Жанрово-стильові особливості сучасної біографічної прози для дітей
12 листопада 2020, 20:18   Автор: Лілія Овдійчук

Біографія як жанр має давні традиції в художній літературі. Життєпис видатних особистостей, започаткований ще у Давній Елладі, мав подальший розвиток в усі наступні епохи з врахуванням суспільно-історичних потреб. Інформативні, дидактичні акценти доповнювалися соціально значимими, художньо-естетичними,  що створювало умови для нових жанрових утворень та модифікацій. Сучасна біографістика має свої види: художня, наукова, академічна. Більшість текстів розрахована на дорослого читача. Проте в останні десятиліття з’явилося багато творів, адресованих дітям, зокрема підліткового віку. Ці тексти мають ознаки художньої біографії. У сучасній українській літературі для дітей біографічний жанр – романи, повісті, – репрезентований творами О. Гавроша, М. Морозенко, В. Рутківського та оповіданнями І. Андрусяка, А. Багряної, Л. Ворониної, Н. Воскресенської, Л. Денисенко, Б. Жолдака, О. Ільченка, А.Кокотюхи, А. Крачковської, К. Лебедєвої, Л. Дереша, І. Роздобудько, М. Павленко, С. Процюка та ін.

Однак наукових досліджень з проблеми обмаль. Теоретико-методичні та історичні аспекти новітньої художньої біографіки для дітей досліджує Н. Марченко. Спроби літературознавчих досліджень біографічного жанру поодинокі (Т. Качак, М. Семенченко). Системного характеру вони не мають й апелюють до одного автора.

Це й спонукало автора статті дослідити жанрово-стильові домінанти сучасної біографічної прози, що адресована підлітковій аудиторії.

У літературознавстві О (Галич, Ю. Ковалів, Л. Ковальчук, О. Соболевська) біографія (грец. bios: життя, і grapho: пишу) трактується як жанр життєпису, який «передбачає художнє чи наукове осмислення історії життя особистості, спрямоване на пошук і виявлення джерел суспільно значимої діяльності людини у її індивідуальному біографічному досвіді. Передумовою створення біографії є визнання значущості цієї особистості для історії, культури, політичного життя чи побуту в національному чи світовому масштабі». [9, с. 90] Особливості цього жанру (за О. Соболевською) у тому, що події з життя героя є документальним матеріалом, фактом, а сюжет твориться із життя героя або ним формується через складові: динаміку, розвиток особистості і закономірності цього процесу. Важливими є інтерпретація життєвих подій, їх логічний аналіз, моральна оцінка та емоційне освоєння. Співвідношення цих елементів дозволяє теоретикам виокремити жанрові різновиди: художня, наукова, академічна, популярна біографія. [9, с. 90-91] Дедалі спостерігаються модифікації на кшталт науково-популярної, художньо-документальної біографії тощо.

Уживаний термін, що безпосередньо співвідноситься з жанром біографії є біографіка. За Ю. Ковалевим – це „сукупність документів, які письменник чи дослідник використовує під час написання художньої (наукової) біографії, систематизування життєписів на підставі використаних джерел, різних свідчень, щоденникових записів, епістолярної спадщини тощо»”. [4, т.1, с. 137]

За тематикою біографічні твори поділяються на біографії про надзвичайних осіб, видатних діячів епохи, певних діячів нації, учених та письменників, художників, композиторів тощо.

          Художня біографія як жанр має ознаки документалістики та епічних творів, а також особливості у виборі засобів, методів зображення та авторської позиції.

О. Галич ґрунтовно досліджує документально-біографічні твори, аналізує відмінність історичної та біографічної прози і визначає найбільш суттєві ознаки біографічних творів: конкретність одиничної долі (узагальнення життєвого досвіду в одній реальній людській постаті, через яку проходить вся різноманітність явищ історії); герой перебуває в центрі подій (ніхто і ніщо не може витісняти його за межі сюжету); ступінь і якість художнього вимислу та домислу обмежені, бо автор прив’язаний до біографії персонажа. [3, c.278-279]

Одним із різновидів є автобіографічні твори. Увібравши в себе основні риси біографічного жанру, власний художній життєпис художника слова має й відмінні риси. Це вищий рівень достовірності у викладі фактів, описів переживань, психологічного стану. Розповідь ведеться від першої особи. Важливим є те, що автор не так акцентує на зовнішній дії, як досліджує внутрішню духовну сферу.

          Жанрові особливості біографічних творів відображені у сюжеті, системі образів, хронотопі, що відповідно впливає на стильові особливості текстів.

          У сучасній прозі для дітей можна виокремити такі різновиди: а) художня біографія про видатних осіб, б) історико-біографічні твори; в) автобіографічні твори письменників.

Художньою біографією про видатних осіб може слугувати книга О. Гавроша „Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини у світі”. [2] Автор написав біографічну повість для дітей молодшого та середнього шкільного віку про Івана Фірцака, українця, якого було визнано найсильнішою людиною XX століття. Гаврош дотримується хронології життя свого героя лише у викладі епізодів, пов’язаних з роками молодості, оскільки читач бачить Івана уже 20 - річним юнаком, який приїхав у столицю шукати роботу. Автор відразу обумовлює особливість свого героя: він був надзвичайно сильний. Сюжет частково будується на причинно-наслідкових зв’язках: сім’я була велика, а статки маленькі, звідси зміни в житті персонажа. Однак у тексті багато вигаданих і невигаданих випадкових подій, які кардинально впливають на подальшу долю героя.

Риси характеру розкриваються протягом усього твору через поведінку і вчинки Івана Сили. Сюжет твору зосереджений на невеликому періоді життя, зокрема на тих етапах, які привели його до світової слави силача, артиста цирку. Автор зосереджує увагу не тільки на подіях, а й описує стосунки з різними людьми, які відіграли значну роль у житті Івана (і позитивну, і негативну). Історичному часу Гаврош не надає особливого значення. У творі є багато домислів, вигадок, інтерпретацій (дрібні події, персонажі, їхні роздуми), – це характерна риса творів цього жанру. Місце подій безпосередньо пов’язане з містами, країнами, де перебував головний герой.

Отже, цей твір має характерні ознаки біографічного жанру: художньо осмислено історію (період) життя особистості, виявлено джерела суспільної значимості діяльності Івана Фірцака у світовому масштабі, розкрито передумови визнання значущості цієї особистості для української історії, спорту, циркового мистецтва.

Ще один різновид художньої біографії – мала жанрова форма – оповідання. У 2007 році видавництво „Грані-Т” заснувало серію „Життя видатних дітей” (у межах однієї статті розглянути усі видання цієї серії неможливо, так само книги інших видавництв зі схожих серій). Тексти розраховані на читача віком від 8 до 12 років. Щороку виходить кілька книг відомих письменників, у яких вміщено п’ять біографічних оповідань про дитинство знаменитих людей: вчених, політиків, духовних провідників, полководців, митців різних країн, часів і народів, з умовою, що один має бути представником української нації. Беручи за основу найбільш важливі факти з біографії, автори творять цікаву історію життя людини. Найбільше уваги надається періоду дитинства. Як правило, обирається кілька епізодів, які кардинально вплинули на вибір життєвого шляху. Серед авторів – відомі дитячі письменники: І. Андрусяк, Л. Воронина, Н. Воскресенська, Л. Денисенко, О. Дерманський, А. Кокотюха, М. Павленко, що є додатковою важливою мотивацією до читання дітям. До кожного тексту вміщено історичну довідку, що дає коротку інформацію читачеві про особу. Отже, жанр біографічного оповідання має певні спільні риси з біографічною повістю: епічна розповідь, кілька епізодів із життя (відповідно до обсягу), реальні та історичні дійові особи, описи: портрет, інтер’єр, пейзаж (в оповіданні їх значно менше з огляду на обсяг). Наприклад, книга „Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридерика Шопена, Івана Миколайчука” [1] є яскравою ілюстрацією цієї серії. У цій книзі вміщено оповідання про надзвичайного хлопчика, який досконало оволодів прийомами східного бойового мистецтва кунг-фу і став кінозіркою; про незвичайну дівчинку, яка кинула виклик чоловічому світові, стала незалежною жінкою-письменницею із чоловічим псевдонімом; про людину, яка визволила цілий народ від колоніального поневолення без будь-якої смертельної зброї, а тільки завдяки слову і вірі; про дитину-генія у музичному мистецтві; про національного самородка, що став кіноактором та режисером, творчістю якого захоплювався весь світ. Автор зосереджує увагу на дитинстві своїх героїв, зокрема на ключових епізодах біографії, які визначили їхню долю. Як правило, головні персонажі ще з дитинства обирають свій шлях: Ф. Шопен, А. Дюпен, І. Миколайчук. Майбутні генії долають перешкоди на своєму шляху, оскільки їхній вибір не завжди прихильно сприймається найближчим оточенням: батьками (І. Миколайчук), близькими родичами (Жорж Санд), середовищем, у якому виросли (Б. Лі, М. Ганді). Поруч із героями твору зображені батьки, а також вчителі, без яких становлення таких визначних особистостей не відбулося б: майстер кунг-фу Іп Мен (у Б. Лі), учитель музики Войчех Живний (у .Ф. Шопена).

В оповіданнях про життя видатних дітей соціально-історичний час і простір – це тло, на якому відбуваються події, пов’язані з головними героями. Проте автор підкреслює важливість місця і часу, оскільки герої мусять долати перешкоди або навпаки, відступати перед ними: наприклад, М. Ганді повернувся на поневолену батьківщини аби визволити її, а Шопен був змушений покинути Вітчизну, оскільки вона була окупована ворогом. І. Миколайчук жив у такий час і в такій країні, де інакшість мислення і поведінки, що не вписувалися в ідеологічні схеми Радянської імперії, нещадно каралися, тому й був в опозиції до системи, а врешті вона його й знищила. Жорж Санд навпаки випереджала час, тому Л. Воронина показує конфлікт саме в цьому контексті: Аврора Дюпен не сприймає суспільні і моральні норми своєї доби, тому й не може знайти спільну мову навіть з найближчими людьми: з черницями монастиря, у якому навчається; з матір’ю, яка нав’язує свою волю незалежній дівчині, з тогочасною консервативною аристократією. М. Ганді описано так, що він з’являється у потрібний час у потрібному місці, аби виконати свою велику місію – визволити з-під колоніального рабства рідну країну – Індію. Простір, описаний в оповіданнях, це мала батьківщина головного героя та місце (місто, країна), куди він переїжджає для досягнення своєї мрії: Париж (для навчання А. Дюпен), Лондон (М. Ганді – для здобуття освіти і професії), Париж (Ф. Шопен – в еміграцію і для подальшої кар’єри), Америка (Б. Лі – для акторської кар’єри), Чернівці (І. Миколайчук для навчання і опанування професії актора) тощо.

Автор вказує дати народження не тільки для інформації а й для розуміння періоду, коли відбувалися події.  

Стильові особливості цих творів найбільше виявляються в позасюжетних елементах, авторських відступах та діалогах. Особливості портретів дітей у поєднанні зовнішніх та внутрішніх характерних ознак, які виявляють важливий чинник формування майбутнього генія: „Він ріс кволим та слабеньким, часто хворів і не міг, як інші діти, бігати і гратися у дворі. Можливо тому молодий Мохандас дуже рано почав замислюватися над речами поважними й недитячими” (про М. Ганді) [1, с. 32 ]. „ … мала Аврора успадкувала чудові, темні мов ніч, оксамитові очі своєї бабусі! [1, с.58,] „ … у жилах юної Аврори текла шалена кров її предків. Вона не могла задовольнитися життям, де все було наперед визначене й незмінне. Дедалі частіше Аврора замислювалася над тим, що світ влаштовано несправедливо. Адже все в житті вирішують чоловіки!” (про Жорж Санд). [1, с. 65] Значну увагу автор зосереджує на образах батьків. Їм відводиться ключова роль у становленні особистості маленького генія: «романтична мама» Брюса Лі дуже хотіла, щоб син повернувся до Америки, де він народився; бабуся маленької Аврори Дюпен бажала, аби дівчинка здобула серйозну освіту і відповідне виховання у монастирі; батько й мати Федеріка Шопена, рано виявивши незвичайні здібності дитини, віддали навчатися музиці.

Отже, художні біографічні оповідання мають ознаки документалістики та малих епічних творів, а також особливості у виборі засобів, методів зображення та авторської позиції.

Дилогія М. Морозенко „Іван Сірко – великий характерник” [6], „Іван Сірко, славетний кошовий” [7] має риси історико-біографічних творів, оскільки у тексті поєднано історичний та біографічний жанри. У дилогії відображено історичну постать кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка на тлі подій, що відбувалися у XVII ст.: боротьба із турками і татарами, польською шляхтою, козацькі походи, історичні битви. Сюжет твору – це події з життя Івана Половця (згодом, Сірка), хронологічна розповідь від народження до смерті (і після смерті) героя. Дотримуючись основних відомостей про цю видатну особистість, автор домислює, вигадує неосновну подієву канву, тобто поєднує об’єктивне і суб’єктивне авторське бачення. Зовнішні і внутрішні події у творі зображені паралельно: автор не деталізує життєві перипетії свого персонажа, а навпаки узагальнює те, що відбулося на певному відрізку життя і які зміни сталися в духовному, фізичному розвитку головного героя. Увага до дволикості Сірка, розкриття його обраності відбувається протягом усього твору. Автор акцентує на знакові, який є у немовляти, двоїстості його натури, нерозумінні до певного часу свого місця у цьому світі: „Він не міг не робити того, що було сильнішим за нього”. [6, c. 104]

Система образів, в основному, складається з реальних (батько, мати, дружина, сини та дочки, Килина Морозиха, волхвиня Рода, козацькі характерники Вітрогон і Пугач) та історичних персонажів (згадуються князь Святослав, гетьмани Байда Вишневецький, П. Дорошенко, Б. Хмельницький, інші відомі козацькі ватажки:Т. Трясило, І. Сулима, Д. Гуня, П. Бут та ін.)

Історичний конфлікт у творі відображений через розповіді про турецько-татарські напади на українські землі, а також описи битв козаків з ворогом, походи під проводом Івана Сірка на Судак, Кафу, Тамань. Моральний конфлікт двох антагоністичних типів українців: лицарів-оборонців та зрадників-пристосуванців, простежується в образах Івана Сірка й Тараса Чорноплота. 

 Соціально-історичний хронотоп увиразнений за допомогою датування, згадок про історичних осіб, називання місцевостей, опису обставин, зображення побуту. Простір здебільшого зосереджується у козацькій слободі Мерефі та на Запорозькій Січі: Базавлуцькій, Чортомлицькій. Час у дилогії поділений на певні відрізки, які відіграють ключову роль у житті: 7 років дитинства, 7 років перебування у науці в характерників, 7 років життя на Січі та звитяжні переможні бої Сірка-характерника. Як слушно зауважує Марченко, „ ... авторка художньо перетворює лінійний історичний проміжок життя реального Сірка на міфологічну Вічність і безкінечність буття його духу. Цьому служать і вставні новели-екскурси в часи Княжої Русі, і літописні звіти-оповіді про діяння Сірка-кошового, і приховані в тексті натяки щодо сучасності (скажімо, баба пупорізка, яка прийняла на свої руки Іванка, має прізвище «Морозиха», як і авторка повісті; Іван Сірко родом із Половців (пригадайте безсмертних «Вершників» Ю. Яновського) тощо)”. [5]

Епічна розповідь від третьої особи часто переривається діалогами, полілогами, які за змістом різні: побутові, містичні, філософські, інтимні. За стильовими ознаками твір романтичний. Найбільше це виявляється в авторському мовленні: розповіді, описах, а також у мові персонажів. Певна картинність у зображенні головного героя зумовлена історичною віддаленістю та легендарністю постаті славетного кошового. Авторська розповідь густо пересипана приказками, прислів’ями, порівняльними зворотами: „Так повелося в українців: серце – у дітях, душа – у пісні, життя – у вишневих садках”, „Моя справа – гостра шабля й кінь”, „За воротами батько і наука, і закон”, „Сім років як один день”, „Козацькі ночі короткі, мов спалах”. У книзі багато афористичних висловів, що відображають суть характерництва, якому навчався у козацьких відунів та волхвині Роди Іван Сірко: „У кожного своя дорога”, „Усе неможливе – омана”, „Час зустрітися з минулим, щоб увійти у ворота майбутнього”.

Марія Морозенко створила образ героя-самітника, якому притаманна основна риса з лицарського кодексу честі: жити не для себе, а для Вітчизни, її захисту. Він із обраних, це як Промисел Божий, оскільки життя Івана Сірка підпорядковано загальній справі.

Перші два різновиди художньо-біографічних творів мають такі спільні риси: всебічне дослідження особистості головного героя. Форма викладу від третьої особи. Сюжет – це хронологічна розповідь про життя видатної людини та художнє відтворення умов, у яких відбулося формування видатної особистості. Важливими є описи елементів побуту, інтер’єру, звичаїв, одягу для достовірної передачі історичного відрізку описуваного часу.

Третій різновид – автобіографічні твори письменників для дітей. Тема цих творів – дитинство митця. Увібравши в себе основні риси біографічного жанру, власний художній життєпис художника слова має й відмінні риси. Це вищий рівень достовірності у викладі фактів, описів переживань, психологічного стану. Розповідь ведеться від першої особи. Важливим є те, що автор не так акцентує на зовнішній дії, як досліджує внутрішню духовну сферу, відтворює свої дитячі почуття, враження, переживання уже будучи дорослим.

У сучасній дитячій літературі небагато автобіографічних творів, адресованих дітям. Книга В. Рутківського „Потерчата” [8]. означена автором як „Дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися”, за жанровими рисами автобіографічна.

Такі твори можна віднести до мемуаристики. За О. Галичем [3] їм притаманна суб'єктивність, документальність, звернення до минулого, наявність двох часових планів, асоціативність, концептуальність, тобто образне втілення певного погляду на дійсність.

В. Рутківський вибудовує сюжет книги як розповідь (від першої особи) про дитячі роки, що припали на передвоєнний період та роки війни. Час означений конкретно, бо така подія зачепила не тільки чоловіків, що пішли воювати, жінок, старих людей, які були змушені жити на окупованих територіях, а й дітей, що були втягнуті у цей вир і намагалися вижити, пристосуватися і водночас не забути, що вони діти. Місце, де відбуваються події, теж чітко означені: села Пироги на Полтавщині, Хрестителеве на Київщині (тепер Черкащина) та місцевості, які довелося пройти і проїхати героям. Час і простір описаний через сприйняття дитини, але відтворений уже дорослою людиною, яка осмислила пережите. Композиційно твір ускладнений обрамленням: початок твору – наша сучасність, автор – письменник, який починає розповідь із зустрічі з їжачком: „Точнісінько такий їжак проживав у нас майже за сім десятиліть перед тим”. [8, c. 6] У творі й далі спостерігаємо авторські відступи – роздуми про пережите за асоціаціями або як висновки про той чи інший життєвий період. Книга Володимира Рутківського складається з оповідань, у яких відтворено епізод, що закарбувався в пам’яті своєю значущістю, неординарністю, емоційністю. Як правило, це завершена розповідь. Водночас, хронологія не переривається, оскільки усі оповіді пов’язані між собою персонажами, часом і простором. Дитяча пам'ять зафіксувала дуже багато дитячих і недитячих вражень, які наклали свій відбиток на життя автора.

Образи твору – це реальні люди: Володька, тато, мама, маленький брат Вікторик, бабуся Настя, пирогівські та хрестителівські друзі Володьки, дід Кирило та баба Христина, родичі, сусіди, односельчани, німці-окупанти, партизани – свої, тобто українські. та червоні. Описані вони таким чином, що мимоволі поділяєш на добрих і чесних та на підлих пристосуванців, здатних зрадити, використати, підставити, навіть знищити фізично. Автор наштовхує читача на висновки про те, що людей нічого не змінює: війна тільки увиразнила характерні і риси дорослих і дітей. Степан Мусійович із його пристосуванством і підлістю таким був і під час німецької окупації, тато Володимира, порядний і совісний, пішов воювати і повернувся лише після перемоги, Левко Стеценків (український партизан, якого полонили енкаведисти і мали доставити живим у райвідділ) та дядько Федір (фронтовик, єфрейтор Радянської армії, котрий мав його супроводити), незважаючи на перебування по різні боки барикад, змогли порозумітися у драматичній ситуації, не нашкодивши один одному; воєнрук Бабич, лакей і вірнопідданий підлабузник, запобігав і вислужувався перед енкаведистами, здаючи односельчан.

Автор протиставляє світ дорослих і дітей, оскільки усі непорозуміння між ними відбуваються, на думку Володьки, через дорослих, бо вони навіть не пробують пізнавати дитячий світ. Щасливим винятком є батько, який говорить з сином, як з дорослим або як з таким, що скоро ним стане, і це дуже імпонує хлопцеві, викликає, повагу не тільки до батька, а й до самого себе.

Рутківський поєднує реалістичний та гумористичний стилі письма, часто спостерігаємо романтичний погляд на реальні речі. Наприклад, життя у діда з бабою описано з висоти пережитого і прожитого, з делікатністю, вибачливими нотками, зокрема, коли йдеться про діда Кирила-консерватора. прихильника патріархальних цінностей. Образ діда постає зі сторінок повісті багатогранним і неоднозначним: справедливий і жорстокий водночас, свідомий українець і працелюб, неабиякий господар, противник порушення усталених законів, що споконвіку існують у родинах українців (не міг простити доньці її вибір – поляка – для подружнього життя та ще й без вінчання), непримиренний ворог тих, хто спровокував голодомор на родючій українській землі, врешті, люблячий дід.

З гумором описано дитячі пригоди, хоча й відбувалися вони у воєнний час. Для мови твору характерна побутова та просторічна лексика, особливо в діалогах, монологах, полілогах: „сокоріли кури”, „глуха тетеря”, „ірод окаянний”, „пеньок безсердечний”, „якби то знаття”, „ой лишенько”, „якось воно буде”. У тексті багато емоційно забарвленої лексики, яка розкриває почуття та переживання персонажів. Наприклад: „Господи Боже мій, пожалій цих нещасних потерчаток”, „Ет, і звідкіля воно взялося на мою голову”, „Серце моє гупало так, ніби збиралося от-от вистрибнути з грудей”, „Ой мамо ріднесенька, ніжка зовсім не слухається”, „Неміч мене схопила, дитинко”, „Мабуть, до смерті мені бачитимуться оті його босі слідочки на снігу”, Автор вкладає в уста персонажів прислів’я та приказки: „Породу не приховаєш”,  „Грав у піджмурки зі смертю”, „Вашими б устами та мед пити”, „Яблучко від яблуньки недалеко закотилося”, „За всяку ціну”, „За грішних відповідають невинні”. За допомогою паремій персонажі висловлюють свої думки, увиразнюють позитивні і негативні почуття: захоплення, іронії, злості, гніву тощо. Таким чином твориться естетичний та емоційний колорит твору.

У цьому випадку можна говорити про біографію не тільки як жанр, а як текст, оскільки життя письменника, точніше, етап життя, дитинство, що мало би бути найщасливішим періодом, перетворилося на драму із-за дорослих, які затіяли це божевілля – війну. Художня майстерність автора виявилася в оригінальній композиційній будові, локальному подієвому сюжеті, індивідуалізованій мові персонажів та автора. Функція автобіографічних творів передусім естетична, а потім – інформаційна, на відміну від аналізованих вище текстів.

Отже, проаналізовані твори сучасної дитячої прози належать до біографічного жанру. Найбільш характерним для них є відтворення на основі задокументованих фактів і свідчень історії конкретної особи, яка зробила значний внесок у суспільно-історичній, культурно-мистецькій, наукової царині Сюжет побудований на основі подій, які відбувалися в житті героя. Як правило динаміка розвитку подій пов’язана із формуванням особистості персонажа, життєвими випробуваннями, виявленням і розвитком здібностей, які визначили його подальшу долю. Авторська позиція найбільше виявляється в інтерпретації життєвих подій, їх логічному аналізі, моральній оцінці, емоційному освоєнні. Автори враховують потенційного читача. І це позначається насамперед на стилі творів. Специфіка його полягає у дозованості тематично різноманітних діалогів та авторського тексту, індивідуалізації мовлення персонажів, наявності історичних та реальних осіб. Описуючи елементи побуту, інтер’єру, звичаїв, одягу, автори враховують історичні реалії.

Таким чином, біографічна проза належить до літератури, яка виконує різні функції: інформаційну, естетичну, комунікативну й виховну відповідно до змісту, жанрової домінанти, специфіки зображуваного та з врахуванням віку читача.

Дослідження сучасної біографічної прози для дітей не вичерпується піднятими у цій статті проблемами. Перспективними є з’ясування жанрово-стильових домінант текстів, що залишилися поза увагою та жанротворчих аспектів індивідуального стилю.

 

Література

  1. Воронина Л. Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина.- К.: Грані-Т, 2010. – 128 с.
  2. Гаврош О. Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини у світі. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2013. – 191 с.
  3. Галич А. О. Fiction i non fiction в літературі: проблеми теорії та історії: монографія. / Галич  А. – Луганськ, 2013. – 386 с.
  4. Літературознавча енциклопедія. У двох томах. Т.1 / Автор-укладач Ковалів Ю. І.  – К.: Видавничий центр «Академія», 2007. – 608 с.
  5. Марченко Н. Морозенко Марія. "Іван Сірко..." // Інтернетресурс Ключ: // Режим доступу // http:www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/210
  6. Морозенко М. Іван Сірко – великий характерник – Львів: Видавництво Старого Лева, 2007. – 165 с.
  7. Морозенко М. Іван Сірко, славетний кошовий – Львів: Видавництво Старого Лева, 2013. – 266 с.
  8. Рутківський В. Потерчата. Дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися / В. Рутківський. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. – 256 с.
  9. Соболевская О. В. Биография // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А. Н.Николюкина. – Москва: НПК «Интелвак», 2001. – 1600 стб. С. 90-92.

 

Лілія ОВДІЙЧУК,

кандидат педагогічних наук, доцент,

докторант кафедри української і зарубіжної літератури

та методик викладання

Університету Григорія Сковороди у Переяславі (м. Рівне)

 

Джерело:

Овдійчук Лілія. Жанрово-стильові особливості сучасної біографічної прози для дітей // Питання літературознавства: науковий збірник / гол. ред.. О. В. Червінська. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2014. – Вип. 90. – С. 156-169.

 


Коментарі до статті