«Нам в дітях народ колисать…» — такими рядками розпочинається одна з поезій відомої київської поетеси Світлани Йовенко. І в цій короткій фразі зосереджено весь філософський зміст і сенс розвитку дитини та становлення цілої нації. Одним з виховних аспектів дитячої психології, її інструментарієм є література, зокрема література для дітей. На сьогодні існує певна модна тенденція щодо написання та публікації дитячих книжок. Різні видавництва влаштовують безліч перформансів: зустрічі дитячого письменника із читачем, читання дитячого твору вголос, різноманітні квести, конкурси тощо. Водночас практикується й написання та видання творів, де авторами виступають самі діти.

У сучасному літературознавстві спостерігається подібна тенденція, можливо лише у менших масштабах. Найголовніше, — створення Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва та відновлення періодичного видання 70-80-х років «Література. Діти. Час», яке вміщує теоретичні та методологічні дослідження літератури для дітей, розкриває її специфіку, знайомить із новаторськими розробками. Теоретико-методологічну базу цього видання складають наукові праці Р. Мовчан, У. Гнідець, Л. Мацевко-Бекерської, Б. Шалагінова, де дослідники вдаються як до застосування літературознавчого аналізу творів, так і до вироблення різноманітних методичних практик для батьків та вчителів.

Досвід сучасної науки засвідчує, що збагачення теоретико-аналітичного інструментарію продуктивніше досягається саме в процесах текстуально-інтерпретаційного освоєння конкретних мистецьких явищ, в єдності загального й окремого.

Розглянемо, зокрема, збірку дитячих поезій «На крилах року» відомої української письменниці, члена Національної спілки письменників України Лесі Михайлівни Пронь. Вже з назви та композиційної будови збірки простежується чіткий освітній задум авторки. Книжка має структуровану форму, поезії та прозові твори (лише оповідання та казка) поділені за порами року — Зима, Весна, Літо та Осінь. Такий мотиваційний крок автора сприяє більш простішому (легшому) знайомству дитини зі світом поезії, її ритміки, а з іншого — має глибокий виховний підтекст: за допомогою поетичного матеріалу виробити у дитини не лише практичні навички розрізнення буденних явищ природи, але й розкрити всю палітру відтінків того чи того явища, виховуючи у неї певні естетичні смаки.

На думку спадає епізод із біографії відомого радянського письменника і літературознавця К. Чуковського. Одного разу, відпочиваючи на пляжі, він почув спілкування дітей між собою. Йому це видалось досить цікаво і пізнавально. З часом ці спостереження сформувалися в окреме літературно-психологічне дослідження «Від двох до п’яти», яке було опубліковане ще у 1928 році (першопочаткова назва «Маленькі діти»).

Одна з глав цієї книжки присвячена «побажанням» (у К. Чуковського «заповітам» — уточнення О. Л.) до поетів, що пишуть або збираються писати дитячі твори. Спробуємо на прикладі поетичної збірки Л. Пронь «На крилах року» (2013) простежити всі особливості його «настанов».

Перше побажання — вчитися у народу та дітей їх мудрості. Зокрема, саме цей заповіт є найбільш важливим для сучасних дитячих письменників. Орієнтація на смаки й уподобання молодого покоління, влучне використання мови як засобу осягнення навколишніх реалій, опанування історії свого народу і, водночас, звернення до джерел народної творчості. Л. Пронь у збірці вміло поєднує дитячу безпосередність у лексико-стилістичних формах із фольклором — звернення до жанру казки («Вітер і Тиша»), де дійовими персонажами виступають знайомі дітям тварини — Мишка, Білочка, Ворона, а природні явища Вітер і Тиша персоніфікуються і набувають рис близького для маленької дитини оточення — дід та баба. Проте далі у збірці «побажання» К. Чуковського зазнає певної трансформації — казка розширює свої межі до сучасного ліроепічного твору «На ставочку», де спритне жабеня на прізвисько Жабицій (авторське уособлення сьогочасної дитини) заводить дружбу із незваною гостею — Качкою. Остання теж не менш новітній персонаж — жінка, яка стомилася від постійних подорожей по чужих краях і прагне створити свою оселю (гніздо). Під час спілкування із Качкою маленьке жабеня осягає вже не казкові, а сучасні реалії навколишнього світу (зокрема, проблема заробітчанства та тимчасового переселення).

         Найкраще, жабко, тільки в нас!

         Отут, де ми з тобою!

         На чужині... Там кожен день

Минає із журбою...

Проте Жабицій, як більшість дітей, прагне пізнати навколишній світ, бути дорослішим. Тож у його бажанні навчитися літати і осягнути світ свого маленького ставочку легко прочитується намагання авторки вивести сучасну дитину на інший рівень, інший щабель у цій дорослій грі під назвою Життя. І можливо авторка не мала на меті таке глибоке занурення у дитячу психологію, однак саме дитина та її сучасні уподобання спонукають письменницю до створення таких реалій у своїй поезії.

Наступне побажання К. Чуковського репрезентує звернення до яскравої образності та динамічності сюжету. Цього також не бракує у Л. Пронь. Найперше, що запам’ятовується — поетичні образи малого жабеняти, хлопчика Андрійка із оповідання «Снігопад», який, спостерігаючи за кружлянням сніжинок, милуючись їх незвичайним танком, також намагається створити своє власне диво — подарунок батькам; черепахи Чапорили, яка має безліч далекоглядних намірів і планів щодо осягнення світу, турботливого Їжачка, що прагне створити для своє малечі «Не хатку — рідний дім» [2, с. 39]. Всі ці образи, їх психоемоційна складова поглиблюють сприйняття сюжетних картин, які у постійному русі. Відтак, формальна зміна природніх періодів року набуває вже іншого семантичного забарвлення. Таку динаміку образів у збірці підкреслюють як лексико-семантичні засоби, так і яскравий ілюстраційний матеріал Василя Волонтирця.

Щодо системи образно-поетичного вислову, то К. Чуковський зосереджує увагу дитячих письменників на кількох «заповітах» — римування, ритміка, ігрові вірші. Зокрема, автор зауважує, що: «слова, котрі слугують римами у дитячих віршах, повинні бути смисловими носіями всієї фрази» [3, с. 334], не потрібно «загромаджувати свої вірші прикметниками. ... Тому що маленьку дитину по-справжньому в літературі хвилює лише дія, лише швидке чергування подій»[3, с. 336–337]. У збірці «На крилах року» Л. Пронь, послуговуючись цими «заповітами», досить вміло, тактовно і доречно використовує пестливу лексику у зверненні до дійових персонажів «діточки», «діточки маленькі», «синочок», «Ангелик», «дідуган Вітер», «жабеня Жабицій», «дятел-дзьоботар», «Їжачок» тощо. Осмислюючи настанови К. Чуковського про обов’язкове використання у текстах суміжних рим із простою лексичною основою, письменниця підтверджує цю тезу кожним рядком своєї збірки. Зокрема, «свято-завзято», «калачі-свічі», «сніжинками-пушинками» римовані кінцівки рядків, які утворюють в уяві і дитини і дорослого відчуття Різдвяного свята, зимових веселощів. Проте композиційний цикл Весна характеризують вже інші лексичні пари — «віконце-сонце», «горобці-стрибунці» або «кіски-берізки». У текстах збірки немає переобтяжливої лексики або зарозумілих висловів, авторка навіть у примітках розтлумачує невідомі (для дитини) слова із сучасного лексикону. Проте іноді можна помітити не дуже співзвучні рими, або перенесення рими на іншу строфу, що руйнує ритміку читання, а, отже, — запам’ятовування, що найголовніше для дитини. Але це лише поодинокі випадки, які не впливають на цілісне враження й сприйняття збірки.

Водночас, ритміка та вміле римування є одним із різновидів втілення музики, «підвищеної музикальності поетичної мови» [3, с. 331] у творі. Відтак, Л. Пронь не обмежується написанням дитячих віршів, казок, оповідань, вона репрезентує низку колискових у збірці «Мамині колискові» [1]. Її музичні поезії («Над колискою», «Казкові сни», Колискові для синочка і донечки) також виокремлює пестлива лексика («дитинка», «спатоньки», «малесенька», «зайченята», «бровенятка», «оченятка»), повтори колисальних слів («люлі-люлі»), суміжне просте римування та асонанси.

Таким чином, поетична збірка Л. Пронь «На крилах року» відповідає всім «настановам» для дитячих поетів за К. Чуковським, які відтворюються на всіх структурних рівнях у такій послідовності: зв’язок із минулим і дитяча мудрість, образність і динамічність, ритміка, римування й музикальність. Водночас сюжетно-композиційна зв’язаність у кожному окремому циклі збірки письменниці підтверджена засобами художньої поетизації дійсності. Жодна з поезій у збірці не випадає за рамки типологічних ознак характерних для дитячої літератури. Зокрема, тематика й проблематика зумовлені цією ж творчо-психологічною авторською установкою на рецепцію й розкриття будь-якого природного явища за допомогою вірша, колискової, казки чи оповідання.

Література.

1. Мамині колискові : для дошк. і мол. шк. віку / упоряд. С.Крупчан ; худож. О. Рибакова, В. Дунаєва та ін. – Київ : РІДНА МОВА, 2018. – 48 с. : іл. — (Серія «Чемним діточкам»).

2. Пронь Л. На крилах року. Для дітей дошк. Та мол. Шк. віку / Леся

Пронь, ілюстр. В. Волонтирець. – Київ : АВІАЗ, 2013. – 48 с. : іл.

3. Чуковский К. От двух до пяти / Корней Чуковский. – Киев : Гос. из-во детск. лит-ры, 1958. – 368 с.

Олена ЛЯШЕНКО,

кандидат філологічних наук,

молодший науковий співробітник

Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.