Сергій Гридін народився 8 липня 1971 р. в м. Здолбунів Рівненської області. Деякий час жив із сім’єю у Монголії, куди відрядили батька. Після повернення на Україну у 1988 р. закінчив Здолбунівську середню школу, а у 1994 р. — економічний факультет Рівненського інституту інженерів водного господарства. Працював у галузі бухгалтерії та економіки. У 2014 р. мобілізований до українського війська. Після повернення із зони АТО працював заступником голови Здолбунівської райдержадміністрації.

У творчому доробку автора пригодницькі повісті для молодших школярів, реалістичні оповідання, повісті для підлітків і дорослих читачів. Кожна книга автора — новий ракурс бачення людини і суспільства, проблем сьогодення, дитинства і дорослого світу.

Найбільший внесок Сергій Гридін зробив у розвиток реалістичної літератури про і для підлітків. Його твори гендерно марковані. Яскравими зразками репрезентації маскулінного дискурсу, хлопчачих текстів є реалістичні повісті «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел», «І паралельні перетинаються». Маскулінний тип тексту підкреслюють змальовані характери хлопців, ракурс художнього розкриття проблем змужніння, самостійності, самореалізації, переживання почуттів закоханості та симпатій, пошуків порозуміння хлопцем-підлітком із однолітками, батьками. Окрім того автор дуже добре розкриває тему соціалізації, дорослішання дитини, становлення особистості, відверто говорить про формування маскулінної поведінки справжнього чоловіка, не уникаючи «некомфортних» описів і деталей побуту. Сміливо торкається тем донедавна табуйованих у літературі для юних (підліткового суїциду, ранньої вагітності).

Окремий метатекст формують прозові твори, адресовані дорослим читачам. Досвід перебування автора в АТО відчитуємо у повісті «Сапери» (ВЦ «Академія», 2017), наслідки війни на Сході України, трагедію українського воїна і його родини пізнаємо з тексту повісті «Чужий» (ВЦ «Академія», 2019). Повість «Віраж» (ВЦ «Академія», 2018) — драматична життєва історія про те, як батьки втрачають маленьку донечку і зникає сенс жити. Єдине, чого хоче батько, це помститися Тарикові, юному мажорові, під колесами автомобіля якого і загинула його дівчинка.

У цій розвідці детальніше зупинюся на творах, адресованих юним читачам.

Дебютом письменника стала трилогія пригодницьких повістей «Федько, прибулець з інтернету», «Федько у віртуальному місті» і «Федько у пошуках чупакабри» (Видавництво Сталого Лева, 2011–2012).

Як стверджує автор, першу книжку про Федька написав під час однієї з перевірок на роботі, прагнучи «відірватися від реальності й поринути у світ, далекий від законів про корупцію, бухгалтерської документації та в’їдливих контролерів». У трилогії поруч із головними героями Сашком, Петриком і Марічкою діє вигаданий персонаж — комп’ютерний вірус Федько.

«Гаврош сильний своєю багатою, часом нестримною уявою,

йому тісно в нудних рамках буденності».

Володимир Рутківський.

«Сучасна книжка має бути чимось більшим, ніж просто текстом,

щоби витримати конкуренцію з інтернетом чи кіно».

Олександр Гаврош.

Олександр Гаврош – автор із дивовижним смаком до життя і тим вітаїстичним чоловічим запалом, який надає ліриці щемкого трепету натягнутої тятиви, а прозі – непідробного юнацького захвату від пригод, видумляцтва та щораз інших поворотів сюжету, характерів і способу оповіді. Його книжки завжди дивують. Відкривають щось насправді тобою не помічене, але неймовірно смаковите й вагоме. Тому з ними цікаво.

Зазвичай письменник говорить із дітьми про дорослі речі, доволі часто – найскладніші: життя й смерть, вибір, любов і ненависть, щастя, віра тощо. Про все те, що споконвіку було осердям захоплюючої динамічної й такої мудрої народної казки. Й так само як у народних оповідачів його історії виткані навколо найріднішого та найближчого авторові світу – Закарпаття! Про щоб не йшлося, за феєричною вигадливістю, драйвом та багатоголоссям емоцій у текстах О. Гавроша чути потужний плин традиції, глибину та силу.

До дитячої літератури України Олександр Гаврош буквально увірвався 2007 р. вибуховою пригодницькою повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», що вийшла у серії «Українська сила» «Видавництва Старого Лева». У тексті чудово поєдналися прозорість відтворення та впізнаваність минулого як безумовно притаманного сучасному читачеві досвіду з прихованою за вибуховою веселістю глибиною морально-етичних настанов. Взявши за основу призабуту на той час історію реальної історичної постаті (всесвітньо знаного силача із Закарпаття Івана Фірцака), письменник перетворює її на мистецький наратив, стилістично подібний звучанням до безсмертного «Швейка» («промовисті» імена й прізвиська, іскрометні діалоги, правдива неправдоподібність описуваної дійсності тощо) та розгортає перед юним читачем розмаїтий, подекуди химерний, а почасти жахний і безглуздий світ буття українства у межах кількох імперій. Усі персонажі твору — як історичні, так і вигадані, навіть епізодичні! — напрочуд живі та колоритні, глибоко індивідуалізовані (часто із точно окресленою кількома фразами повноцінною біографією). 

Еліна Заржицька – відома українська письменниця, авторка 23 книжок: казок, пригодницьких та історичних повістей для дітей і
дорослих, які друкуються в Україні та за кордоном. Її твори увійшли до оновленої шкільної програми з україн­ської літератури.

Пані Еліна – неодноразовий переможець численних конкурсів міжнародного, загальноукраїнського, обласного та міського рівнів. Її твори відзначені однією з найпрестижніших літературних премій України – «Коронація слова» та між­народною медаллю ім. Олек­сандра Довженка.

Нам, бібліотекарям, хочеться сказати про неї як популяризатора читання і, головне, як людину, яка робить надзвичайно важливу справу – знайомить читачів із дніпропетровськими письменниками, зокрема молодими авторами та активно представляє мешканцям рідного міста колег з інших регіонів України.

«Шлях у літературу в кожного письменника починається з читання. У нашій сім’ї панував справжній культ книги. На ті часи домашня величезна бібліотека налічувала більше тисячі томів. І всі постійно читали», – розповіла авторка одному з інтернет-видань.

Любов до книги майбутній письменниці при­щеплювали бабуся та ді­дусь. Перші «проби пера» почались ще у шкільному віці, але становлення письменниці відбулося після народження сина, для якого і писала казки пані Еліна.

Сьогодні, здобувши широке визнання, вона приділяє багато часу підтримці молодих письменників, знайомству читацької аудиторії з авторами, творчість яких ще не набула великого поширення як у Дніпрі, так і в Україні.

За останні роки, завдячуючи пані Еліні, дніпряни ознайомилися з творчістю Ольги Тимофеєвої, Любові Відути, Ярослави Дегтяренко, Ксенії Циганчук, Роксолани Сьоми, Ірини Рачковської-Баковецької та ін. Ми стали свідками ще однієї грані її обдарованості – хисту модератора. Толерант­ність та вміння спрямувати бесіду у вірному напрямку, прокласти містки між авторами та аудиторією роблять проведені зустрічі феєричними та незабутніми.

Еліна Іванівна Заржицька — українська письменниця, журналістка, громадська діячка, член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.

Шлях авторки у дитячій літературі пролягає через створення зразкової літературної казки, легенди на основі фольклорних традицій, сюжетних і мовних особливостей Придніпров’я.

«Шлях у літературу в кожного письменника починається з читання. У нашій сім'ї панував справжній культ книги. На ті часи домашня величезна бібліотека налічувала більше тисячі томів. І всі постійно читали», — розповіла авторка одному з інтернет-ресурсів [20].

Любов до книги прививали майбутній письменниці бабуся та дідусь. Перші «проби пера» почались ще у шкільному віці, але справжнє визнання прийшло після народження сина, для якого і писала казки Еліна Заржицька [19].

Е. Заржицька пише українською і російською мовами в жанрах казки, пригодницької та історичної повісті для дітей молодшого і середнього шкільного віку, деякі твори ввійшли до шкільної програми.

Ім’я Еліни Заржицької відоме не лише у Придніпров’ї, але й далеко за межами України. Творчий доробок письменниці – півсотні творів різного формату [20].

Літературні герої, які цікавлять читачів мають бути рішучими та активними, відповідати суспільно-політичним реаліям сьогодення. Справжній казкотерапевтичний персонаж не належить до когорти космічних прибульців, чи супер героїв, які невідомо де взяли свої сили. Вони земні, реальні, схожі за характерами та ситуаціями на звичайну дитину. Саме такими й постають герої казок Еліни Заржицької, покликані, залежно від віку, формувати світогляд успішної, реалізованої дитини. На зміну повчальній, моралістичній педагогіці з шаблонними героями сьогодні прийшла нова гуманістична, сімейно-народна педагогіка, яка єднає молодь із корінням пращурів, спонукає до роздумів і надихає на патріотичні почуття. Тільки істинне розуміння себе, своєї природи, своїх здібностей, особливостей, неповторностей може сформувати ключові навички готової до життя та діяльності у суспільстві дитини [18]. 

«З казки починається дитинство. Щоб написати казку, потрібно бути спостережливим і дуже хотіти написати казку», — казав письменник В. Мельник.

Василь Гаврилович Мельник народився 8 травня 1937 року в с. Куча Новоушицького району Хмельницької області, в родині хліборобів, Марії Іванівни та Гаврила Ілліча. Хоч письменник родом із Поділля, але навіки поріднився з Буковиною.

Після закінчення школи навчався в Київському технікумі харчової промисловості (1958), пізніше закінчив Московський інститут харчової промисловості (1967). Працював механіком, інженером, головним інженером, директором харчових підприємств Чернівецької області. Був директором літературно-меморіального музею О. Кобилянської, директором будинку письменників Чернівецької обласної організації СПУ.     

Однак вабила Василя Мельника літературна, творча робота, тому й вступив на заочне відділення Московського літературного інституту (1982). І свою творчу діяльність розпочав із написання гуморесок, дебютувавши в українській літературі своєю гуморескою «Авторитет».

В 1971 році у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка гуморесок «Бесіди на килимі». А в 1976 році видавництво «Веселка» видало першу книгу для дітей «Господар гаю». Казки для дітей дошкільного віку відразу полюбилися юним читачам і принесли першу славу письменникові. В. Мельник писав: для дорослих — гуморески, п’єси, кіноповісті та кіносценарії, для дітей — казки, оповідання, невеликі замальовки-етюди про природу. Але все ж таки найповніше свій письменницький талант Василь Гаврилович реалізував у творах для дітей.