|
Андрій Кокотюха. "Таємниця козацького скарбу"
9 березня 2011, 16:02 Автор: Наталя Марченко
|
Кокотюха, А. Таємниця козацького скарбу : пригод. детектив / А. Кокотюха ; іл. А. Василенка. – Київ : А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2010. – 223 с. : іл.
Вірогідність того, що з тобою трапиться щось подібне тому, що сталося із героями цієї книжки, не більша, ніж ймовірність зустріти на сусідній вулиці страуса, навченого грати у футбол. Але, зрештою, не всі книжки пишуться, аби «навчати», «прививати добрий смак» чи «подавати гарні зразки»… Є автори, котрі ще не забули якими шибениками та вигадниками бувають люди у 12-ть років, і як інколи хочеться просто в своє задоволення посміятися над книжкою, не відчуваючи докорів сумління за власне «несерйозне» ставлення до такої відповідальної справи, як читання…
Андрій Кокотюха — саме з таких задерикуватих письменників, серед героїв якого знайдеться місце не лише «збіглому» страусові Футболові, а й цілком симпатичній компанії містечкових хуліганів під орудою Льонька Гайдамаки, загонистому дівчиську Галці, котре дасть фори Пепі Довгійпанчосі, та парі «заїжджих героїв» — тямущому Даньку та спортивному Боді, просто приреченим на неймовірні пригоди та неочікувані вчинки! Про всіляких дорослих негідників, вуркаганів і тому подібних обов’язкових учасників справжніх дитячих пригод я вже й не говорю!
А ще в цій історії є привиди та закопана три століття тому бочка золота з козацькою булавою на додачу, божевільна гонитва і звичайнісінькі вуличні бійки, справжня щира дружба і справжнісінька людська підступність… Отже, у ній є все, аби провести кілька вечорів із веселою захопливою книжкою, котра, зрештою, як справжній добрий товариш, прагне зробити твоє життя хоча б на ті кілька вечорів радіснішим і цікавішим.
Наталя МАРЧЕНКО.
|
Дорослому читачеві
Андрій Кокотюха — один із перших українських авторів, котрий став відомим завдяки негативному розголосу навколо власних творів і особистій кипучій діяльності на «вколомистецькій» ниві. У його творчості, як у нашій дійсності, химерно вживаються карколомні до фантастичності україномовні детективи зі злободенними одноденками на кшталт нашумілої «Юлі», «документальні» томики «Криминальная Украина» — з не менш документальним «Юрієм Луценко. Польовим командиром», а майже щиро біографічний «Зоопарк, або Діти до 16 років» із в’язанкою настирливо дидактичних «дитячих детективів». Відтак, поява в «культовому» видавництві І. Малковича чергового витвору А. Кокотюхи, як мінімум, — неочікуване, а тому цікаве, явище.
Чи не тому, оглядаючи нові тенденції дитячої літератури 2010 р. 1, К. Родик означив «Таємницю козацького скарбу» як «відкриття № 3», оскільки, на його думку: «Вийшла така собі ненав’язлива підліткова адаптація Дена Брауна з його криптофілією. Плюс, звичайно, алюзії на авторового улюбленця Тома Сойєра. Тобто, тепер уже справжній дитячий детектив». Правда, оглядач не втримався, аби не зауважити у тексті «кілька сумнівних місць», як-то: «навіть нинішні семикласники (може, й на жаль) досі не висловлюються на адресу своїх дідів-комуністів саме так, як у книжці: «Комуністи-зарізяки»; «атрибутом козацького полковника була не булава (яку й шукають за сюжетом), а пернач»; стилістичні покручі зразка «дуже трошки»…
Якщо бути відвертим, «сумнівних місць» значно більше. Як і тих, що викликають у пам’яті знайомі з дитинства улюблені образи та «фірмову» стилістику В. Нестайка та Марка Твена. Особливо помітне майже стовідсоткове «накладання» мови героїв Кокотюхи та Нестайка: хоча між їхніми персонажами часова відстань майже півстоліття — жодних змін ні в психології підлітків, ні в їх манері думати та висловлюватися текст не фіксує. Як, зрештою, і змін у світі, де ті герої живуть (найвідчутніший штрих часу — поява страуса Футбола замість корови Котрибуції та заміна запанілих гімназистів ватагою Льонька Гайдамаки).
Хоча, заради справедливості, слід сказати, що А. Кокотюха не приховує прямої залежності свого тексту від «Тореодорів із Васюківки» В. Нестайка, «Пригод Тома Соєра» Марка Твена та «Бронзового птаха» А. Рибакова. На всіх презентаціях автор неодноразово наголошував, що в основі «Таємниці…» — «роман», створений ним, тринадцятилітнім, ще 1984 р., коли весь життєвий досвід вкладався у багаторазове перечитування улюблених книжок: «Цей рукопис в шкільному зошиті у двох томах у мене зберігся досі. Тоді я тільки почав писати якісь такі серйозні розлогі речі, детективи. Я не вважав, що це якісь дитячі чи підліткові, я думав що це серйозно, для всіх і для дорослих зокрема» 2. Правда, у першому варіанті (щоб було «як у «Тореодорах…») фігурував цап Жора. Та І. Малкович відразу цапа «зарізав», сказавши: «Поміняй, хоч на страуса, але поміняй». Так у кінцевому варіанті книги з’явився колоритний страус на прізвисько Футбол.
На жаль, на відміну від славних попередників, за веселими захоплюючими пригодами героїв А. Кокотюхи не відкривається драматичне тло сьогоденного життя та живі характери наших реальних сучасників — все те, що робить літературу літературою, а не «маскультом».
Але, як видається, ні автор, ні видавець і не планували створити «літературу» для дітей у «високому» розумінні цього поняття, а ставили за мету дати зразок сучасного україномовного «масового чтива» для підлітків. Оскільки саме ця ніша нині вільна на ринку України, саме цей автор спеціалізується на подібних текстах, і саме цей видавець уже неодноразово першим відважувався на експеримент.
А коли оцінювати «Таємницю козацького скарбу» саме як зразок «масового чтива» для дітей, то слід визнати, що книжка містить всі атрибути жанру: динамічний прямолінійний сюжет, відвертий гумор, однозначність персонажів і декларовану вбогість мовно-стильових засобів тощо. Кожен із героїв чіткий і незрушний у своїх характеристиках як рекламний щит. Скажімо, якщо Даня — «розумний», то тільки це й визначає всі його вчинки (навіть мова героя нічим не відрізняється від мови його малоначитаного «спортивного» товариша Боді, чого в житті не буває). Дотримано й такої вимоги «масового» жанру, як впізнаваність образів та їхня комулятивність щодо попередників. Відтак, Галка, коли позбавити її страуса, нічим не різнитиметься від героїнь В. Нестайка, дядько Семен видається шаржем на Мину Мазайла, а бабця-травниця Данька та місцевий дід-історик ніби тільки-що «зійшли зі сторінок» «Неймовірних детективів» того ж таки В. Нестайка.
Тому логічним видається, що ілюстрував А. Кокотюху той самий художник, котрий створив нове обличчя для безсмертних «Тореадорів …» —Анатолій Василенко. Зрештою, йому не довелося шукати нових образних ходів і рішень, як і авторові тексту.
Та, попри все, «Таємниця козацького скарбу» — таки достойний зразок «масового чтива» для дітей, а «масове чтиво», як би не противилися тому окремі науковці та методисти, — такий само потрібний жанр літератури, як і будь-який інший.
Це цікава, захоплююча, необтяжлива в читанні книжка, гарно видана та дотепно проілюстрована. Її герої не можуть слугувати приводом для глибоких роздумів чи настановою до життя, але вони послуговуються загальнолюдськими цінностями (будь справжнім другом, шануйся, поводься по-чоловічи тощо), їхнє життя наповнене та цікаве, а думки — добрі. Відтак, підліток може із задоволенням і не без користі провести кілька днів поряд із «Таємницею…», спостерігаючи й, можливо, навіть уболіваючи за долі її героїв.
…Мені особисто найбільше сподобався страус Футбол, котрий найчастіше вносив у текст пожвавлення своєю прямолінійною надійністю та неймовірністю власної появи на тихих містечкових вулицях…
1. Родик, К. Ден Браун для школярів : Нові тенденції дитячої літератури / Костянтин Родик // Україна молода. – 2010. – № 223 (27 груд.). – Режим доступу : http://www.umoloda.kiev.ua/number/1790/164/63518/
2. Кокотюха презентував нову книжку для підлітків // Главред. – Життя. – Режим доступу : http://ua.glavred.info/archive/2010/09/03/102104-10.html – 03.09.10 // 10:21.
Наталя МАРЧЕНКО
|
Додаткова інформація
Андрій Анатолійович Кокотюха народився 17 листопада 1970 р. у м. Ніжин на Чернігівщині. Батько працював зварювальником, а мама — медичною сестрою.
Писати Андрій почав із семи років. Та до 12-ти, коли вперше взявся за пригодницький жанр, створював одні лише казки.
Змалку мріяв стати бібліотекарем, аби мати змогу безперешкодно читати будь-які книжки досхочу. Але довелося працювати збиральником меблів, різноробочим і муляром на будівництві.
Закінчив факультет журналістики Київського університету ім Тараса Шевченка.
Публікуватися почав у 1987 р.
У 1991 р. з’являється друком перша повість «Шлюбні ігрища жаб», яка у 1996 р. отримала диплом видавництва «Смолоскип» і широкий негативний розголос у пресі, що, власне, й зробило автора одним із відомих сучасних українських письменників.
У 1993 р. став одним із співзасновників Творчої асоціації «500».
Працюючи пакувальником книжок у видавництві «Смолоскип», спромігся одним із перших в Україні зорганізувати понад сто виступів молодих українських письменників у сімнадцяти регіонах країни.
У 1998 р. перейшов на журналістську роботу.
У 1999 р. отримав диплом конкурсу «Золотий Бабай». У 2001 і 2002 рр. — став дипломантом конкурсу «Коронація слова», у 2003 і 2004 рр. — отримував ІІІ премію цього конкурсу, а 2006 р. дістав нарешті його Першу та другу премії водночас. Двічі нагороджувався премією ж. «Березіль» (2000, 2003), має Премію фестивалю «Відкрита ніч» за кращу публікацію про фестиваль (2002 р.) і Диплом ХІ Форуму видавців у Львові як «Кращий журналіст, що пише на книжкову тему» (2004).
Нині А. Кокотюха — автор близько тридцяти книг, що виходять друком майже в усіх українських видавництвах, котрі видають сучасну літературу: «Смолоскип», «Кальварія», «Фоліо», «Піраміда», «Нора-Друк», «Зелений Пес». Він постійно співпрацює з найбільш популярними українськими газетами, журналами і телеканалами. За однією такою публікацією на студії ім. О. Довженка зняли кіно під назвою «Тупик», за сценарій якого автор нагороджений Нагрудним знаком «Срібний Георгій». Написав також сценарії для декількох документальних фільмів з циклу «Кримінальні історії» на каналі ICTV, за що удостоєний Нагрудного знаку «За зразкову службу у внутрішніх військах МВС України». За мотивами роману «Легенда про Безголового» знято телевізійний художній фільм. Низка творів чекає на екранізацію.
Починаючи з 2008 р. видав сім книг для дітей.
Пише українською та російською мовами.
Твори:
«Шлюбні ігрища жаб» («Смолоскип», 1999 р.)
«Повернення сентиментального гангстера» («Зелений пес», 1999),
«Нейтральна територія» («Кальварія», 2001),
«Ментовский город» («Фоліо», 2002),
«Отработанный материал» («Фоліо» 2002),
«Мама, донька, бандюган» («Піраміда», 2003),
«Криминальная Украина» («Фоліо», 2003–2005),
«Криминальная Украина–2» (Фоліо, 2003–2005),
«Криминальная Украина–3» («Фоліо», 2003–2005),
«Почему Украина не Россия» (автор-упорядник) («Фоліо», 2004),
«Любити живих» (у співавторстві з Максимом Розумним) («Майдан», 2004),
«Повзе змія» («Нора-друк», 2005),
«Тайны и загадки Украины», («Фоліо», 2005),
«Резонансные дела МВД» (у співавторстві з Костянтином Стогнієм), («Фоліо», 2005),
«Шукачі скарбів»(«Нора-друк», 2005),
«Юля» (автор-упорядник) («Фоліо», 2006),
«Темна вода» («Нора-друк», 2006),
«Зоопарк, або Діти до 16 років» («Зелений пес», 2006),
«Легенда про безголового» («Нора-друк», 2007)»,
«Юрій Луценко. Польовий командир» («Фоліо», 2007),
«Аномальна зона» («Фоліо», 2009).
Твори для дітей:
«Андрій Кокотюха про Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Миколу Миклухо-Маклая, Рафаеля Сабатіні, Роберта Луїса Стівенсона» (Грані-Т, 2008, серія «Життя видатних дітей»)
«Полювання на Золотий кубок» (Грані-Т, 2008, серія «Дивний детектив - 08»)
«Страшні історії» (Грані-Т, 2008, серія «Дивний детектив - 08»)
«Мисливці за привидами» (Грані-Т, 2008, серія «Дивний детектив - 08»)
«Клуб Боягузів» (Грані-Т, 2009, серія «Дивний детектив - 08»)
«Колекція гадів» (Грані-Т, 2009, серія «Дивний детектив - 08»)
«Таємниця козацького скарбу» (А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2010).
Про твори цього автора читай також:
Шульга Д. Кокотюха – дітям // Весь Кіровоград. – Спорт і дозвілля. – Режим доступу : http://www.kirovograd.net/sport_ease/2008/8/27/kokotyuha__ditjam.htm
|
|
Коментарі до статті
Н.М.:
Пане Андрію! Прокоментуйте, будь-ласка, мій відгук на Вашу книжку!
А.К.:
Коментувати чиїсь враження від прочитаної книги – справ для людини, яка книгу написала, не надто вдячна. Адже книга вже письменнику не належить, вона – власність того, хто купив її або, в нашому випадку, взяв у бібліотеці. Але якщо читач провів із моєю книгою кілька вечорів – я буду на себе дуже злий і в собі розчарований. Бо книги, які я пишу, розраховані на один вечір шаленого читання. Не засну, поки не прочитаю, або засну, читаючи.
Н.М.:
Пане Андрію! Дякую, що відгукнулися!
Жодним чином не йшлося, що Ви станете аналізувати свій текст чи щось мені чи будь-кому доводити! Як автор Ви, справді, все що хотіли, вже сказали своїм твором. Але практика роботи з читачами-дітьми свідчить: їм цікаво "розібратися", хто на кого "наїхав" і хто правий. А для цього треба, як мінімум, прочитати книжку...
Щодо "ковтнути" за вечір, то та сама практика свідчить, що діти та підлітки читають поза програмою ДУЖЕ мало й, на жаль, повільно. Здебільшого, довідкові речі. Частіше за все вони фізично неспроможні будь-що "ковтнути" за раз, хіба на канікулах...
А що Ви думаєте про т.з. «специфіку літератури для дітей»?
А.К.:
Специфіка дитячої літератури полягає в тому, що письменник не повинен задаватися ціллю писати для дітей. Бо письменник і без того обтяжений комплексом пророка, в Україні – так точно. А коли починає щось творити для дитячої аудиторії, відразу ж уявляє себе таким собі Великим Учителем, володарем умів. Хоча в дітей як раз учителів вистачає: вдома – батьки, причому, якщо тато є, він постійно в роботі, а в школі – педагоги-жінки. Тому мета письменника – в жодному разі не повчати, а намагатися давати реальну модель світу та справжні уявлення про нього. Не захоплюватися фантастикою та історіями про паралельні світи, не підігравати дітям, а особливо – підліткам, із цими як раз складно, адже вони все вже знають. Завдання письменника – розказати історію, в якій читач зможе поставити себе на місце героя, будь-якого. І спробувати вийти з якоїсь запропонованої ситуації. Письменник, таким чином, не зануда-вчитель або вихователь, а співбесідник, старший товариш. А його книга – не збірник заповідей та заборон, а приклад того, що цікаво час можна проводити не лише біля телевізора та комп`ютера.
Н.М.:
Дякую! Якщо не важко, скажіть ще таке: абсолютно Нестайківська стилістика "Таємниці..." – редактура Малковича, чи Ваш свідомий вибір? Тобто, Ви справді вважаєте, що краще робити дітей-героїв "позачасовими" (щодо мови, типу мислення, манери спілкування), ніж писати сучасника? Чи нашого сучасника-підлітка фактично не можливо відтворити, не користуючись суржиком і ненормативною лексикою?
Запитую, бо на сьогодні це досить актуально й чимало авторів скаржилися саме на неможливість створити адекватного нашому часові героя-підлітка.
А.К.:
Почнемо з того, що я це писав, коли мені було 13 років. У мене навіть зошити є, шкільні. Правда, там замість страуса був цап, його забракував Малкович, бо цап був у Нестайка, Жора. Таким чином, якщо український радянський підліток начитався Нестайка, а заразом "Бронзового птаха" Рибакова і почав писати в тому ж дусі, що прочитав, не дивно, коли читач, який читав те саме, вгадує мотиви. До того ж я лише трошки додав сюжетних ліній, але якось підсвідомо залишив героїв наодинці з собою, без допоміжних засобів типу мобільника-комп`ютера. Хоча якщо вони в таких умовах, в таких декораціях – це, мабуть, нормально.
Але є в мене навпаки: підліток, у якого своя квартира і комп`ютер з Інтернетом. Цю серію книжок видало видавництво "Грані-Т", подивіться при нагоді.
Насправді адекватного героя створити можна, але чим більше стараєшся, тим штучніше виходить. Українські підлітки повинні самі знахотіти якогось героя, вибрати, а ми не можемо запропонувати, бо не створюємо моду, не є її законодавцями. Маю на увазі моду на героїв та супергероїв.
(13 березня 2011 р., Facebook)
Див. також:
Ірина Бойцун. Жанрова специфіка пригодницького детективу "Таємниця козацького скарбу" А. Кокотюхи // Великий Їжак. – Режим доступу : http://urccyl.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=26%3A-q-q-&catid=6%3Ascientific&Itemid=29&lang=uk