Повне ім’я й прізвище Наталени Королеви — Кармен-Альфонса-Фернанда-Естерелья-Наталена Дуніна-Борковська.

Вона народилася (3 березня 1888 — 1 липня 1966) в іспанському місті Сан Педро де Карденья в муніципалітеті Кастрільо дель-Валь, за іншою версією — у Луцьку на Волині (чеський архів). В автобіографії (1958) письменниця вказувала на Бургос як місто свого народження, вважала себе українською письменницею іспанського походження, нащадком давнього кастильського роду, пов’язаного з Понтієм Пилатом. Дочка археолога, вченого-природознавця А.-Ю. Дуніна-Борковського, небога римського прелата Е. де Кастро виявила неабиякий інтерес до християнських та історичних фабул, зумовлений оточенням її виховання й життя, що позначилися на прозових творах письменниці. Вона писала їх як фахівець, адже вивчала археологію в Парижі і Римі, брала участь в археологічних розкопках в Помпеї, в Єгипті, Туреччині Персії; маючи музичну освіту, була актрисою. Як медсестра пройшла фронти Першої світової війни.

Маючи шістнадцять років, Наталена Королева дебютувала як французька письменниця під псевдонімом Frure Jean (1904) у низці французьких періодичних видань на кшталт «Revue des Poutes», «La Femme a la Campagne» тощо. Її новели помітив А. Франс. Любов до України передалася Наталені Королеві від батька. Неабияке значення для формування майбутньої письменниці було її проживання в бабусі на Волині (маєток Великі Борки). Вона, за власними спогадами, тут «знала простий люд», а з інтелігенцією згодом познайомилася в еміграції, розчарувавши її, тому що була «не попівна» і «не хуторянка». Люблячи свою Іспанію, сприймала Україну «куточком грецької Аркадії — країни Психеї — Аркадійки, в якій залишилось, може, більше від Еллади, ніж у сучасній Греції». Почала писати українською мовою 1919 р. завдяки підтримці майбутнього чоловіка, прозаїка В. Королева-Старого, який вивів її «з далеких шляхів на шлях українського письменства». Перше україномовне оповідання «Гріх (З пам’ятної книжки)» Наталени Королеви з’явилося у віденському тижневику «Воля» (1921. — 15 січня) за підписом Н. Ковалівська-Короліва. Вона ще шукала себе у псевдонімах, називаючись Королевою-Ковалевською (оповідання «Христіянин» в журналі «Нова Україна», 1923), Наталією Королевою (стаття «Щасливі і нещасливі дні» у виданні «Молода Україна». — 1925. — Ч. 12). Відтоді її різножанрова мала проза, просякнута християнським світоглядом, рясніла на сторінках західноукраїнської періодики («Літературно-науковий вісник», «Нова хата», «Жіноча доля», «Напередодні», «Мета», але переважно у «Дзвонах»), Чехо-Словаччини («Нова Україна»).

«Що можна любити більше, ніж саме читання? Заохочувати до читання дітей!»

Євгенія ПІРОГ.

Дитячі письменники, як і дослідники, поділяються, за словами героя відомого фільму, на «астрономів» і «астронавтів». Перші надихаються власними спогадами дитинства, досвідом найближчого оточення, мудрими книжками про психологію та навіть фізіологію дитини різного віку й особливості дитячої літератури. Інші можуть жити й творити лише посеред нестихаючого виру сьогоденного – тут і сьогодні – дитячого буття, проживаючи кожне слово тексту разом зі своїми читачами, безстрашно занурюючись у глибини, нуртування, шумовиння та тишу цього стрімкого вічно змінного потоку. Письменниця, сценаристка, авторка та кураторка Всеукраїнської ініціативи «Додай читання» Євгенія Пірог саме така!

Народилася майбутня казкарка 16 лютого 1958 року. Зростала у Херсоні, де із "Золотою медаллю" закінчила школу №30. Згодом навчалася на фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Оптичні прилади та спектроскопія». По тому – в Інституті з патентно-ліцензійної роботи (Москва) за фахом «Технічна експертиза та захист винаходів». Працювала інженером, патентознавцем, викладачем фізики та малювання. Має двох донечок і трійко онуків. Упродовж життя невтомно подорожує Україною, втілюючи завдяки своєму світлому дару мрії сотень дітей про радість читання, надихаючи їх на нові кроки та відкриття. Лише уявіть, казкарка створила у співавторстві з дітьми з різних куточків України понад сорок казок!, які укладені в 14 альманахів «Блискуче перо»!

Євгенія Пірог завзято творить свій драйвовий, наповнений мріями і творчістю Всесвіт із перших років незалежності України: заснувала молодіжні громадські організації в Нововолинську («Азарт», 1993 р.) та в Рівному («Альфа» 1998 р.), створила студію шкільного радіомовлення «Радіо 2000Гц» і учнівську газету-малотиражку «Спалах». У 2014 році стала співзасновницею волонтерського соціально-ресурсного Центру «Дитинець» (з травня 2014 року — волонтерська ініціатива «Київ. Схід. Діти»). Також пані Євгенія записала цикл авторських радіопрограм «Реальні Мрійники» за участі відомих письменників та митців.

«Я малюю ангелів, щоб у світі було більше добра!

Щоби безтурботне дитинство продовжувало жити поряд і нагадувало нам усім про те,

що зовсім близько є діти, яким дуже бракує тепла.

Нехай ангели всіх оберігають і розмальовують світ у яскраві кольори!»

Юлія Косівчук

Поетка, журналістка, співачка, композиторка і бард, художниця, каратистка, благодійниця, дитяча письменниця, «чернівецька «маркіза ангелів»» - так називають на теренах буковинського краю та поза його межами надзвичайно талановиту, обдаровану, креативну, чарівну пані Юлію Косівчук. 

Народилася 9 січня 1980 р. у місті Чернівці. Закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича. Наразі мешкає в США. Малювати навчила себе сама. Нині в її доробку понад два десятки проілюстрованих книжок. Окрім власних («У стилі достиглого льону», «Помаранча-SIZE», «Війна і маленька Віра», «Мама, в якої зламалася пружинка», «Дракон – це вам не динозавр», «Пані Резиденція і таємні ходи»), ілюструвала також книжки інших авторів: Сергія Пантюка «Смак Бога», Василя Кожелянка «Колір Серпня», Ольги Гук-Кабачій «Замальовки (твори для бандури)», Ростислава Бучка «100 казок Мами Гуски», Каро Царан «I am the air», Вінг Хонг «Міс Пенні Пінк та її четверо кошенят», «The poetry book of  Chubby Tubby Tum the Cat»  та інші.

Сергій Гридін народився 8 липня 1971 р. в м. Здолбунів Рівненської області. Деякий час жив із сім’єю у Монголії, куди відрядили батька. Після повернення на Україну у 1988 р. закінчив Здолбунівську середню школу, а у 1994 р. — економічний факультет Рівненського інституту інженерів водного господарства. Працював у галузі бухгалтерії та економіки. У 2014 р. мобілізований до українського війська. Після повернення із зони АТО працював заступником голови Здолбунівської райдержадміністрації.

У творчому доробку автора пригодницькі повісті для молодших школярів, реалістичні оповідання, повісті для підлітків і дорослих читачів. Кожна книга автора — новий ракурс бачення людини і суспільства, проблем сьогодення, дитинства і дорослого світу.

Найбільший внесок Сергій Гридін зробив у розвиток реалістичної літератури про і для підлітків. Його твори гендерно марковані. Яскравими зразками репрезентації маскулінного дискурсу, хлопчачих текстів є реалістичні повісті «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел», «І паралельні перетинаються». Маскулінний тип тексту підкреслюють змальовані характери хлопців, ракурс художнього розкриття проблем змужніння, самостійності, самореалізації, переживання почуттів закоханості та симпатій, пошуків порозуміння хлопцем-підлітком із однолітками, батьками. Окрім того автор дуже добре розкриває тему соціалізації, дорослішання дитини, становлення особистості, відверто говорить про формування маскулінної поведінки справжнього чоловіка, не уникаючи «некомфортних» описів і деталей побуту. Сміливо торкається тем донедавна табуйованих у літературі для юних (підліткового суїциду, ранньої вагітності).

Окремий метатекст формують прозові твори, адресовані дорослим читачам. Досвід перебування автора в АТО відчитуємо у повісті «Сапери» (ВЦ «Академія», 2017), наслідки війни на Сході України, трагедію українського воїна і його родини пізнаємо з тексту повісті «Чужий» (ВЦ «Академія», 2019). Повість «Віраж» (ВЦ «Академія», 2018) — драматична життєва історія про те, як батьки втрачають маленьку донечку і зникає сенс жити. Єдине, чого хоче батько, це помститися Тарикові, юному мажорові, під колесами автомобіля якого і загинула його дівчинка.

У цій розвідці детальніше зупинюся на творах, адресованих юним читачам.

Дебютом письменника стала трилогія пригодницьких повістей «Федько, прибулець з інтернету», «Федько у віртуальному місті» і «Федько у пошуках чупакабри» (Видавництво Сталого Лева, 2011–2012).

Як стверджує автор, першу книжку про Федька написав під час однієї з перевірок на роботі, прагнучи «відірватися від реальності й поринути у світ, далекий від законів про корупцію, бухгалтерської документації та в’їдливих контролерів». У трилогії поруч із головними героями Сашком, Петриком і Марічкою діє вигаданий персонаж — комп’ютерний вірус Федько.

«Гаврош сильний своєю багатою, часом нестримною уявою,

йому тісно в нудних рамках буденності».

Володимир Рутківський.

«Сучасна книжка має бути чимось більшим, ніж просто текстом,

щоби витримати конкуренцію з інтернетом чи кіно».

Олександр Гаврош.

Олександр Гаврош – автор із дивовижним смаком до життя і тим вітаїстичним чоловічим запалом, який надає ліриці щемкого трепету натягнутої тятиви, а прозі – непідробного юнацького захвату від пригод, видумляцтва та щораз інших поворотів сюжету, характерів і способу оповіді. Його книжки завжди дивують. Відкривають щось насправді тобою не помічене, але неймовірно смаковите й вагоме. Тому з ними цікаво.

Зазвичай письменник говорить із дітьми про дорослі речі, доволі часто – найскладніші: життя й смерть, вибір, любов і ненависть, щастя, віра тощо. Про все те, що споконвіку було осердям захоплюючої динамічної й такої мудрої народної казки. Й так само як у народних оповідачів його історії виткані навколо найріднішого та найближчого авторові світу – Закарпаття! Про щоб не йшлося, за феєричною вигадливістю, драйвом та багатоголоссям емоцій у текстах О. Гавроша чути потужний плин традиції, глибину та силу.

До дитячої літератури України Олександр Гаврош буквально увірвався 2007 р. вибуховою пригодницькою повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», що вийшла у серії «Українська сила» «Видавництва Старого Лева». У тексті чудово поєдналися прозорість відтворення та впізнаваність минулого як безумовно притаманного сучасному читачеві досвіду з прихованою за вибуховою веселістю глибиною морально-етичних настанов. Взявши за основу призабуту на той час історію реальної історичної постаті (всесвітньо знаного силача із Закарпаття Івана Фірцака), письменник перетворює її на мистецький наратив, стилістично подібний звучанням до безсмертного «Швейка» («промовисті» імена й прізвиська, іскрометні діалоги, правдива неправдоподібність описуваної дійсності тощо) та розгортає перед юним читачем розмаїтий, подекуди химерний, а почасти жахний і безглуздий світ буття українства у межах кількох імперій. Усі персонажі твору — як історичні, так і вигадані, навіть епізодичні! — напрочуд живі та колоритні, глибоко індивідуалізовані (часто із точно окресленою кількома фразами повноцінною біографією).