Григорук Анатолій. Перша доріжка в небо
8 грудня 2017, 22:45   Автор: Наталя Марченко

Григорук А. Перша доріжка в небо / А. Григорук ; іл. О. Бугренкової. – Київ : Час майстрів, 2017. – 112 с. : іл. – (Серія «Рекомендуємо прочитати»). 

 

Скажи, з тобою часто трапляються казкові історії?

Щоб найбільшою проблемою була перемога над злим карликом із сусіднього королівства, а не здоровань, який спокійнісінько штовхає кого хоче на уроках?

Щоб зраджував підлий принц, а не щирий друг, у «справжність» якого ти вірив?

Щоб завжди бути Героєм і Переможцем, а не самотнім «слабаком», у якого постійно щось не виходить, іде не так, дається надто тяжко?..

Зі мною, коли чесно, зазвичай трапляються цілком буденні прикрощі та радощі. Але назвати їх «звичайними» не можу, бо кожна така пригода – це і є моє СПРАВЖНЄ життя! Кожна чомусь мене вчить, робить інакшою, додає нового досвіду та спогадів.

Ось і з героями цієї книжки трапляються лише реальні буденні пригоди, котрі міг пережити кожний. Одні з них – веселі, інші – сумні, ще інші – схожі до випадково почутої розмови чи раптом поміченої дивини серед звичного. Та, читаючи їх, ти можеш насправді навчитися помічати мудрі підказки, котрі приберегло життя на кожний випадок. А ще переконаєшся, що прикрощі бувають у всіх. Як і помилки, недобрі вчинки чи сумніви. Тому ніколи не варто опускати руки чи зневірюватися. Адже саме так, долаючи страх і невміння, лінь і байдужість, неуважність і егоїзм, усі діти прокладають свої перші доріжки у небо Людяності. 

Наталя Марченко.

Дорослому читачеві

«У дитячій літературі нині утвердилась тенденція розважити читача.

А мені хочеться достукатись до його душі, хоч чимось його зацікавити,

схвилювати, щось підказати, можливо, в чомусь зорієнтувати.

хочеться долучитися до дуже тонкого і складного духовного життя дитини,

яка тільки-тільки починає входити в широкий світ».

Анатолій Григорук.

 

Реалістична проза для молодших читачів нині в Україні за малим винятком – велика рідкість. І вже це одне вирізняє нову збірочку оповідань Анатолія Григорука «Перша доріжка в небо» на тлі інших. Ошатно видана київським видавництвом «Час майстрів» у серії «Рекомендуємо прочитати» ця книжечка приємна навіть на дотикsmiley. Зоровий ряд видання, вималюваний Оленою Бугренковою на грі «сивих» і «сонячних» тонів, максимально точно наголошує настроєвість тексту, його зосередженість на емоції. А ідея альбому «світлин», де обличчя героїв у різних станах сусідять із пейзажами, груповими та сюжетними «фото», якнайкраще передає структуру оповіді, що є по суті фіксацією реальних подій, свідком чи учасником яких був автор.

Ще рідкіснішою робить збірку призабутий нині елегійний уповільнений настрій оповіді та драматична буденність описуваних ситуацій. Для порівняння, нашуміла нещодавно проблема «двох мам» в тексті для молодших насправді мало для кого є нагальною у житті, натомість неможливість «начаклувати» безсмертя рідним, змальоване А. Григоруком («Як стати чарівником»), – одне з найтрагічніших відкриттів дитинства для багатьох. Так само кожний, певно, переживав розчарування у собі та світі, коли усі-усі радісно підтверджують, що ти – «поганець», який цілий день бешкетував («Нещасливий день»). І яким справжнім виявляється диво існування людини, котра помітила все ДОБРЕ, що ти зробив цього дня...

Cаме так, із буденних відкриттів Світла й Добра в людях і довколишньому, народжується Казка життя в оповідках корифея української дитячої літератури.

Анатолій Григорук – визнаний майстер книжки для наймолодших, чиї поетичні та прозові тексти вивірені багатолітньою любов‘ю маленького читача та незмінною прихильністю організаторів дитячого читання кількох поколінь. Письменник має власну неповторну манеру письма, позначену щиросердною делікатністю та прозорістю оповіді. Його безхитрісні історії заворожують як любительські світлини, випадково вихоплені з виру буденності й тому такі СПРАВЖНІ. Це світ більшості. Світ звичайних діток і щоденних подій, світ такою ж мірою міський, як і сільський, водночас «вчорашній» і «сьогоденний», виразно реалістичний і так само чарівний кожним неминучим «відкриттям» маленького читача.

Герої цієї збірочки певним чином перебувають у позачассі. І це не огріх автора. Просто кожна оповідь – зіткнення дитини з «вічними» проблемами й виборами. Скажімо, Павлусь («Довгожданний лист») чекає вісточки від тата й досвід власної самотності підказує дитині надіслати листа-малюнок старенькому поштареві, котрий втратив у Другій світовій усіх рідних. Здається, історія з минулого століття, адже нині час гаджетів. Але і сьогодні діти пишуть бійцям в зону АТО листи, а не смски. Так само герої «Щасливої дороги, поїзди!» Петько та Устим відкривають для себе братню любов, а для читача – цілком реальний сьогоденний світ «самотньої, загубленої серед безлюдного степу» хатини доглядача колій, бо вона і є для хлопців – правдивий «рідний дім», Батьківщина.

А. Григорук дуже просто і ясно розповідає малечі про «високі» почуття та смисли, як, скажімо, дідусь із замальовки «Дивовижні імена», котрий кількома словами розширює межі дитячого світу до планетарних розмірів (від дворового «футболіста» до «європейця» та «землянина»). Письменник напрочуд органічно увиразнює дітям складні «вічні» проблеми шляхом переведення узвичаєних символічних та народнопісенних образів на рівень буденності. Скажімо, в оповідці «Сопілонька з калиноньки, ясенове денце» широко знаний образ калинової сопілки стає буквально старим інструментом, у якому, буцім, живе дідова душа. І онукові доведеться чимало потрудитися, аби вона «змогла подати голос», бо ж «…виймати душу – то грішне діло…».

Глибоку симпатію викликає образ оповідача. За великим рахунком цей щиросердний «старий» – рідний брат уславленого Дамблдора, чия любов до «малого» не заважає залишати за тим право на власний вибір, на ризик і випробування. Мужність відпустити «свою» дитину – такий само зразок подолання власних страхів для дорослого, як і мужність малого спробувати свої сили і таки зважитися на свою «Першу доріжку в небо». Так само довіра між батьком і сином не можлива без абсолютної віри один в одного («Льодохід»), а віра в себе – без підтвердження власних спромог («Щука»).

Я певна, що письменнику дорікатимуть повчальністю оповідок, насиченістю тексту пестливими та зменшувальними формами слів, «старосвітськістю» загального тла чи й властиво українськими іменами героїв. Що тут скажеш…

Так, ця збірка виразно ІНША, ніж емоційно вихолощені пласкі надумані історії Ні-про-кого у світі Ніде, що активно заполонили ринок. Але хіба це недолік?!

Хіба погано, коли живе життя з його щоденними «уроками» приходить до молодшого школяра у формі традиційної для України емоційної, розважливої та «сердечної» розповіді? Коли поряд із полишеною на гаджети дитиною опиняється нехай і «старосвітський», але такий надійний і люблячий дідусь, який вірить у тебе усім своїм величезним «досвідченим» серцем?

Наталя Марченко.

   


Коментарі до статті

N.marchenko


Читай також:
АНАТОЛІЙ ГРИГОРУК: УСІ СЛОВА ЛЮБЛЮ, ВЕСЬ СЛОВНИК ГРІНЧЕНКА... // Україна молода. – Режим доступу : http://www.umoloda.kiev.ua/number/3137/164/109896/