Слова, означені війною,
Не так спілкуються зо мною,
Як спілкувалися вони
Ще за годину до війни.

Г. Фалькович.

«Фалькович» – унікум. Він глибоко закорінений в традицію, може, навіть доволі консервативний автор. І водночас – це один із найсильніших новаторських голосів, голосів викличних, байдужих до комерційного погляду на дитячу літературу. Людина пише, що хоче, і вільна у своїй творчості. І нам щастить, бо маємо тут справжнє вау».

Блог «Казкарка».

Подальшу розмову про збірки віршів для дітей Григорія Фальковича варто розпочати зі спогадів поета про дитинство, що припало на жахні часи Другої світової. Адже йому випала страдницька доля «дитини війни», що вже дорослим — татом і дідусем — знову 2014 р., коли московіти підступно напали на Україну, опинилася в горнилі війни. Відтепер вибухово життєдайна поезія Григорія Аврамовича має присмак болю та надії, сердечного жалю та віри.

«Дитинство моє припало на роки страшної війни та на суворий повоєнний час. Ту війну називають Другою світовою… Для мене війна розпочалася 22 червня 1941 року. Якби цього не сталося, то рівно через три дні мої батьки, всі їхні друзі, знайомі та родичі урочисто і радісно відсвяткували б мій день народження — 25 червня мені виповнився б цілий рік! Хлопчиком я вважав, що фашисти навмисне розв’язали війну, аби зіпсувати наше родинне свято. Ясна річ, що ніякого святкування не було: чоловіки пішли на фронт, а більшість жінок з дітьми виїхали з Києва — подалі від смертельної небезпеки. Я і моя матінка опинилися у далекому Оренбурзькому краї, аж на Уралі. В ешелоні, яким ми добиралися до нашої кінцевої станції Платовка, були, переважно, родини офіцерів Київського військового округу (КВО). Батько заборонив мамі брати із собою зайві речі — лише найнеобхідніше. Мовляв, війна дуже скоро закінчиться нашою перемогою.

Мій дорослий мудрий батько помилився двічі. По перше, війна тривала довгих чотири роки, а по-друге, будь-який одяг чи речі домашнього вжитку, ой як знадобилися б нам на далекій чужині. В ешелоні було саме жіноцтво та дітлашня різного віку. Дорогою більшість дітей перехворіло на різні хвороби. Чимало з них померло просто у вагонах. Мене тоді врятувала самовіддана мамина любов, яка переборола страшну недугу.

З евакуації (так називалося тодішнє вимушене перебування далеко від рідних місць) запам’ятав небагато, майже нічого. Чомусь закарбувалося у пам’яті місцеве кладовище — з якимось похмурим дядьком із лопатою біля свіжої могили — і перший страх, навіть жах, й досі незрозуміло від чого.

З маминих переказів знаю, що доводилося голодувати, що я важко хворів на малярію, що ходив до зорганізованого у тамтешньому селі Покровка дитсадка КВО. … Фрагментарно — окремими кадрами, як у кіно — пам’ятаю багатоденну дорогу нашого дитсадка назад, до Києва. Знову довгий ешелон. Спекотне літо. Безкраї степи. Потяг із чорним димом. Вагони-теплушки. Харчування на жовтій від сонця траві, під час довгої-предовгої зупинки. Алюмінієві тарілки та виделки. Алюмінієві кружки з чаєм, які неможливо утримати — гаряче! І абсолютна неспроможність самостійно забратися знов у вагон — високо!

Повернулися до скаліченого війною Києва. На щастя, наш будинок на нинішній вулиці Богдана Хмельницького був неушкоджений, але зовсім поруч стояли зруйновані будівлі, які ми називали «розвалками». Хлопці ходили туди грати «у війну», а дівчатка — боялися. Пам’ятаю День Перемоги, 9 травня 1945 року, коли нас, дітей, терміново розвезли з дитсадка по домівках у кузові відкритої вантажної машини, «полуторки». Радісно, весело, незбагненно! Ціле місто, неначе, збожеволіло: музика, сміх, пісні, сльози!..

«Секретів не маю. А принцип — один: перевага естетичних критеріїв над етичними. Краса вже сама по собі — моральна. Естетично довершений вірш неодмінно виконає і виховну функцію, сприятиме формуванню духовно гармонійної особистості, яка зможе гідно протистояти довколишній деструкції та дисгармонії».

Григорій Фалькович.

«Незмінним у всі часи залишається попит на створене майстерно, філігранно, самобутньо, щиро і чесно, а іще й по-особливому чуттєво. Де й крізь роки відчувається доторк душі автора. Саме такою є творчістьГригорія Фальковича, що має в собі безмір потужної сили, здатної здолати часопростір».

Марія Морозенко.

«Хороший дитячий поет — це не лише людина, що любить дітей, а передовсім людина високої культури та вміння розуміти дитину та будувати з нею діалог».

Леся Демська-Будзуляк.

Поезія — найперше спосіб олюднення часопростору та осягнення Творця єдиним абсолютним інструментом, який дарований людині — Словом. Можливо тому з дітьми всі народи починають розмову поетичною мовою колисанок, забавлянок і потішок, дітям співають пісень, поряд із дітьми згадують такі милі й направду незабутні «дитячі» вірші.

Чи не кожний із українських письменників спробував себе в поезії для дітей (чи то в час, як народилися власні діти, чи вже ставши дідусем/бабусею). Та мало кому вдалося справді відбутися у цій складній і дуже чутливій до найменшої фальші творчій царині. Григорій Фалькович — один із небагатьох поетів, чиє обдарування незаперечно та вповні є «дитинним» у найвищому сенсі.

А що Григорій Аврамович — український єврейський поет, його світогляд засновується на життєлюбстві та радості — чеснотах, високо шанованих у цього народу, а творчий світ розгортається на помежів’ї двох культур — української та єврейської. На думку Л. Демської-Будзуляк «Така культурна локалізація дає можливість збагачувати власну поезію сюжетами, образами і мотивами загальносвітового культурного досвіду, розширювати дитячі світоглядні горизонти, формувати у маленького читача розуміння унікальності власного і водночас своєї подібності до іншого»[1].

Також дослідниця наголошує, що культурний простір поезії Г. Фальковича виходить далеко за географічні межі перебування його героїв (близькі — Київ, ліси, річки, тощо, дальші — вся Україна, Ізраїль, Японія, Китай, Індія), вплітаючи у щоденність дитини «знаки тих культурних просторів, в яких формуються загальнолюдські цінності — музика Баха, Глюка, народні пісні, походи до театру, алюзії на Бляшаний барабан Гюнтера Грасса, на трагедію втрати власної землі, а також на релігійні свята родинного кола» [2]. Окреме місце в творчості поета для дітей посіли уявні простори — мрії, сну, спогаду.

Серед особливостей творчої манери поета дослідники наголошують: оригінальні образи-персонажі; неочікувані (за рахунок одивнення чи несподіваного роз’яснення ситуації) або підсумовуючі (як мораль у байці, але без моралізаторства) завершення поезій; постійний перехід із зовнішнього світу у внутрішній світ дитини, сатиричну. Та домінують у творчій палітрі Г. Фальковича доброзичлива іронія й одивлення, алегорія, візуальність та інтермедіальність. «Колір, звук, запах стають центральними образами багатьох поезій, а в інших допомагають розкривати приховані змісти, що їх автор, згідно з гебрейською художньою традицією, щедро закладає у свої тексти. Звідси висока мелодійність віршів, барвистість образів, емоційність вражень»[3].

Вражає розмаїття художніх засобів і прийомів, якими послуговується митець. Серед найцікавіших — гра зі словами та їхнім звучанням: численні алітерації, парономазія, каламбури, словотвірні експерименти, оказіоналізми, кумедні тлумачення слів і вигадування нових лексем. До прикладу: оказіональні тавтології («дощі дощами задощили», «сумне сумує листя листяне», «відурочено уроки», «відоцінено оцінки», «розпечаляться печалі» та ін..); оксиморон («Актуальне ретро»), омоніми («В кабачку для хробачків / Страви тільки з кабачків), сленг та запозичені слова («супермодний хіт», «фотки» «кльова»), «нанизування» слів однієї і тієї самої частини мови («Тиша. Сон. Будильник. Ранок. / Мама. Тато. Джек. Сніданок»; «Йшли. Угледіли. Спинились. / Підійшли. Порозумілись»)[4].

Так само широка тематична палітра Г. Фальковича (війна, долання страху й тривоги, дружба, емпатія, людяність, самовизначення, творчість, мова й слово, родинна, традиції народу, правила поведінки, порозуміння, світ єврейської культури, тварини й комахи, а також забави, плекання, гра, сни, мрії та фантазування, театр, цирк, зоопарк, місто та природні середовища й багато іншого) та жанрове розмаїття його творів (поряд із відомими вигадує власні поетичні жанри, як от: «вибачалки», «присиплялки», «побажалки», «сперечалки»).

«Г. Фалькович пише легко і стрімко, світ, який він створив — різнобарвний, поліфонічний. Це  природно витікає  з внутрішньої духовної різносторонності  поета, який вміє все — бути витончено  ніжним,  філософствувати, сміятися, мислити: то життєво-логічно, то несподівано-парадоксально. Все вміє цей поет, крім одного — бути нудним!»[5]

Зірка Мензатюк — світло у сучасній українській дитячій літературі

«Зірка Мензатюк — одна із тих авторів і авторок, завдяки яким маємо сучасну українську літературу для дітей та юнацтва як самобутнє і яскраве явище, художньо-естетичний феномен. Вона належить до тієї групи митців, які формують ключові тренди цього сегмента літератури, задають напрями розвитку, забезпечують якісне наповнення тематичних і жанрових ніш, творять зразки для наслідування. Її книги вирізняються не лише художньою майстерністю, а й глибоким змістом, історико-культурними екскурсами. Письменниця вдало поєднує традиції українського фольклору з новітніми літературними тенденціями, створюючи унікальні казки, пізнавальні оповідання, пригодницькі повісті, які відзначаються яскравістю образів, емоційністю та актуальністю тематики. Завдяки її творчості українська дитяча література стає важливим засобом пізнання національної історії та культури, інструментом патріотичного виховання, формування ціннісних орієнтирів молодого покоління.

Для мене Зірка Мензатюк — особлива Авторка, яка дарує світло, додає спокою і гармонії, наповнює рівновагою і натхненням. Авторка, яка цінує справжність і щирість, відкрита до людей і світу. Така вона у житті, така в своїх творах. Для неї важливі усі читачі, вона уважна до колег по перу.

Сьогодні вітаю пані Зірку з ювілеєм і дякую їй за всі миті незабутнього спілкування. Це і зустрічі в межах різних книжково-літературних подій, і участь у моїх проєктах «Літературна кавалєрка» та «Літературна академія», спільна мандрівка зі студентами до Криворівні, презентації книг в Івано-Франківську та Коломиї. Дуже сподіваюся, що після нашої Перемоги ми відновимо усі літературно-читацькі активності.

Божого благословення, здоров’я, натхнення і успішної реалізації творчих планів і задумів шановній ювілярці!»

Тетяна КАЧАК,

доктор філологічних наук, професор кафедри початкової освіти

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ.

***

До 70-річчя Зірки Мензатюк

«Зірка Мензатюк — одна з тих сучасних українських письменниць, чиї книги не затримуються на полицях книгозбірень. У Рівненській обласній бібліотеці для дітей книжкові формуляри її видань щедро рясніють записами про видачу юним читайликам.

Збірочки для наймолодших — «Зварю тобі борщику», «Як до жабок говорити», «Катрусині скарби» уже й трохи зносилися від допитливих дитячих долоньок. А книга «Зварю тобі борщику» стала однією з героїнь рубрики «Книжкові скарби», яку бібліотекарі обласної дитячої книгозбірні вели в передачі «Невгамовні дослідники» на місцевому телевізійному каналі.

Серед книг для середнього шкільного віку чи не найпопулярнішими серед малих рівнян стали «Таємниця козацької шаблі» та «Ангел Золоте Волосся». Та й як не пробудити цікавість учня, якщо у книзі написано про твій рідний край? Розкриваєш «Таємницю козацької шаблі» і починаєш мандрівку Рівненщиною: Гоща, Дубно, Дубенський замок, Тараканівський форт, Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», відомий також як «Козацькі Могили» у с. Пляшева. А якщо розповідь переплетена карколомними пригодами твоїх однолітків та ще й так зрозуміло і легко розкриває героїчну історію українського народу — то читається на одному подиху.

Дивне це відчуття: дні життя, мов стара етажерка.

Миті щастя — книжки, які хочеться так зберегти.

І вдивлятись в рядки — у минуле, неначе люстерко.

Серед плетива днів не згубити себе, а знайти.

Дивне це відчуття: пил змітаючи, спогад вернути.

Пригадати усе, що так яро горіло в душі.

Щоб у розпачі буднів не впасти зневірено — БУТИ!

Попрощавшись, зорею зійти у Ковші.

Дивне це відчуття: у книжках тих, як смуток пожовклих,

Ті, хто там, за межею прогірклих прощань.

Пригадати усіх, доки тліє в душі кволий вогник.

Пригадати усе, щоб зорею зійти сподівань.

Дивне це відчуття: все нажите сприймати буденно.

                                                                 Не триматись за речі, блиск пишних прикрас.

                                                                 А стара етажерка — це ж річ сокровенна!

                                                                 Сторінки старих книг — щемкий спогад про нас.

                                                                                                              Марія МОРОЗЕНКО

***

Щира товаришка Національної бібліотеки України для дітей

«Співпраця Національної бібліотеки України для дітей з Марією Морозенко розпочалася 2016 року, коли її було обрано головою Творчого об'єднання дитячих письменників НСПУ. Її громадська активність, відкритість до співпраці та щире бажання робити світ юних читачів кращим вражали, захоплювали та надихали. Відтоді бібліотекарі НБУ для дітей стали частими гостями на засіданнях творчого об’єднання, куди приходили на запрошення Марії Миколаївни. Адже вона розуміла, що тандем автора та бібліотекаря — це синергетичний зв'язок, що сприятиме загальній справі — підвищенню якості дитячого читання.

2016 року Марія Морозенко увійшла до складу Головного журі Всеукраїнського конкурсу «Мрії про Україну: дитячий погляд», який проводився Національною бібліотекою України для дітей на виконання Указу Президента України № 675/2015 від 03.12.2015 «Про відзначення 25-ї річниці незалежності України». Оцінюючи дитячі роботи, пані Марія ставилася до кожного конкурсанта уважно та з повагою, аналізувала твори, делікатно вказуючи на недоліки і турботливо даючи поради на перспективу. Це було безцінним.

Улітку 2017 року Національна бібліотека України для дітей започаткувала Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули», за умовами якого діти від 11 до 18 років створювали конкурсні роботи у різних номінаціях. І ці роботи треба було оцінювати з урахуванням вікових особливостей, розгледіти поміж подекуди наївними дитячими висловами та помилками — справжнє і щире. Тож ми вже знали, що найкращим експертом стане саме Марія Миколаївна.