КЛЮЧ радо надає змогу зацікавленим читачам поспілкуватися з улюбленими письменниками. Надсилайте свої запитання і світлини на електронну адресу НБУ для дітей (library@chl.kiev.ua) із позначкою «Запитай письменника» та чекайте на відповідь від улюбленого автора!

Такі «приватні розмови» провідних дитячих письменників із шанувальниками-дітьми, гадаємо, будуть корисними та цікавими як для юних, так і для дорослих шанувальників дитячої книжки.

Учениця 9 класу Костопільської ЗОШ № 5 Настя Павлюк пише МАНівське дослідження про історичні твори Володимира Рутківського, тому мала до письменника кілька суттєвих запитань.

Вашій увазі - їхня розмова.

- Чому Велика Бурімка у Вас саме – Воронівка, а не Соколівка, скажімо, чи Орлівка?

«Воронівка – від того, що вороняччя має звичку злітатися на місце кривавих сутичок, аби поживитися останками загиблих. А що під моїм прикордонним Римовим майже щороку спалахували великі бої (про малі сутички вже не кажу) з половцями, то вороняччя кружляло над ним постійно. З огляду на це я й обрав цей, так би мовити, псевдонім». 

- Чи є кульмінаційна битва «Джур козака Швайки» тією самою битвою 1489 р., згадка про яку – перша писемна згадка про козаків?

«Ні. «Джури козака Швайки» закінчуються однією з численних сутичок у 1488 році, коли татари намагалися витіснити козаків із плавнів. А першою писемною згадкою для мене особисто був лист турецького хана великому князеві Олександрові, датований 1492 роком, у якому Манглі-Гірей скаржився на дніпровських розбишак-«козаків». Цей факт детально описаний у другій книжці трилогії – «Джури-характерники».  Гадаю, ця назва  («козаками» в ханстві також називали вільних людей) так сподобалася дніпровським бродникам-уходникам-здобичникам, що вони теж стали  називати себе «козаками». І це не виняток. Нещодавно, скажімо, терористи назвали силовиків «укропами», гадаючи, що це дуже зневажливе призвісько. Проте наші хлопці сприйняли її як похвалу за свою стійкість і мужність і стали теж називати себе «укропами». Ось так в історії міняються мінуси на плюси. 

- Читала, що риси Пилипа Швайки змальовано з Вашого батька. Усе-таки, чи має цей герой якогось конкретного історичного прототипа? Можливо, на створення цього образу Вас надихнули подвиги історичної постаті пізніших від доби раннього козацтва часів? 

«Так, у Пилипові трохи є від батька.  Він, фронтовик-розвідник, не раз учив нас, дітей, як краще маскуватися, переплисти без сплесків річку, орієнтуватися на незнайомій місцевості, нечутно ходити, відвертати увагу від себе, кинувши грудку в сусідні кущі. І навіть як без особливого болю в руці хапати кинуту в тебе гранату (ми її заміняли на грудки чи сніжки) та жбурляти її у ворога. Проте більше я взяв від Дмитра Яворницького, а він – від розповідей старих людей про те, якими незвичайними людьми були запорожці. Я певен, що деякі легенди насправді легендою не є. Взяти той же бойовий гопак, що я описав у «Сторожовій заставі», до речі, вперше оприлюднивши цю версію. Чи той же гіпноз, або вміння уникати  ударів під час боксерського (і не тільки) поєдинку. Для сторонньої людини це все – диво, для професіонала – звичайне вміння, вироблене протягом тривалих тренувань».

- Як з'явилися імена Ждана, дідо Кібчик, Кудьма, Куделя, Стефан Вирвизуб? Це запозичення з фольклору? Літератури? Власний витвір письменника? Ці імена просто чудові! На мою думку, саме вони дають таке сильне почуття українськості у творі, допомагають сприймати його як істинну правду. 

«Та, Господи, це ж так легко! Послухайте, які неймовірні прізвиська дають людині в будь-якому селі – і Ви самі цьому навчитеся!»

- Служба вовчиків у козаків має якесь підґрунтя у переказах, легендах, чи це суто авторська «родзинка»? Взагалі, характерництво, козацькі хитрощі... Звідки така достовірність оповіді?

«В переказах є вовкулаки – люди, що перетворюються на вовків. Оскільки доказів цьому немає, то я дійшов думки, що це, найвірогідніше, запорожці працювали на пару з прирученими  вовками. Це в мене на початку «Джурів козака Швайки» описано. А характерництво та інші козацькі хитрощі – гадаю, це 5 % – від Бога, решта – від безкінечних тренувань. От про запорожців кажуть, що вони  тільки те й робили, що цілими днями садили гопака. А це ж вони  невпинно удосконалювалися у єдиноборствах! У «Сторожовій заставі» про це йде мова». 

- Як Ви самі вважає, у «Джурах» більше історичної правди чи вигадки?

«Історична правда, як звісно, опирається на факти. Але фактів про зародження козаччини ми не маємо. Є лише результат. Тож я створив згідно з цим результатом свою логічну модель. Гадаю, вона не дуже суперечить істині.

Втім, можете з повним правом називати це вигадкою. Але спробуйте це довести!»

- Чи Ви плануєте нові твори для дітей і підлітків?

«Нещодавно у видавництві Івана Малквича вийшли в світ «Джури і Кудлатик», а в «Навчальній книзі-Богдан» – «Сині Води». Наступної весни у «Видавництві Старого Лева» вийде казкова повість «Гості на мітлі».

- А які книги Ви радите прочитати у віці від 10 до 15 років? (Бо ми із сестрою без книги не можемо, але й зайшовши до магазину, боїмося зробити неправильний вибір. Шкільна програма привчила до якогось остраху: а раптом те, що я розкрию, буде таке ж нудне й нецікаве?!).

«Із вітчизняних авторів непогано мати книги Сашка Дерманського, Галини Малик, Олександра Гаврюша, Сергія Оксеника, Зірки Мезатюк, Наталі Савчук. А от купувати їх у книгарі вважаю надто дорогим задоволенням. Дешевше скластися із друзями та прибати ту чи іншу книжку безпосередньо у видавництвах – тій же «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-зі» «Видавництві Старого Лева» чи «Навчальній книзі – Богдан». До речі, є в них чудова серія «Світовид» –найкращі світові твори для дітей та юнацтва. Там уже напевно не помилитеся!»

- Велике ДЯКУЄМО письменнику! На жаль, удома маємо тільки «Бухтика», «Джури» та «Сторожову заставу». Але ми знаємо: коли б не взяв ці книги – не розчарують!»

«Дякую і Вам за те, що маю таких чудових і вимогливих читачів! І надсилаю ще ніким не читаний уривок із казкової повісті «Гості на мітлі».

Володимир Рутківський, 24 вересня 2015 р., Одеса.