Любов та страждання Петрика П’яточкина
Минулого року у видавництві «Час майстрів» вийшла нова книжка відомої дитячої письменниці Наталії Гузєєвої «Любов та 17 страждань Петрика П’яточкина», звернена до молодших школярів.
Йдеться у повісті про того самого легендарного невгамовного П’яточкина з мультфільму, котрий рахував слоників, аби заснути! Нині він уже третьокласник і намагається дати раду не своїй неймовірній непосидючості, а почуттям.
Ті читачі, чиї шкільні роки препали на радянський період, можуть згадати улюблений тоді дітлахами та дорослими дитячий кіножурнал «Єралаш». У ньому дотепно купкували над невихованими, лінивими, недотепними дітьми та їхніми стосунками з однолітками і дорослими. Саме так будується сюжет цієї книги. Тта події розгортаються у наш час, коли технічний прогрес призвів до нових проблем людства (глобальне потепління, урбанізація суспільства та вимирання сіл), використання нових технологій (смартфонів, комп’ютерних мов програмування, бізнес-технологій), появи нових захоплень у дітей (скажімо, іноземними музичними гуртами, субкультурою дорослих і комічним копіюванням їхньої поведінки) тощо.
Фабулою цієї казкової повісті є любов Петрика П’яточкина до своєї однокласниці Катрусі. Почуття любові раптово виникає у хлопчика занадто ранньої весни, спричиненої глобальним потеплінням. Всі кумедні пригоди Петрика трапляються через непорозуміння, пов’язані з його невмінням висловлювати свої думки, комплексами (страх бути висміяним однолітками тощо) та незнанням того, як саме слід поводити себе з дівчинкою, яка подобається. Поведінка героя повісті обумовлена обмеженим спілкуванням з батьками, котрі завжди зайняті з’ясуванням стосунків між собою (хто у домі найважливіший та найголовніший) та своєю роботою, а на виховання дитини їм не вистачає часу. Таке неповажне ставлення дорослих виявляється не лише до рідної дитини, а також до своїх стареньких батьків, — дідуся та бабусі Петрика, котрі проживають у селі. Ця невихованість і відсутність співчуття та порозуміння у батьків хлопчика обумовлює його бажання шукати підтримку у дорослих за межами сім’ї та школи, скажімо, підприємець Хаос-наголос-на-другому-складі, літня діджей Кет, директор Нежить, колишній бедуїн, а тепер сусід-пенсіонер Шарфик та інші.
Зміст книги спонукає до глибоких роздумів про сенси нашого існування. Ннатомість форма викладу таких серйозних проблем весела та кумедна.
Позитивний настрій книжки вдало передають ілюстрації Ірини Смирнової.
Варто наголосити, що узявши до рук цю книжку, відчуваєш збентеження та подив змальованою авторкою нехарактерною для українського суспільства поведінкою людей поважного віку. Але якщо налаштувати себе на сприйняття цієї казкової повісті як на сатиричне відображення суспільства, тоді все стає на свої місця. Тому краще рекомендувати сімейне читання цієї книжки, щоб по ходу дій дорослі змогли пояснити своїм дітям, де герої повісті роблять гарні, а де погані вчинки. Без такого пояснення ця книга може спричинити дітям тільки шкоду, формуючи неправильну модель поведінки.
Наталія ТАРАСЕНКО,
провідний бібліотекар
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
(Київ).
Коментарі до статті