Забуті книжки
Вікове призначення рецензованих книжок позначається відповідними кружальцями:
– для дошкільників
– для дітей молодшого шкільного віку
– для дітей середнього шкільного віку
– для дітей старшого шкільного віку
– для дорослих
Всеосяжні горизонти української мариністики
22 січня 2021, 15:45 Автор: Наталія Гажаман, Наталя Марченко |
Тендюк, Леонід. Вогники в океані : морські оповідки / Леонід Михайлович Тендюк ; худож. Тетяна Капустіна. – Київ : Веселка, 1974. - 39 с. : іл.
Тендюк, Леонід. Під крилами альбатроса : вибрані повісті й оповідання / Леонід Михайлович Тендюк ; худож. Володимир Василенко. – Київ : Веселка, 1981. – 510 с. : ілюстр.
Нині, коли стрімко починає відроджуватися інтерес до документальної, науково-художньої прози для дітей, мимоволі згадуються даремно призабуті морські оповідки Леоніда Тендюка для дошкільнят і його динамічні, живі повісті для підлітків, у яких справдешні подорожі й пригоди, факти й відомості оживають у напрочуд доступній і цікавій формі. Саме цю рідкісну рису творчості письменника відзначив колись поет Анатолій Лісовий: «Леонід Тендюк – унікальне явище в українській літературі, особливо в сенсі подорожувально-пізнавального, пригодницького жанрів». І це справі так.
«…Летить перо. Спішить рука, І образів ріка іскриста. А на обличчі Тендюка – Броня поета й журналіста. Він у газеті – ночі й дні Пером картає все вороже. Та журналіста у борні Поет, я вірю, переможе». Володимир СОСЮРА.
«Прозові твори письменника передовсім звернені до молоді, виховують у неї почуття мужності й стійкості перед житейськими бурями, вчать гідно нести горде ім’я – українець». Віктор КОСТЮЧЕНКО.
Слова великого співця України Володимира Сосюри виявилися пророчими. Леонід Михайлович Тендюк став прекрасним поетом-лірикам. Та ще і яскравим, самобутнім письменником-мариністом, твори якого із задоволенням читають дорослі і діти. Він є лауреатом літературної премії імені Лесі Українки (1992 р.) за «Вибрані твори» у 2-х томах та збірку «Смерть в океані», а також лауреатом премії В. Сосюри (2008 р.) за поетичні твори. А ще Леонід Тендюк – чи не єдиний з українських письменників, хто, за свідченням А. Санченка «…слід у слід пройшли шляхами нашого уславленого краянина Міклухи-Маклая на судні з тією ж назвою та ще й сфотографували нащадків новогвінейських людожерів на пам’ять…», мали автограф самого Жака ів Кусто на томикові Антуана де Сент-Екзюпері, та кому передмови до книжок писав уславлений на весь світ полярник, уроженець Севастополя І. Папанін. |
Відмитися і Шануватися або Навіщо актуалізувати призабуте
19 листопада 2016, 13:33 Автор: Наталя Марченко |
Mалицька К. Чистенький і Юрзи-Мурзи / К. Mалицька ; мал. К. Лавра ; на обкл. мал. А. Джанікяна. – Київ : Розумна дитина, 2016. – 24 с.
Народилася Константина Малицька (знана зазвичай як Чайка Дністрова та Віра Лебедова[2]) 30 травня1872 р. у селі Кропивник Калуського повіту (нині – Калуського району, Івано-Франківської області), де її батько був парохом (греко-католицький священик). Мати майбутньої письменниці теж походила з родини священників (Гетьманчуків). Змалку дівчинка тяглася до знання. Навчалася у початковій та виділовій школах Станіслава, згодом – у Львівській державній семінарії. Чимало часу проводила у величезный бібліотеці собору Святого Юра у Львові й саме там вперше спробувала себе у віршуванні. Закінчивши навчання у 1892 р., Константина розпочинає учительську працю в Галичі, засновує читальню «Просвіти», активно долучається до місцевого церковного хору. Та за одинадцять років добрий розголос про молоду енергійну українську учительку викликав занепокоєння серед місцевих москвофілів та осіб пропольської орієнтації, і Чайку Дністрову в 1903 р. переводять до далекого села Бєча. Тодішній інспектор шкіл Буковини О. Попович запрошує знану вчительку до великого буковинського села Лужани поряд Чернівців. Невтомна просвітниця зорганізувала в окрузі низку жіночих гуртків, а в травні 1905 р. заснувала «Жіночу громаду».
[1] Вірш «Чом, чом, чом, земле моя...» написаний 1904 р. на Буковині. Автор музики – Денис Січинський. На початку 70-х рр. минулого століття, завдяки Буковинському ансамблю, його художньому керівникові А.Кушніренкові та могутньому талантові М. Гнатюка, в репертуарі якого твір був майже 30 років, пісня народжується вдруге. [2] Також мала псевдо та криптоніми: Горський Стефан; Кропивницька Віра; Лебедів Віра; Лебедова Віра; Лужанська Віра;; Растик; Vanellus; Кр. Софія; В. Л.; К.; К. М.; К. М…; к. м.; М.; М-а; М-ка К.; Віра Л.
|
Катастрофи — прекрасні?
Смолич Ю. Прекрасні катастрофи : наук.-фантаст. романи / Ю. Смолич ; мал. О. Довгаля. – Київ : Молодь, 1956. – 444 с. : іл. – (Бібліотека пригод та наукової фантастики). Смолич Ю. Прекрасні катастрофи : повість / Ю. Смолич. – Київ : Грані-Т, 2010. – 112 с. – (Українська дитяча класика).
Чим інколи заворожують книжки, написані майже століття тому? Можливо, схожість ситуації — нехай на іншому рівні «кола життя» — збурює підсвідоме прагнення вичитати між чужих знаків слова, що мають значення сьогодні, бо у круговерті перемін хочеться упевнитися, що хтось колись благополучно дав усьому тому лад… Чи ні?..
«Бував Смолич усяким, та все ж була в ньому інтелігентність, культура. І ще було щось дитинне, беззахисне». Олесь Гончар. Юрій Смолич завжди видавався мені постаттю напрочуд цікавою і значущою. З його відверто «заплямованою» для «радянського» керівництва і так само для «національного проводу» біографією, недочитаністю «широко знаних» творів і громадською «всеприсутністю» при абсолютній людській самотності, він залишається для мене напрочуд чесним і відвертим у своїх нескінченних ігрищах із системою та власною слабкістю… Певно тому, що зазнайомилася спершу з книгами його спогадів і роздумів, далі була чудова автобіографічна трилогія про дитинство і юність, згодом прочитала фантастику… а відзначені радянською критикою і нагородами реалістичні «ідейні» романи та публіцистика так і залишилися нечитаними… Найменше цей хворобливий, сутулий, короткозорий чоловік (класичний «ботан»!) пасував на роль авантюриста чи героя. Здається, єдиним смаком у його бутті мала бути порохнява на фоліантах і присмак лікарняних пігулок, а єдиною таємницею — «пограбована» сусідська яблуня та, можливо, випадкова бійка… Але в тому слабкому тілі жив бунтівний дух, пройнятий думками про неспокій, душа, спрагла пригод і чину... Зрештою Смолич став віртуозним «гравцем» на життєвому полі, бездоганно вдаючи із себе іншу людину та творячи карколомні сюжети,.. нехай і в літературі. Навіть ім’я, вибите на його надгробку, — «Юрій Корнійович» — несправжнє. У метриці письменник записаний Георгієм, сином Корнелія. Та радянська міліція, видаючи у 1931 р. паспорт, «спростила» по-батькові до «Корнійовича», а розмовне Юрій приросло до нього змалку… |
Маленькие шедевры Геннадия Глушнева
28 лютого 2014, 14:03 Автор: Ольга Чернецкая, Антонина Олейникова |
Маленькие шедевры Геннадия Глушнева Детям нравятся стихи Геннадия Глушнева умные, добрые, полные звука и света. Стихи Глушнева маленькие шедевры. Н. Готовчиков Хотите узнать, почему мальчишка вдруг стал черничного цвета? А почему тыква крепко уцепилась за изгородь? И может ли жучок поселиться в кармане? Угадайте, какое животное спит, свернувшись буквой О, а в каком овоще живет золотистый рой пчел? Ответы на эти и многие другие вопросы вы найдете в стихотворениях Геннадия Глушнева. |
Цивілізаційний вибір або Історія, розказана півстоліття тому…
27 листопада 2013, 10:14 Автор: Наталя Марченко |
Комар Б. Векша : повість / Б. Комар ; ред. серії та авт. передм. О. Гаврош. — К. : Грані-Т, 2010. — 135 с., портр. — (Українська дитяча класика). Коли світ невпинно й кардинально змінюється, як ніколи хочеться ясності. У собі. В оточенні. У виборі, який тобі нав‘язують чи пропонують… Можливо тому, діти, котрі щомиті ростуть і незворотно змінюються, так не люблять півтонів і етичної невизначеності, так прагнуть щирої «справжньої» правди та абсолютного «непогрішимого» знання... Можливо тому, «заторможуючись» у своїй дорослості, люди втрачають цю дитинну спрагу істиного і, зрештою, остаточно «завмирають»… |