|
Інтерактивне читання можна трактувати як один із методів, що допомагає встановити діалог між текстом і читачем, автором і читачем. Таке читання спонукає до осмислення змісту, подій, персонажів, пробуджує думку та уяву дитини. У методиці літератури читання твору є одним із основних етапів його вивчення, що сприяє формуванню культури сприйняття тексту. За класифікацією М.Кудряшова [2], окрім репродуктивного, дослідницького та проблемного, метод творчого читання є найважливішим для адекватного сприйняття твору, і реалізується за допомогою різних прийомів: індивідуального читання: вголос і мовчки, «ланцюжком», хором, під музику; читання в особах, коментоване, вибіркове, повторне; а також читання напам'ять. Важливо, що відновлення естетичної функції читання відбувається через взаємодію з текстом. Проблемою читання в методичному аспекті займалися українські науковці, зокрема, О.Ісаєва (досліджує теорію та технологію розвитку читацької діяльності), О.Гаврилюк (з’ясовує різні методи та прийоми діалогічної взаємодії з текстом), О. Глеб (розкриває методику інтерпретації художнього тексту). Мета статті – з’ясувати теоретичні та практичні аспекти інтерактивного читання як одного із методів діалогічної взаємодії автора і читача. Інтерактивне читання можна практикувати з дітьми різного віку – від наймолодших і до «майже дорослих» – із застосуванням особливих прийомів і методів для кожної вікової категорії. Зі старшими можна читати разом і по черзі, ставити запитання і відповідати на них, міняючись ролями, а також створювати альтернативні історії. З молодшими добра читати вголос, розглядати і «читати» разом ілюстрації, усно малювати почуте,створювати передісторію прочитаного тощо. Відповідно до віку й методика інтерактивного читання змінюватиметься. Засвоїти основні методи і прийоми можуть не тільки фахівці (вихователі, вчителі початкової школи, учителі-словесники), а й батьки, дідусі, бабусі, тобто всі, хто хоче навчити дітей (і навчитися самим) читати художній текст, максимально проникаючи у його глибинну суть. Основний принцип такого навчання – це взаємне бажання навчителя і дитини. Другий – вміння виразно читати художні твори, найкраще – напам’ять. Третій – вибір тексту відповідно до віку та уподобань. Завдяки дотриманню означених вище принципів звичний процес читання перетворюється на креативну спільну розвагу, яка дарує естетичну насолоду, формує інтелект, виховує смаки та уподобання. Отож, як читати для найменших? Загальновідомо, що чим менша дитина, тим більша у неї потреба слухати саме віршовані тексти. Найпоширеніший прийом – діалогічне читання: дорослий починає фразу, а дитина закінчує або навпаки. Раз я взувся …. в чобітки Одягнувся … в кожушину Сам запрігся в саночки Та й поїхав … по ялинку. Таке читання допомагає дитині насамперед засвоїти текст, відчути ритм вірша, його звучання, рими. Згодом дитина, яка не вміє читати, без зусиль вивчає тексти напам’ять. Ще один ефективний прийом, який допомагає встановити діалог з текстом – це уважний розгляд ілюстрацій та малюнків до конкретного твору. Розглядаючи малюнки, треба «читати» їх зміст через художній текст, тобто «оживлювати» за допомогою окремих епізодів. Добре також формулювати питання: кого зображено? Що зображено? Який (яка,яке) він (воно, вона)? Як говорить? Що робить? Які очі? Під час відповідей дитини треба допомагати їй, доповнюючи. Наприклад, очі не просто голубі, а сумні чи веселі, злі, добрі тощо. Таким чином спонукаємо дитину до глибшого не поверхневого «читання» ілюстрацій. Наприклад, вірш Платона Воронька «Засмутилось кошеня», яке вміщено у книзі «Улюблені вірші», Т.1 видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» [3], проілюстровано художницею К. Штанко.
Засмутилось кошеня — На розгортці книги намальована кімната з відповідним інтер’єром та герої твору: кошеня з перев’язаним хвостиком, лікар баранець з шприцом у лапі, медсестра сова з аптечкою та лікарськими інструментами, мама киця й тато кіт. На мордочках усіх цих персонажів відображено дуже «людські» почуття: здивування, хитрість, розчарування, суворість, страх. Для того, аби все це побачила дитина, треба звернути увагу на усіх героїв, читаючи про кожного з них рядки з вірша. Увиразнити можна запитаннями: Який вираз у баранця, сови? Чому? Чому у баранця такі лукаві очі? Художниця зобразила, окрім трьох основних персонажів: кошеняти, баранця та сови, ще маму й тата, хоча у тексті їх немає. Проте саме вони на малюнку відображають авторське ставлення до зображуваного (і поета, і художника). Які очі у мами, тата (засмучені)? Чому батьки сумні, розчаровані? Що каже мама (тато)? Що думають? За малюнками можна створити передісторію. Для прикладу – поезія Марійки Підгірянки «Скочив зайчик у тернину» Скочив зайчик у тернину І роздер кожушину. Йде лисичку просити Кожушину зашити. А лисичка регоче, Зашивати не хоче. «Де ти був? Нащо дер? Ходи в дранім тепер!» Біжить зайчик до мами, зайшли очка сльозами: «Мамо люба, не бийте!.. Кожушину зашийте!» Мама сина не била, Кожушину зашила. Зайчик очка обтер – І знов скаче тепер. Передісторія на малюнках. Де і як роздер кожушину зайчик, у вірші не сказано, зате відтворено на малюнку В. Ковальчук. За зайчиком гналися вовки. Утікаючи, він ускочив у терновий кущ. Очевидці всього, що відбувається із зайчиком, – це хмарки і сонечко. Хмаринки і сонечко налякані. Вони співчувають зайчику аж настільки, що хмарка заплакала, а сонечко засмутилося, скривилося і скотилося до маленького звіряти на колючі тернини, щоб підтримати. А лисиччині очі насмішкуваті, лукаві. Вона регоче і ніякого співчуття до зайчати немає. Дуже зворушує зайченятко, у якого «очка зайшли сльозами». Щоб спонукати дитину до уважного прочитання малюнка, варто формулювати такі запитання: які і як виражені почуття? Які очі? Який вираз у хмаринок? У сонечка? Чому? Ще один різновид діалогу з текстом – це читання в ролях. Для цього добре надаються тексти з цієї ж книги: «Ходить гарбуз по городу», «Коник-стрибунець» Л.Глібова, «Ялинка» Олександра Олеся , «Іде півник на війну» з народного. За допомогою засобів рольового виразного читання розкривається характер персонажів, їхні почуття, авторське ставлення до героїв і до зображуваного. Необхідно тільки читачам «вжитися образ», інтонаційно підкреслюючи важливі вирази, характерні репліки, увиразнювати нюанси голосом, жестами, мімікою. Наприклад, фольклорний текст «Іде півник на війну» зовсім невеличкий:усього 8 рядків і два персонажі: півник і курочка, але скільки почуттів передано, які характери створено. Іде півник на війну Куряву здіймає - Ой куди, куд-куди? – Курочка питає. - Іду, курочко – прощай! – на війну велику! «Ой куди, куд-куди?» – Воювать з індиком. Авторський текст може почергово читати дитина і дорослий з оповідною інтонацією, але з пафосними нотками, адже півень іде на війну ВЕЛИКУ, тобто на праве діло. Запитання курочки – це суміш тривоги, сум’яття і турботи. Зате відповідь півника треба передати адекватно через гордовитість, сміливість, зневагу до небезпеки. Інкрустована у відповідь войовничого півника куроччина фраза «Ой куди, куд-куди?» уже набуває іншого інтонаційного й емоційного забарвлення: насмішкуватості, іронії. Інтерактивне читання зі старшими дітьми має свої особливості, оскільки батьки уже не бачать потреби і необхідності читати разом з дітьми, які успішно це роблять самі. А дарма, бо це психологічно комфортне, естетично насичене, змістовне проведення часу з дитиною. Якщо йдеться про вчителів і школу, то застосування запропонованих у статті методів і прийомів збагатить арсенал засобів вивчення художніх творів на уроках літератури на етапі його текстуального аналізу. Ефективним методом глибокого проникнення у тканину твору є читання під музику. Зокрема, це тексти, тематично пов’язані з якимось музичним твором: М. Рильський «Шопен», О. Кобилянська «Меланхолійний вальс», Б. Олійник «Вальс», О. Теліга «Танго» тощо. Для прикладу поезія М. Рильського «Шопен» має читатися під супровід «Вальсу» Федеріка Шопена. Спочатку мелодія буде фоном, а потім – допоміжним засобом розкриття змісту вірша та насамкінець самостійним музичним твором, прослуханим і сприйнятим, та з виявленими асоціаціями. Поезія – це сюжетна картина, навіяна «вихором звуків» ліричному героєві, який бачить, як «в сніги, у сиву сніжну невідомість, Мережані, оздобні линуть сани, в них, як сонце, блиснув із-під вій Лукавий чи журливий – хто вгадає? Гарячий чи холодний – хто, збагне – Останній, може, може, перший усміх. Це щастя! Щастя!» Герой сідлає коня і кидається в погоню, «а вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройнялася, А синій ліс просвічує огнем». Чи можна «почути» це у вальсі? Кожен, хто читатиме і слухатиме, дасть відповідь по-своєму, адже прекрасний вірш і чудовий музичний твір не можуть залишити байдужими всіх, хто сприймає їх у поєднанні. Отже, інтерактивне читання допомагає проникнути в текстуальну основу твору, виявити приховані смисли, розкрити авторську позицію, а також сприяє формуванню у читачів асоціативного мислення, інтелектуальних та креативних умінь, розвитку естетичних смаків, творчої уяви, образної пам’яті. Список використаних джерел
Лілія ОВДІЙЧУК, кандидат педагогічних наук, доцент, докторант кафедри української і зарубіжної літератури та методик викладання Університету Григорія Сковороди у Переяславі (м. Рівне)
Джерело: Овдічук Лілія. Інтерактивне читання: взаємодія автора і читача / Лілія Овдійчук. – Міжнародна науково-практична конференція «Читання в соціокультурному просторі дитинства: діапазон можливостей і партнерства» 5-6 квітня 2016 р.; зб. матеріалів / Нац. б- ка України для дітей; уклад. Є. Ю, Подокопна – Київ, 2016. – С.18-20. URL: http://www.chl.kiev.ua/mbm/Book/View/213#page/4/mode/2up
|
Коментарі до статті