Фантастична проза та фентезі надзвичайно популярне читання в середовищі підлітків. Серед дитячих письменників виокремлюються такі відомі майстри означеного жанру: В. Аренєв, М. та С. Дяченки, Галина Малик, Сергій Оксеник, Г. Пагутяк, – які, беручи за основу реальне життя, широко використовують у своїх текстах фантастичні, міфологічні та містичні сюжети, образи, нереальні події для увиразнення певної авторської ідеї, пояснення явищ, що відбуваються у світі і непояснимі з точки зору логіки або для протиставлення вигаданих образів реальним з метою впливу (естетичного, виховного тощо) на читача. Про творчість дитячих фантастів є статті Н. Дев’ятко, Я. Дубинянської, Т. Качак, Л. Лебедівни, Н. Марченко, В. Пузія, у яких охарактеризовано загальні жанрово-стильові аспекти, частково йдеться і про хронотоп, проте спеціального дослідження цього питання немає. Пропонована наукова розвідка є спробою з’ясувати роль художнього часу і простору у творенні жанру сучасної фантастичної прози та фентезі для дітей. 

Художній час і простір у літературному творі є предметом дослідження багатьох українських та зарубіжних науковців, зокрема М. Бахтіна, Н. Копистянської, Д. Лихачова, І. Роднянської, С. Скварчинської, З. Тураєвої. «Митці у своїх творах розкривають як частку власного світобачення своє розуміння і відчуття часу (індивідуального і суспільного, певною мірою загального в цю епоху) і створюють своєрідний художній світ з художнім часом, простором і ритмом його плину» [4, с. 35]. Час розглядають невіддільно від поняття художнього простору, що згодом трансформувалося у термін «хронотоп» (М. Бахтін). Більшість дослідників трактує часопростір як змістовий, філософський та жанрово-структурний чинник творення художнього тексту. Дослідники фантастики як жанру: Е. Іллєнков, Ю. Кагарлицький, Н. Савицька, Ц. Тодоров, О. Шарговська, – розглядали часопростір як  визначальний елемент в окресленні теми, змісту, розвитку сюжету та формуванні композиції.

Вчені розглядають фантастику як різновид прози, «у якій авторський вимисел від зображення дивно-незвичних образів, неправдоподібних явищ простягається до створення особливого – вигаданого,  нереального, «чудесного» світу» [3, с.1119]. Науковці поділяють фантастичну прозу на наукову фантастику, «чисту» фантастику; бойову і пригодницьку фантастику; альтернативну історію і географію та фентезі.

Наукова фантастика поєднує наукове та художнє осмислення дійсності. Різницю між науковою та «чистою» фантастикою літературознавці вбачають у тому, що у першому випадку фантастичним є час, у другому – простір. «Інші види фантастичної прози (бойова, пригодницька) мають ознаки метажанрів, поєднуючи незвичайні події, динаміку їх розгортання з мотивами переслідування, таємничості, загадковості тощо» [1, c.597].

«Якщо є незвичний феномен, то його можна пояснити двояко – природними і надприродними причинами. Нерішучість у виборі пояснення й створюють ефект фантастичного» [5, с. 25]/

Літературознавці почали виокремлювати фентезі як жанровий різновид фантастики, де «використовується ірраціональні мотиви чарівництва, магії, рицарського епосу, поєднані з реалістичною нарацією (А. Блеквуд, М. Пік, Д. Лавкрафт, Дж. Р. Р. Толкін), змальовуються віртуальні світи із середньовічними реаліями, нетехнічною психологією, де роль науки відіграє магія. Такі твори не піддаються прогнозуванню, не підлягають логічному тлумаченню, як наукова фантастика. Натомість панує фатум, бінарна етична опозиція «добро-зло», винагорода за зусилля подолання перешкод, присутність дива, «трансцендентне бачення» як вияв свободи…» [1, с. 693].

Фантастичні твори та фентезі часто мають пригодницький сюжет, тому можна виокремити різноманітні модифікації: пригодницько-фантастичні, героїко-фантастичні, фантастичні детективи та фентезі: героїчне, бойове, міське, магічне, детективне.

Фантастика як жанр літератури має свої особливості у розумінні часу і простору. «З погляду генеалогії минуле належить історичним творам, сучасне – соціально-психологічним, майбутнє – науково-фантастичним, утопіям, антиутопіям. І всі три часи мають вихід із сучасного» [4, с. 38].

У тріаді минуле, сучасне, майбутнє, письменники-фантасти віддають перевагу майбутньому, у фентезі – минулому і сучасному. Сучасне для них – це тло (або зав’язка) подій, що відбуваються в іншому просторі й іншому часі. Отже, час є жанрово-структурним чинником у фантастичних творах Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою», Володимира Арєнєва «Душниця», Л. Ворониної «Таємне товариство Боягузів та Брехунів». Час є основою змісту у трилогії Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою», оскільки події відбуваються у майбутньому. Автор «створює художній час», у якому зображені події після екологічної катастрофи. Люди, яким вдалося врятуватися, намагаються вижити, пристосуватися в нових умовах нового часу. Це час фабули (за С. Скварчинською), рух якого фіксується через описи подій, їх зміни за причинно-наслідковим зв’язком чи за нібито випадковим збігом обставин тощо. Схожа роль часу у творі В. Арєнєва «Душниця», оскільки події відбуваються у майбутньому, відповідно для головних персонажів час є реальним, «своїм». Цей твір окремі дослідники відносять до жанру філософського фентезі, тому що основним лейтмотивом є філософія смерті, її сприйняття суспільством загалом і зокрема  кожним його членом.

У творі Ворониної час є змістовим і жанротворчим чинником, оскільки фантастичний винахід одного з головних персонажів пані Соломії  – часоліт –  працює в різних режимах: дозволяє персонажам повернутися в минуле, побувати в майбутньому, таким чином впливаючи на хід подій. Машина часу може подорожувати й у реальному часі, тобто поєднує всі складники: те, що було, є і буде. Окрім того, у другій частині дилогії автор відправляє космічних прибульців, які збиралися завоювати землян, у часовий коридор, де вони гинуть у шаленому вирі часу. У фантастичній дилогії Галини Малик час є також елементом сюжетотворення: зокрема, це часовий розлом, у який потрапляє Хроня з твору «Злочинці з паралельного світу 2». Там усе відбувається за своїми законами і плин часу там інший. Поєднання часових площин: минулого, сучасного і майбутнього, –  дозволяє авторові сфокусувати увагу читача на основному – вічності, яка триває у часі й просторі, незалежно від людської волі.

Героїня трилогії про Королівство М. та С. Дяченків перебуває у різних часопросторових вимірах: на землі та у Королівстві. При цьому час зупиняється, оскільки відсутність Ліни не помітна реальному («товстому») світі, бо його час неспівмірний з часом Королівства («тонкий» світ). Окрім того, у творі є ще одна трансформація часу – Вбивця-час. Тобто час трансформований в образ, своєрідний символ – «бродячий час, … найбезжальніший убивця, вандал і руйнівник”.

Г. Пагутяк у творі “Королівство» створює час реальний та фантастичний, які існують паралельно й іноді взаємодіють: зміни, що відбуваються у реальному житті, тобто в Серединному світі, знаходять своє продовження в інших світах: Граничному, Королівстві, Імперії. Час у Королівстві є також своєрідним моральним імперативом: “Лише часом можна виміряти правду”.

В аналізованих творах дія відбувається у наші дні (за винятком трилогії Сергія Оксеника та твору Володимира Арєнєва). Головні герої живуть звичними реаліями вдома, у школі, займаються улюбленими справами, спілкуються з друзями, по-різному проводять вільний час. Однак вони потрапляють у ситуації, коли пригоди неминучі, оскільки зав’язка – це несподівана зустріч, таємнича подія, загадка, яку треба розкрити, бо від цього залежить чиясь доля, навіть життя. Звідси й інший вимір часу: «свій» і «чужий». Реальний (соціально-історичний за Н. Копистянською) час є «своїм» для більшості персонажів згаданих творів, тобто звичним, комфортним, а минуле чи майбутнє – це час «чужий», проте, здебільшого, не ворожий, а навпаки, такий, що допомагає персонажам. Ліна (М. та С. Дяченки, Люцина (Г. Пагутяк), Клим (Л. Воронина), Хроня (Галина Малик) потрапляють у чужий простір і, відповідно, у чужий час, де з ними відбуваються дивні пригоди, осмислення себе, усвідомлення відповідальності за вчинки, вибір між добром і злом.

Отже, трансформація часу, переплетення минулого, сучасного і майбутнього, одночасність подій у різних вимірах впливає на побудову сюжету та композиції і є основою творів фантастичного жанру.

Простір у художньому творі різноплановий. Н. Копистянська класифікує його за різними чинниками. Є локальний (зовнішній) та психологічний (внутрішній) [4, c. 85]. Отож, художній локальний простір фантастичних творів та фентезі здебільшого поєднує реальний та вигаданий письменниками світи. Автори текстів не пояснюють фантастичний світ, його місце знаходження, проте обумовлюють чинні там закони, які нічого спільного з земними не мають. У фантастичних (фентезійних) світах живуть міфічні, казкові, а також вигадані істоти.

Інші світи, створені уявою письменників, здебільшого існують паралельно. Наприклад, Королівство або тонкий світ (у Марини та Сергія Дяченків) взаємодіє з реальним світом через осіб з магічними здібностями, «посланців». У Галини Пагутяк  художній простір охоплює чотири світи: Серединний, де живуть люди; Граничний, населений нечистою силою, Імперію (світ, де панує диктатор) та Королівство, досконалий світ, у якому мешкають вибрані.

Між цими світами є зв’язкові: ті, хто потрапляє добровільно чи мимоволі у «чужий» простір.. Серед героїв є реальні персонажі і фантастичні істоти. Вони наділені такими рисами характеру, які спонукають до певних вчинків: шляхетних чи ганебних, героїчних чи підлих. Отож, «простір є не тільки тлом і місцем дії, а чинником, який впливає на людську свідомість, почуття, формує характер, фізичне і духовне обличчя дитини та дорослої особи» [4, с. 86].

Галина Малик створила паралельний світ, у якому все навпаки: люди помінялися місцями з тваринами. Такий прийом допомагає донести авторську ідею: у світі людей і тварин мають бути гармонійні стосунки, бо на цій землі все створено для розумного співіснування усіх живих істот. Втручання у життя людей і тварин прибульців з паралельного світу: Пола, Тера і Гейста – прийом, обраний автором для розгортання сюжету. Власне для того, аби зібрати в одному місці безпритульних покинутих тварин, птахів, хлопчика Хроню і навести лад у світі, де господарями є люди. У другій повісті-продовженні «Злочинці з паралельного світу-2» автор занурює читача у світ предків, що знаходиться .у часовому розломі. Там Хроня відчув себе частинкою цілого – свого роду і зрозумів, що він не самотній у цьому світі. Такий взаємозв’язок між різними світами не випадковий: автор наполегливо проводить думку про тяглість історії людства, про космічні закони вищої гармонії і рівноваги, яких сучасне цивілізоване людство має дотримуватися.

Просторові поєднання мають різні конструкції: світи дотичні, вставлені один в один, як Відьмина Печатка у Королівство у Дяченків, або ж Душниця, термінал для зберігання душ, своєрідний простір смерті «вмонтовано» у світ майбутнього у Володимира Арєнєва, світ предків вміщений у часовий розлом у Галини Малик тощо.

Простори у Дяченків поєднуються в часі, вони нашаровуються один на інший. Ліна Лапіна потрапляє в Королівство, а потім у ще один паралельний світ, за Відьмину печатку, у царство мертвих, де теж є кілька локальних просторів, наприклад, володіння принца-тирана, принца-чуми, принца-саламандри.

            Науковці визначають закритий і відкритий простір, перший з яких  може бути небезпечний і емоційно негативний: у трилогії Дяченків простір, названий «За Відьминою Печаткою» небезпечний для головної героїні, ворожий, тому дуже часто вона згадує рідний дім, свою кімнату у реальному світі. У такі моменти реальність з усіма проблемами видається Ліні відкритим та емоційно позитивним середовищем порівняно з випробуваннями у фентезійному світі. У «Королівстві» Галини Пагутяк навпаки: міська квартира, у якій залишається Люцина сама під час відрядження мами, хоч є відкритим, але емоційно негативним, небезпечним «завдяки» сусідам. У той час закритий простір – Королівство – стає порятунком і емоційно позитивним простором і для Людини і для її мами,  бо це віднайдений «свій» світ.

Внутрішній простір – це відтворення автором почуттів, переживань героїв, які потрапляють у чужий світ. Ліна з трилогії Дяченків сприймає «чужий» світ по-різному: з цікавістю і страхом, проте у реальному світі їй не вистачає Королівства, тобто тонкого світу, де вона почувається сильною, безстрашною і значною, тобто магом дороги. У паралельному світі вона знаходить близьких по духу людей, вчиться перемагати свої вади, оцінювати вчинки за високими моральними критеріями. Так само Хроня віднаходить у світі предків своє коріння, спорідненість і відчуває, що він не самотній. Проте ці герої лише гості у паралельних світах, бо повертаються назад у реальний світ. Інші персонажі, наприклад, з твору Пагутяк, навпаки, потрапивши до Королівства, залишаються там назавжди, оскільки це їхнє середовище, досконаліше і ближче душі.

У «Душниці» внутрішній простір – переживання персонажів, обумовлені перебуванням у реальному світі: місто, школа, квартира, власна кімната та у «потойбіччі» – Душниці. Сашко Турухтун – головний герой, навіть у власній кімнаті почувається незатишно від присутності діда, а згодом – його душі у повітряній кульці. Проте цей дискомфорт переростає у моральні сумніви, співчуття, запізніле каяття, усвідомлення втрати, любов до близьких, душі яких перейшли в інший світ. Усе це підштовхнуло хлопчика до відчайдушного кроку: підмінити кульку з дідовою душею і відпустити душу бунтівного і спочатку незрозумілого дідуся на волю. Автор описує місто як простір, обснований дротами-душеловами. У місті є ще й простір смерті – Душниця – своєрідна тюрма для душ померлих, де час від часу відбуваються бунти: душі хочуть на волю. Охорона ставиться до цього по-різному: хто з розумінням, дехто зі злобою, ще інші – байдуже. Отже, далеке майбутнє людства, за Арєнєвим, невтішне, бо не тільки життя, а й смерть людини під контролем суспільства, відповідних державних органів. Фізичне тіло і тонка субстанція – душа, ув’язнені. Тобто простір у творі закритий, допоки душа і тіло не доросте до протесту і звільнення.

Сергій Оксеник створює зовсім інший світ. Хоча події відбуваються на Землі, але наша планета змінилася до невпізнанності після екологічної катастрофи. Зовнішній простір окреслений автором назвою «Лісом, небом, водою». Він більш локальний, коли автор описує місця, де зупиняються мандрівники. У творі поєднують відкриті й закриті простори, вони змінюють один одного, нашаровуються, переходять один у другий. Внутрішній розкривається через переживання дітей, які мандрують у пошуках не зараженої води. На них звідусіль чигають небезпеки, оскільки за тривалий час перебування Землі у стані посткатастрофи, з’явилося безліч мутантів, потвор, ворожих  людському світу. Тому внутрішній простір – це боротьба зі страхом і подолання його задля порятунку людей (людства).

Окрім зовнішнього та внутрішнього є ще простір природи, у межах якого виокремлюють закритий (краєвид) та відкритий (пейзаж ) простір. У трилогії Сергія Оксеника простір природи є жанротворчим та стилетворчим чинником. Події, що відбуваються, детерміновані авторським задумом: посткатастрофою людства. Зміни, які відбуваються у природному просторі, – наслідок злочинних дій людини. Природа відповідно так само виявилася потерпілою. Усі пригоди Лисого, Лелі та інших дітей  відбуваються у нібито реальному, але зміненому до невпізнаваності ворожому фантастичному світі.

У творі природний простір наповнюється описом різних локальних закритих і відкритих просторів: печер, підземелля, руїн колишніх будівель, лісових хащ, галявин, полів. Усе це заселене небезпечними тваринами, рослинами-мутантами, які не просо вороже ставляться до людей, а й полюють на них. Тобто людина з володаря і бездумного споживача, а то й губителя природи перетворилася на маргінала, на чужорідне тіло на своїй же планеті. Люди, яким вдалося вижити, усім вороги, бояться всього, що їх оточує, бо простір навколо них – це невідомість. Багато з тих істот, з якими доводиться зустрічатися головним персонажам – це виплід їхньої ж фантазії або ж віддзеркалення власного страху.

Важливим жанротворчим  чинником у фантастичних творах є хронотоп дороги. Зокрема, подорож у Руїну, до великого міста («Лісом, небом, водою»)), у Королівство через інші чужі світи: Граничний, Імперію («Королівство» Галини Пагутяк), до місця заснування нового Королівства («Ключ від Королівства»), за Відьмину Печатку («Королівська обіцянка» М. і С. Дяченків М. і С. Дяченків) з метою заснувати новий «тонкий» світ, знайти собі місце в іншому світі, допомогти комусь із персонажів чи знайти порятунок для людства загалом

Отже, час і простір у фантастичних творах відіграє жанротворчу роль, адже у тріаді: минуле – сучасне – майбутнє, – автори віддають перевагу майбутньому або ж поєднують реальний час із паралельним (вигаданим) часом. Відповідно письменники описують «чужий» час, як того вимагає творчий задум: трансформація, переплетення минулого, сучасного і майбутнього, одночасність подій у різних вимірах впливає на побудову сюжету та композиції і є основою творів фантастичного жанру.

Простір у фантастичному творі зображено без вказівки на топографічну точність, проте в описах соціально-побутових деталей читач може визначити період чи епоху (минулу чи сучасну), а вигаданий простір – це авторський задум, підпорядкований певній ідеї: інший (тонкий) світ, потойбіччя, планета Земля після екологічної катастрофи тощо. Особливості зображення простору такі: через протиставлення: закритий, відкритий, через взаємопереплетення: зовнішній/внутрішній, через почуттєвий аспект: емоційно позитивний чи негативний. Наповнення простору в основному теж має ознаки синкретизму, тобто поєднання різних аспектів: реальних, фантастичних, міфологічних. Хронотоп у фантастичних творах виконує не тільки функцію жанротворення, а й стилетворчу роль, проте цей аспект може бути предметом іншої наукової розвідки.

Список використаних джерел

1. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 2. / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів– К.: ВЦ «Академія», 2007. –  624 с. (Енциклопедія ерудита).
2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К. ВЦ «Академія», 2007. – 752 с. (Nota bene).
3. Муравйов В. С. Фантастика // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А. Н.Николюкина. – Москва: НПК «Интелвак», 2001. – 1119-1125 стб.
4. Копистянська Н. Час і простір у мистецтві слова: монографія / Нонна Копистянська. – Львів: ПАІС, 2012. – 344 с.
5. Тодоров Ц. Введение в фантастическую литературу. Перевод с франц. Б. Нарумова / Цветан Тодоров. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. – 144 с.

Лілія ОВДІЙЧУК,

кандидат педагогічних наук, доцент,

докторант кафедри української і зарубіжної літератури

та методик викладання

Університету Григорія Сковороди у Переяславі (м. Рівне)

Джерело:

Овдійчук Лілія. Хронотоп як жанротворчий чинник у сучасній фантастичній прозі та фентезі для дітей / Лілія Овдійчук // Науковий вісник Миколаївського університету імені В. О. Сухомлинського. Філологічні науки (літературознавство) : збірник наукових праць / за ред. О. С. Філатової. – №2 (16), жовтень, 2015. – Миколаїв: МНУ імені В. О. Сухомлинського, 2015. – С. 202-207.