У сучасному світі, де дитину щодня оточують ґаджети та стрімкий інформаційний потік, особливої ваги набуває література для дітей. Адже саме книга формує мислення, емоції та цінності. А розпочинається цей шлях із казки — унікального простору, де народжуються добро, фантазія та любов до читання.

Серед українських авторів, які сьогодні творять цей магічний світ, особливе місце посідає Світлана Прудник — письменниця, журналістка та глибокий знавець дитячої душі, чий увесь професійний шлях став відданим служінням маленькій аудиторії.

Народилася Світлана Володимирівна 28 березня 1956 року в місті Нікополь на Дніпропетровщині. Там минуло її дитинство, зігріте родинним теплом і наповнене зачудуванням перед українським словом. Раннє захоплення книжками згодом переросло у професійне покликання та нестримне бажання створювати власні історії. Фахову освіту майбутня письменниця здобула в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Понад п’ятнадцять років працювала в редакції легендарної дитячої газети «Зірка», а згодом — редактором відділу літератури у часописі «Барвінок», який десятиліттями формував смаки та ідеали юних українців.

Творчий доробок Світлани Прудник вражає своєю масштабністю: це сотні казок, що друкуються в популярній періодиці, входять до шкільних читанок та звучать в ефірі програми «Вечірня колисанка». У її творах, що привертають увагу своєю щирістю, добротою та теплом, поєднуються фантазія, гумор і глибокий виховний зміст. Тут живуть домовичок Буця, сорока Скрекотуха, борсук Кошик, їжачок Пантулько, равлик Мирко, білочка Грася та інші мешканці Затишного та Пущанського лісів, жителі Острова Балакунів, герої Стрибаючого міста, брати-місяці і навіть літери. Та ще безліч казкових персонажів, які навчають маленьких читачів важливих життєвих цінностей, допомагають зрозуміти важливість дружби, взаємодопомоги та щирості.

В історії української дитячої літератури межі XX–XXI століть Світлана Прудник по праву визнана реформаторкою жанру «пізнавальної казки», котрій вдалося здійснити трансформацію суто дидактичного матеріалу у високохудожню ігрову прозу. Творчість письменниці стала живим містком між класичною традицією українського дитячого часопису та сучасним європейським форматом едьютейнменту.

Унікальний семитомник її вибраного «Казкове диво» від видавництва «Веселка» постає нині не «канонізуванням» радянського зразка, а як сучасний європейський формат авторської бібліотеки, що тяжіє до традицій західних «Omnibus» та «Treasury» видань. Знакове в історії української книжки для дітей видавництво майстерно використало власну фундаментальну базу, наклавши її на сучасний контекст, створивши унікальний видавничий проєкт, мета якого — зібрати розрізнені казки Світлани Прудник, що публікувалися в періодиці («Барвінок», «Малятко», «Зірка») та окремих збірках, у єдину тематичну антологію. Це чи не перший випадок у часи Незалежності, коли творчість казкаря видається так системно та масштабно.

«Казкове диво» — своєрідна «енциклопедія життя для малят»: сім її томів охоплюють практично всі сфери, з якими стикається дитина в процесі пізнання світу. Казки згруповані не за хронологією написання, а за жанрово-тематичним принципом, коли кожний блок відповідає певному аспектові світосприйняття дитини. Варто відзначити величезну фахову роботу, пророблену редакторкою та упорядницею видання — Іриною Бойко, котра зробила грандіозний казковий всесвіт Світлани Прудник осяжним, відкритим і захоплююче багатобарвним.

Видання проілюстроване малюнками незабутньої Вікторії Ковальчук. Книги оформлені в єдиному стилі, кожна має свій колір і назву, котра розкриває суть тому, що привчає дитину до серійності та поваги до книжкової культури, а також спощує навігацію.

Семитомник має чітку вікову диференціацію та містить затишні, короткі історії для читання батьками вголос дошкільнятам, а також казки для самостійного читання молодшими школярами зі зручним шрифтом і зрозумілою лексиою. Оскільки видавці ставили за мету не лише створити повну «карту» розрізненої по періодиці творчості казкарки, а й надати методичну підтримку педагогам, сформувавши «банк казок» для миттєвого пошуку текстів під будь-яку освітню тему, видання орієнтоване також на педагогів і вихователів.

Відкриває серію том «П’ять суниць для черепахи» (2023) — справжній калейдоскоп дитячого всесвіту, що містить понад 170 творів. Це своєрідна «книга відповідей» на одвічні дитячі запитання, де Світлана Прудник постає як мудрий провідник у світ природи та людських взаємин. Авторське новаторство тут виявляється у вмінні поєднати класичну казку-пояснення (чому хмари плавають чи де живе сонечко) із динамікою сучасного буття. Книга вибудувана за принципом циклічності (пори року, місяці, дні) та через поетичні образи навчає дитину відчувати час і красу кожної пори.

Структура тому вражає тематичною всеохопністю, пропонуючи малюкові різні моделі поведінки та емоційного досвіду. Розділи «Сміливі казки» та «Дуже сміливі казки» делікатно готують до подолання перших страхів, перетворюючи їх на захопливі ігри. Письменниця сміливо вводить у казковий контекст навіть такі незвичні сфери, як спорт («Казки футбольного м’яча») чи стиль («Модні казки»), доводячи, що диво існує скрізь.

Том закладає провідну ідею всього семитомника: світ навколо — це безмежний, добрий і неймовірно цікавий «наш дім», який варто вивчати з любов’ю.

Задорська Вікторія. Скелети з шафи моєї бабці : повість. – Брустури : Дискурсус, 2024. – 269, [2] с. : іл.

Перед нами – яскравий зразок жанру, що в українській літературній критиці має кілька назв: «ламані казки», «заплутані казки», «казки навиворіт» і «ретелін» (із англ. Retelling – «переказ»).

Словосполучення «ламані казки» – це дослівний переклад із англійської (fractured fairy tales). Термін «Заплутані казки» запропонували авторки збірки «Котигорошка» (видавництво «Ранок», 2021), «ретелінг» – авторки «Легендарію дивних міст» (видавництво Ранок, 2023), «казки навиворіт» – авторка цієї рецензії (за аналогіє до назви книжки Каті Сіль «Казки навиворіт» (видавництво Vivat, 2023).

В англомовній літературі цей жанр з’явився у середині ХХ-го століття і, схоже, розвиватиметься й надалі. Як бачимо, українські автори не відстають від своїх європейських колег.

То що ж це за жанр? «Заплутані казки» є різновидом казки літературної. Однак, якщо авторська літературна казка – це цілком вигадана письменником історія, то «заплутана казка» є авторською переробкою класичного, переважно – фольклорного – сюжету. Прийомом «заплутування казок» також часто користуються творці анімаційних фільмів (найсвіжіший приклад – «Мавка. Лісова пісня»).

«Ламання казок» – це перепрочитання класичних історій, переосмислення їхньої моралі, окреслення нових наративів. Так, скажімо, нині дівчаткам не хочеться лишатися в тіні своїх батьків, братів, чоловіків, принців і бути лише гарненькими, милими, послужливими принцесами чи Попелюшками, тому класичні казки про тих самих принцес і попелюшок можуть не подобатися ані їм, ані їхнім мамам. Між іншим, цей ґендерний зріз яскраво прописаний у повісті «Скелети з шафи моєї бабці» – тут, фактично, кожна персонажка – смілива, незалежна, самореалізована. Демонструвати такі моделі поведінки в літературі – вкрай важливо для особистісного розвитку юних читачок.

Повість написана майстерно, пересипана влучними порівняннями, приказками й прислів?ями, навіть народні українські прокльони тут звучать актуально й органічно! На мою думку, саме так і має працювати сучасний автор із фольклорним спадком – переплавляти його у своїх текстах, демонструючи їхню беззаперечну позачасову актуальність. Володіння авторкою українською мовою – на дуже високому рівні, це викликає захоплення.

До 60-ліття письменника

Пантюк Сергій. Фікус Бенджамін розповідає про щастя: повість-казка. / С. Д. Пантюк ; іл. В. Ю. Крижановської. — Тернопіль : Видавництво Богдан, 2024. — 48 с. : іл.

«...Колишньої літератури не буде. …  Дитяча, жіноча, любовна – все буде писатися крізь оптику війни.

Ця війна зачепила всіх. Хтось воював, хтось волонтерив, хтось втратив, хтось емоційно пережив. Усе це залізатиме в текст».

Борис ГУМЕНЮК

«Діти хочуть чути і читати правду...

Якщо ти приходиш у їхній світ, то мусиш їм його показати, розповісти про нього без прикрас, але цікаво».

Сергій ПАНТЮК

Сергій Дмитрович Пантюк — помітна постать у сучасному українському культурному та громадському просторі. Його діяльність охоплює широке коло ролей: від поета-новатора та успішного видавця до громадського діяча та воїна-захисника.

Із початком повномасштабного вторгнення московитів Сергій Пантюк вступив до лав Територіальної оборони Києва. З травня 2022 року — головний сержант батареї протитанкових керованих ракет 23-го Окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ. Брав участь у бойових операціях на найгарячіших напрямках, зокрема під Києвом і Бахмутом.

Засновник «Видавництва Сергія Пантюка», він став одним із фундаторів сучасної комбатантської літератури, ще у 2014 році видавши знакову збірку Бориса Гуменюка «Вірші з війни». Як досвідчений редактор, Пантюк активно відкриває нові імена, зокрема, допомагаючи ветеранам і військовим інтегруватися в літературний процес.

Також Сергій Пантюк — організатор Всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні «Віршень», який ось уже 30 років гуртує літературну спільноту. Письменник веде активну роботу з популяризації читання, курує літературні гуртки та курси поетичної майстерності, працюючи з авторами-початківцями.

Та головне, що Сергій Пантюк — яскравий письменник із неповторним і виразним творчим голосом і постійною потребою правди й свободи. Він автор десятків поетичних збірок для дорослих і дітей, романів, науково-фантастичних повістей і казок, лауреат численних літературних премій, чиї твори для дітей увійшли до шкільної програми.

У дитячій літературі Сергій Пантюк — насамперед майстер гри та стилю, вигадник і філософ.

Маленькі читачі знають його найперше як дивовижного творця «Перевертаса» — поета з невичерпним арсеналом мовотворчості. Його збірка «Неслухняники» (2010; 2025) привнесла до української дитячої поезії живий подих «дитинолюбства», ніжно вхопленого у слові (як «сонечко» на долоні, що завжди вільно злетить у небо). Цей хист до гри продовжується і в «Абетці грибничка» (2019) — унікальному літературному експерименті, що поєднує любов до природи із пізнавальним азартом. Створена у співпраці з художницею-психологом Марією Івановою, абетка стала не просто переліком грибів, а історією про гармонію людини й довкілля. Цей тандем згодом подарував дітям і «Емоджинаріум, або Подорож у світ почуттів» (2020) — універсальний віршований та ігровий путівник світом почуттів, де через «сміхомовки» та «смуткомовки», «спотиканочки» та різні завдання діти (зокрема і з особливими потребами) розвивають мовлення та опановувати власні емоції.

Прозова творчість Сергія Пантюка для дітей так само вигадлива та часто виступає в ролі першовідкривача нових тем. Так, науково-фантастична повість «Вінчі й Едісон» (2015) стала чи не першою в українській дитячій літературі позитивною візією майбутнього (за рівнем вигадливості та оптимізму з нею перегукуються хіба «Сапієнси» Володимира Арєнєва). Натомість повість «Тимко і гельготунчик Шкода» (2016) пропонує зовсім іншу атмосферу — теплу канікулярну оповідь про пригоди міського хлопчика в селі, продовжуючи кращі традиції класичної пригодницької прози Володимира Рутківського.

Важливою віхою у творчості С. Пантюка став вихід підліткової пригодницько-фантастичної повісті «Швидше не буває» (2020). Це перша історія автора, де головною героїнею постає дівчинка — своєрідна «літературна донька», поява якої зумовлена глибокою авторською емпатією. Твір порушує болючі питання зниження соціального статусу дитини після сімейної трагедії та цькування в школі, стаючи в один ряд із такими знаковими текстами, як «100 децибелів тиші» Андрія Бачинського. Пантюк майстерно балансує між реалізмом та казкою, показуючи, як через спорт, наполегливість і щедре серце можна подолати будь-які життєві випробування. Як щастя «все мати за так» тьмяніє перед щастям здобути власними силами та мати змогу ощасливити інших.

Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Всеволода Нестайка – 2025

Премію засновано Національною секцією Міжнародної Ради дитячої та юнацької книги (UA IBBY), Національною бібліотекою України для дітей, ГО «Українська асоціація працівників бібліотек для дітей» та родиною Всеволода Нестайка за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України для відзначання сучасних українських дитячих письменників.

Кокотюха Андрій. Підземний детектив. Загадка проклятої штольні / Андрій Кокотюха. – Харків : Вид-во «Ранок», 2025. – 48 с. – (Серія «Детективи звідусіль»).

Детектив як жанр ґрунтується на поєднанні таємниці, логічного пошуку істини та активної інтелектуальної взаємодії з читачем. Його структура передбачає поступове розкриття загадки через аналіз фактів, мотивів і психології персонажів. Водночас сучасна дитяча література дедалі частіше адаптує класичні жанрові моделі до ігрового, алегоричного, казкового або фантастичного контексту.

Саме така жанрова модель лежить в основі детективної прози Андрія Кокотюхи. У його творчому доробку адресовані юним читачам детективні, пригодницькі повісті «Полювання на Золотий кубок», «Страшні історії», «Мисливці за привидами» (усі 2008), «Клуб боягузів», «Колекція гадів» (обидві 2009), трилогія «Таємниця козацького скарбу» (2010), «Таємниця зміїної голови» (2012), «Таємниця підводного човна» (2013); трилогія «Гімназист і Чорна Рука» (2016), «Гімназист і Вогняний Змій» (2018), «Гімназист і Біла Ворона» (2019); повість «Потаємні двері» (2023).

Найновішою є авторська серія детективів, об’єднана не лише жанровими ознаками, а й спільною концепцією (перенесення детективного сюжету в різні природні й просторові середовища –  морське, лісове, повітряне, підземне): «Печера Чорного Кальмара. Морський детектив», «Таємниця зниклих зайців. Лісовий детектив», «Захмарний детектив. Горобці проти Опудала» (усі 2023), «Загадка проклятої штольні. Підземний детектив» (2025).

Твір для дітей «Загадка проклятої штольні» автор означив як підземний детектив, адже йдеться у ньому про кротів, які живуть громадою у своїх підземних тунелях й опиняються у центрі цікавої та навіть небезпечної історії. Непрохані гості крадуть у них їжу і можуть принести якусь хворобу. Є підозра, що це одвічні їхні вороги – щури. Саме щура нібито бачила мала Неллі, онучка крота-поліцейського Гордія Сліпка. Письменник дуже влучно вибудовує сюжетну розповідь, до останнього зберігаючи інтригу: хто ж це проник до кротячої штольні і з якою метою? Відповідь на це питання  читачі шукають разом із героями, виконуючи типову для реципієнтів детективу функцію співрозслідувачів.

Не обійшлося в цій історії без сучасної мишки-шпигунки, оснащеної новітніми технологіями відстеження та передавання інформації. Є тут і зрадник – кріт Тимко, який заради наживи готовий обманювати своїх друзів і співмешканців. А все через те, що вичитав у книжці про скарби колишніх власників старого маєтку і хотів сам ними заволодіти.

Микитчак Галина і Тарас. Джмеленя та володарка злиднів / іл. В. Скаканді ; обкл. М. Александров. - Вінниця : Теза, 2017. - 157 с. : іл. 

Повість «Джмеленя та володарка злиднів» Галини і Тараса Микитчаків органічно вписується в традицію сучасної пригодницької прози для молодших школярів і підлітків, у якій провідну роль відіграють динамічний сюжет, логіка розвитку подій та захопливий квест із випробуваннями й таємницями. Автори вибудовують художній світ, спираючись передусім на послідовність дій і причинно-наслідкові зв’язки, а образи головних героїв функціонують насамперед як активні «агенти дії». Попри те, що твір уперше побачив світ у 2017 році, він не втратив актуальності, адже порушені в ньому проблеми та запропонована модель пригодницького читання залишаються близькими й зрозумілими сучасним дітям. Особливо цінною повість є для спільного читання й обговорення з молодшими школярами, оскільки її сюжетна насиченість, чітка логіка подій і зосередженість на подієвому розвитку дії сприяють активному залученню та формуванню читацьких інтересів юних читачів.

У повісті йдеться про дівчинку Дзвінку, її сім’ю і друга Дмитрика. У будинку, де вони мешкають,  поселилася Марена – «злий жіночий дух, який опікується темною ніччю, страшними сновидіннями, привидами, хворобами» (с. 155). Вона розносила мешканцям будинку злидні, сіяла чвари, але Дзвінка з Дмитриком, батьками і бабцею Лесею позбирали усіх злиднів у горщики, закрили і вкинули у води Полтви, а Марену знешкодили, коли за звичаєм спалили її опудало. Автори вдало використали елементи української міфології, створивши таємницю як завдання для головних героїв. Хоч центральним персонажем є дівчинка, більше уваги на рівні поетики приділено опису зовнішності та діяльності кожного злидня і Марени. Після тексту навіть подано «Словничок міфиків», де вербальну характеристику супроводжує малюнок кожної з міфічних істот, які є в тексті. Ці описи надто детальні й дещо химерні.

Портретні штрихи на перших сторінках дають елементарне уявлення про образи дітей і є основою для їхньої візуалізації. Тут немає повноцінної та всебічної психологічної характеристики персонажів, а є лише кілька речень про їхні імена, зовнішність, вдачу та прояви характеру у поведінкових ситуаціях. Портрет головної героїні Дзвінки постає з коротких фрагментів-описів, художніх деталей. Її ім’я органічне з поведінкою: «у квартирі все гуділо від її сміху, співів, і навіть тоді, коли вона просто розмовляла, її було чутно у всіх кімнатах. Бабця так і казала, що в її внучці хтось забув дзвіночок» (с. 5). Дзвінці було 8 років, вона вчилась у 3 класі. Кілька художніх деталей (великі блакитні очі, русяві кіски, шкільна форма і бантик) склали її мозаїчний портрет. Про вдачу дівчинки, силу волі, наполегливість, рішучість йдеться у розповіді автора  та яскраво переданих невласне прямою мовою емоціях («Героїчно шморгнувши носом, вона твердо вирішила: нема чого хлюпати й рюмсати!») (с. 38). Так само лаконічно, скупими художніми деталями, спочатку за допомогою короткого ізольованого, а потім контамінованого і фрагментарного портретного опису  показано Дмитрика-Хитрика.

Діти виконують завдання квесту-місії: звільнюють мешканців будинку від злиднів. На останньому етапі дівчинка перебуває на межі світів – Явії і Навії, «краю людського і краю потойбічного». Тут їй теж доводиться подолати страх перед змієм, бути сміливою і рішучою та наважитися дістати кришку для останнього горщика із злиднями.  Автори, керуючись законами чарівної казки, показують героїзм дитини, а також обирають певну річ – чарівне, гаптоване покривало, яка уможливлює її перехід між двома просторовими площинами.