НЕЙМОВІРНІ НЕФОРМАТНІ ВІРШИКИ

Поява книжки Наталі Трохим «Львівські віршики» видається мені чи не найцікавішою подією, що сталася в нашій дитячій літературі за останній час.  Почнімо з того, що ця поетична збірка одразу ж привертає увагу своєю «неправильністю»  - ілюстрації в ній не ядучо-яскраві, а приглушено-пастельні, літери стрибають по сторінках, як скажені кенгуру, і чи не кожну букву малому читачеві  доведеться «розгадувати».

Що вже казати про тітоньку, яка простує під ручку з огрядним добродієм серед чудернацьких, похилених у різні боки, але впізнавано-львівських кам’яниць?  Адже в неї  замість спідниці… газета! Так-так, і тобі одразу ж хочеться прочитати – що в тій спіднице-газеті написано? Бо напевно ж там сховалася якась зашифрована таємна інформація! І коли ви разом зі своїми малими, роздивившись усі ті кумедні «секретики», намальовані Зоряною Базилевич,  прочитаєте-розшифруєте вірш, то мимоволі станете учасниками захопливої гри, до якої вас так хитро залучили авторка віршів та художниця.

І врешті все стане зрозумілим, адже це – «Вихвалянка»:

                                   У нашому місті

                                   Всі стріхи - ребристі,

                                   Всі замки - шпилясті,

                                   Будинки – кутасті,

                                   Тітки – вихилясті,

                                   Дядьки – вихвалясті,

                                   Садочки – квітчасті,

                                   Віконця – гратчасті.

                                   А щоб не боятись

                                   Містянам напасті –

                                   У міста на варті

                                   Вор-р-рони – горласті!

«Вихвалянка» – лише перший віршик цієї неймовірної книжки, яка своєю невимушеністю, розумінням дитячої психології, умінням творити справді веселу, дотепну, «неправильну» поезію, залучає малого читача  до співтворчості.

Не підробляючись під дитину, не сюсюкаючи з нею,  Наталя Трохим так майстерно й невимушено зміщує акценти, що раптом розумієш, що пригода маленького (тобто зовсім новенького) трамвайчика, який загубився у великому місті,  могла статися і  з будь-яким хлопчиком чи дівчинкою ( «Трамвайчик»). Адже так лячно буває вперше опинитися серед незнайомих людей та ще й бодай на мить втратити з очей маму чи тата…

І навіть така звична подія як дощ може перетворитися на захопливу забавку, коли ти, повторюючи рядок за рядком, ніби перекочуєш у роті, пробуючи на смак,  шарудливі слова-краплини, а вони ще й грайливо підстрибують, вдаряючись об землю :

                                Щойно дощ ущух,

                                Ущерть

                                Виповнивши пащі площ

                                І левів,

                                І Львів

                                Увесь у дощі… («Дощова забавка»)

А ще ти заввиграшки можеш зробити хмарку – просто треба щосили дмухнути на кульбабку, і тоді полетить у світи зроблена тобою «найлегша в світі хмарка» («Як зробити хмарку?). І, може,  ти розгадаєш таємницю ночі, коли так лячно серед темряви прислухатися до дивних звуків і уявляти:

                                …Раптом Хтось там причаївся,

                                Хтось страшенний причаївся –

                                І за ніжку тільки: - смик!

                                Але ти не бійся,

                                Не лякайся – смійся!

                                Уяви, що сталось так:

                                Дощ шепоче: кап-кап-кап,

                                Тихо порається мишка…

І ці знайомі кожній дитині страхи вмить відступають, трансформуються у цікаву пригоду, коли той Хтось разом з тобою полохає  уявну мишу і, тихенько підкравшись, смикає її на ніжку. («Нічка»)

Мені б хотілося цитувати кожен вірш і розповідати про кожну кумедну ілюстрацію, але краще все це побачити й прочитати разом зі своїми дітьми. Бо я впевнена – для багатьох малих і великих читачів «Львівські віршики» Наталі Трохим стануть неймовірним відкриттям.

                                                                                                          Леся Воронина.

Наталія Трохим — українська поетеса та перекладачка, а віднедавна — також видавець, засновниця та керівник львівського видавництва «Джезва».

Народилася Наталя 26 січня 1967 р. у Хмельницькому в родині інженера Георгія Семеновича і лікарки та філолога Марії Филимонівни (1941–2014) Приходьків. Навчалася  у Хмельницькій середній школі № 3, яку в 1984 р. закінчила із золотою медаллю. Також закінчила Хмельницьку музичну школу (клас бандури). У 1984–1986 роках працювала санітаркою оперблоку в Хмельницькій міській клінічній лікарні. У 1986–1990 роках навчалася на факультеті педіатрії Львівського медичного інституту. 2007 року закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

У 1998–2000 працювала вебмейкером на фірмі «Інтернет-Україна», з 2002 по 2009 рік — керівником дитячої літературно-перекладацької студії «Голос». Започаткувала Львівський дитячий фестиваль художнього перекладу (2006–2011) та Проект багатомовного читання (спільно з Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва і Книгарнею «Є»); викладала теорію літератури та порівняльну стилістику на кафедрі історії журналістики Львівського університету (2007–2011). Працювала редактором журналу «Річ» (2009–2010), видавництва «Літопис».

У серпні 2015 року заснувала видавництво «Джезва».

Із 1986 р. Наталія Трохим живе і працює у Львові. Одружена. Має трійко дітей: Олександра, Ярину та Михайла, котрі теж пробують себе на перекладацькій ниві.

Ще в шкільні роки Наталія Трохим почала писати вірші. Нині видрукувані збірки: «Трохи сонця» (Львів, 2001), «Ода Роботі» (Львів, 2002), «Сієста» (Львів, 2008), «КалендЕро» (Львів, 2015).

Згодом захопилася перекладом. Перекладає прозу і поезію з англійської, польської (вірші Вольдемара Мікульського), білоруської (вірші Володимира Орлова і Насті Манцевич), російської, грузинської та литовської (вірші Томаса Венцлови, Бірюте Йонушкайте і Віолетти Шоблінскайте-Алекси). Для дорослих нині перекладені: Салман Рушді. «Опівнічні діти» (Київ, 2007); Аміран Свімонішвілі, Давид Робакідзе, Георгій Нахуцрішвілі. «Храми над хмарами» (Тернопіль, 2011); Марина Курсанова. «Превращение — Перетворення» (Львів, 2015); Аміран Свімонішвілі. «Стрибок оленя» (Львів, 2015).

У 2009 році здобула премію імені Максима Рильського за переклад роману Салмана Рушді «Опівнічні діти».

Член Національної спілки письменників України з 2006 року.

Для дітей Наталя Трохим переклала: Джеймс Метью Баррі. «Пітер Пен» («Пітер Пен і Венді»; «Пітер Пен в Кенсингтонських садах») (Львів, 2007); Джеремі Стронґ. «Пофараонимо!» (Львів, 2007); Джеральд Даррелл. «Балакучий згорток» (Київ, 2008); Сесілія Ахерн. «Де закінчується райдуга» (Київ, 2010); Оскар Вайльд. «Зоряний хлопчик» (Львів, 2013),

Перша авторська збірка віршів для дітей — «Львівські віршики» (Львів: Джезва, 2015).