Фалькович Г. Шалахмонеси / Г. Фалькович ; іл. П. Фішеля. – Київ : Дух і Літера, 2016. – 48 с. : іл.  

Коли дитина бере до рук книжку, вона зазвичай не знає історії її появи, імен автора чи художника. Книжка як і світ відкривається для неї ВПЕРШЕ. І саме ця чистота і свіжість дитячого сприйняття, на мій розсуд, є основним критерієм (навіть більше — камертоном!), який дає змогу вирізнити справді добру книгу для дітей.

Збірка віршів Григорія Фальковича «Шалахмонеси», видана культовим для української інтелектуальної спільноти видавництвом «Дух і Літера» з ілюстраціями Пінхаса (Павла) Фішеля має в собі цю найважливішу складову дитячого читання — не притьмарене сприйняття світу.

Це книга, яку можна з приємністю потримати в руках, відчувши на дотик дрібні виступи на деталях малюнку. Її можна розглядати годинами поза текстом, вигадуючи власні історії. Здається, зазираєш за рамку старої бабусиної картини, чи, можливо, різдвяної листівки, чи світлини, яка вже стерлася, але залишилися чудове оздоблення й спогади… Мимоволі думаєш, як і чому стрілися олень-рогач і жук-рогач, і що ж тепер буде з тієї зустрічі…

А це ж лишень обкладинка! Ще вся Книга попереду!

Навіть передмова від Ярослава Добрянчика, дитячого психолога та мандрівника, є тут не банальним зверненням до якогось-то «читача», а щиросердною спробою передати досвід пізнання сув‘язі часів і єдності макро- та мікрокосму. Тому й зустрічає читача першим дитя, котре розглядає світ у мікроскоп і телескоп водночас, та вічна трудівниця бджола, що невтомно шукає меду мудрості та сяєво радості на кожному розвороті.

Відразу слід зазначити, що «Шалахмонеси» — коштовне подарункове видання, покликане бути окрасою книгозбірні, своєрідним родинним раритетом, який зберігатиме спогади дитинства кількох поколінь. За своєю суттю це — Свято, привід зупинитися, пригорнути дитину і разом заглибитися у таємничий прекрасний світ Книжності.

Майже десятиліття писав вірші цієї збірки Гр. Фалькович. Вони входили до шкільних посібників та інших збірочок, але вперше зібрані в єдиний концептуальний проект, який Павло Фішель оформлював ще більше п`яти років. Зрештою, видавництво «Дух і Літера» потребувало часу, аби знайти спонсорів і друкарню, спроможну втілити такий вишуканий мистецький задум.

Відтак зрозуміло, що спершу увагу читача повністю перебирає на себе колоритний, примхливий і водночас легко прочитуваний візуальний ряд видання. Художник, здається, вловив і відтворив саму суть «дитинного», отой вічний мінливий стан щирої гри, який перетворює будні на свята і відкриває в людині Творця. Середньовічні буквиці та іконописні постаті сусідять із сьогоденними реаліями та побутовим дріб‘язком, сюжетні «заставки» вплітаються у сув‘язь знаків і орнаментів, а «шерехата» поверхня та незвичні «зістарені» кольори лише додають смаку цій неймовірній грі асоціацій і натяків.

Книжка зачаровує гармонією у відтворенні величі та неповторності щоденного, митей буття, які, власне, і складають Вічність. Візуальний ряд — це величезна кількість дрібних і більших деталей, штрихів, образів, які в цілісності творять нерозривне полотно. Кожний розворот книжки — нескінченне сплетіння-в‘язь, у якій увиразнюються (як мініатюри в манускрипті) картинки буденного та приховані за ними вищі сенси. Те саме в поезії: грайливий перелік солодощів приводить до узагальнення, що «найсолодше слово — «Мама», випікання млинців із маци постає дивовижним дійством, а малюк, який затулив вуха та заплющив очі, виявляється чарівником, здатним на мить примусити «зникнути» видимий і чутний світ.

Як візуальний світ «Шалахмонесів» не виглядає стилізацією «під давнину», а навпаки — засвідчує природність вічного в сьогочасному, поезія Григорія Фальковича є живим плином традиційної україномовної єврейської поезії. Останню вирізняє теплий гумор оспівування буденності (побутові історії, прості щоденні почуття та враження, побутові дрібниці тощо) як єдиного щирого прихистку відпущеної людині мудрості. Тому цей поетичний Всесвіт безпечний, відкритий і добрий до читача.

Дитина в цій поезії — щира, незіпсута в чистості свого світосприйняття, її довіра до світу та близьких абсолютна як і любов. Відтак, веселі чи щемкі буденні історії збірочки тішать читача тією ж мірою, якою відкривають йому суть ПЛЕКАННЯ. Адже, дослухаючись до батьківської молитви чи смакуючи суботні пахощі рідного дому, стежачи за безкінечними клопотами бабусі чи ласуючи смаколиками в театральному буфеті, грипуючи чи бешкетуючи, маленький герой Гр. Фальковича насамперед невпинно пізнає та розвивається. Він сповнений найрізноманітніших почуттів! Усіх, окрім одного, — страху.

І саме тому стільки щирої самоповаги та певності у цих маленьких особистостях! Скажімо, у вірші «Хто навчить мене літати», хлопчик задається надсерйозним питанням — «Ну а що умію я?» — і виявляє, що напрочуд обдарований, бо вміє розмовляти, стрибати, їсти тощо, та й літати при бажанні теж зможе навчитися.

А ще це поезія «великих дитячих відкриттів», прихованих у хитросплетіннях мовної гри та візуального ряду (як ось, «Ішов Графин з Графинею»), звучанні дивовижних слів, які в «єврейській мові» читаються навпаки, чи авторських вигадок (ті ж «фікулі»).

Приваблює також глибока повага поета до дитини, котра дає йому змогу вільно оповідати малюкам про глибинні світоглядні речі, як от у вірші «Хто вигадує свята», текст якого, як у давньому манускрипті, оздоблений зображенням головних іудейських свят річного циклу. Автор дуже простими, направду дитячими в своїй щирості словами розповідає про усвідомлення малюком свого місця в безкінечності буття, про радість зростати часточкою свого народу, котрий ніколи не скінчиться:

Хай ростуть мої літа!

Хай живуть мої свята! —

Герой Гр. Фальковича — наш сучасник і водночас вічна дитина, світла чиста душа, якій одній відкрите Царство Боже. І саме ця незатьмарена довіра та любов до світу робить прості насмішкуваті вірші збірки справжнім поетичним дивом.

Загалом книжка щиросердно й широко відкриває перед читачем світ єврейської родини, дім, наповнений книгами, вірою, квітами та навіть такими буденними речами, як нічний горщечок. Але увійшовши, відчуваєш близькість і знайомість усього побаченого та відчутого. Так, вірш «Люблю» зрозумілий і питомо свій будь-якій українській дитині, а чарівні шалахмонеси, що приносять заслужені сни дітям, так схожі на сивих котків-воркотків українських пісень. Та й ліричному героєві у спільному багатоквартирному домі, де випало жити, суботній ранок пахне кавою і дерунами так само, як халою, рибою і шоколадом. Малюнки, що творять живе насичене полотно єврейського буття, відлунюють звичними українському окові завитками і пагонами, у літописній манері зображеними постатями та навіть бджолою, що невтомно подорожує зі сторінки на сторінку. Зрештою розумієш, що цей світ напрочуд близький сковородинській філософії «сердечності» й тобі особисто.

Досі в Україні не було видання для дітей, яке б так природно й гармонійно поєднало у собі українську та єврейську традицію. «Шалахмонеси» — перша насправді автентична українська єврейська дитяча книжка. Прадавні колорит і ритміка єврейського стародруку в поєднанні з так само простою й водночас неймовірно багатозначною у відтінках і натяках поезією творять диво. Невимушений і дотепний діалог із читачем знищує перепони та робить пізнання культури спільним і світлим процесом взаємопроникнення.

На жаль, нині маємо лише це одне видання, котре на такому достойному мистецькому і духовному рівні відкриває дитині світ одного з народів, представники яких споконвіку мешкають в Україні та наповнюють її культуру власними талантами і чином. Хочеться вірити, що за цим високим зразком потягнуться інші, й діти України змалку пізнаватимуть розмаїття рідної країни на достойних мистецьких зразках.

Наталя Марченко.

Читай також:

Діана Клочко. «Шалахмонеси» як мед святкових днів // Друг читача. – 2017, 16 січ. – Режим доступу : http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/47650/.