Є люди, перед якими ми в боргу. Цей борг ще зазвичай називають неоплатним.

Це безсумнівно наші батьки: вони дали нам життя і підняли нас.

Ще це наші Вчителі. Вчителі не формальні, а ті, яким ми зобов'язані тим, що стали тим, чим стали.

Моєї Поворотної Людини не стало у 2021 року.

З 2022 року я плекав план саме такого вечора спогадів. Реалізувати цей план вдалося тільки у квітні 2025 року.

Звіт про зустріч я написав на блозі УЧЗ, який я веду через свої професійні обов'язки.

Текст цього звіту я викладаю нижче.

А після цього я розповім про те, що було не зовсім коректно згадувати в бібліотечному блозі.

Катерина ЄГОРУШКІНА – талановита дитяча письменниця та казкотерапевтка з впізнаваним яскравим стилем письма, непогамовною уявою та відповідальним свідомим ставленням до творчості. У її доробку 17 книжок для дітей, які знайшли вдячних читачів в Україні та за її межами (у Литві, Болгарії, Грузії та ін.). У її книжках поряд із неймовірними пригодами та драматичними подіями завжди багато ніжності, сердечності й глибокого світлого спокою, котрий так потрібний дітям сьогодні.

А ще письменниця створює інноваційні проєкти для компаній, є членом Всеукраїнської арт-терапевтичної асоціації, багато подорожує та займається волонтерством.

КЛЮЧ вміщує оповідь Катерини Єгорушкіної про її власний «час війни» та долання й перемоги, що визначають нині сьогодення письменниці. А також – про перші кроки в письменництві, поезію та творчі задуми.

«Перший вірш я написала у сім років і тоді вирішила стати письменницею.

Моя перша поетична збірка «Пульсація миті» побачила світ на Грант президента України ще у 2005 році. Відтоді я написла нову збірку віршів — «Дереворитми» (це мій неологізм, де гра слів: ритми + дерева). З-поміж нових віршів — багато про війну. Їх перекладали англійською, було достатьо поширень у соцмережах. На жаль, видати поезію в Україні через кризу дуже складно. Автори часто змушені вдаватися до самвидаву або друкуватися на кошти спонсорів.

Для мене поезія дуже важлива. Саме через вірші мені вдається висловити найтонше, найскладніше, найболючіше. Часом один вірш можу писати в кілька етапів, бо очі застилають сльози. До речі, багато читачів казали, що завдяки моїм віршам вперше змогли заплакати після 24-го лютого. Я вважаю дуже важливим вивільняти емоції та почуття: щоб ми не заклякли, не задерев’яніли у своїй травмі, а лишалися живими, чутливими, хоч і зболеними. Таким чином поезія стає терапією.

Мія МАРЧЕНКО – глибока світла дитяча письменниця з високою культурою художнього мислення, широкою обізнаністю в різних сферах гуманітарного знання та беззаперечним Божим даром. Її тексти висновуються на помежів’ї світів, атмосферно й тонко ведучи дитину-читача тонкою межею Світла, між вигаданими й реальними загрозами та злом. Її герої завжди у розвитку, у пошуку себе, у пізнанні світу. Вони добрі й сильні, бо дієві та цікаві. Вони «виходять з кризи», бо завжди в русі. Оптимізм Мії Марченко – природній стан підліткової душі, котра, навіть занурившись по маківку в жахи й страждання, таки прагне вийти переможцем і відновити світову гармонію. Бо ж інакше й бути не може!

А ще це дуже європейська письменниця. Із фаховим, відповідальним ставленням до творення книжок для дітей і глибоким знанням їхньої природи, високою культурою письма.

І це закономірно, бо Мія Марченко – кандидатка філологічних наук (із 2009 р.) і талановита перекладачка з англійської та французької мов. Саме їй завдячуємо українською версією улюбленої багатьма казки «Вельветовий кролик, або як оживають іграшки» Марджері Вільямс («Час майстрів», 2016), а також книжками Тімоте де Фомбеля, Даніеля Пеннака, Бернара Війо та інших. Мія входить у двадцятку найкращих перекладачів із французської мови міжнародного конкурсу INALCO RUSSE OPEN KIDS 2016 (Париж, Франція), вона шортлістер перекладацької премії «Метафора» (2016), а в 2017 році отримала премію імені Сковороди за переклад підліткового роману Тімоте де Фомбеля «Тобі Лолнесс».

КЛЮЧ попросив Мію Марченко розповісти про її особистий «рік війни», втрати й знахідки на цьому, такому складному, довгому й короткому водночас для кожного з нас, етапі Великого Протистояння.

Оксана ДАВИДОВА — розважлива та вигадлива дитяча письменниця, казкарка, журналістка та драматургиня. Її оповідки завжди наповнені справжнім — знаннями, пригодами, відкриттями та переживаннями, а також живими та сьогоденними типажами, в яких легко впізнати себе чи товариша по парті. Пані Оксана — педагог за освітою та «дитячий» журналіст за покликанням: багато років вона працювала в періодиці для дітей, створюючи захопливі тексти, цікаві ігри та забавки, вистави та тематичні збірки. Саме їй випало підготувати найперші та й досі найвідоміші збірочки оповідань про війну, що прийшла в Україну, — «Героям — Слава! Розповіді для дітей про героїв фронту і тилу».

А ще пані Оксана — чудова фахова фотографиня, здатна ловити найчарівніші миті життя й відкривати їх людям.

КЛЮЧ попросив Оксану Давидову розповісти про найдивовижніше, що сталося з нею за час вторгнення ворога в Україну. І це виявилася перша у її житті письменницька резиденція! 

«Цього року мені вперше пощастило побувати в літературній резиденції.

Якби не широкомасштабне вторгнення ворога, я, можливо, й не наважилася б подати заявку. Навіщо? Моя мама живе в селі й радо міняється зі мною домівкою на тиждень-два. От і зміна локації, тиша, відрив від буденності та від спокус великого міста — всі умови для плідної письменницької праці.

Але широкомасштабна війна, як не дивно, відкрила нові можливості й спонукала до змін. І не лише мене. Багато українських письменниць, перекладачок, редакторок, журналісток і художниць виїхало за кордон, шукаючи там прихисток і спокій. А іноземні літературні резиденції почали більше поширювати інформацію про резиденції в українському сегменті інтернету, спонукати українок подавати заявки, та й самі при відборі резидентів частіше стали звертати увагу на українців, намагатися допомогти в такий спосіб, отримуючи навзамін проєкти, присвячені найактуальнішій темі в сучасному світі — масштабній війні в Європі.

#Письменницька_Мобілізація

Мудрий і ніжний український єврейський дитячий поет Григорій ФАЛЬКОВИЧ – улюблений автор кількох поколінь маленьких читайликів. Його бешкетні, сміхотливі, відчайдушно добрі вірші додають віри у себе та Божу облаштованість усього сущого. Він щедро ділиться любов’ю та вірою, котрі потрібні кожному з нас нині!

А ще пан Григорій – член Українського ПЕН і НСПУ, голова комітету з присудження премії імені Шолом-Алейхема та голова культурно-просвітницького товариства імені Шолом-Алейхема.

Лихоліття війни примусило митця покинути рідний київський дім і разом із найріднішими людьми шукати прихистку деінде. Але й у вимушеній евакуації він багато працює, зустрічається з читачами в Україні та поза її межами і готує нові книжки.

КЛЮЧ попросив Григорія Аврамовича розповісти про свій досвід проживання війни, творчі задуми та чарівні джерела, що додають йому сил і любові в цей складний час.  

«Для мене це вже друга евакуація. Сьогодні я дивлюся на світ з двох крайніх позицій – своєї та з позиції моєї правнучки, якій трохи більше року. За винятком віку, ми маємо дуже багато спільного. Моє та її дитинство починалися з війни. Мені був майже рік – і їй майже рік. І я, і вона змушені бути далеко від дому. Щоправда, тоді мене відвозили від смерті, яка йшла із Заходу, а тепер – навпаки: ми їдемо від смерті, що йде зі Сходу. Є ще чимало збігів. Лендліз тоді – і лендліз сьогодні; спроба «остаточного вирішення» єврейського питання та «остаточного вирішення» українського питання… Повторення історії… Що це – фарс чи катастрофа?