Слухати

Жувати капці — це любов!

Поступово я звик до нового дому і моїх людей. Дізнався, що великих істот звати Ну-Тат й Ма-Ну-Ма. Але самі вони називають одне одного Коханий і Кохана. А от з людськими цуценятами все якось заплутано. Дорослі їх називають Данилко й Мелася, або Зайці, Котики, Дитинчата, Банда і Що-Вже-Знову (і як тоді їх розрізнити?). Самі цуценята кличуть одне одного Це-Все-Він і Вона-Перша-Почала. Розумієте, як мені з ними складно? Тому для себе я малих називаю цуценятами — все одно вони нічого з моєї мови не розуміють. Ще й пахнуть усі по-різному.

Ну-Тат Коханий пахне чимось гострим, металевим і димним. Ма-Ну- Ма Кохана — чимось терпким і квітковим зі скляночок, якими пшикає на себе вранці, і я чхаю. Людські цуценята пахнуть сонцем і смаколи- ками, які вони часто гризуть, а я облизую їм пальці, але після душу всі вони пахнуть майже ніяк. Ця жахлива звичка — постійно митися — мене дуже дратує. Бо як я можу впізнати своїх, якщо вони перестають пахнути як мої?

Але їхні капці зберігають найкращі й найрідніші запахи! М-м-м, немає нічого кращого за аромат людських лап, якщо це лапи твоєї зграї!

Коли літо закінчилося, Це-Все-Він та Вона-Перша-Почала пішли до школи — не знаю, що це таке, але без цуценят вдома стало так нудно й тихо! І самотньо аж до сліз! Кохані цілими днями пропадали на роботі. Спочатку я думав, що це така дивна гра: вони виходять за двері, стоять там до вечора і потім заходять знову. Але ні, одного разу мене прийшла вигуляти людина-сусідка, і коли ми вийшли з квартири, за дверима нікого не було! Ненавиджу роботу і школу, хто їх вигадав? Чому вони майже щодня забирають мою зграю? Я так сумував! І мені лишилася єдина розрада. Вгадали? Ну? Правильно! Збирати їхні капці, тягти на своє місце і там їх нюхати, облизувати і жувати!

Як це смачно!

Капці Коханого — гумові й тугі, але пахнуть його лапами. У капців Коханої — смачнючі дерев’яні підбори, котрі кришаться й гарно точать зуби! А от у цуценят капці волохаті, їх гарно слинити, обіймати, але жувати такі не раджу. Бо потім повна паща ниток, які доводиться зригувати.

Зграя вдає, ніби сердиться, що я жую капці. Вони приходять додому й кричать: «Лео, фу! Ти знову це зробив!». А потім купують мені іграшки, тож я думаю, що насправді їм приємно. Бо так я показую свою любов!

Джерело: Захабура В. Жувати капці – це любов! / В. Захабура // Лео-Фу, або Я народився собакою : повість / В. Захабура. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2023. — С. 12-13.