Зірка Мензатюк — світло у сучасній українській дитячій літературі

«Зірка Мензатюк — одна із тих авторів і авторок, завдяки яким маємо сучасну українську літературу для дітей та юнацтва як самобутнє і яскраве явище, художньо-естетичний феномен. Вона належить до тієї групи митців, які формують ключові тренди цього сегмента літератури, задають напрями розвитку, забезпечують якісне наповнення тематичних і жанрових ніш, творять зразки для наслідування. Її книги вирізняються не лише художньою майстерністю, а й глибоким змістом, історико-культурними екскурсами. Письменниця вдало поєднує традиції українського фольклору з новітніми літературними тенденціями, створюючи унікальні казки, пізнавальні оповідання, пригодницькі повісті, які відзначаються яскравістю образів, емоційністю та актуальністю тематики. Завдяки її творчості українська дитяча література стає важливим засобом пізнання національної історії та культури, інструментом патріотичного виховання, формування ціннісних орієнтирів молодого покоління.

Для мене Зірка Мензатюк — особлива Авторка, яка дарує світло, додає спокою і гармонії, наповнює рівновагою і натхненням. Авторка, яка цінує справжність і щирість, відкрита до людей і світу. Така вона у житті, така в своїх творах. Для неї важливі усі читачі, вона уважна до колег по перу.

Сьогодні вітаю пані Зірку з ювілеєм і дякую їй за всі миті незабутнього спілкування. Це і зустрічі в межах різних книжково-літературних подій, і участь у моїх проєктах «Літературна кавалєрка» та «Літературна академія», спільна мандрівка зі студентами до Криворівні, презентації книг в Івано-Франківську та Коломиї. Дуже сподіваюся, що після нашої Перемоги ми відновимо усі літературно-читацькі активності.

Божого благословення, здоров’я, натхнення і успішної реалізації творчих планів і задумів шановній ювілярці!»

Тетяна КАЧАК,

доктор філологічних наук, професор кафедри початкової освіти

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ.

Буктрейлер "Дике літо в Криму", знятий за мотивами книги Зірки Мензатюк "Дике літо в Криму" командою "Серце за Мерло" - студентами 4 курсу Педагогічного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і презентований на фінальній грі Літературної кавалєрки у 2019 р.

***

До 70-річчя Зірки Мензатюк

«Зірка Мензатюк — одна з тих сучасних українських письменниць, чиї книги не затримуються на полицях книгозбірень. У Рівненській обласній бібліотеці для дітей книжкові формуляри її видань щедро рясніють записами про видачу юним читайликам.

Збірочки для наймолодших — «Зварю тобі борщику», «Як до жабок говорити», «Катрусині скарби» уже й трохи зносилися від допитливих дитячих долоньок. А книга «Зварю тобі борщику» стала однією з героїнь рубрики «Книжкові скарби», яку бібліотекарі обласної дитячої книгозбірні вели в передачі «Невгамовні дослідники» на місцевому телевізійному каналі.

Серед книг для середнього шкільного віку чи не найпопулярнішими серед малих рівнян стали «Таємниця козацької шаблі» та «Ангел Золоте Волосся». Та й як не пробудити цікавість учня, якщо у книзі написано про твій рідний край? Розкриваєш «Таємницю козацької шаблі» і починаєш мандрівку Рівненщиною: Гоща, Дубно, Дубенський замок, Тараканівський форт, Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», відомий також як «Козацькі Могили» у с. Пляшева. А якщо розповідь переплетена карколомними пригодами твоїх однолітків та ще й так зрозуміло і легко розкриває героїчну історію українського народу — то читається на одному подиху.

Залюбки читають школярі й повість «Ангел Золоте Волосся». Свідченням цього є проєкт-конкурс Відеотека «Наша школа», який Рівненська ОБД реалізувала цього літа. Його учасники записували короткі відеоролики, в яких читали уривки з творів за шкільною програмою. З 31 учасника проєкту двоє вибрали для озвучування саме твір «Ангел Золоте Волосся» http://surl.li/wfyxdh .

Любов’ю до дітей, до рідної країни, її далекого і недавнього минулого пронизані усі книги Зірки Мензатюк. Її щирість, простота і динамічність сюжетів, висвітлення проблем сучасних дітей гуртують маленьких і дорослих читачів навколо творчого доробку письменниці. Полегшити користувачам вибір книг авторки допомагає в нашій бібліотеці рекомендаційний бібліографічний список книг «Талановита і щира Зірка Мензатюк» https://www.calameo.com/read/002816319d346917c9fc3?trackersource=library .

З нагоди 70-річчя хочеться привітати Зірку Захаріївну від імені усіх книголюбів Рівненського краю. Зичимо їй ще багато років активної та плідної творчості. Нехай любов читачів надихає її на створення нових чудових книг!»

Наталія ОНОФРІЙЧУК,

завідувачка науково-методичного відділу

Комунального закладу «Рівненська обласна бібліотека для дітей» Рівненської обласної ради.

***

Зірка Мензатюк

«Шукаючи Зірку української літератури — талановиту, щиру та щедру Зірку Мензатюк, знану українську дитячу письменницю — вам випаде путь повз «Золоті палаци», «Наші церкви» та «Величні собори України», неодмінно зустрінеться «Ангел Золоте Волосся» чи перетнуть шляхи «Відчайдушні вершники», відкриється сакральна «Таємниця козацької шаблі» або ж художня сповідь «Як я руйнувала імперію».

Напевно знайдете дорогою «Сім зірок», «Сім нот», «Сім барв», а якщо цього замало, «Мільйон мільйонів сестричок» подарують вам «Тисячу парасольок»! Подбайте в путі про знайдені «Катрусині скарби», адже за ними ще й «Казочки-куцохвостики» ухопилися!

О, знаю, ці стежини вас неминуче заведуть у «Київські казки», де «Український квітник» і «Макове князювання», квітує помічна «Арніка», а «Дочка троянди» готує «Зелені чари»! Будьте ласкаві, прихопіть собі тут «Чарівні слова», щоби дізнатися, «Як дощик цвіте», «Як пальчики посварилися», та — найважливіше: «Як до жабок говорити». ;)

Знайшли?

Та то ж вона, Зірка, кожному обіцяє: «Зварю тобі борщику», як побачиш «Чумацький Шлях», бо невдовзі зможеш пізнати «Дике літо в Криму».

І нехай повсюдно сяє «Усмішка» — радість читання усіх-усеньких читачів: дарунок у «День народження місяця». Сердечний дарунок до славного ЮВІЛЕЮ нашої яскравої, багатогранної пані Зірки — письменниці Зірки Мензатюк.

А назви її нових майбутніх книжок складуть ще не одну вітальну оповідку про знану й люблену читачами Майстриню Слова. Вітаю!»

Євгенія ПІРОГ,

письменниця, бібліотекарка, громадська діячка,

м. Рівне.

***

«...Кажуть, що для дітей писати складно. Я би сказав, що для дітей писати складно, якщо немає того, що називається «куражем», якщо сам письменник не буде в душі дитиною.

Усім цим володіє Зірка Мензатюк. Вона вміє стати дитиною, розмовляти з дітьми не поблажливо і не з висоти зрілого віку, а поглянувши на світ очима дитини, розповідати історії так, що вони стають зрозумілими навіть найменшим.

Тому, коли молоді мами приходять до дитячої бібліотеки обирати, що взяти почитати своїм дітям, запропонувати книжки Зірки Мензатюк із серії «Дитячий світ» для читання дорослими дітям — завжди безвідмовний варіант: задоволені будуть і батьки, і діти!

На жаль, я особисто не знайомий з пані Зіркою, хоч ми й видавалися в один і той самий час у київському видавництві «Грані-Т». Але... у мене таке враження, що ми давно знайомі. І в цьому психологічний ефект від гарної книжки — автор стає для читача добрим другом.

У день ювілею хочеться привітати Зірку Мензатюк, побажати їй здоров'я і написати ще багато гарних дитячих книжок!

А всім нам, українцям — перемоги!»

Олексій НАДЕМЛІНСЬКИЙ,

член НСПУ, дитячий письменник, методист КУ ЦМБС для дітей м. Одеси,

м. Одеса.

***

«Моїй дорогій і улюбленій письменниці Зірці Мензатюк — 70!

Як багато років я вже знаю Зірку Захарівну!

Сіла писати вітання і поринула у спогади нашого знайомства та спілкування. Пригадую першу зустріч, яка відбулася 2007 року в Спілці письменників. Саме тоді Іван Андрусяк зініціював круглий стіл, присвячений дитячій літературі. Отримавши задоволення від читання творів, я вперше побачила авторку — щиру, скромну і помірковану Зірку Мензатюк. Мені здавалося, що ми на одній хвилі. На згадку про першу зустріч я отримала книжку «Таємниця козацької шаблі» з підписом авторки. Відтоді у нас було багато зустрічей, спілкування, подорожей.

Скільки багато ми проводили зустрічей зі студенством у межах вивчення курсу «Дитяча література»! А як захопливо Ви оповідали історії написання своїх творів і зачитували уривки! І кожна зустріч була особливою, пізнавальною, неповторною.

Але ж пані Зірка ще й велика квітникарка — вона не тільки зображає квіти у своїх творах, але має розкішний квітник! І щоразу коли у мене розквітають білі лілії та особлий білий ірис — я неодмінно з теплом згадую дорогу мені Зірку Мензатюк!

З роси і води, дорога Зірко Захарівно!

Нехай ще довго Зірка буде сіяти і освітлювати дорогу своїм мудрим, художнім словом для багатьох поколінь юних читачів і читачок!»

Наталя БОГДАНЕЦЬ-БІЛОСКАЛЕНКО,

доктор педагогічних наук, доцент,

м. Київ.

***

«Різножанрова творчість чудової сучасної письменниці Зірки Мензатюк, оповита любов’ю до рідного краю, почуттям емпатії, повагою до всього живого. Саме такою постає перед читачем її літературна казка з яскравими рисами фольклорної чарівної казки «Арніка» («Веселка», 1993). Історія відомої лікарської рослини в ній обертається на варіант чарівної казки про живу воду, в основі якої — ідея вічної боротьби добра і зла. Світова фольклорна скарбниця багата такими текстами: українська казка «За живою водою», польська, болгарська «Жива вода», казка братів Грімм «Жива вода» та ін.

У творі З. Мензатюк в одному світі живуть рослини, птахи, люди, і всі вони наділені здатністю розуміти, мислити, говорити, співчувати. Персоніфікація тут функціонує як виразний засіб виховання поваги до природи. Водночас, як вимагає жанр казки, у творі є чіткий поділ на позитивних (гриб-боровик, дівчинка-Аничка, беркут, вітер, баба, що пряде) і негативних (блуд, поганки, павутиння, дід із торбою) героїв.

Вирушивши у героїчну подорож заради порятунку іншого, як це властиво народній казці, арніка тричі звертається по допомогу до сил природи (вітер, лісовий шум) і тварин (беркут). Така ж характерна фольклорно-міфологічному мисленню трикратність простежується в тому, що арніка зустрічає на шляху трьох негативно маркованих персонажів, які можуть стати на шляху її місії. Першим постає блуд, міфічний персонаж, що здавна ототожнюється з лісовими небезпеками. В такий спосіб авторка застерігає юних читачів, нагадує про необхідність дотримання правил техніки безпеки під час лісових подорожей, завжди триматися стежки. Після того, як арніка вирвалася із чарів блуду, вона потрапляє до поганок. Згадуючи про ці отруйні гриби, З. Мензатюк наголошує, як важливо стерегтися їх у лісі, бо «зеленаві поганки позбирались на відьомську раду». Їхнє завдання — перепинити перехожого, отруїти, приспати обережність: «забудеш мандри, задрімаєш — повік не прокинешся». Третім знаковим негативним персонажем на шляху арніки до мети є «дід з торбою, той, що малих дітей забирає».

Як і має бути в казках, на противагу негативним персонажам, завжди є позитивні. Від блуду та поганок арніка рятується завдяки власній здогадливості та Боровикові. А від діда, що «схопив арніку, в торбу вкинув, тугим вузлом зав’язує, ще й примовляє: «А не ходи одна лісами! А не лазь дикими скелями!», допомагає врятувати Аничка. «Пустіть, діду, арніку. Я за те в вашу торбу струцень покладу». Отже, добром можна вплинути і на недоброго, зарадити біді сердечністю, а не силою, вчить малих читачів письменниця.

Здолавши всі перешкоди, арніка досягає мети своєї мандрівки — набирає води з живого джерела, стає чарівною та допомагає одужати мамі дівчинки. Водночас і сама арніка з непомітної рослини стала квіткою з яскравим цвітом: її перетворення постало як наслідок доброго вчинку, самопожертви.

У творі органічно поєднано казкове начало з міфологічним і реальним. Серед тих, хто зустрічається арніці, — образи і української, і давньогрецької міфології (блуд; білі нитки грибниці Боровика нагадують нитку Аріадни; образ баби, яка пряде, асоціюється з образом Пряхи, що пряде нитку Долі тощо). Є у творі й зразок авторської міфології: пояснення грози (баба пряде дріт).

Якоюсь мірою казку «Арніка» можна розглядати поруч із легендами про квіти. Та на відміну від флоронімічних легенд, у яких пояснюється, як з’явилися рослини, у творі З. Мензанюк пояснюється лише елемент — чому арніка має жовті квіти.

З. Мензатюк вибудовує свій чарівний світ через реальні топоси полонини Цапул, гори Говерли, презентуючи і красу карпатських пейзажів, і складнощі шляху, звичного для гуцулів. Описує авторка також рослинне різноманіття українських Карпат. За допомогою природних підказок («попід буками суниці достигли, у лісі білі гриби кинулися, а в гнізді горлиці вилупилися пташенята» читач може чітко зрозуміти і пору року, і часові межі, протягом яких відбуваються події казки.

Є в тексті також елементи етнографії: обрядової драми весілля (Аничка з дружками ходила просити на весілля, згадується струцень (весільний калач); примовка, якою діти викликають гриби: «Грибе, грибе, покажися: чи ти в горі, чи в долині, чи на буковині?».

Казкова історія лікарської рослини арніки гірської, яка росте в Карпатах і здавна використовується в народній медицині, покликана донести до маленького читача думку, що природу треба поважати, бо вона рятує людину. Водночас персоніфікований характер образів світу природи відкриває дитині його живе єство, засвідчує тісну екологічну взаємодію (у природі всі види взаємодіють між собою та з навколишнім середовищем). А понад це дитина дізнається про час гніздування птахів, про специфіку росту грибів, про пору цвітіння, особливості плодів і розмноження рослин, відчуває гармонію, що панує в природі.

Мова твору підкреслює колорит гуцульського світу. А ілюстрації художника Євгена Попова розгортають перед читачем об’ємний світ карпатської природи й буття. Розглядаючи їх, дитина повністю занурюється в гуцульський побут. Художник зосереджується і на притаманних ознаках рослин, птахів та людей, надаючи їм позитивних чи негативних акцентів відповідно до тексту. Така глибока взаємодія авторського тексту й оригінального художнього оформлення сприяє формуванню екологічної свідомості дитини.

Міфологічне начало, реальні топоси, композиційний засіб обрамлення, мовний колорит літературної казки З. Мензатюк «Арніка» органічно презентують юним читачам єдність світу людини та природи та возвеличують ідею світової гармонії як загальнолюдської цінності.

Вітаю найулюбленішу авторку, майстриню слова, мрію кожного дисертанта з Днем народження!

Усіляких гараздів, плідної праці та ще більше творів про природу, які виховують любов і повагу до всього, що оточує і маленьких читачів, і їхніх батьків, вчителів.

Многая літа!»

Юля КУМАНСЬКА (СМАЛЬ)

письменниця, кандидатка філологічних наук, учителька, пластунка,

м. Вайден, Німеччина.

***

«Візьми мене на спогад: не в руку — в очі, в душу візьми!»

Зірка Мензатюк — відома дитяча письменниця. Твори майстрині слова вирізняються глибиною відчуття дитячої психології, яскравістю, сонячністю, емоційною настроєвістю, насиченістю образів.

На мене незабутнє враження справила її чудова книжечка «Український квітник» (2010), що запрошує читача помандрувати до дивовижної країни квітів. Починається захоплююча подорож зі вступного слова мистецтвознавиці Ірени Білаш, де вона пише про значення квітів для українців в усі часи. Натомість Зірка Мензатюк розкриває неповторність кожної квіточки, дає змогу роздивитися її природну чарівність, як на долоні.

Досконало та легко доносить письменниця до читачів диво краси й гармонії, віднайдене нею, здається, у звичному для кожного присадибному квітнику. У книжці йдеться про тридцять чарівних панянок із царства квітів. Найперше знаходимо тут коротку інформацію про кожну красуню-квітку: поширені назви, походження, а також маємо приємну змогу помилуватися зображеннями квітів, зокрема виконаними відомими майстрами живопису різних століть.

Багато хто захоплюється квітами, вирощує та доглядає за ними, але мало знайдеться тих, хто знає всі цікаві факти про квіти. Тому «Український квітник» здивує та стане у пригоді не лише дітям, а й батькам і вчителям.

Родзинкою книжки є те, що Зірка Мензатюк супроводжує кожну розповідь невеличким казковим есе, що робить читання особливо приємним і захоплюючим. Від імені квітів письменниця закликає читачів взяти їхню таємничу красу собі на спогад — до душі. Під вправним пером авторки кожна квіточка неначе оживає і насправді говорить до дитини власною, чарівною і неповторною мовою! Кожна відкриває дитині свій, єдиний у світі образ. Так, пишний бузок ладен обдарувати щастям на сім пелюсток, а мальва складає подяку «за вітер, що листя голубить, за дощ лопотючий, за сонце, що квіти цілує», конвалії обертаються «білими дзвониками радості» для мами, а блискучий жук — брошкою у срібній оправі... А як піднесено авторка звертається до лілеї: «Снігоцвіте з Тарасових віршів, царівно із казки Лесиної!» Відразу в серці оживають і казкової краси білоцвіт, і рядки та образи улюблених із дитинства творів!

Про мовотворчість Зірки Мензатюк годі й казати! В «Українському квітнику» щедро розсипані найцікавіші поєднання слів, найпестливіші форми, як от : «річечка-срібляночка», бузочок-рай», «хоруговки малинові», «чорнявець-воронець», «дощик-шелестунчик», «ніч-ласкавка», «черевиченята», «бджілки-невісточки» та ін.

Та головне у цій чарівній книжці те, що кожна історія про квіти вчить гостинності, чемності, вихованості, а найважливіше — розвиває в дитини почуття краси й гармонії. Відчувається, що авторка й сама натхнення красою, теплом і приязню. Щойно поринувши у її світлий, напоєний красою та любов’ю світ, читач не захоче звідти йти, а навпаки, прагнутиме дізнатися ще більше і, може, навіть спобує заговорити до квітів і всього живого навколо так, як це зробила Зірка Мензатюк.

Дорога пані Зірко! Прийміть найщиріші вітання з ювілеєм!

Хочу висловити велику вдячність за Вашу творчість, книги, любов до дітей! Ви за ці всі роки багато зробили для популяризації історії нашої України, могутнього Києва та рідного для кожного з нас краю. Ви вчили розуміти мову квітів, придивлятися до українських церков, вивчати їхню історію та становлення. Ви, дорога письменнице, ненастанно демонструєте усім своїм читачам вміння любити, радіти, бути щасливим від того, що живемо на рідній землі.

Міцного здоров’я Вам, радості, довголіття, щастя людського на нашій, Богом даній землі!»

Ірина САДУЛА,

дослідниця, учителька української мови та літератури,

с. Тязів, Івано-Франківська область.

***

«Із пані Зіркою Мензатюк я познайомилася наживо під час «Літературної кавалєрки» — одного з кращих авторських проєктів промоції читання невтомної Тетяни Качак. Було радісно і приємно спостерігати, як захоплено й віддано юні читачі вітали знану письменницю, просили автографи, ділилися враженнями про її книжки.

А після свята ми з пані Зіркою довго гуляли франківським парком, говорили про книжки й ділилися бувальщинами. І, знаєте, з’явилося оте майже невловне відчуття рідності, яке приходить у розмовах із людиною близькою по духу, людиною спільних цінностей і схожих вподобань.

Після того мені закортіло якнайшвидше прочитати щось із творів пані Зірки. І цим «щось» стала «Таємниця козацької шаблі». Динамічна, захоплива, гостросюжетна повість-подорож, повість-гонитва, яка проковтнула мене на кілька годин. Дарма, що повість для п’ятикласників, а я вже ду-у-уже доросла дівчинка.

Пригоди Наталочки, всієї родини Руснаків і вірної Машки не давали мені відволіктися до останньої сторінки. Та що критися: я залюбки потоваришувала з привидом, з радістю мандрувала українськими замками й фортецями разом із героями, згадувала історію Берестечка, мерзла в глибокому колодязі старого Тараканівського форту, розгадувала Антипкову загадку, потоваришувала зі львівськими пластунами, тремтіла на бенкеті нечисті в Підгірцях, протистояла чортячому сімейству і врешті розкрила таємницю козацької шаблі.

А ще мені дуже подобається стиль письменниці, бо в динамічному розгортанні полотна оповіді знаходиться місце лаконічним і мудрим життєвим настановам, історичним фактам, чудовій образності і смачній, соковитій лексиці — ощадливо, кількома точними штрихами письменниця вміє передати красу світу і людських душ: «дорога стелилася, ніби хтось розмотував безкінечний сірий сувій», «легковичок пішов вихилясом», «розквітлі липи, мов далекі галактики, тьмяно ясніли в пітьмі».

Книжки Зірки Мензатюк полюбилися багатьом, багатьох закохали в читання і прищепили добрий смак.

Тож, сподіваюся, пані Зірка подарує нам ще багато чудових історій!».

Олена РИЖКО,

письменниця, кандидат філологічних, доктор наук із соціальних комунікацій,

Київ.

***

«Із творчістю пані Зірки познайомилася передусім через її «Київські казки», де росло рукавичкове дерево, гуляла Коза Дерезовська, а в оперу залітав соловей.

Книжка лишила дуже теплі враження, як і сама авторка, з якою познайомилася понад десять років тому у Львові.

Зичу пані Зірочці наснаги та натхнення на нові книжки!»

Катерина ЄГОРУШКІНА,

письменниця, казкотерапевтка?

м. Вишгород на Київщині.

***

«Я, чесно кажучи, не пам’ятаю, коли та як познайомилася з книжками Зірки Мензатюк. Може, коли читала її казки своїм дітям. А може, коли працювала у видавництві «Мамине сонечко», у журналах якого публікувалися і її твори. Чи коли сама ще була школяркою!

Її милі історії завжди привертали увагу та виділялася з-поміж творів інших авторів якоюсь особливою затишністю, теплотою. І це проявлялося навіть в її пригодницьких творах, як от «Таємниця козацької шаблі» чи в такій серйозній повісті «Як я руйнувала імперію».

Та моя любов — все ж її казки для малюків.

Коли мені довелося особисто познайомитися з пані Зіркою, я побачила, що оте тепло й затишність ідуть із середини її особистості — не часто доводиться зустрічати таких щирих, теплих і світлих людей!

 І зараз я хочу просто привітати пані Зірочку та побажати, щоб сяйво її душі принесло нам ще багато нових книжок, цікавих історій та затишку!»

Оксана ДАВИДОВА,

дитяча письменниця,

Київ.

***

«Зірка Мензатюк — добре відома українська дитяча письменниця, а для мене ще і самовіддана матуся милої Наталочки Фіцич (випускниці УГЛ КНУ імені Тараса Шевченка) нині ювілярка. Щиро віншуємо Вас,пані Зіронько!

Пишаємось шляхетністю Вашої родини, красою Слова і чину, адже Вашими творами захоплюються діти, зростаючи в ласкавому безмежні сердечної любові до України, нашої героїчної історії, ласкавих краєвидів, народу, що віками прагне волі, краси та щастя.

Чарівний світ Ваших дивовижних казок і оповідань в ошатному убранні українського Слова — це сутність Вашої Душі, закоханої в осоння степу, верховіття Карпат, розкоші Чорморського узбережжя Криму, гомінкі вулички Чернівців, старого Львова і столичного Києва... Історичні екскурси Ваших творів, помножені на ласкавість тону і красу мелосу мови, вібрують у кожному слові, мовленому насамперед до серця дитини...

Читаючи книги пані Зірки, розумієш коріння та сердечність натури їхньої з незабутнім паном Степаном доньки Наталії: шляхетна, духовно огранена, вродлива, цілеспрямована, мудра. Щиро дякуємо за світлу Донечку, яка, як і Ви — правдивим Словом істини професійно, віддано, сміливо та мужньо-жертовно служить на благо і розквіт нашої України!

Хай квітне щедро Ваш талант на благо України і нашого народу! Натхнення і Божого благословення Вам, дорога пані Зіронько! Дякуємо щиро за талант служіння, приязнь і душевне тепло! Міцного здоров'я Вам, радості буття і повноти щастя!»

Катерина БАЛЬОХА,

поетеса, заслужена учителька України, учителька української літератури

Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

м. Бровари на Київщині.

***

«Людина влаштована так, що їй завжди кортить знайти «точку відліку» й створити систему координат, у якій нарешті «все стане на свої місця». У побуті і в державотворенні, в ідеологічних баталіях і духовній борні ми підсвідомо тримаємося оцього «стрижня», щоправда інколи як мавпи перескакуючи з одної «надійної опори» на іншу в пошуках їжі та прихистку… Напевно тому найважче розповісти дітям про те, чому і, головне, навіщо, ми опинялися в тій чи іншій Системі.

А ще з дітьми дуже складно говорити про смерть. Не тому, що страшно, неестетично чи болюче. А тому, що розмова про смерть завжди обертається на розмову про найскладнішіе — про Любов і про Час — два дива, які людство так і не навчилося відтворювати... Ніхто й ніколи не поверне собі «в повному обсязі» ні втраченої любові, ні втраченого часу. Але попри те всі ми прагнемо любити і пам‘ятати.

Останні десятиліття події в Україні розгорталися так стрімко та різновекторно, що найменше хотілося говорити з дітьми про ось такі складні речі. Хотілося «теплих» історій і веселих оповідок, красивих картинок і Божої ласки… Але настала мить, коли складних розмов уже не уникнути. Повість Зірки Мензатюк «Як я руйнувала імперію» (2014) — одна з перших і тому знакова у новітній українській книзі для дітей, спроба всерйоз поговорити з юними сучасниками про Любов і Час.

Твір автобіографічний, відвертий і доволі безжальний насамперед щодо автора. Письменниця відтворює як характери, так і саме звучання «радянської» доби, манеру тогочасного (а отже й свого!) духовного і душевного буття. І якщо нинішньому юному читачеві від того трішки млосно, то авторці таки вдалося донести неприкрашеним справжній — затхлий, наївний у своїй жорстокості й безглузді «дух епохи». Думаю, для багатьох, кому не довелося жити в радянський час, описи родини сільського директора школи чи Папи Запотіцького видадуться як мінімум нарочито безглуздими. Але насправді це типові люди того, на жаль, все ще близького нам часу. Люди зовсім не погані, й не «придумані», а звичайнісінькі, обивателі, звиклі швидко знаходити правильне поведінкове «русло». Та навіть позитивні персонажі повісті постійно зайняті пошуками матеріальних компонентів буття — одягу, їжі. Бо саме на це й тратилася насправді левова частка часу «радянської людини». Те що залишалося, йшло на вистежування одне одного, емоційні виплески та самокопання. Й підлітків це стосувалося тією ж мірою, що й дорослих. Оце змізерніння щоденних поривань письменниця передала дуже точно. Й інтелігенції те все стосувалося чи не найбільше — «не співучасть» у «дурному бунті» народу — одна з її характерних рис і досі.

Саме таких дідів — дрібних і величних водночас, «використаних» оточенням і власними пристрастями, знищених і непереможних відкриває сучасним підліткам Зірка Мензатюк, оголюючи перед поколінням власних онуків неприглядну й величну водночас правду недалекого минулого. Її герої насамперед — породження й відголосок «українського пострадянського» світу, а їхні драматичні пошуки та чин продиктовані найперше бажанням письменниці тут і сьогодні знайти порозуміння з «іншим» поколінням у найсуттєвішому — Любові та Часі. Бо без цього намагання пізнати й зрозуміти одне одного між дідами та онуками ніхто з нас не опанує ні себе, ні свого місця в світі. Ми вкотре почнемо з «чистого листа» чергову чернетку своєї уривчастої історії…

Отже, любов.

У Зірки Мензатюк це наскрізна ідея твору, константа, несхибний камертон, за яким легко визначитися з будь-яким вибором. Саме любов‘ю продиктовані всі вчинки головних персонажів — починаючи з підліткового випендрювання та «втріскування» одне в одного й закінчуючи глибоким сердечним переживанням почуття любові до Батьківщини та Бога. Саме намаганням авторки розкрити перед підлітками всю неявну, але безмежну силу цього почуття продиктована поява в повісті історії кішки Пуми та баби Сафронихи. Здається, покликані лишень бавити читача, даючи привід для кумедних ситуацій, вони поступово обертаються на найдраматичніших персонажів і дають Яринці важливі уроки життя. Дрібна «навіжена» Пума раптово зникає, залишаючи в душі дівчинки величезну ніким іншим не заповнювану порожнечу, і Яринка усвідомлює, що любов не буває маленькою чи безслідною. А Сафрониха виявляється дівчиною, чиє кохання було знищене війною та яка все життя добивається церкви в селі як свободи долюбити єдину рідну людину хоча б на тім світі. Дивакувата «пересічна» баба постає живим уособленням вірності та віри, доводячи, що любов всепереможна. 

Страх розділяє героїв твору на тих, хто його породжує, і тих, хто його долає. Лише останнім відкриваються світлі сторони життя й можливість щиро любити. Бо любов завжди пересилює страх і звільняє.

Саме тому любов уможливлює свободу пам‘яті.

У Зірки Мензатюк «пам‘ятати» однозначно рівноцінне «любити». Яринка не задумається над природою чи специфікою пам‘яті, бо для неї це — природня частина буття, а не вибір. Підлітки, як і батьки та діди, насамперед — «живі свідки» величних і мізерних діянь усіх поколінь українства. Для них пам‘ятати — чин, а не стан. Саме тому Ігор не лише пригадує подвиг Кантемра, а й на весь голос («один на весь світ») кричить «Слав Україні!», а Орися з Василем не лише танцюють давні «Коси» в дідівських строях, а й підносять жовто-блакитне полотнище, яке «...пахло небезпекою... тюрмою, Сибіром, сивим холодом Заполяр‘я». Саме тому Яринка з друзями до останку спостерігають за драматичним протистоянням «звиклих до покори» селян з міліцією біля церкви, «засвідчуючи» свою співучасть і готовність пам‘ятати саме цю подію.

Місцем і співучасником подій у повісті є Система як спільність пов‘язаних якимись дивними й зуроченими зв‘язками людей, у межах якої юні герої вимушені формуватися, відкриваючи власну самість як інакшість. У Зірки Мензатюк «реальний» «радянський» світ протистоїть «романтичному» національному. Оскільки право на позицію кожної зі сторін оплачене кров‘ю, тому «нормально» бути непримиренним щодо «інших». Як тільки герої покидають цю «зону комфорту», їм доводиться переборювати загальноприйняті страхи, вчитися любити ближніх і приймати їх у всій неоднозначності. Як наслідок, герої-підлітки опиняються поза Системою, тобто стають «іншими» і вимушені творити власний, «інший» щодо батьківського світ.

Цікаво, що «правильне» середовище і його «правильні» мешканці постають у нагромадженні безкінечної низки суто фізичних об‘єктів. У «Як я руйнувала Імперію» це повторювані переліки «дефіцитів» і побутових речей, «доступних» (чи ні) кожному з персонажів, що маркують їхнє соціальне положення чи навіть духовний вибір (так, родина Яринки віддає перевагу черзі в Домський собор перед чергою за штучними шубами).

Герої-підлітки в творі схильні до рефлексії та споглядального світосприйняття, прагнуть резонувати з часом і оточенням, звикли діяти емоційно та спонтанно. Авторка повсякчас змушує їх цитувати улюблені тексти та вкладає у їхні внутрішні діалоги далекі від дитячих лексеми й звороти. Останнє було б недоліком, коли забути, що Яринка — представниця родини зі значною традицією книжності. А для таких підлітків і досі звично й навіть обов‘язково відлунювати думками й фразами свого дорослого оточення, сипати цитатами й алюзіями. Окрім того, подібні «посилання» в мовленні дітей завжди відігравали роль чіткого ідентифікатора: якщо ти не знаєш «кодових» фраз у певному молодіжному середовищі, ти — «чужий».

Цікаво, що перші почуття героїв описані геть не схоже до розтиражованих масовою культурою уявлень про «вільні взаємини». Це тонкі, складні, виснувані з глибоких душевних переживань стосунки, де важать кожен погляд, слово чи дотик. Яринка боїться як не пізнати кохання, так і потривожити його. Це важлива складова її внутрішнього життя і, водночас, головний рушій сюжету, оскільки саме почуття стає для героїв випробуванням на здатність зрозуміти самих себе і визначитися з власними системами ціннісних координат.

Одним із ключових мотивів повісті є також дружба як природній спосіб розподілу світу на «своїх» і «чужих». У Яринки коло друзів поступово звужується, відсікаючи схожих до неї за статусом (діти інтелігентів, добре вчаться, «чистенькі»), але «інших» за ідеалами дівчат із «піонерського» оточення Ніночки та «рафінованого» патріота Андрія. Зрештою дівчинка формує навколо себе надійний і світлий «свій» світ, який активно прогресує.

Дорослі й діти в творі — не просто природні співучасники подій, а представники різних, але спільних у певному пориві поколінь. Так, усі родичі Яринки — національно свідомі віруючі люди, що не заважає їм «пам‘ятати своє місце» в «радянській» системі та реалізувати себе в цих межах. Героїня Зірки Мензатюк поступово перетворює будні на романтизовану героїку справжньої борні, опиняючись тим самим у сув‘язі поколінь — старша сестра, батьки, діди. Власне, весь її шлях — це пізнання справжнього суспільного обличчя найближчого оточення, з‘ясування та засвідчення монолітності усіх поколінь свого роду. Близькі Яринки не так бояться одне за одного, як люблять — рідних, природу, Україну. І саме ця перевага любові над страхом робить їх вільними та переможними.

Віншуючи чудову людину та визначну письменницю Зірку Мензатюк із ювілеєм, сердечно бажаю їй творчого лету та щастя писати для вільних і непереможних українців, які навчатимуть своїх дітей насправді вартісному — Людяності та Чину.

Божої ласки Вам, пані Зірко, на кожну мить і всякий задум! Нехай множиться засіяне Вами Добро в дитячих душах і наш світ вилюднює!»

Наталя МАРЧЕНКО (САВЧУК),

письменниця, книгознавиця, кандидат історичних наук,

Київ.

***

«Колись я думала, що «Зірка» – це псевдонім. Красивий такий. Але ні! Як виявилося згодом, це справжнє ім’я журналістки, дитячої письменниці Зірки Мензатюк. І воно дуже їй пасує. Бо скільки не зустрічала б цю людину – біля неї завжди тепло й світло. І твори її саме такі – теплі, світлі, чесні.

Розповім для прикладу про книжку авторки, яку прочитали удвох із сином. «Як я руйнувала імперію». Твір, що допоміг мені краще розповісти дитині про дитинство, яке я проживала в часи страшної радянщини. Хоча, дякуючи батькам, мої дитячі роки, попри все, були оповиті їхньою турботою та любов’ю.

Але головне в книжці – не так навіть згадана тут проблема, як розуміння того, що й у найважчі часи є ті, хто ладні рухатися та рухати за собою всіх, хто прагне змін. Є ті, хто, хай навіть інколи шляхом помилок, здатні братися за вирішення не особистих, а суспільних проблем. Такою є головна героїня твору Яринка, в якої вся родина пройнята любов’ю до України. І оця любов до рідної землі є, як на мене, домінуючою в творах письменниці. А вчити любити своє і своїх – це талант!

Українській дітворі пощастило, що мають можливість читати, бачити, спілкуватися з талановитою письменницею, яка ще неодмінно напише для них багато цікавих і корисних книжок, які неабияк допомагають руйнувати імперію, з якою ми, на жаль, боремося й досі».

Тетяна Череп-Пироганич,

PR-менеджерка, журналістка, письменниця, громадська діячка,

волонтерка, гловна редакторка журнау «Українська культура»,

Київ.

***

«Недарма батьки назвали Зірку Мензатюк Зіркою! Адже вона – справжня зірка в літературі для дітей.

Многая літа і многая книги, дорога колего! Натхнення, надії і перемоги!»

Олесь ІЛЬЧЕНКО,

Письменник, сценарист, журналіст,

м. Женева в Швейцарії. 

***

Зірка української дитячої літератури. Бібліотечне вітання до ювілею Зірки Мензатюк