Слухай і читай: аудіобібліотечка
(уривок в авторському виконанні) Вони боялися навіть дихати, сподіваючись, що той, хто наробив стільки шелесту, пробіжить мимо, не помітивши їх. Але щось невидиме вдарило по ногах і голосно заскавуліло. — Сардель! — впівголоса радісно скрикнув Йожеф. — Ну й налякав ти нас. — Нічого собі! — вихопилось у Васька. — Як же він нас знайшов? І як ти його впізнав у темряві? Діти вилізли з куща і рухалися широкою лісовою просікою в напрямку дороги, який їм вказував Берті. — Ти б краще запитав, як вас знайшов я. Вам пощастило, що я добре орієнтуюся, швидко запам’ятовую будь-яку дорогу. Я б іще раніше до вас прийшов, але не все так просто, як на прогулянці. Трохи все ж заблукав. Та воно й на краще, якраз достатньо стемніло. А собаки — вони ж розумні, нюх на господаря гарний мають. Коти додому повернуться, як би далеко ти їх не завіз, а собаки йдуть за людиною, навіть за сотні кілометрів знайдуть. Цьому, бач, знадобилася доба з гаком, та все ж знайшов!
|
Ой, на гору Плішку Легко вийти пішки. А на той Синяк Ну ні так ні сяк! Ой, із гори Діл Видно десять сіл. |
В музейній залі тиха так – Ми навіть мухи чули… Учитель каже: – Дихає Тут – чуєте? – минуле! |
У класі така розруха! Це учні ловили муху. Спочатку упала ваза Й розбились ущент одразу. А потім зірвалась дошка І всіх налякала трошки. Лякатись було не варто – Вазон полетів під парту! |
Малювала дівчинка місто, І було у місті тім тісно. Там спинались в небо будинки І росли у парку ялинки. Поспішали діти у школу, Починався матч із футболу. Там гукала мама до сина, І кудись звертала машина. |