Творчість Сергія Гридіна в контексті сучасної прози для дітей.

Сучасна проза для дітей жанрово й тематично розмаїта. За таким принципом її можна поділити на реалістичну, казкову, фантастичну, історичну, біографічну. Зазвичай письменники обирають для реалізації своїх творчих задумів один із різновидів прози. Проте останні десятиліття спростували цей факт, оскільки митці успішно творять у різних жанрово-тематичних видах. Це стосується і Сергія Гридіна, який почав писати для дітей казкові та пригодницькі повісті, а в 2013 році з-під його пера з’явився твір, який за всіма ознаками належить до реалістичної прози — це повість «Не такий». Три книги про Федька — комп’ютерного віруса, який самовільно прибув з Інтернету у людський світ, — набули великої популярності серед читачів молодшого та середнього шкільного віку.

Тема, піднята автором, справді важлива з огляду на глобальну комп’ютеризацію та негативний вплив цього явища на свідомість дітей. Адже з розповсюдженням мережі Інтернет та комп’ютерних ігор постав віртуальний світ, який поглинає користувачів настільки, що вони забувають про реальність. Тим паче, що у світі, створеному сучасними технологіями, все значно простіше. Клік комп’ютерної мишки може здійснити чудеса, автором і виконавцем яких є сам гравець: створити місто, країну, зробити супергероєм, перемогти монстрів, завоювати світи, взяти участь у зоряних війнах тощо. Таким чином здійснюється дитяча (та й доросла) мрія про всесильність і все можливість (хай навіть на екрані монітора). Значно складніше вийти з віртуального світу в реальний і жити звичайним буденним життя. Проблема, яка постала на фоні такого явища, це невідповідність реальності і вигаданого комп’ютерного світу. Як повела б себе людина (дитина), якби опинилася насправді у віртуальному світі серед монстрів, чудовиськ, супергероїв, піратів тощо. Вирішення цієї проблеми напрошувалося на художній твір. З таким завданням успішно впорався Сергій Гридін, створивши казкові повісті «Федько — прибулець з інтернету», «Федько у віртуальному місті» та пригодницьку повість «Федько у пошуках чупакабри».

Повість «Не такий» ще більш значний за поставленими проблемами твір, адресований підліткам. Для цієї категорії читачів написано не так багато талановитих художніх текстів, тому це важлива подія у царині дитячої літератури.

Мета цієї наукової розвідки — проаналізувати жанрово-стильові особливості творчості С. Гридіна у контексті сучасної прози для дітей.

Сучасна література для дітей середнього шкільного віку не обділена увагою критиків та літературознавців. Активно репрезентують різноаспектні дослідження творів сучасних письменників В. Вздульська, У. Гнідець, Т. Качак, В. Кизилова, Н. Марченко, О. Січкар, М. Хороб, О. Цалапова. Творчість С. Гридіна також була предметом розгляду літературознавців та критиків. Окремі аспекти та особливості його казкових та пригодницьких повістей аналізували Н. Дев’ятко, Т. Качак. Повість «Не такий» стала предметом наукових студій О. Гончаренко, рецензій О. Купріян, Н. Марченко, І. Славінської. Проте автори не ставили за мету з’ясувати особливості творчості письменника в контексті сучасної прози для дітей.

Отже, три повісті про Федька — це книжковий серіал, частини якого поєднані спільними персонажами та жанром. За основними ознаками — це казки, казкові повісті. Казка це — «художній твір письменника, який модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, формує новий за якістю художній текст із різними інтертекстуальними елементами (цитатами, ремінісценціями, алюзіями тощо)». [6, с. 568]. Навіть побіжний аналіз сучасної літератури для дітей дає змогу зробити висновок про популярність у письменницькому середовищі книжкових серіалів (О. Дерманський, А. Кокотюха, Сергій Оксеник, М. Павленко). Ймовірно, цей синтетичний жанр з’явився за аналогією до телесеріалів або як альтернатива їм. Така форма вимагає відповідної композиційної будови. Зазвичай, «серії» — це короткі розділи великих частин (книг). У Гридіна це «Федько — прибулець з Інтернету», «Федько у віртуальному місті» та «Федько у пошуках чупакабри». Усі вони поєднані не тільки персонажами: Федько, Сашко Петрик, а й своєрідним прийомом: епізодовим поєднанням частин. У кожній наступній частині натрапляємо на епізоди, в яких згадуються події з попередньої книги або персонажі з неї. Перша повість завершується епізодом, який повторюється в наступній, друга частина трилогії починається з розділу 2, а розділ 1 є завершальним (ще й з поміткою «далі читай на стор.5»), оскільки в ньому розкривається причина поганого настрою головного героя Біленького і .пояснюється тим, що це нова витівка комп’ютерного віруса Федька. Окрім того, це ще й інтрига для читача, який за бажанням може пошукати загублений розділ десь у книзі. Перша і друга частина закінчується словами «Далі буде», що притаманне серіалам.

Тематика творів стосується актуальних проблем: дитячої інтернетзалежності (1 частина), екології (частина 2), дозвілля (частина 3) й одночасно вирішується комплекс дотичних проблем, зокрема, виховання молодого покоління, формування найвищих цінностей: справжня дружба, родинний затишок, роль батьків, а особливо мам у вихованні дітей тощо.

Зображені автором головні персонажі не виходять за рамки традиційних. Це два хлопчики, як завжди з протилежними рисами характеру, очевидно не тільки тому, що протилежності притягуються, а й для художньої переконливості і взаємодоповнення. Ще один герой — оригінальний витвір фантазії автора — комп’ютерний вірус Федько. Вірус — це мікроорганізм, який викликає захворювання. Схожу дію викликає й комп’ютерний вірус, бо він є перешкодою для успішної роботи: машина «хворіє», виходить з ладу. Сергій Гридін створив художній образ віруса. Це досить дивна істота, але симпатична і не така вже страшна і шкідлива, а часто навпаки. Невидимий і абстрактний, у Гридіна він набуває цілком реального вигляду: «Це було щось середнє між великим черв’яком і поросятком. Істота мала чотири коротенькі лапки, маленький хвостик, велику голову, схожу на драконячу, але з поросячим рильцем. Спина в неї була різнокольорова, причому ці кольори щосекундно змінювались». [2, c. 11] Цей портрет доповнюється час від часу новими штрихами, оскільки вірус набуває різного кольору залежно від обставин, настрою, почуттів тощо. Окрім того, він має невеличкі крильця, які «з’являються, коли він покидає Всесвітню павутину». Опис еклектичний, оскільки поєднує абсолютно різні «портретні характеристики» драконів, чортів та іншої нечистої сили. В характері персонажа поєдналося так само багато діаметрально протилежних рис: сварливість і скандальність з добродушністю, здатністю співчувати при немаленькій дозі егоїзму і боягузливості.

Зав’язка твору починається з епізоду: «Якось, потрапивши під дію однієї недоробленої антивірусної програми, він набув здатності виходити з віртуального світу» [2, c.12]. Автор не дає отямитися ні Сашкові, у квартирі якого з’явився вірус, ні читачеві, щоб зрозуміти, хто перед ними. Вірус дуже активно проявляє себе, він неврівноважений, бо наляканий і почувається не в своїй тарілці, сипле звинуваченнями, проханнями, вимогами. Його монологи — це суміш гумору, нахабнувато-підлесливого сленгу з високим стилем, що надає мові макаронічного колориту та підкреслює невідповідність між змістом і формою сказаного: «Я ж кажу, нове життя почав, хіба ці чесні очі можуть брехати?» [2, с. 13] «Два тижні не їв, не пив, ніхто нічим не годував, тільки труїли антивірусами та переслідували. Отак і помру, самотній і голодний на чужині» [2, с. 15]. «О, за віщо? О, за віщо ви мене зневажаєте? Мене, твого товариша, який віддасть тобі останню сорочку! Який не проміняв тебе навіть на бутерброд із копченою ковбасою?» [3, с. 7]. Словом, веде себе, як звичайний сучасний середньостатистичний хлопчисько (а то й дорослий дядечко), який не дуже переймається високими матеріями, але не позбавлений гарних рис і любить пригоди. Й ім’я вірус отримав «людське» саме з цих мотивів: «А звати я тебе буду Федько — якийсь ти мені дуже схожий на сусіда нашого з першого під’їзду». [2, с. 13]

Автор формує новий художній текст із різними інтертекстуальними елементами, зокрема ремінісценціями, алюзіями тощо. Адже інші вигадані персонажі нагадують героїв з відомих мультфільмів, кінофільмів, книг та комп’ютерних ігор (папуга Кеша, Карлсон, Вінні-Пух), а також порівнює персонажів з Великим Джеком, Чаком Норрісом тощо. Трапляються цитати й алюзії зі згаданих вище творів, іноді в контекст вписуються прізвища популярних осіб, героїв із книг: лікар Комаровський, Гаррі Поттер.

Проте усі персонажі індивідуалізовані автором і діють у нових умовах. Адже багато залежить від того, як поведуть себе головні герої твору. Наприклад, у віртуальній грі «набір» героїв традиційний: пірати, аборигени-пігмеї, чудовисько Маюмба, що живе в озері. У віртуальному місті водяться доїдалки, створіння, які понад усе люблять їсти, зокрема й зіпсовані продукти; шмиглі (схожі на щурів), дивні істоти, які були завезені разом з екзотичними фруктами з однієї далекої країни, розмовляють з жахливим акцентом і понад усе бояться свого хазяїна, віруса Трояна — всесильного володаря цього міста. Це теж витвори фантазії автора.

Важливим чинником сюжетотворення є хронотоп. У казкових творах він підпорядковується жанровим вимогам. [5, с. 91] У фантастичних та чарівних казках герої перебувають у реальному та вигаданому світі. Тобто простір є «свій» і «чужий». У книгах про Федька реальні локуси: кімната, місто, село, де відбуваються реальні і фантастичні події. У чужому просторі, куди потрапляють реальні персонажі, їхні пригоди різні: реальні і фантастичні. Оригінальність автора у тому, що він творить, точніше художньо відображає власне уявлення про віртуальний світ. Локуси у цьому віртуальному світі умовні, оскільки у першій частині гра є одночасно локальним місцем дії (локусом) і основним сюжетним елементом — розвитком дії. Топоси у казках своєрідні, зазвичай вигадані. У книгах Гридіна трапляються окремі назви, наприклад, у третій книзі: Чорне озеро, острів Собачий: Час в аналізованих текстах поєднується реальний і віртуальний. Вони співіснують і взаємодіють. Відсутність героїв у реальному світі непомітна, оскільки реальний час повільніший, у той час як у віртуальному світі час сконденсований. Тобто усі події відбуваються в позачассі. Їх (події) можна назвати локусами гри у першій частині, у другій основний локус — віртуальне місто, а у третій дія розгортається у реальному світі, зокрема в селі. Цей локус не конкретизований, адже за описом — це традиційне село зі звичними реальними атрибутами: господарством, побутом та способом життя тощо

 Сюжет першої книги побудований на тому, як комп’ютерний вірус, названий Федьком, з’явився в квартирі звичайного школяра Сашка Біленького, любителя віртуальних ігор, і запропонував йому та його приятелеві Петрику (Професору), розумнику і любителю книг, замість звичайної комп’ютерної гри пережити справжні пригоди. Погоджуючись, хлопці не знали, скільки пригод їх чекає, які страхи вони переживуть, як захочуть повернутися додому, в затишну кімнату.

У третій частині пригоди у реальному світі поєднуються із фантастичними елементами: у відповідальний момент з’являється Федько, чупакаброю виявляється свиня Нора, свавільна і самостійна, з характером і вмінням думати, робити висновки, приймати рішення. А от екзотичний персонаж — йог Фотошоп — зображений автором у реалістично-сатиричній манері. Одночасно вимальовується ще одна сюжетна лінія: закоханість комп’ютерного віруса Федька у Нору, сусідську свиню. У зв’язку з цим він змінюється, набуває нових рис, стає ще більш красномовним. Звідси ще багато

Мова персонажів, та й авторська, насичена різною лексикою, зокрема стилістично забарвленою: просторічною, фразеологічною, науковою, у залежності від мовця, ситуації, адресата. Наприклад, вірус Федько, Петрик і Сашко часто застосовують кібернетичну: «Та я вам усі мізки відформатую. Дорогу у кіберпростір забудете», «Давненько сюди не ступала нога хакера», «Я його в «карантин» зажену», «Антивірусний захист вашого залізного друга». Прислів’ями, жартівливими лайками так і сипле дід Ілько [4]: «А най би тебе качка копнула», «Матері твоїй ковінька», «Бодай тебе миша вбрикнула», «Бодай тобі сто чортів та сіра свита». Жаргоном, сленгом, просторічною лексикою послуговуються хлопці: «не пали контору», «як ситуацію розрулили», «лінюхи», «дрихнете», «зашугав», «капець», «прикольна штука». Це надає творам стилістично-гумористичного забарвлення.

Твір «Не такий» [1] за жанрово-тематичними ознаками — реалістично-психологічна повість для підлітків. У творі описана неприхована життєва правда, тому він цікавий. Автор не оминає незручних тем (підліткова вагітність, страждання від зайвої ваги, розлучення батьків і ставлення до цього підлітка, ревнощі до нових почуттів матері, бездарність, а іноді й байдужість та жорстокість педагогів тощо). Основа сюжету — це розповідь про те, як Денис Потапенко створив сам себе за допомогою сили волі, занять спортом та бажання змінитися. Випробування, які проходить підліток, загартовують його змушують шукати вихід із складних життєвих ситуацій: втрата друга; зрада батька; поведінка мами, яка хоче влаштувати особисте життя; перше кохання. У творі багато роздумів про сенс життя, про усвідомлення себе у цьому світі. Характер Дениса вимальовується через окремі майстерно описані епізоди, деталі, увиразнюється через репліки інших персонажів: мами, однокласників, нових друзів по табору відпочинку. Наприклад, в епізоді, коли вбита розпачем, образою мама встала після безсонної ночі, її чекав на столі сніданок: «усміхнена» яєчня. Так син відреагував на складну життєву ситуацію, проявивши при цьому найкращі людські риси: розуміння, співчуття, доброту, любов, вигадливість і почуття гумору.

Отже у творі підняті злободенні проблеми, які стосуються формування підлітка в соціумі, в сім’ї, у колі однолітків. Попередники С. Гридіна — О. Лущевська, О. Сайко, О. Думанська у реалістичній прозі для дітей порушили схожі проблеми. Проте автору цієї повісті вдалося створити образ «не такого» як всі підлітка зі своїми уподобаннями, манерою поведінки, життєвими принципами і порушити справді недитячі проблеми, з якими часто стикаються діти в реальному житті.

Твори Сергія Гридіна не губляться у розмаїтості сучасної дитячої літератури завдяки оригінальності вигаданих образів, вправності у створенні книжкового серіалу, вмілому використанню інтертекстуальних елементів, майстерному сюжетотворенню через хронотоп, гостроті й актуальності поставлених проблем. Тому доречним є рекомендувати казкові тексти для додаткового читання у школі для учнів 5-6 класів, а повість «Не такий» — для текстуального вивчення у 8 класі.

Список використаної літератури

1. Гридін С. Не такий / Гридін С. – Львів: Видавництво старого Лева, 2013. – 174 с.
2. Гридін С. Федько, прибулець з Інтернету / Гридін С. – Львів: Видавництво старого Лева, 2011. – 152 с.
3. Гридін С. Федько у віртуальному місті / Гридін С. – Львів: Видавництво старого Лева, 2012. – 176 с.
4. Гридін С. Федько у пошуках чупакабри / Гридін С. – Львів: Видавництво старого Лева, 2012. – 176 с.
5. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. – Львів: Паіс, 2005. – 368 с.
6. Літературознавча енциклопедія. У 2 томах. Автор-укладач Ковалів Ю. І. – К.: Видавничий центр «Академія», 2007. – Т.1. – 568 с.

Лілія Овдійчук,
кандидат педагогічних наук, доцент,
заступник декана історико-філологічного факультету
Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем´янчука
(м. Рівне)

Джерело:

Овдійчук Л. Творчість Сергія Гридіна в контексті сучасної прози для дітей // Українська література в загальноосвітній школі. - 2015. - №5. - С.7-9.