Дуже симпатична стаття В.Вздульської:

Коли відпочиває критика: кілька зауваг про гендерні стереотипи в сучасній дитліт

Наприкінці 2011 року авторитетне українське видавництво провело опитування своїх авторів на теми дитліт. Одне із запитань, зокрема, стосувалося того, як потрібно обирати книжки своїм дітям. “Слід звертати увагу на стать дитини. Дівчаткам не треба читати книги, орієнтовані на хлопчиків, і навпаки. Це формує неправильне уявлення про світ”, – відповів один досить відомий в Україні письменник. Мене вразила не стільки ця відповідь (автор, про якого йдеться, устиг прославитися своїми секситськими поглядами), скільки те, що сайт видавництва оприлюднив її без найменшої підозри, що подібні твердження можуть ображати почуття людей, для яких рівність прав чоловіків і жінок є незаперечною цінністю. І ще більше, напевно, повинна була стурбувати відсутність реакції читачів на цей публічний прояв сексизму.

Я згадую тут на початку цей дрібний епізод лише для того, щоб іще раз підкреслити: сексизм та гендерні стереотипи в дитячій літературі – тема, яка сьогодні потребує пильної уваги українських видавців, авторів та літературних критиків. Адже від їхньої здатності відрефлектовувати дані моменти в текстах, які вони публікують, пишуть або рецензують, залежить формування поглядів маленьких читачів.

У даній статті я хочу порівняти три сучасні казкові сюжети, розглянувши їх на предмет гендерних стереотипів. Два з них них, як ми побачимо, є доволі архаїчними: перший пропонує дитині модель поведінки, де жінка досі є пасивною та беззахисною, інший показує образ жінки через рудиментарну призму казкових цінностей (краса, багатство, обраність тощо). Третій сюжет подає модель рольової інверсії, коли жіночий образ, замість того, щоб розкритися самостійно, копіюється з чоловічого. Йдеться про роман Марини Аромштам “Коли відпочивають янголи”, точніше, один його фрагмент – казку в романі, казку Катерини Медведєвої “Опудало Рита” та повість Ірен Роздобудько “Пригоди на острові Клаварен”. 

Марина Аромштам – російський педагог та письменниця. Її “янгольський” роман 2008 року отримав головну нагороду Національної дитячої літературної премії “Заповітна мрія” (на жаль, після 2009 року цей російський проект було призупинено). 2011 року ”Коли відпочивають янголи” вийшли друком у перекладі Івана Андрусяка у  видавництві “Грані-Т”. Роман торкається ряду непростих тем: найперше, любові до дітей, доброго й злого первнів в дитині, духовної чи фізичної природи любові, а також проблем шкільного виховання, розлучення батьків, дитячої травми через розлучення та ін.

Стурктурно в тексті чергуються два наративи. Перший – це оповідь дівчинки Аліни про її життя: маму й дідуся, відсутнього тата, подругу Наталку, друга Ігоря, першу вчительку, шкільні епізоди. Другий – щоденникові записи Аліниної вчительки Марсем (Маргарити Семенівни) про стосунки з учнями та ряд пов’язаних із цим етичних та філософських проблем. Марсем вирізняється серед колег-педагогів нестандартністю підходу до виховання: позбавлена сантиментів до дітей, вона реалістично їх оцінює, задумуючись над коренями добра й зла, тваринного й духовного в їхній природі.

Я не зосереджуватимуся тут на внутрішньому конфлікті Марсем чи її етичних і філософських пошуках. Мене в даному разі цікавить лише один промовистий епізод: якось, щоб стимулювати в дітях розвиток внутрішнього благородства (назвемо це так), Марсем вигадує для своїх учнів гру, своєрідне “реаліті-шоу”. За його казковим сюжетом довколишні пагорби й водойми захопила Гнилизна. Від Гнилизни розмножилися жабасті – людиноподібні істоти “з бородавчастою шкірою й жаб’ячими лапами”, що полюють на принцес. Роль принцес у грі виконують усі дівчатка класу разом з Аліною. Хлопчики ж мають виступити в ролі принців, що перемагають жабастих, їхнього володаря Чорного Дреґона, та рятують принцес. На роль жабастих спеціально запрошено загримованих старших хлопців. За цим сценарієм гра й відбувається одного дня в довколишньому лісі. Діти по-справжньому налякані казковими чудовиськами й сприймають гру дуже серйозно. За задумом  Марсем перемога хлопчиків-лицарів над потворами та порятунок принцес породить в дітях внутрішнє відчуття героїзму й благородства. Апогеєм казкової перемоги добра над злом стає шкільний бал, на який дівчатка приходять в образі попелюшок.

Казковий сюжет, що його Марсем пропонує учням, збудовано за зразками традиційних чарівних казок. На думку дослідників, саме чарівні казки, на яких виростає чи не кожна дитина, є одним із головних джерел засвоєння гендерних стереотипів, моделей поведінки та систем цінностей, пов’язаних зі статтю. Саме казка має силу породжувати в дитині ті чи ті фантазії, мрії, сподівання щодо майбутнього. Вочевидь, першою про жіночі персонажі в казках в такому ключі заговорила Сімона де Бовуар у книжці “Друга стать”, де звернула увагу на казки братів Грімм. Однак справжнє зацікавлення казковими сюжетами спалахнуло з другою хвилею феміністичної теорії в США в 70-х роках ХХ ст. У класичній для феміністичної критики праці “Some Day My Prince Will Come”: Female Acculturation Through the Fairy Tale, написаній 1972 року, американська дослідниця Марша Ліберман (Marcia R. Lieberman) розглядає сюжети чарівних казок, упорядкованих Ендрю Ленгом, шотландським етнографом, поетом, перекладачем. Нагадаю, його збірники казок різних народів The Blue Fairy Book (1889), The Red Fairy Book (1890), The Green Fairy Book (1892) та цілий ряд інших стали класикою англомовної дитячої літератури, джерелом численних подальших запозичень, потужним претекстом не лише для численних художніх творів, але й для кіно, мультиплікації тощо. Аналізуючи найпопулярніші казки з цих збірників, як-от “Попелюшка”, “Білосніжка”, “Приспана красуня”, “Красуня і чудовисько”, “Синя Борода”, “Рапунцель” тощо, Ліберман виводить цілий ряд констант. Наприклад:

- краса асоціюється з доброю вдачею та лагідністю, тоді як потворність – з лихою вдачею;

-  “головний приз” у казці виграє найчарівніша дівчина;

- дівчина переважно є пасивною, ображеною й безпомічною, доки її не побачить герой чи не почує про неї; активним персонажем є чоловік, він досягає успіху завдяки силі, своїм діям та удачі; дівчина дістається героєві як винагорода; сила характеру й активність марковані чоловічою статтю;

- віктимізація жіночого образу: героїня завжди є несправедливо ображеною (сестрами, мачухою, чаклуном абощо); героїня ніколи не намагається змінити таку ситуацію, чекає, доки її врятує принц/лицар тощо. Самотність та страждання героїні романтизуються, стають частиною її образу; читач легко може впізнати головну героїню за тим, що вона в сльозах, іронізує дослідниця;

- система винагородження для героїні в казці пов’язана з трьома факторами: бути гарною, бути обраною, стати багатою;

- сильні жінки в казках – майже завжди чарівні істоти (феї, чарівниці), якщо в казці сильною й активною є звичайна жінка, це завжди лиха жінка (мачуха, зла королева тощо);

- чоловіки часто є жертвами жінок (зачакловані, обдурені, страждають тощо).

Чарівна казка лишається одним із пріоритетних об’єктів для феміністичної критики та гендерних студій от уже понад 40 років. Для того, щоб бодай поверхово окреслити досягнення в цій сфері, знадобилася б окрема монографія.

У грі Марсем за описаною логікою хлопчикам відведено роль принців-визволителів, активних, героїчних і хоробрих, тоді як дівчатка-принцеси є жертвами казкових потвор і пасивними спостерігачами “чоловічого бою”. Після перемоги над жабастими відбувається бал, на якому дівчатам запропоновано зіграти роль попелюшок із перевтіленням на казкових красунь. Розподіл ролей у сценарії відповідно до статі плекає образ тендітної, залежної, пасивної жінки-жертви, нездатної дати собі раду, яка чекає на порятунок від активного, хороброго чоловіка, а винагородженням за її страждання стає чарівне перетворення з “жебрачки” на принцесу й бал (інваріанти казкового шлюбу з принцем).

Стереотипне, застаріле бачення чоловічої-жіночої ролі властиве не тільки цьому “казковому епізоду”, а й усьому романові Аромштам. Маленька героїня Аліна демонструє ту саму “канонізовану” казками пасивність, думаючи: “А якби що-небудь трапилося, він (хлопчик Ігор. – В.В.) би мене захистив. Або врятував. Адже він такий розумний, такий сильний і красивий!” або: “В мене не було тата, який міг забезпечити мені таке щасливе життя”. Мама дівчинки, попри належність до інтелектуального середовища, у словах і вчинках керується переважно лише емоціями, впадає в крайнощі залежно від настрою, відповідає за практичну сферу (тоді як її колишній чоловік – за теоретичну), оперує шаблонними фразами на зразок: “слабка половинка”, “щоб приваблива жінка програла?”, заважає татові й гостеві (двом чоловікам) вести філософську бесіду (!) своїми “колючками” та демонструє свою залежність від чоловіків, нарікаючи, що їй “нема з ким порадитись”. Стрижнем родини та її інтелектуальним центром є дідусь – класичний казковий герой, благородний, щедрий і мужній, із поправкою на похилий вік. Інший чоловічий персонаж роману, учитель В.Г., описаний як “руйнівник жіночих доль”, що філософує на тему “хімії кохання” та цілує дамам при зустрічі руку (а не тисне її за нормами сучасного суспільства). Перша, “невдала”, вчителька Аліни, з майже гротескно зображеними садистськими схильностями, нагадує красивих, але злих відьом з казок. Її атрибути – шкіряна спідниця, нігті та дзеркальце(!); фактично це пряма алюзія на мачуху Білосніжки.

Насправді роман “Коли відпочивають янголи” з точки зору гендерних стереотипів дуже неоднорідний. З одного боку, маємо описані моменти, що виказують застарілий, патріархальний підхід. З іншого ж, персонажі роману – і частково Аліна, і її подруга Наталка, і, найперше, сама Марсем – є активними, готовими до рішучих дій. Саме вони, а не хто інший, рухають сюжет.  Така подвійність іще раз доводить: попри те, що авторка не має свідомого наміру применшити жіночі ролі, а радше зовсім навпаки, чимало стереотипів є нею просто неусвідомленими й потребують ревізії. Коли Марині Аромштам потрібно ввести в свій текст казковий сюжет, вона автоматично звертається до архаїчного стереотипного шаблону. Це ще раз показує, що сучасний автор (у даному разі російський, але це так само актуально й для України), пишучи свій текст, досі є дуже далекий від думки: “А чи не нав’яже ця книжка сексистських поглядів моїм майбутнім маленьким читачам?” У подібних питаннях не можна покладатися лише на інтуїцію автора чи його почуття справедливості й толерантності. Проблема має бути актуалізованою видавцями й критиками, щоб породити відрухи авторів та читачів.

Казка Катерини Медведєвої “Опудало Рита” більш компактно демонструє непослідовність попереднього тексту. Медведєва – молода російськомовна письменниця з Бреста (Білорусь). Казка “Опудало Рита” входить до збірки “Скляна, олив’яна, дерев’яна”, виданої українською мовою завдяки перемозі авторки в міжнародному літературному конкурсі рукописів «Дитячий портал». Книжка вийшла друком 2009 року у видавництві “Теза” в перекладі Наталі Брискіної. Головна героїня казки – юна й прекрасна принцеса Маргарита, яка мешкає в розкішному замку. Батько-король виконує всі забаганки улюблениці, чим її дуже розпестив. Чарівної новорічної ночі (авторка дотримується пострадянської традиції поетизації Нового року) кожна дитина може загадати одне заповітне бажання, і чарівники подбають, щоб воно збулося. Але принцеса загадала цілих п’ять бажань,  і четверо дітей лишилися без подарунків. Це були не дурнички на зразок принцесиних суконь чи прикрас, а благання про порятунок від смерті, визволення з кріпацтва тощо. Розгнівані чарівники перетворюють красуню Маргариту на опудало Риту і дають їй шанс виправити несправедливість  до наступного Нового року. Живучи серед простих людей з милості, Рита змінюється, стає доброю й милосердною. Вона починає діяти, щоб виправити завдану шкоду. Далі перед нами – смілива, жертовна, скромна й  милосердна героїня, яка активно діє задля справедливості й досягає свого. Як і в романі Аромштам, перед нами активна й самодостатня героїня. З іншого ж боку, бачимо шаблонне наслідування певних констант традиційної чарівної казки: головна героїня – неодмінно принцеса, красуня. На деякий час вона стає опудалом, але зрештою повертається до свого прекрасного образу. Її питоме середовище – пишний палац, з якого вона йде у вигнання, але в який повертається. І насамкінець усе завершується весіллям з обранцем – своєрідною винагородою за попередні поневіряння.

Третій і останній приклад, до якого я звернуся, це пригодницько-фантастична повість ”Пригоди на острові Клаварен” добре відомої української авторки Ірен Роздобудько (Грані-Т, 2011).   Головні герої книжки – дівчатка Клава та Рено. Клава – в майбутньому неодмінно якийсь генетик чи еколог. А Рено носить лише штанці, хлопчачу зачіску й займається фехтуванням. Одного дня вони нелегально (в секреті від батьків) вирушають поплавати надувним човном по річці, запливають у таємничий грот, а звідти потрапляють в минуле та ще й на якийсь тропічний острів. Клава й Рено поводять себе як справжнісінький Джим Гокінґс, б’ються на дуелі, воюють з піратами, знаходять скарби й розгадують сімейні таємниці. Загалом же поводять себе як хлопчики. Подібна рольова інверсія, коли жіночий персонаж повторює чоловічу модель поведінки, була типовою для американської дитячої літератури початку 70-х років. Це була перша “літературна” реакція на активізацію феміністичних студій в країні. Замість того, щоб  показати особливість та самобутність жіночої поведінки, жіночого образу, автори “змушували” своїх героїнь копіювати чоловічу модель поведінки.

Наступним логічним етапом розвитку дитячої літератури в даному контексті є поява правдиво феміністичної прози. Слідом за знаним  американським літературознавцем Елейн Шовалтер (Elaine Showalter) інша дослідниця Роберта Трайтс (Roberta Trites) визначає феміністичну дитячу прозу як таку, що демонструє характери, “заглиблені в себе” в пошуках ідентичності, оскільки різні форми зовнішнього тиску зробили їх свідомими, що вони не дотримуються соціально санкціонованих гендерних ролей. Такий тиск може йти від родини, однолітків, соціальних інституцій чи власних сумнівів. Головною рисою дитячої феміністичної прози є те, що персонаж із допомогою цього самозаглиблення й внутрішнього пошуку долає зовнішній тиск або його частину, це свого роду “література тріумфу” [2; 2-3]. Я не зупинятимуся тут детально на проблемі браку в Україні дитячої феміністичної прози. Ця тема  потребує серйозного моніторингу та окремих студій. Моєю метою було лише проілюструвати на кількох прикладах, наскільки проблема такої нестачі взагалі є неусвідомленою, що в Україні, що в сусідніх білоруській та російській дитячій літературі, а дитяча проза, яка зосереджується на жіночих образах, досі перебуває в тенетах численних стереотипів та атавізмів. Напевно, немає потреби зауважувати, що якщо ми прагнемо жити в  суспільстві рівних можливостей і не хочемо бачити своїх дітей жертвами будь-якої, зокрема статевої, дискримінації, наше ставлення до дитячої літератури мусить нарешті подорослішати.

У наступних матеріалах “Казкарки” спробуємо написати більш детально про те, як феміністична теорія вплинула на розвиток дитячої літератури в США, та зосередимося на порадам авторам.

Використана література

1. Marcia R. Lieberman. “Some Day My Prince Will Come”: Female Acculturation Through the Fairy Tale. College English, Vol. 34, No. 3 (Dec., 1972), pp. 383–395.

2. Trites, Roberta. Waking Sleeping Beauty: Feminist Voices in Children’s Novels. Iowa City. University of Iowa Press. 1997. pp.1-9.

Джерело: