Ми не йшли, з торбами книжок у руках, а їхали, бігли. 

Провели ту зустріч і, як справжні переможці, вчасно вийшли на фінішну пряму, спинившись на одну лише мить віддихатися, біля Палацу Потоцьких, де проходило книжкове величезне дійство і де на нас вже чекали… троє діток.

Поклала на стіл «Назустріч сонечку», і, вже почала цим трьом читати перше з оповідань про бешкетника Богданчика, як до зали вбігло ще троє, потім ще, потім ще. Їх ставало все більше. Я вже прочитала всі оповідання, пограла з ними в усі заплановані і незаплановані ігри, почала згадувати вірші, а юні бешкетники все йшли та йшли…

Таки мати справжнього друга – це щастя. Любов Відута, відчувши, що мій голос мені вже зраджує, взяла мікрофон і продовжила читати дітлахам свої поезії, аби дати мені хоч хвилинку для перепочинку.

Презентація затягнулася. Читачі не поспішали розходитися. Потім ми щасливі роздавали автографи.

Моє творче сонечко за день отримало усмішки більше ста бешкетників і бешкетниць, які прийшли йому і мені того дня назустріч.

З Любов’ю Відутою ще довго не могли того дня наговоритися, ділилися враженнями, відчуттями. Тепло було, сонячно на душі від всього, що відбулося…

А вже через кілька днів на електронну пошту я отримала перший відгук від юної львів’янки, яка дякувала за книжечку і писала про те, що їй дуже сподобалися пригоди героя «Назустріч сонечку», вона навіть, прочитавши оповідання, стала вдома менше робити шкоди. Ось так! »

Тетяна ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ (Київ).