«— Що читач має знати про Ваші книжки?

— Вони написані з любов’ю до читачів і до героїв».

Олена Рижко.

«Шокувати, здивувати, перетворити усі попередні натяки і загадки

на яскраву несподівану відповідь-розгадку — родзинка письма Олени Рижко, яка є в кожній її книжці.

При цьому авторські ідеї не повторюють жодну з тих, що практикувалася письменниками у реалістичній прозі для підлітків досі».

Тетяна Качак.

Дитячі письменники як і саме дитинство мають дуже різне обдарування, тісно пов’язане з їхньою душевною та духовною організацією, життєвим досвідом, внутрішнім суголоссям із дитиною в собі певного віку — усим тим, що творить індивідуальний письменницький стиль. Ця внутрішня потреба у читачеві «свого» віку жодним чином не обумовлюється в письменників, які пишуть для дітей і підлітків, їхніми досягненнями в інших царинах, освітнім, соціальним чи яким іншим «рівнем», обставинами життя. Їхній домінуючий читач віддзеркалює зазвичай ту «внутрішню дитину» в авторові, котра найбільше прагне свободи самовираження, з тих чи ніших причин не сповна зреалізованої у свій час. Тому навіть коли письменник має твори для дітей різного віку, при уважному розгляді помітно, що одні з них відображають його дорослий досвід і роздуми, інші ж — непереборно вітаїстичну течію дитинства. І саме останні стають каноном, надійним засновком у постанні національних і світової літератури для дітей.

Олена Рижко, доцент, кандидат філологічних наук, доктор наук із соціальних комунікацій, інтелектуалка, людина волі та чину, глибоких емоцій і вибухового темпераменту з першої спроби заявила себе топовою авторкоюсучасної реалістичної прози для підлітків.

Звичайно, причина успіху — у майстерному володінні письменницею стилем, її мовній і загальній культурі, навичці глибоко та з розумінням опрацьовувати матеріал, знанні та сумлінному дотриманні засадничих принципів творення захопливих історій (ритм, «гачки» інтриги, діалогічність і візуальність, «емоційні качелі» тощо). Але ще важливіше, що підліткова спрага пізнання, пригод і самоідентифікації — природна стихія авторки.

Їй цікаво зі своїми героями і читачами. Її надихають і щиро захоплюють їхні зашкальні емоції та карколомні пригоди, непереборна потреба власної свободи та зовнішньої підтримки водночас, вітаїстична сила дорослішання, здатна перетворювати саму людину та світ довкола.

Хоча часом інтонації повістей Олени Рижко і відлунюють мудрістю дорослої, залюбленої в дитину мами, мелодія її творчості бренить щирою напругою підліткового світовідчуття. Письменниця намагається не застерегти підлітків і тим паче не «приструнити» їх огромом непередбачуваності та жорстокості дорослого життя. Вона прагне допомогти їм долати перешкоди. Не зупиняє і не вказує «потрібний» чи «вірний» шлях, але дає силу обрати та рухатися «своїм», лише підказує варіанти рішень і ознаки тупикових напрямків.

О. Рижко:«Через своїх героїв я показую, що трапляється, коли ти робиш той чи інший вибір. Інакше кажучи, підлітку пропонується певна поведінкова модель і демонструються наслідки обраної лінії поведінки. Однак тільки читач вільний вибирати: взяти до уваги досвід героїв повісті чи й самому пройтися тими граблями, що й персонажі»[1].

Нині у доробку письменниці шість повістей для підлітків. Три з них — «Дівчина з міста», «Знає тільки Мару»[2] та «Король Даркнету» були видані 2018 р. у київському видавничому центрі «Академія», де саме заснували одну з перших у незалежній Україні серій книжок для підлітків, яка порушувала низку раніше табуйованих тем. Там само у 2019 р. з’явилася повість «Мишоловка», а в 2020 р. — «Ужалений зрадою». У 2024 р. у видавництві «Портал» побачила світ її перша історична повість для підлітків «Гетьман на літо». Кожний із творів — унікальний за жанровими та стильовими характеристиками і розкриває різні сторони життя сучасних українських підлітків — від буденних інтриг і змагань у сільській школі до дигерства, таємниць даркнету, мережевих загроз і навіть кіноіндустрії. Поєднує їх насамперед глибока повага авторки до свого читача та героїв, особлива атмосфера її внутрішньої «розкритої долоні», що спонукає жити на повну.

О. Рижко: «У підлітка такий вік, що він буде всіх випробовувати. Але головна установка у нього така: будь зі мною — відпусти мене. Підліток хоче, щоб його тримали, як на розкритій долоні. Тоді він відчуває опору під собою. Але стискати долоню не можна, адже для нього свобода понад усе»[3]

«Дівчина з міста»[4] — типова «шкільна» повість, в основі сюжету якої — щоденне життя дитячого колективу та героїв, які поступово дорослішають. Це звичайні українські підлітки: аполітичні, гаджетозалежні, егоцентричні, відсторонені від реалій життя батьків і дорослої громади, зосередженні на власних проблемах, тобто — абсолютно далекі нещодавно панівному в нашій підлітковій прозі «радянському канонові» герої.

Сюжет будується на класичному в українській літературі протиставленні «села» та «міста»: головна героїня — містянка Тіна вимушена впродовж року жити та вчитися у селі у бабусі.Але «місто» ми відчуваємо у повісті лише як наявність практик життя в ньому героїні. Власне, Рижко стирає цю заскорузлу межу, що так довго бованіла в нашій літературі: для сучасного підлітка помітні лише зовнішні ознаки різниці між селом і містом, але важливе йому — моделі спілкування, можливості самореалізації, почуття, свобода — не визначаються географічним «станом перебування». Віртуальність «працює» скрізь однаково, як і закони підліткового гурту.Рушієм сюжету є емоцієне сплатіння двох оповідних ліній — подій, що розгортаються навколо Тіни, та фрагментарна історія секреника невідомої дівчини.

Авторка простежує драматичний процес сепарації підлітка. Тіна вимушена «виділитися» з родини, оскільки її батьки розлучилися, а згодом створили нові сім’ї, де є інші «донечки». Вона також полишає звичне дружнє собі оточення та навіть узвичаєне життєве середовище, вимушено переїзджаючи до села. Та письменниця акцентує процес дорослішання та самоствердження героїні, долання нею зовнішніх і внутрішніх перепон, пошуку себе, а не болючі моменти сепарації. Адже кожна кардинальна зміна — такою ж мірою нова можливість, як і втрата. Історія Тіни — захоплива напружена розповідь про перші почуття, дружбу, відповідальність і довіру, а не тужливий спіч про «безвідповідальних дорослих», «ризики підліткового віку»та складнощі, з якими вимушена зіткнутися дитина.

Шкільний колектив у повісті типовий для «шкільної» повісті загалом — поляризований, однаковою мірою здатний до жорстокості, творчості та байдужості.Тема булінгу, присутня в прозі про школу ледь не від появи літератури для дітей, тут розкривається шляхом опред’явлення психологічних і соціальних коренів немотивованої / «зграйної» / неосмисленої злостивості у дітях. Авторка має на меті показати юному читачеві різні моделі поведінки в різних соціальних ролях, причини й наслідки вчинків, а не «викрити та засудити».

«Дічина з міста» — яскраво гендерно маркований твір. Це відчутно не так на формальному рівні, як на сутнісному: тон і стиль оповіді, коло порушуваних проблем, а головне — інтимна, «дівоча» атмосфера емоційної взаємопроникності оповіді та читача. Завдячуючи цій довірливій відкритій атмосфері навіть довгий час табуйовані теми першого сексуального досвіду, переживань душевних і тілесних, із ним пов’язані, сприймаються читачем природно, саме як досвід, а не приховувана дорослими таємна «солодка непристойність».

«Знає тільки Мару» — пригодницька повість, заснована на досвіді дигерів, до кола яких із чотирнадцяти років належить син письменниці.

Це своєрідний «колективний портрет» сучасних підлітків. Герої, випадково опинившись у екстримальних обставинах (у буквально «стистеному» часпросторі підземеля) розкриваються перед читачем і один перед одним, водночас, пізнаючи себе самих. За карколомним сюжетом, емоційними «гойдалками» та неочікуваними відкриттями героїв О. Рижко розгортає повноцінний екзистенційнийнаратив, порушує складні та надважливі у підлітковому віці проблеми самоствердження, свободи та відповідального вибору.

Своєрідним лейтмотивом повісті можна вважати слова головної Мару: «Ніхто не безнадійний, поки живий».

Невдалу екскурсію компанії підлітків міськими підземеллями цілком можна розглядати як символічну ініціацію, свідомий (у кожного з героїв — із різних причин) вибір на користь випробування, що має принести зміни. Опинившись «в іншому світі», буквально в «утробі» міста, на межі життя і смерті, підлітки переживають акт самопізнання та самоприйняття. Сутнісне в них стає очевидним, як добре, так і зле. Та жодний вибір (навіть найгірший) не є непоправним, поки ти живий і продовжуєш свій шлях.

Герої буквально символічно перероджуються, повертаючись у звичайне життя з люка на кладовищі. (Хоча, сцена їхньої появи з-під землі посеред могил, чорних від бруду та поту, як і виклик «швидкої» на кладовище, в уяві героїв, як і їхніх читачів, швидше сповнена чорного гумору, ніж екзистенційного сенсу).

Кожного з героїв читач зустрічає на початку повісті, простежує його поведінку в екстримальних умовах і дізнається, чим завершилося «переродження». Серж шукає «свого» місця в світі й дигерство видається йому простором, де все «по чесному» й припиняються усі соціальні ігри. Підземелля відкриває як його сильні, так і слабкі сторони, зрештою бачимо, що герой вперто прагне стати «чоловіком» — фізично тренованим, таким, що пізнав жінку та здатним завоювати «своє». Ігор, який на перший погляд, опинився в підземеллі випадково, попашись «на слабо», виявляється сильним, розважливим, здатним на вчинок юнаком. Він достойно проходить випробування і його по тому знаходить винагорода. Яна, пройшовши через горнило драматичних, підступних почуттів, втративши інтерес до життя, відновлюється під час трагічної екскурсії, жах реальної смерті відкриває дівчині всю силу її вітаїстичної спраги рухатися далі, жити «довго та щасливо». Натомість Леся, спонтанно вирішивши хоч чимось підтвердити самій собі власну дорослість, з’ясовує, що зовсім не готова бути «насправді дорослою» й приймає себе підлітку, готову з вдячністю примати опіку та турботу про себе.

Незмінними залишаються лише Рум і Мару. Легенда дигерів, загадковий, мовчазний і рішучий «Святий» Рум повякчас діє, рухається, приймає рішення. Він цілісна певна себе особистість, справжній «дорослий», яким той має бути в ідеалі. Мару — підлітка. Але так само певна себе, тренована, цілісна. Її ініціацією була втрата друга-руфера, а безглуздий похід, отриманий у подарунок, став лише дверима до початку нової історії («Тепер кожний із нас знає про себе більше, ніж раніше!»). У відкритому фіналі повісті авторка залишає вибір за нею.

Варто відзначити легку, іронічну манеру оповіді в повісті, що дає змогу про страшні по суті речі говорити не травматично, а читачеві «діставати уроки життєвої мудрості» зі щироюнасолодою.

«Король даркнету»[5] — повість-детектив, події якої розгортаються у просторах тіньового сегменту інтернету, у межах субкультури хакерства. Попри те вона торкається найперше традиційних для підліткової прози тем дорослішання, спілкування з ровесниками, закоханості, цькування та самоствердження, вибору та свободи, а також підліткової судимості, розлучення батьків тощо.

Твір вирізняє напрочуд яскрава емоційна атмосфера, що грає всіма кольрами: напружена та хвилююча, зворушлива і романтична, піднесена й драматична повість буквально захоплює читача у вир подій і почуттів.Але домінують у ній два протилежні настрої, шалене поєднання яких і творить напругу тексту: кохання, із усіма віддтінками переживань юної пари, та невимовної тривоги й страху від моторошного вдивства і таємниць з минулого.

Перед читачем розгортається чиста, піднесена історія довірливих стосунків юної fashion-журналістки Стефи та красеня, майбутнього економіста-аналітика Яра, котрі долають соціальні стреотипи та власні образи й непорозуміння. Щирість, відвертість і довіра між героями варті наслідування! Випадок (натрапили на труп журналіста Кочета. ) руйнує плани закоханих,ставить під загрозу їхнє життя й майбутнє. Але щирість, рішучість і довіра, поряд із допомогою надійних друзів творять неможливе.

Попри юний вік і не сприятливі обставини, Стефа та Яр — відповідальні серйозні молоді люди, здатні розставляти пріоритети й приймати рішення. Вони не просто хочуть відбутися, мають чіткі цілі, а й вперто працюють над собою, своїми стосунками та своїм майбутнім. Це герої нового покоління, епохи, що лише розпочинається.

Так само майбутньому, що вже настає, належать образи хакерки Летти (Ванільки) і таємничого «примарного» Короля Даркнету, що вражають одержимістю в ставленні до обраної справи, щирістю віри в ораний шлях і свої сили. (Зрештою, саме хакерство дає змогу зацькованій дівчинці вистояти та вивищитися над іншими, своїми уміннями завоювати належну їй повагу). Так само відданим справі та близьким, мужнім і мудрим змальовано поліцейського Данила

Твір вдало поєднує в собі риси психологічної повісті та детективу, ховаючи за сюжетною інтригою важливі для становлення читачів-підлітків істини та значні соціальні проблеми.

«Мишоловка»[6] — пригодницька гендерно маркована підліткова повість, яка розкриває традиційну тему «пастки» для недосвідченої дівчини в умовах нових цивілізаційних викликів.

Шістнадцятирічна Торі важко переживає зраду свого хлопця Гліба і знаходить розраду в інтернеті, де знайомиться з таємничим незнайомцем під нікнеймом Фенікс. Дорослий, цікавий і такий близький їй за смаками та уподобаннями віртуальний співрозмовник зачаровує героїню та вмовляє таємно з ним зустрітися. Віртуальні пригоди трансформуються на реальну небезпеку.

Торі — звичайна юна містянка, роздратована й принижена зрадою, нерозумінням із боку рідних, спрагла поваги та самореалізації. Її вчинок продиктований відсутністю досвіду загроженого життя, ще дитячою довірою до людей і світу та повною відсутністю розуміння загроз у соцмережі .

Попри напружений сюжет і тонке плетиво психологічних станів героїв, повість порушує низку складних соціальних питань, що торкаються кожного. Скажімо, про право на приватність (дівчини поставив у смартфон програмку стеження тоді як друг дарує їй «розумний годинник», що, за потреби, може вказати, де знаходиться власник). Більш широко — це розмова про нашу тотальну мимовільну «відкритість світові» у мережі. Про неминучу абсолютну вразливість кожного, котрої ми вперто не помічаємо, або ігноруємо.

А ще в цій повісті присутній своєрідний флер містичності (сни, що розкривають підсвідоме героїв, знаки долі, символізм тощо), що робить її близькою до трилерів.

«Ужалений зрадою»[7] — пригодницька гендерно маркована підліткова повість, яка художньо яскраво підсвічує типові «пастки» дорослішання хлопчика. Поляризована як і сам підлітковий світ, сповнена «невирішуваних» питань і «вибухових» емоцій, вона бережно та з любов’ю розкриває беззахисний, але вже потужний феномен «підлітка».

Становлення чоловіка традиційно пов’язане з переживанням травматичного досвіду (від сакраментального «не плач, ти ж — чоловік» до стійкого соціального запиту на «мужність» як здатність на самопожертву, внутрішній ідеал «сили» й т. п.). І саме це — історія травмуючого досвіду, котрий проживає головний герой і його оточення — лежить у засновку твору.

Якщо зовні «травма» здебільшого асоціюється з тілесними ускодженнями та смертю, то «рани» душевні й духовні зазвичай виявляються в утраті довіри до світу та себе самого. Людина долає біль і страх, набуває досвіду, відкриває в собі нові ресурси й стає кращою версією себе. Або ж все відбувається навпаки, часом незворотно.

Дена зраджують кохана та найкращий друг, він ламає щелепу, захищаючи власну гідність, не знаходить порозуміння з батьками… Юнак усувається від ролі неформального лідера, закривається в собі, обернувшись на шкільного лузера. Але «світ» не полишає його в спокої: худорлявий малий Ті постійно намагається влізти в душу та фоткає, не спускає з очей і колишній суперник — лідер однієї з найкрутіших шкільних компаній. Та з’ясовується, що й ці «стосунки» побудовані на обмані...

Здається, весь світ змовився проти хлопця!

А можливо, так і є на справді?..

Не лише Ден, а кожний із героїв виписаний авторкою рельєфно, із поступовим проникненням читача в глибину характеру, усі вони неоднозначні та «багатошарові». Це не «виписані», а цілком живі підлітки, котрих легко зустрінеш поряд, захоплені організацією рейвів, фотографією, програмуванням і формуванням із себе образу «інстадіви». Підлітки, чиї традиційні проблеми (пошуки себе, зграйність, перші почуття, непорозуміння з дорослими й т. д.) нині вирішуються геть іншим чином, ніж у батьків, але чиє життя ні на йоту не стало простішим, а переживання — менш болісними.

О. Рижко художньо виписує усі емоційні «бурі» своїх героїв, їхні злети й падіння, і їхніми ж вустами розкриває читачеві дієві варіанти виходу із різних ситуацій, можливості саморегуляції тощо.

Сюжет повісті неймовірно яскравий, напружений і динамічний. Мова жива, пересипана цікавими словечками, неочікуваними порівняннями, іронічна та колоритна.

Твір залишає післясмак хорошого «міцно скроєного» фільму, котрий ти прожив разом із героями на всі 100 %.

«Гетьман на літо» — цікавий жанровий «новотвір»: авторка гармонійно поєднала історичну та «канікулярну» підліткову повість, майстерно вплітаючи у сучасну романтичну інтригу документальний матеріал про Петра Конашевича-Сагайдачного та його час.

Як і всі інші повісті О. Рижко, «Гетьман на літо» найперше — історія дружби, кохання, стосунків із батьками, пошуку себе та дорослішання, художньо виписана в усьому огромі емоцій, протиріч і динаміки життя підлітків. Як зазвичай, основна сюжетна лінія стрімка, з неочікуваними поворотами та відкритим фіналом, а додаткова, історична, сповнена невідомого та вражає. І вкотре авторка знаходить абсолютно нову площину розгортання подій і кут зору, що розкриває традиційні підліткові теми свіжо та яскраво.

Під час літніх канікул до містечка, де живе герой, завітала знімальна група. Погодившись на пропозицію друга, Марк їде на знімальний майданчик, де трапився форс-мажор, і випадково стає «героєм» у всіх сенсах: йому випало спасти акторку Лізу, котра впала у річку, а також, завдячуючи травмі виконавця головної ролі та своїй схожості з молодим Сагайдачним зіграти в кіно.

Та бути героєм складно. Складно навіть зіграти героя. Бо суть — не у зовнішній поібності, а в чомусь значно важливішому, тому, що робить людину «однією на мільйон», а «одним із усіх».

Так любитель техніки (навіть свій улюблений байк він зібрав власноруч) Марк вирушає на пошуки «свого героя» — Сагайдачного та себе самого, уже не простого містечкового пацана, а особистості, певної себе, своїх почуттів, думок і місця в світі.

Попереду багато викликів і тривог, стосунки з Лізою, котра грає дружину гетьмана Анастасію Повченську, проблеми з дорослими й друзями та занурення в життя іншої людини, «персонажа», котрий поступово оживає для героя повісті, в його виконанні — на плівці, а головне — в душі читача.

«Гетьман на літо» — чудовий зразок того, як можна гармонійно поєднати документальні факти з художнім вимислом і традиційною підлітковою проблематикою, тим самим підвищивши мотивацію дітей до читання. Авторка знаходить дуже вдалу форму, аби юнь на власному досвіді переконалася, що «знання історії» — не набір фактів, а твоє їх переосмислення. Маркові доводиться не лише знаходити в бібліотеці (не можу не порадіти, що саме бібліотекар тут — надійний провідник у світ вічного, невмирущих цінностей) відомості про свого персонажа, а й постійно думати над причинами й мотивами його вчинків, приміряти на себе «той» час і загально людське, що в усі часи визначає долю.

Попри знайчний масив виважених документальних фактів про життя й діяльність Петра Конашевича-Сагайдачного та його добу, повість читається на одному диханні й сприймається як захоплююча психологічна пригодницька молодіжна історія, а не «історичний твір» чи «життєпис».

***

Писати для підлітків — завдання складне й відповідальне. Це надвимогливі читачі, котрі вже мають життєвий і читацький досвід, але все ще залишаються дитинно ранимими, спраглими любові. Читачі з безмежним запитом на самоповагу, чесність і свободу й водночас так само сильною потребою в захопливому сюжеті, вигадціі, іронії та щасливому завершенні оповіді. Читачі, що обожнюють «лоскотати нерви» жахастиками, заступанням за межі, напругою та епатажним і життєво потребують чистоти почуттів і сили «справжнього». А ще вони нині — візуали, що хочуть «бачити» прочитане, любителі легкого, емоційного й не надто довгого читання.

Олені Рижко вдається щоразу, кожним новим твором відповідати усим найвищим критеріям свого читача. Дивувати й підказувати, захоплювати й протягувати руку допомоги, інтигувати та іронізувати. Вона чудова оповідачка!

Ця мудра, сильна, самодостатня жінка здатна жити в гармонії з буремним, емоційним і неймовірно талановим підлітком у собі, обертаючи цю свою внутрішню силу на чудові тексти, кожний із яких став відкриттям в українській літературі для дітей і юні.

Наталя МАРЧЕНКО,

кандидат історичних наук, старша наукова співробітниця.