фалькович. Розкажи мені казку про війну : вірші / Григорій Фалькович : іл. Анна Птаха. – Тернопіль : Видавництво Богдан, 2025. – 48 ст.; іл.

Нову творчу гармонію та своє місце у цьому схарапудженому війною світі Г. Фалькович означує збіркою «Розкажи мені казку про війну» (Видавництво Богдан, 2025), зі щемкою ніжністю проілюстрованою Анною Птахою.

Чудово сказала про неї Валя Вздульська: «Якщо на світі існують добрі казки про війну, то їх пише Григорій Фалькович. І дрібка цієї доброти з його дитячої поезії неодмінно залишається із читачем, мов жучок-світлячок з його вірша, що ніколи не здає своїх позицій»[1].

Часопростір цієї книжки – це світ непоєднуваного, але реально присутнього тут і сьогодні в Україні, – світ війни і дитинства.

Як поетові вдається їх гармонізувати?

У дихотомію тьми й світла від вносить усі кольори й відтінки життя.

Ключем до цієї книжки є рядки вірша «Для героя головне – не зброя», винесені на обкладинку:

Десь війна своє відговорила –

Ані командирів, ні солдат.

Танк іржавіє, літак похнюпив крила,

У траві сумує автомат.

А у нас не можна без героя.

Ви покличте. Він врятує знов.

Для героя головне – не зброя,

Головне – це правда і любов!

Це пряма констатація важко прийнятного, але очевидного факту: світ поділений на «мирний» і «воюючий», і ми – у часопросторі війни. А це світ не так зброї та бойовищ, як страждальців і героїв, яких невпинно породжує наростаючий запит на порятунок. Якщо в «мирному» світі уявлення про війну формуються переліками видів озброєння та битв, то в світі «воюючому» визначальними є правда і любов. Вони – невичерпне джерело сили для людяності, котра завжди перемагає тупу злу силу. 

Руді і Чумацький Шлях / Г. Фалькович ; іл. І. Потапенко. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2023. — 72 с. : іл.

Світ сьогодення, буденний, дуже особистісний і болючий світ «війни в Україні» знайшов вираження у рідкісній нині за жанром повісті у віршах «Руді і Чумацький Шлях». Рецензенти відзначають спричинену війною зміну в творчій манері поета («Шок минулого лютого витіснив із цих рядків головну поетову фішку — безтурботні веселощі»[1]). Він не переадресовує свої думки й почуття «ближчим» для малого читача персонажам, а займає природну й очікувану в часі війни позицію дорослого – йде крізь драматичні події поряд зі своїм героєм – таким само реальним як і він сам домашнім улюбленцем родини Фальковичів джек-рассел-тер’єом Руді. Саме щемка неприхована автобіографічність книжки робить її напрочуд життєдайною і терапевтичною.

На час появи книжки автор і Руді, як і тисячі інших українців – «тимчасово переміщені особи». У їхнє життя приходить новий досвід, а в мові з’являється розсип нових слів, спровокованих війною («сирена», «укриття», «відбій», «бомбосховище», «ракети» та ін.). Коломия, містечко, куди з Києва переїхала родина, як Ноїв ковчег прийняла до себе переселенців із усюди («Де не глянеш – лапа й хвіст / З різних областей і міст»), «пахне війною», звучить сиренами та має спільну для усіх мрію:

Щоб добро перемогло,

Щоб навіки зникло зло,

Щоб сирени не звучали,

Щоб лунала пісня й сміх,

І собаки не втрачали

Щоб господарів своїх.

Ось так, тихо й майже не помітно Г. Фалькович починає розмову з дітьми про втрати і смерть, очевидність якої стає неуникною в часі війни. Про неї нагадує рядок чи слово майже кожної поезії, аж поки у вірші, що став заголовним для книжки, «Руді і Чумацький Шлях» поет не розгортає думку: від

Хто загинув на війні –

Ті стають зірками»

Панчук Степан. Дива срібної надії : вірші, казка / С. М. Панчук. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2024. – 112 с.

ПОЕТИКА МОРАЛЬНОЇ Й ЕСТЕТИЧНОЇ ЧУТЛИВОСТІ У ЗБІРЦІ СТЕПАНА ПАНЧУКА «ДИВА СРІБНОЇ НАДІЇ»

У світі дитячої літератури, де слово формує перші уявлення про добро і зло, світло і темряву, поезія Степана Панчука постає особливим явищем – щирим, доброзичливим, виховним. Його збірка «Дива срібної надії» вирізняється не лише мовною простотою і багатством образів, а й глибоким філософським змістом, що органічно поєднується з естетичною вишуканістю та педагогічною делікатністю. Це той тип поезії, що розважає, а головне – формує внутрішній світ дитини, розвиває її чутливість до краси, добра, правди, навчає бачити ширше й відчувати глибше.

Збірка поезій Степана Панчука «Дива срібної надії» – не просто добірка віршів для дітей, а повноцінна етична й естетична модель світу, в якому малий читач знаходить місце для себе, своїх емоцій, питань, відкриттів. Автор не просто адаптує високі смисли до дитячого сприйняття – він довіряє дитині як читачеві та співрозмовникові, яка здатна відчути, зрозуміти й осмислити тонкі відтінки правди, любові, краси.

Венгринюк, Христя. Моя мама – гора / намал. М. Кошулінська ; передм. С. Ройз. – Харків : Vivat, 2024. – [55] с. : іл. – (Мрійники). 

КОЖНА МАМА – ВЕЛЕТЕНСЬКА ГОРА

Коли моєму старшому синові було три рочки і він у мене був тільки один, а це було наприкінці минулого століття, дуже хотів, щоб мама з ним вміла ганяти м’яча, збирала черв’ячків, які буде їсти «маенька ибка», малювала на дорозі після дощу паличкою море, збирала сміття по всіх дорогах, бо має бути чисто, і обов’язково (!) спробувала зайти у будку до собаки Дружка. І ніяк не міг зрозуміти, чому я, мама, яка завжди йшла на його умовляння і вигадки, відмовляюся!!!

Ці спогади виринули, ніби вчорашні, коли я прочитала із великим захопленням нову книжку Христі Венгринюк «Моя мама – гора», про яку вже знає майже півсвіту!»/ Харків: VIVAT, 2024.

Так, справді, на маму ніхто ніколи не вчив ні в якій країні світу і ніколи ніхто не навчить. Бути мамою зовсім непросто і нелегко, і як зазначила у передмові відома українська психологиня Світлана Ройз, нова історія від Христі Венгринюк – «це зворушлива й терапевтична книжка про те, як віднайти внутрішню силу, не тільки про Дитину і Маму, які проходять випробування, вона про збереження близькості і про силу, яка може проявлятися і тоді, коли ми почуваємося слабкими».

Справді, книга має чудодійну силу – допоможе позбутися давніх рубців на душі і подарує невимовний спокій та насолоду від читання. Хоча вона рекомендована дітям від шести років, але, без перебільшення, на моє глибоке переконання, її треба прочитати усім українським мамам, незалежно від віку дітей.

Тим, які тільки стали мамами;

Тим, які мають дорослих дітей і онуків;

Тим, хто майже втратив надію на мирні стосунки із своїми дітьми;

Тим, хто втратив своїх дітей через військові дії в Україні;

Тим, хто вимушений був переїхати з рідної домівки в чужі, невідомі краї;

Тим, хто тільки готується стати мамою;

Тим, хто розчарований життям, і як маленький головний герой книги, «живе з мамою лише вдвох», бо «тата в нашій маленькій сім’ї ніколи не було».

Справді, забажаєте перечитати її, записувати окремі цитати і, звичайно думок щодо спілкування-повчання-мовчання-зітхання зі своїми дітьми буде сила силенна…

Тріщ Наталія. Оповідки з бабусиних клубочків / Н. М. Тріщ. – Харків : Белкар-книга, 2024. –80 с.

Ознакою справжньої дитячої літератури є ціннісні орієнтації, закладені авторами у сюжеті, характерах і поведінці головних героїв. Не менш важливими є пізнавальний потенціал тексту, вітаїстичний пафос, зрозуміла мова. Дитяча книжка має додавати любові, світла, позитивно впливати на світогляд дитини, формувати її життєві орієнтири. Саме такою є книжка «Оповідки з бабусиних клубочків» Наталії Тріщ.

У творчому доробку авторки – вірші для найменших, казки, оповідання. Назва нової книжки не випадкова, адже кожна розказана в ній історія – це захована у бабусиних кольорових клубочках ниток пригода, спогад з дитинства, цікава легенда чи оповідка про головні християнські свята, традиції  українського народу, життя Ісуса Христа, людські стосунки, важливість добра й любові.

Щовечора бабуся розповідає малому Артемкові нову оповідку, яка зворушує серденько дитини, стає містком між минулим і сьогоденням, відкриває світ християнських постулатів, народної мудрості, робить духовний і культурний спадок ближчим і зрозумілішим. 

Як багато є різних кольорових клубочів, нитки з яких бабуся вплітає  в узор в’язання, такими тематично й жанрово різноманітними є оповідки. «Врятоване Різдво» - казка, мотиви якої асоціативно нагадують «Різдвяну пісню у прозі» Чарльза Діккенса, а разом з тим – наші реалії, в яких образ Різдва можна трактувати як образ миру, украденого недобрим чоловіком Самодуром. Однак, навряд чи діти так декодуватимуть текст. У цій казці  - добро перемагає зло, а світло різдвяної зірки доторкається до кожного серця. Природа допомагає людям дарувати славу Божому Сину, а дзвін колядки передає щиру радість.

Жанрові ознаки казки, біблійної оповіді й пізнавального тексту синтезовано в розповіді «Таємниця Йорданської водички». Імпонує вміння Наталії Тріщ просто, доступно й водночас грунтовно розповідати дитині фрагменти біблійної історії, використовувати цитати зі Святого письма,  захопливо описувати українські звичаї святкування, пов’язані з певними обрядами, символами, віруваннями, кулінарними традиціями й усною народною творчістю.