До віншування Наталки Поклад із ювілеєм

Наталка Поклад — знакове ім’я в сучасній літературі, її творчість однаково цікава та цілісна як для дорослого читача, так і для маленького читайлика. Однак, коли «доросла творчість» Наталки Поклад помічена видавцями та літературознавцями, творчість для малечі залишається образливо довго поза увагою шанованих провідних видавництв. Натомість кожна дитяча книжечка авторки є бажаною для маленьких читачів та помітною серед видань для дітей.

Вибагливі книголюбчики достойно поціновують творчість улюбленої письменниці. І це й не дивно. Характерною рисою стилю авторки у дитячій літературі є природна щира розмова зі своїми допитливими читачами, не загравання із ними, а відверте довірливе спілкування. Як фаховий педагог, вона тонко розуміє психологію дитини, її світобачення, природу пошуку цікавого для себе. Щирі в своїх уподобаннях діти, хоча й не знають іще тонкощів написання віршів чи оповідань, як ніхто інший вміють розрізняти справжність і штучність. Навряд чи їх цікавитимуть книги, в яких вони не помітять власні життєві враження, емоції та думки.

Автор, який пише для дітей, — це доросла людина з душею дитини, яка, нехай і пройшовши глибокі розчарування, все-таки відкрита до всього світу, і світ відкритий їй навстіж, тому й бачиться все навкруги глибше, вразливіше, проникливіше. До прикладу наведу рядки вірша Наталки Поклад «Інтереси»:

«Ой, мамо, купіть мені ту —

Біленьку, як в бабки Марії.

Я буду її годувати,

Нехай на балконі живе.

Дивіться, яке в неї пір’я!

Який в неї гребінь красивий!

Я так вже люблю її, мамо!

Ми з нею подружим...

Купіть!»

«Та що за химера, дитино?

У місті — і курку...

Одначе,

Візьмімо, Іване. Ще тиждень —

І свято, — якраз холодець».

У цьому доросло-дитячому вірші простими рядками, як мовиться звично самою прозою життя, вражаюче відбито різницю у запитах дітей-батьків. Наталка Поклад вміло показала картину невідповідності устремлінь тих та інших. Дитина хоче мати для турботи живе створіння — біленьку курочку з чудовим пір’ячком і гребінцем, натомість турботлива мама прагне нагодувати до свята курячим м’ясом дитину та власне родину. Так ось і в запитах на інше. Спостерігаючи за дітьми в книжковій крамниці, можна легко помітити, як по-різному та цілком відмінно підбирають книги для купівлі діти (вже читачі!) та їхні батьки. Для дітей уже навіть молодшого шкільного віку важливим при цьому є асоціація, коли вони може й не чули і зовсім не знають самого автора, але уже люблять написане ним. Батькам важить при цьому вибір трьох складових: чудово видана книжка — яскрава — красива; чули-знаємо цього автора; гарно ілюстрована книжка з хорошим текстом. Нещодавно на одній зустрічі в столичній бібліотеці дівчинка-третьокласниця запитала: «А це Ви написали книжку «Мій тато став зіркою?» Відповідаю: «Ні. Автор цієї книжки — Галина Кирпа». Дівчинка у відповідь: «А чому не Ви? Мені книжка дуже сподобалась і Ви сподобались». У цій простій безпосередній розмові насправді багато співвідносного до читацького запиту дитини. Це як творення образу письменника в уяві маленького читача. Упевнена, можлива зустріч із чудовою письменницею Галиною Кирпою принесе дитині цілковите гармонійне вдоволення, бо все те, що віднайшла вона щире та глибоке в цій книзі, властиве й самій авторці.

Наталка Поклад, поза сумнівом, також є «продовженням» своєї творчості у житті. І навіть в очевидному. Скажімо, її вірші для дітей вирізняються тим, що їм притаманна цікава сюжетність, як буває у хороших народних образних оповідках, як ось:

Був далеко, а став близько.

Був горох, з став горошисько,

По тину вгору повився

і вершком за горіх зачепився,

позирає на всіх спогорда:

— Я горох! Я побив рекорди? —

І кивав йому знизу буряк:

— Ой так-так, ой так-так. —

І сміявся здаля огірок:

— Та якби не тинок...

Та якби не тинок...

(«Горох»).

Але цьому є власне пояснення авторки: «…як тільки навчилась читати, казки стали моїм найвірнішим і найнезрадливішим другом — на довгі роки життя...».

Народна казка, окрім розвитку творчої уяви, володіє іще багатьма збагачувальними спонуками, і поміж інших — розвинуте чуття слова, мудрість, щирість. У творах для дітей Наталка Поклад водночас мудра мама і бабуся, спостережлива, чуттєва особистість, авторка із яскравим неповторним голосом, а також, за власним висловом: «А я поет — я теж учитель» (цикл «Балта»). Недарма ж її твори ввійшли до хрестоматій, шкільних підручників і збірників для дітей.

Однак, у її творчості для дітей немає моралізаторства та нудного повчання. Але словом своїм авторка пробуджує істинність почувань. Її поетичний голос — це скарб душі по-справжньому вкоріненої у творчість письменниці, з вродженим смаком до слова та із безумовним природним обдаруванням. Як на мене, її творчість сильна тугим живильним коренем рідної землі, що вростає у глибінь сердець, щоб відродитися цвітом любові до рідних першоджерел.

Разом із тим, до творчості Наталки Поклад не пристало підходити з пошуком у ній закличних ідеологем чи узвичаєних традиційних символів, покликаних трафаретно «навчити любити» рідне та своє. Авторка плекає цю любов простіше і насправді природно — власною щирою залюбленістю в оточуючий світ. Тому-то її пейзажні вірші, написані для малечі, прочитуються як гарно виписана на полотні картина, яку легко відтворити та побачити перед собою, збагатитись уявою. Ось як пише вона про вересень — місяць, у який народилася:

Вересень вересом

вистелив ліс —

хай він цвіте

для дубів і беріз,

що одяглися

у жовті плащі

і виглядають

осінні дощі.

(Вересень).

У коротких і змістовних фразах — багатство барв осені, її тихий сум і краса.

А яка зворушлива картина родинного читання постає перед очима, щойно прочитується:

Книжка в тата,

Книжка в мами,

Книжка в мене

І в Світлани,

З книжкою малий Тарас

Книжковечір нині в нас.

Книжковечір, книжкотиша…

Тільки чути:

песик дише

Й сумно дивиться з-під ліжка,

Бо йому немає книжки.

(Книжковечір).

Очевидно, що кращого заохочування до читання годі й шукати.

Природна і щира мова, гарний ритм і чіткий лад думок — це ознака високої авторської майстерності. Але думається, найкращою оцінкою творчості автора, який насмілився назватися «дитячим», є оте непідроблене почуття любові дітей до самого письменника, до його книг, а відтак і очікування зустрічі з ним, як із рідною і близькою Людиною. І це, на щастя, є в житті Наталки Поклад, коли діти довго не відпускають її від себе, задають довірливо цікаві запитання, читають вивчені вірші, діляться своїм, особистим. Бачила це на власні очі.

Є й у мене улюблені вірші Наталки Поклад для дітей, і один із них — про гарбузики:

Гарбузи-гарбузики,

жовті карапузики,

полягали на боки —

пишуть соняхам казки;

а як стануть більші,

то напишуть вірші.

Підсумовуючи написане, хочу зазначити — істинний дитячий автор словом своїм, як оберегом, тримає опіку над чистою душею дитини, щоб не втратила вона, а збагатилась при зустрічі з черговою книжкою. Наталка Поклад володіє цим даром сповна.

Насамкінець своїх роздумів про творчість Наталки Поклад хочу привітати сердечно прекрасну і світлу Людину зі святом.

Віншуючи цієї сонячної осінньої днини авторку з ювілеєм, зичу натхнення у творчості й на щодень, щиро зичу світлих людей поряд, скорого видання наготованих до друку авторських книг, і зичу щастя в тому значенні, яке відчувається ось тепер, коли душа визріла для вищих устремлінь. Нехай все вдається! І, пригадуєте, писали Ви з гумором колись: «Пережити б ювілеї, будні ми переживем»! Нехай легко переживається все, чим винагороджує швидкоплинне життя!

Марія Морозенко.

***

Наталка Поклад — літературне ім‘я Наталії Іванівни Поклад — знаної української поетеси, публіциста, педагога, фольклориста й етнографа та громадської діячки.

Народилася Наталя 3 вересня 1951 р. у селі Маньківка Бершадського району на Вінниччині. Її мама все життя працювала в ланці, а тато — водієм. У сім’ї зростали троє дітей — Наталя, Люба та Анатолій. Мати Наталі Іванівни від Бога дуже співуча. Саме з її вуст доня записала весільні пісні, що увійшли до збірки «Маньківське весілля».

Дівчинка змалку любила гратися в буденні колись ігри сільських діток: «Подоляночку», саморобні ляльки, хованки, крем’яхи, «дамки», «кіцялку», гойдалку, «партизани». Любила й читати. Серед її улюблених книжок українські народні казки та «Побратими» Кузьми Гриба. Серед мульиків досі віддає перевагу «Пригодам Вінні-Пуха».

 «...Слід сказати, що я виросла на казках, як тільки навчилась читати, казки стали моїм найвірнішим і найнезрадливішим другом — на довгі роки життя...»

Спершу дівчинці важко давалося письмо, тому й оцінки були різні. Та згодом усе наладилося і в старших класах Наталя стала відмінницею. Та в дитинстві зовсім не мріяла стати письменницею.

«Я іншого хотіла — великої родини. Мріяла мати багато дітей. Всі тікали із села, а мені хотілося лишитися у своїй Маньківці. Мама почула про цей мій вибір і сказала: «Дитино, тікай! Бо пропадеш, як я пропала». Моя мама свого часу хотіла стати вчителькою, але батьки сказали їй: «Іди в ланку!». Так усе її життя й проминуло... Мене ж вона спонукала задуматись над її долею, аби не повторити... Оскільки мене вабила математика, то я в юності вирішила піти дорогою техосвіти, але всі мої подруги подалися в педучилище. За ними і я — поїхала навчатися до Балтського педучилища...»

Саме в Балтському педучилищі помітили поетичний талант дівчини. Вперше вона зачитала свої твори на засіданні літературного гуртка, який на той час вів Іван Петрович Козулько.

По закінченні училища Наталя вступила на філологічний факультет Киїського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

«Це був 1972-й рік — період репресій. Київ тоді зустрів мене вороже — він не прийняв ні мою українську душу, ні мою вишиванку...»

Закінчивши університет, дівчина повертається до рідної Маньківської восьмирічки. Тоді само з‘являється її перший опублікований твір — новела про мешканців рідної сільської вулиці, надрукована в районці «Бершадський край».

Із 1976 року Наталка Поклад працює на літературній ниві. Була коректором у видавництві дитячої літератури «Веселка», літредактором журналу «Київ», редактором журналу «Міжнародний туризм», згодом працювала в Інституті українознавства рідного університету, провідним фахівцем Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень у Міжрегіональній Академії управління персоналом.

«Часом життя в такі кути загонило, що, здавалося: вже немає виходу. Проте знаходилися люди, які розуміли, допомагали, скеровували. Як, наприклад, Іван Гончар — великий подвижник, велика Українська Душа. Саме він відкрив мені Україну, народну культуру, побут, традиції. Я прожила поряд з його будинком чотири роки, які стали для мене ніби навчанням в університеті. Отам вигранилася моя мрія — працювати на Україну, на українську культуру».

Наталя Іванівна веде активну громадську діяльність: входила до першого правління Товариства української мови імені Т. Г. Шевченко (1988—1991), відновлювала Союз українок, у Київській письменницькій організації очолювала об’єднання поетів і комісію по роботі з молоддю.

Наталка Поклад — член Національної спілки письменників України (з 1988) і Національної спілки журналістів. Вона автор низки грунтовних розповідей про митців і чудової глибокої публіцистики. Також записала від своєї матері Галини Аксентіївни Чечельницької та видала фольклорне видання «Маньківське весілля» (2003), а в співавторстві з М. П. Кононенком створила посібник із українознавства «Слово» (2003). Перекладає з польської.

У доробку авторки такі чудові поетичні збірки як: «Акценти» (1985), «День сповіді» (1990), «Обереги надії» (1991), «Ритуальний танець волі» (1994), «Горить свіча у чорних водах» (1996), «Молоде сонце» (1999), «Всупереч» (2001), «Всього-на-всього життя» (2003), «Хліби жертовні» (2006), «Це місто — наче Господа рука» (2007), «Німбом золотим» (2011), «Голос криці» (2011). На її вірші пишуть пісні Володимир Конощенко та Віталій Кирейко, Геннадій Володько та Лариса Іващенко, Анна Пеунова, Зіна Байденко та багато інших.

Для дітей Наталка Поклад видрукувала книжки: «Хрущикова наука» (1975), «Абетка», «Чарівні шовковиці» (2010), «Небилиці» (2008), «Веселі віршики» (2010, 2011), «Сонячні віршики» (2011), «Ходить червень-чародій» (2013), «Ластівчин привіт» (2014), «На веселій вулиці» (2014).

Творче кредо письменниці безкомпромісне й дуже щире: «Моє бачення завдань літератури — кріпити в людині людське, вивищувати її дух та додавати сил змагатися з часом і пітьмою, яка так наступає. Та й саму категорію часу дуже цікаво пізнавати — через правду людських доль, де щастя й трагедії пахнуть травами й зірками. Містики не люблю, особливо чорної: не відають, що діють. А ще мені незатишно в світі, який творить так звана модерна (штукарська) література, нашпигована лайкою, фізіологією і жорстокістю».

Наталка Поклад — Лауреат низки літературних премій: імені Євгена Маланюка (1993), імені Михайла Коцюбинського (1999), «Благовіст» (2000), Міжнародної премії СФУЖО імені Марусі Бек (Канада, 2002), імені Наталі Забіли (2010), «Кришталевий птах» (2012), премії журналу «Березіль» (2012), імені Василя Юхимовича (2013), Фонду імені Воляників-Швабінських (США, 2013), імені Олександра Олеся (2014).

КЛЮЧ щиро віншує Наталку Поклад із ювілеєм і сподівається ще не раз розповісти усім шанувальникам доброї дитячої літератури про нові чудові книжки цієї непересічної авторки та чудової, напрочуд цілісної й світлої людини!

Наталя Марченко.

У тексті використано цитати з інтерв‘ю Наталки Поклад: на порталів «Буквоїд» (http://bukvoid.com.ua/reviews/that%20to%20read/2011/12/12/073337.html), журналу «Пізнайуо» (http://posnayko.com.ua/reader/knizhnaya-polka/nataliya-poklad.html-%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B2), ЦБС олом‘янського району Києва (http://www.lib.solor.gov.ua/index.php?w=section&cat=4&id=450), Бершадь.UA (http://www.bershad.ua/news/syspilstvo/person/16014.html).

***

"Люблю письмо Наталки Поклад.

Люблю за те, що воно стоїть ногами на землі — правдиве й непідкупне слово. Поезія, оповідь чи новела, громадянська чи інтимна лірика, художнє чи публіцистичне — все у неї живе, всюди, як у дзеркалі,  людина.
У слові поетки відлунюють десятки, сотні тисяч доль: сподівань і печалей, окрилень  і розпук... В контексті історії, в контексті душі — нероздільно. Це  життєпис народу — це більше, ніж громадянська лірика.

Народ — це щось таке непоясниме:
Богдан, Іван, Петро, Микола, Клим...
Наталка, Ганя, Мотря, Катерина...
Окремо — ось... А разом — наче дим.
                                (збірка "Хліби жертовні", 2006 р.)

Що мали? Вічну думу і Шевченка,
і битий снігом та невбитий цвіт...
Маленькі, ми горнулись до маленьких,
Леліючи свій немаленький світ.
                                  (збірка "День сповіді", 1990 р.)

Не тільки про високе, а й про буденне — а саме воно і окреслює людину — промовляє авторка  незужитим словом.

Кінь, що коло цвинтаря пасеться.
Яблука, що продають жінки.
Зело, що розговорило серце.
Пес, що витяг морду до руки...

Не забери, Господи, від вуст моїх
слова Твого.
                                 (Суть, збірка "Молоде сонце", 1999р.)

Наталка Поклад, чиє перо — та й душа — заточені на високу громадянську лірику, пише  і для  дітей. Це вже зовсім інший регістр її творчості, її багатогранної натури. Але кредо авторки незмінне: тут вона так само щира і правдива у кожному слові.  Її вірші лагідно й терпеливо допомагають дитині рости. У сучасному, такому галасливому й сповненому штучних принад світі, легко змалку збитися з путі. А хороша книжка — це той інструмент, який помагає не збитися.

Літо

Достигає жито,

соняшник цвіте.

Кобзарює літо,

літо золоте.

Всі пісні у нього

на веселий лад,

бо у літа того

тисячі принад.

Дитяча поезія Наталки Поклад є для мене уособленням материнського слова. Мама веде, підказує, застерігає, вчить. Може покартати, може пригорнути, похвалити, розсмішити, обійняти,.. — одне слово, мама любить і дбає.  Вірші Наталки Поклад — це турбота про душу дитини, це плекання душі.
 

Синичка

Заглядає синичка у наше вікно:

певно, зле їй без теплої хати.

Ось, пташино, тобі і хлібець, і зерно —

буде легше перезимувати.

Свою розмову з дітьми авторка веде так само гідно, як і з дорослими. Її лірика для дітей це так само добірне зерно. Емоційно-чуттєва палітра не зазнає жодних  спрощень, які можна було б виправдати  віком читача: лірика лишається лірикою. І почуттів, і переживань тут не менше. І — погодьтесь — така поезія  не тільки розвиває душу, вона без жодних напучувань  виховує.. Я  впевнена, що діти,  які ростуть на цих віршах, дуже скоро ідентифікують, якого вони роду-племені.

Золота ніч

Випливає місяць —

золота хлібина.

Золотими стали

річка і долина.

А в долині — хата

і садок старий.

Спить посеред нього

песик золотий.

Працюючи в журналі "Малятко", ось уже скільки років маю щасливу нагоду брати ці поезії з рук самої авторки. І з вдячністю згадую, як півтора десятка років тому, збираючи спогади про славетного Івана Гончара, зазнайомилася з пані Наталкою. Як торкнула мене її непідробність, і як радісно, як святково було дізнатися, що поет, слово якого тобі важить, близький тобі ще й по-людськи.

Многії літа вам, пані Наталко!

Ваше перо не затупиться, бо дуже працьовита у вас душа. Лиш будьте нам здорові!"

Оксана Кротюк (Київ, 2016 р.)

***

«Дорога посестро! Щиро вітаю із ювілейним Днем Народження! Бажаю жіночого щастя, сімейного благополуччя, міцного здоров'я, а на творчій ниві — добрих ужинків на довгі- довгі роки! Завжди пишаюся тобою і щаслива, що ти в нас є!»

Марія Воробей (Бровари, 2016 р.).

***

"Многая літа рідній землячці!

Її Слово ніжне і мужнє водночас. Поезія для дітей Наталки Поклад - яскрава, пізнавальна, її ритмомелодика і метафорика сприяє швидкому запам'ятовуванню, розвитку уяви, а це для дитини дуже важливо".

Оксана Шалак (Київ, 2016 р.).

***

"Вітання з ювілеєм чудовій українській поетесі, журналістці пані Наталі!

Світлого натхненного творчого довголіття! Бог у поміч на всіх дорогах життєвих!!!!! Хай здоровиться, радіється, перемагається, тепліє на серці від любові рідних, друзів, читачів Наталка Поклад.

Многії і благії літа!"

Ольга Дубовик (Київ, 2016 р.).

***

«Дорога пані Наталко!

Ваші щирі, милі твори — окраса дитинства. Їх головні герої — краса, добро, радість та захоплення життям. Хай Бог береже Вас і дасть Вам довгих щасливих років для творчих звершень!»

Лідія Ходанич-Повх (Ужгород, 2016 р.).

***

"Вітаю, пані Наталю!

Дякую за легкість слова та за глибину думок, за хвилинки сміху та роздумів!

Дякую, що допомагаєте виховувати наших діточок! Бажаю вам натхнення та миру!"

Оксана Давидова (Київ, 2016 р.).