«У навчально-реабілітаційний центр «Горлиця» Дніпропетровської обласної ради, де навчаються та виховуються діти з особливими потребами, я завітала не просто так. Пропрацювала тут психологом чотири роки, які не видалися мені довгими. Знаєте, от бува така робота, що тягнеться, тягнеться… як ота гумова стрічка. І ніяких емоцій. А тут емоції кожного дня. Різні емоції, чого там душею кривити. І тривога за дітей, і незадоволення від форм виховання батьками, і страх за сиріт, і радість перемог у здавалося б у ситуації безвиході, і незадоволеність, якщо щось не виходило в корекції поведінки дітей. Все чесно, без прикрас.

На мій смак (це суб'єктивна думка!), якщо педагоги рапортують тільки про позитив, це, швидше за все, офіційні звіти. А життя складніше, і чорне є, і біле. А корекційна педагогіка тим паче.

У НРЦ «Горлиця» здійснюється навчання та реабілітація особливих дітей. Їхня реабілітація у багатьох країнах, зокрема і в нашій, стала частиною загальнодержавної програми. І навчання, і реабілітація є важливими частинами програми виховання наших учнів. У закладі навчаються діти з різними складними, а часто й багатокомпонентними станами та характеристиками здоров'я: це діти з порушеннями розвитку, дитячим церебральним паралічем, зі стійкою соціальною дезадаптацією, дітки-аутисти.

Скажу більше. Коли я вперше побачила клас «першачків» із діагнозом «Помірна розумова відсталість», то заплакала. Хоча дуже багато років сама викладала майбутнім дефектологам різні дисципліни. Ну то, як кажуть, теорія й практика – не одне й те саме.

Книгу з окремих оповідань я надрукувала ще у 2014 році у тому ж НРЦ «Горлиця», а допомагали учні старших класів і вчитель, яка навчала дітей палітурній справі.

От так! Дітям намагаються дати «вудку», щоб вони мали уявлення про спеціальності у нашому дорослому світі. Історій у книзі всього шість, але це зроблено навмисно, щоб діти запам'ятали те, що для них є важливим – всі історії про добро, щирість, взаємоповагу, дружбу, тобто – розвивають моральні почуття, про які ми в останній час забули говорити нашим дітям. Взагалі, соромимося, чи що… Часто не ми, але ті, хто диктує порядок денний, підміняють поняття. Наприклад, замість волі ми акцентуємо у дітей увагу на понятті «мотивація», замість моралі, на розвитку «Его». Але це окрема розмова, що ми дорослі «підміняємо» для нашої, як-то кажуть, «зручності».

Оповідання «Історія синього чайника» про вірність і про те, що не можна зраджувати старих та перевірених друзів. «Оленятко» – про дружбу сильного та слабшого. «Медогляд» – про мрійника, який до того ж не був боягузом. «Кошеня» – про милосердя та його позитивні наслідки. А «Курячий бог» – про дружбу, взаєморозуміння та щедрість.

Думаю, що нашим дітям, зокрема дітям із особливими потребами, які виховуються у «Горлиці», надзвичайно необхідно мати все це у житті.