Почути серцем

Коли лихо приходить у життя людини, світ розпадається на багато уламків. Кожен такий удар руйнує все, до чого звик, відбирає те, що ти любиш, позбавляє радості. А що робити, коли такий удар не один? Коли це цілий каскад ударів долі?..

Важко не зламатися і залишитися людиною за таких обставин.

Головний герой цієї повісті – юний музикант Сергій. У його житті все було добре до страшної аварії, яка забрала у нього всю родину. Батька, матір, сестричку... А ще позбавила слуху. Талановитий музикант, який втратив слух... Як із цим тепер жити? Як не з’їхати з глузду, не покінчити з собою? Як знайти нову стежину замість перебитого бідою життєвого шляху і піти далі? Невже це можливо?..

Книга б’є по емоціях з першої сторінки і не відпускає до останньої. Цей твір жорстокий до читачів, але саме таким він і має бути.

Поїзд, який розчавив авто з людьми, тепер сниться малому Сергійкові у кошмарах. Рік минув від того страшного дня, коли металеве чудовисько відібрало у хлопчика щастя. А сто сорок децибелів – саме той рівень шуму, на якому людське тіло не витримує і людина глухне. Це звук швидкісного потягу...

Щаслива родина музикантів, що прямувала на море, знайшла страшну смерть у тому зіткненні. Для чогось ж доля пощадила Сергійка?..

Пережити – це головний мотив першої частини книги. Спочатку пережити травми, бо у хлопчика до струсу мозку додалися численні переломи кінцівок, пошкодження слухового та мовного центрів. Тоді пережити звістку про загибель родини. А після дізнатися, що ходити навчишся знову, а чути і говорити не зможеш.

Сергій – сильна людина, якщо не зламався після того всього.

Родичі відмовляються забирати хлопчика до себе, і його відправляють до школи-інтернату для глухих дітей. Від цього моменту розпочинається зовсім інше життя для головного героя цієї історії.

Разом із Сергійком читачі дізнаються, як насправді живуть діти з особливими потребами. Це цілковитий паралельний всесвіт, бо коли у людини природа або обставини щось відбирають, натомість наділяють іншими талантами. Наприклад, люди зі слабким або й відсутнім слухом можуть здійснювати кропітку і складну роботу руками, їхні пальці неначе набувають інших властивостей.

Ці люди здатні адаптуватися у суспільство і, якщо взяти той же інтернат, в який потрапив Сергійко, то там добре жити. Дітей навчають за спеціальними методиками, до них добре ставляться, не принижують, не знущаються, розуміють. Чого вартий хоча б завуч інтернату – сміливий, справедливий, добрий. Надалі Сергійкові зустрічаються й інші порядні та чуйні люди. Хоча, звісно, не обходиться без конфліктів, бо в будь-якому закладі є певний відсоток вередливих або й злих дітей. Та в цілому живеться вихованцям інтернату непогано.

Аж після випуску...

Сергійкові значно раніше за випускний доведеться дізнатися про реальність, в якій живуть інваліди, коли дорослішають. В інтернаті він зустрічає меншу від себе дівчинку, якій симпатизує. Дівчинка також не чує, але виявляється, що вона вловлює вібрації від фортепіано і може танцювати. Сергійко і Яринка здружуються, психологічно підтримують один одного, витягають із жахіття.

Коли життя начебто налагоджується, дівчинку повертають до батька-п’яниці, хибно вважаючи, що так буде краще. І байдуже, що горе-батько сп’яну вбив Яринчину матір... Сергій вирішує будь що знайти подругу і тікає з інтернату.

Подорожуючи з ним сучасною Україною, ми дізнаємося, що дорослі глухі об’єднуються у великі групи. Ще починаючи з дитинства, їх використовують як жебраків і крадіїв. Існує справжня мафія, заснована на експлуатації людей з особливими потребами, за яких нікому заступитися. Вони – затратний матеріал, засіб для заробляння великих грошей. Тому нікого не обходить, коли малолітня шпана крадькома бухає, палить цигарки або кайфує під кульком з ацетоном чи клеєм, а в підвалі, де й живуть такі діти, існує жорстка ієрархія та дідівщина. Непокірних або тих, хто «никає» гроші, можуть забити до смерті, а тіла скинути на рейки під поїзд.

Незвичайні люди озлоблюються на суспільство, де для них гідне місце й нормальне життя просто не передбачуються. Якщо суспільство відкидає когось, отримує у відповідь агресію, кримінал, соціальні проблеми. Не кажучи вже про втрачені можливості, бо надалі такі люди свої таланти не розвивають, не мають на те змоги. Якщо суспільство умовно «нормальних» відштовхує тебе, твоєю родиною запросто можуть стати малолітні кримінальники.

Хоча інколи найспритніші і самі створюють власні банди, які «кришуються правоохоронцями». Образ прапорщика Кокудака, як виявилося, цілком реальної людини, не може не викликати огиди.

У цій невеликій повісті стільки всього поєдналося, що через проблеми і життя одної людини показуються проблеми цілих верств населення і всього соціуму. Це непросто написати правдоподібно.

«А ще Сергій був переконаний, що ті люди не набагато кращі за бандита Санька-Глухаря, адже ніхто з них не зупиняє дітей, не запитує, де їхні батьки, звідки вони, чому самі ходять по вагонах і просять милостиню. Лише похапцем всунуть у простягнуту руку гривню чи дві і відводять погляд. Ніби відкуповуються грошима, щоб ті каліки швидше пройшли і не псували своїм видом гармонію навколишнього світу. Ну, хіба ще подумки попросять Бога, щоб така біда оминула їх та їхні родини. А через дві хвилини вже й забувають про нещасних...» (С.74-75).

Чи це не красномовний вирок нашому хворому суспільству? Чи не час починати щось змінювати і в своєму житті?..

Дуже важливо, що у цій книзі мало вигадки. Більшість героїв мають сучасні прообрази, життєві історії трохи змінені, але справжні. Такий інтернат дійсно існує, й автор провів величезну роботу по вивченню теми. Саме такою, на мою думку, і має бути якісна психологічна проза.

Нині, бачачи на вулицях або в транспорті людей, що спілкуються між собою жестовою мовою, я й сама почала ставитися до них із більшим розумінням, ніж раніше. Із розумінням, а не зі страхом чи співчуттям.

І справді, хіба бачили ми, такі культурні та освічені, пандус бодай в одному українському театрі? Нащо ж тоді дивуватися, що часто люди з особливими потребами менш розвинені духовно, ніж інші?..

А чи здійсниться задум Сергійка, чи знайде він своє місце у новому для нього світі, пропоную дізнатися самим, прочитавши цю чудову книгу.

Висновок: Важкий твір про реалії життя. У ньому читач не лише дізнається багато про світ глухих, але і вчиться співчувати, радіти і просто жити з надією на краще за будь-яких обставин.

Наталія Дев'ятко