Затишна мамина казка для родинного читання

«Затишна мамина казка» – саме під такою назвою у видавництві «Саміт-книга» вийшла збірка казок, упорядкована Марією Морозенко. Це книжка для родинного читання. 32 твори 20-ти українських письменниць чудово ілюструють жанрово-тематичні тенденції розвитку сучасної літературної казки. Авторки розкривають теми любові до життя і всього живого, добра і зла, морально-етичних чеснот, патріотизму й національної єдності. У жанрово-композиційному плані – це короткі казочки-повчання, казки-притчі, чарівні фольклорно стилізовані казки, казки-легенди, казки-спостереження. Тут вигадка переплетена з описом реальних подій, пригоди головних героїв закінчуються щасливо, мова сповнена ніжності й пестливих слів, а віра в диво –  непохитна. Це затишний світ дитинства.

Умовно казки збірки можна поділити на ті, в яких автори стверджують морально-етичні, християнські та родинні цінності, демонструють моделі взаємодії в навколишньому світі; казки патріотичного спрямування; казки, вибудувані на основі фольклорного матеріалу й ті, які постають на основі авторської фантазії.

Марія Морозенко у казці «Песик Кулька»  розповідає реалістичну і дуже зворушливу історію про маленького, самотнього, занедбаного, нічийного песика та його мрії мати дім, когось, хто б любив і піклувався, а також – літати, як ворон. За жанровими законами казки, всі мрії песика здійснюються після пригод з кульками, які випустив з рук хлопчик. Песик дуже не хотів, щоб хлопчик плакав і засмучувався, тому відразу побіг рятувати кульки. А коли сам втрапив у небезпеку, то йому на порятунок прийшов ворон. Песик падав з висоти після того, як ворон необачно пробив кілька кульок, але «розрадили нещасного теплі руки хлопчика». Він запропонував йому бути його песиком і жити в нього, а назвав – Кулькою.

В образах хлопчика й турботливого двірника пізнаємо чуйних, добрих людей, які ніколи не залишаються осторонь чужої біди і завжди є прикладом для інших. Авторка цією казкою викликає співчуття і жаль до кожної бездомної тваринки, до кожної самотньої живої істоти. Бо хіба можна бути байдужим після прочитання таких рядків: «День за днем сиротливий песик потроху звикав до свого становища. Але ж звикнути до самотності зовсім неможливо. Завжди і всім неодмінно хочеться, щоб хтось дбайливий був поряд. Особливо, коли ти іще не можеш подбати сам за себе. Це самотній песик знав добре, як ніхто. Особливо це розумів він чомусь увечері. Щовечора, коли у віконцях ближніх будинків з’являлося світло, дворовий песик жадібно дивився на ці яскраві світлячки, уявляв собі, як добре й затишно ведеться котикам, собачкам та людям за вікнами освічених осель» (С. 78 – 79). 

Подібною за ідейно-тематичними мотивами є казка Тетяни Череп-Пероганич «Котяче щастя». Диво для бездомного котика стається в новорічну ніч. Прийом внутрішнього монологу головного персонажа значно підсилює функцію емпатії й додає емоційності тексту.

Дивовижною, надзвичайно світлою, але дещо сумною є казка «Арфа для павучка» Лесі Мовчун. Сюжет побудований на розповіді про те, як у лісі павучків приймали до музичної школи. Вони робили з павутини струни, напинали між гілками і слухали, як на них виграє сонячне проміння. Павучок Карпик теж мав скласти іспит. Його мати розповідала про батька Волошка-музику, знаного музиканта, і вірила у синів талант. Карпик зробив місячну арфу. «Вона грала зовсім не так, як сонячна, – тихіше, проникливіше, печаль ніше, а від того на душі ставало легко і чисто» (С. 75). Павучок не склав іспит, в музичну школу його не прийняли. Директор Талант Талантович сказав, щоб той став дощоміром, а місячної арфи не існує. Леся Мовчун у цій казці торкнулася недитячої проблеми таланту і мірила таланту, таланту та імітації, стереотипів, яким не місце у мистецтві. Мати Карпика почула вночі місячну арфу сина і була заворожена цією музикою, а вранці обняла сина і сказала: «Синку, ти й справді гідний свого батька. Колись це зрозуміють й інші. А зараз вибирай собі дорогу. Вона буде важкою, та не полишай своєї справи – роби місячні арфи» (С. 76). Підтримка рідної людини важить дуже багато для кожного з нас, а найбільше вона важить для дитини. Ця казка – повчальний твір для батьків, світлий урок життя – для маленьких читачів.

Різдвяні українські традиції, тема зв'язку поколінь, родини, проблеми дитячої самотності, гендерних стереотипів притаманні «Казці про крилатий дощик» Наталії Савчук. Казка пізнавальна й ціннісно орієнтована. Письменниця не випадково акцентує на тісному зв'язку бабусі й хлопчика, показує, якою важливою є пам'ять про тих дорогих серцю людей, які помирають. Дуже оригінально авторка персоніфікує дощ, який росте і стає чудовим другом для хлопчика Жені. У них спільне захоплення – вигадувати й розповідати історії. З дощиком не так самотньо й сумно.

Мотиви казок на християнську тематику актуалізує у казці «Груднева пригода» Лариса Недін. Розповідь про Святого Миколая та слухняних дітей не складна сюжетно, але дуже затишна настроєво. Образи Ангеликів, Вітерця, маленьких  українців спрямовані на ствердження перемоги добра й світла.

Патріотичний мотив свободолюбності й нескореності народу розгортає у казці «Кінь із Вітру» Тетяна Винник. Алюзії та натяки на український народ, поневолений у різні часи то московською імперією, то радянським режимом, дуже виразні й декодуються завдяки  добре візуалізованим образам та описам.  Казка символічна й закінченням: поневолені люди взяли до рук зрою і під проводом Коня із Вітру вигнали чужинців та запанували у своєму краю.

Про дівчинку, тато якої в АТО,  й про реалії сьогодення розповідає в казці «Оберіг» Інна Ковальчук. Головна героїня Даринка мріє побачити Домовичка, сумує за татом і, турбуючись про нього, передає йому шалик-оберіг.  Як багато сьогодні маємо таких дітей, які чекають тата з війни… Як багато оберегів передано нашим воїнам…

Концептуальною в лінгвістичному плані можна назвати казку «Слово, яке нічим не можна замінити» Тетяни Майданович. Дійсно, слово «мама» таке ж важливе, як і слова «мир», «Батьківщина» і його нічим у світі не можна замінити. В цьому переконується і Павлик, головний герой казки, який так захопився грою, що не послухав матері, а потім дуже шкодував про свій вчинок. У збірці вміщено й коротку казку авторки «Мандрівний паровозик», в якій маленьким дітям грайливо пояснено, чому паровозик їде по рейках, а не куди заманеться.

На фольклорних мотивах вибудовує сюжет казки «Арніка» Зірка Мензатюк. Тут оживають образи карпатських квітів, зокрема Арніки, яка йде на Говерлу по живу воду, щоб допомогти одужати хворій мамі дівчинки й розігнати смуток сонця. Сюжетна розповідь – своєрідний квест, сповнений перешкод та небезпек шлях головної героїні. Вона проходить його гідно, бо знає, як викликати гриба Боровика і врятуватися від блуду, просить допомоги в різних гірських мешканців і врешті напивається живої води за порадою баби, яка пряде дріт. Цією казкою через образи-символи і казкові сюжетні елементи письменниця пояснює цілющі властивості Арніки й те, чому вона цвіте сонячним цвітом. У гуцулів Арніка є найважливішим зіллям.

Ніна Вернигора розповідає казку-легенду про дівчину Віхолу («Зачарована Віхола»), використовуючи традиційний образ суворої зими, мотив пір року, персоніфікацію.  А казкою «Паперовий літачок» стверджує, що все дивовижне поряд і навіть звичайний паперовий літачок може робити добрі справи й допомагати іншим.

Надія Гуменюк актуалізує проблему єдності дитини й природи у казці «Небокрилка». Любов до саду, дерев у головної героїні Яринки завдяки чарам сріблястого променя зірочки переростає у здатність чути глоси рослин, птахів, тварин. Такий дар можуть мати лише обрані. В українській літературі для дітей цей мотив неодноразово зринає у творах Галини Пагутяк, Богдани Матіяш.

Казковий ефект розповіді Катерини Міщук про яблуньку, яка не спала взимку і бачила світ («Казка про яблуньку, яка бачила сніг»), побудовано на персоніфікації дерев – яблуньки, груші, сливи, горіха, наділення їх людським даром розмовляти, діяти. Яблунька розповідає про сніг і зиму, яка вкриває сніговими ковдрами усе навколо, але дерева їй не вірять, аж поки тополя-чарівниця не продемонструвала, як летить сніг, коли все вкрила білими пушинками. Так вона підтвердила слова Яблуньки і більше ніхто з неї не глузував.

Принцип персоніфікації покладено й в основу урбаністичної «Казки про міські вулиці» Наталки Поклад. Головними персонажами твору є міські вулиці, які розмовляють між собою. Порівняння міських ландшафтів зроблено на тлі розповіді про те, що відбувається на кожній вулиці. А казкою «Добро і зло» авторка переконує маленьких читачів, що ніколи не варто сумніватися в тому, що добро сильніше, ніколи не потрібно втрачати віру.

У звичних щоденних речах і явищах дивовижі бачить Світлана Прудник. Динозаврове дерево гінкго та пелікан із зоопарку, яблуня з київської вулиці, та мишка Читалія, яка мешкає у видавництві «Веселка», – повноцінні персонажі її казок «Де живуть динозаврики» та «Мишка Читалія і небесна яблунька».

Казка Еліни Заржицької «Про маленьке курча, яке стало сонцем» нагадує легенду  про походження сонця, місяця й зірок, але її ключовою ідеєю, на мою думку, є ствердження сили духу малого кульгавого курчати, яке готове віддано служити іншим, бути корисним.

У книжці вміщено добірку казок Галини Кирпи, які захоплюють образною, метафоричною, вишуканою мовою, вмінням у звичному бачити незвичне, майстерними розповідями й описами дощової природи («День виплакав усі сльози»), зими («Мама білих метеликів»), химерного лісу («Біла панночка в холодному лісі»). Казка «Про кота, що ходить через вікно» вирізняється не тільки змістом, а й формою. Авторка використовує гру слів, мовні повтори, неологізми й алогізми, що додає казці філософського підтексту, спонукає читачів до активної уяви та роздумів. Не випадково твір починають підрядні речення умови, які є зав’язкою розповіді й водночас творять розуміння контексту, в якому відбувається головна сюжетна дія: «Коли один голуб зустрічає другого…», «Коли один котик зустрічає другого…», «Коли котик пасе очима горобчиків…», «Коли горобчики добре начубляться…». Тема і рема увиразнюють не тільки мовний малюнок твору, а й підсилюють смисли. Складається враження, що авторка послідовно описує спостереження за котиком, фіксує його дії у кращих казкових традиціях. Ця казка обрамлена своєрідним еліпсом, адже в кінці повторюється фрагмент речення, який ми зустрічали на початку: «котик пасе очима горобчиків…» – «котик уже не пасе нікого з них очима». Такий художній прийом підкреслює завершення розказаної історії, що є важливим у творах, адресованих дітям.

Пізнавальною казкою, в якій читачі разом з мишеням дізнаються, де ж спить Сонечко, є казка «Історія про зернятко, яке вміло розмовляти» Віри Правоторової. Народна мудрість сконцентрована у коротеньких казках-притчах Лідії Повх «Півень і ворона», «Репях», «Котик», «Дівчинка видужала», «Хто вміє читати». А про те, як із золотого зерна випікають хліб, розповідає казка «Хліб» Тамари Коломієць.

Ця книжка особлива не тільки якісною добіркою казок, а й дитячими ілюстраціями, які їх супроводжують. Малюнки вихованців арт-студії «Художня майстерня Борисенко» та читачів Національної бібліотеки України для дітей  вражають вмінням юних відчитати важливі смисли й оригінально трактувати художні світи й образи.

Сьогодні, як ніколи, нашим дітям потрібна затишна мамина казка, обійми, світлі історії, які завжди закінчуються щасливо.

Тетяна КАЧАК,

доктор філологічних наук,

професор кафедри початкової освіти

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.