«Гаврош сильний своєю багатою, часом нестримною уявою,

йому тісно в нудних рамках буденності».

Володимир Рутківський.

«Сучасна книжка має бути чимось більшим, ніж просто текстом,

щоби витримати конкуренцію з інтернетом чи кіно».

Олександр Гаврош.

Олександр Гаврош – автор із дивовижним смаком до життя і тим вітаїстичним чоловічим запалом, який надає ліриці щемкого трепету натягнутої тятиви, а прозі – непідробного юнацького захвату від пригод, видумляцтва та щораз інших поворотів сюжету, характерів і способу оповіді. Його книжки завжди дивують. Відкривають щось насправді тобою не помічене, але неймовірно смаковите й вагоме. Тому з ними цікаво.

Зазвичай письменник говорить із дітьми про дорослі речі, доволі часто – найскладніші: життя й смерть, вибір, любов і ненависть, щастя, віра тощо. Про все те, що споконвіку було осердям захоплюючої динамічної й такої мудрої народної казки. Й так само як у народних оповідачів його історії виткані навколо найріднішого та найближчого авторові світу – Закарпаття! Про щоб не йшлося, за феєричною вигадливістю, драйвом та багатоголоссям емоцій у текстах О. Гавроша чути потужний плин традиції, глибину та силу.

До дитячої літератури України Олександр Гаврош буквально увірвався 2007 р. вибуховою пригодницькою повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», що вийшла у серії «Українська сила» «Видавництва Старого Лева». У тексті чудово поєдналися прозорість відтворення та впізнаваність минулого як безумовно притаманного сучасному читачеві досвіду з прихованою за вибуховою веселістю глибиною морально-етичних настанов. Взявши за основу призабуту на той час історію реальної історичної постаті (всесвітньо знаного силача із Закарпаття Івана Фірцака), письменник перетворює її на мистецький наратив, стилістично подібний звучанням до безсмертного «Швейка» («промовисті» імена й прізвиська, іскрометні діалоги, правдива неправдоподібність описуваної дійсності тощо) та розгортає перед юним читачем розмаїтий, подекуди химерний, а почасти жахний і безглуздий світ буття українства у межах кількох імперій. Усі персонажі твору — як історичні, так і вигадані, навіть епізодичні! — напрочуд живі та колоритні, глибоко індивідуалізовані (часто із точно окресленою кількома фразами повноцінною біографією). Головний герой — Іван Сила — із його дитинною щиросердністю, сердечністю та неймовірною фізичною силою стає своєрідним унаочненням визначальних для міфу українця рис. Він гарний, наївний, добрий, дуже беручкий до роботи та витривалий, неперебірливий і чулий, а ще дуже любить мамині галушки. Здавалося б, такий характер — швидше шарж на героя, ніж герой. Але поступово виявляється, що Силі можна не лише симпатизувати чи співчувати, а й по-справжньому заздрити! Ним варто пишатися! Адже ЖОДНОГО РАЗУ не переступивши межі людяності, не зрікшись у собі чистої дитячої віри в добро та людський обов’язок перед Богом і світом, він перемагає та робить сильнішими й людянішими всіх оточуючих. О. Гаврошу з першої спроби вдалося знайти художньо правдиві засоби утвердження української філософії буття як переможної та об’єктивно виправданої стратегії перетворення світу на краще. Про його Івана Силу не просто цікаво читати — поряд із ними не соромно називатися українцями!

Книжка відразу полюбилася юним читачам і їхнім батькам, здобула широкий розголос. На її основі О. Гаврош створив п’єсу для дітей «Цирк Івана Сили», котра стала переможцем у номінації «П'єси для дітей» «Коронації слова 2011 року». 2013 р. за повістю було знято повнометражний художній фільм «Іван Сила» (режисер Віктор Андрієнко). За рік вийшли документальні нариси О. Гавроша «У пошуках Івана Сили» (2014) про його роботу над біографією славного земляка. Із такою самою назвою закарпатське обласне телебачення зняло документальний фільм. По тому в доповненій редакції повість неодноразово перевидавалася в київському видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» й досі залишається серед улюблених книжок юних українців. Також вона увійшла до шкільної програми з літератури для 7 класу.

Наступна книжка О. Гавроша про Івана Силу «Галуна-Лалуна, або Іван Сила на Острові Щастя» (2010) вийшла із підзаголовком «казка» в іншій серії «Видавництва Старого Лева» — «Планета Чудасія». Спершу це збентежило. Але феєрична атмосфера твору, заснована на іскристому гуморі та міцному підґрунті моральних настанов, сповнена неймовірною кількістю цілком «дорослих» натяків і підтекстів, прямо пов’язаних із нашим химерним сьогоденням, філософських і мистецьких ремінісценцій та просто блискуче виписаних сцен і персонажів, — не залишила місця сумнівам: «Галуна-Лалуна» — справді мудра та вигадлива казка для дітей, а ще більше, — для дорослих, які досі не зневірилися в тому, що з ними і їхніми дітьми все буде добре.
Книжку присвячено «Татові, який нас ніколи не сварив». І вже цим одним автор вступає до безпосереднього діалогу з читачем, вибудовуючи місточок між власною долею та досвідом і героями, яким дав життя в попередньому тексті. А що вся дія твору відбувається у сні Івана Сили — реальної людини та художнього персонажа водночас — казка перетворюється на своєрідну притчу про пошуки щастя по-українськи.
Важко сказати, хто є головним героєм цієї оповіді, бо кожен із персонажів проходить свій шлях у пошуках щастя, і кожен вартісний і цікавий для читача. Та, оскільки єдиною константою твору є вимріяні Іваном діти, гадаю, саме вони — незнищенно оптимістичні, справжні й щирі в кожному своєму вияві, щасливі в силу власної природи — і є головними героями та ідейним концептом твору. Власне, ніщо окрім них не має справжнього реального сенсу в житті Івана Сили в межах цієї розповіді, бо всі пошуки щастя зрештою виявляються сном, а реальність — лише дитя, що ось-ось має народитися.
Та й дорослі герої твору повністю закорінені в дитинство. Саме там витоки їхніх проблем і здобутків, характерів і доль.
Герої Гавроша цього разу не проживають «історію», а граються в дивовижну гру під назвою «життя». І роблять це так по-справжньому!

Народною бувальщиною звучить і наступна книжка О. Гавроша, створена для серії «Українська сила» — «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» (2008). Письменник вкотре звертається до легендарної долі земляка — опришка Григора Пинті, прозваного «Хоробрим», розбійника та правдолюба, оборонця народу, чия ватага так гриміла Карпатами, що указ про його арешт «видав сам австрійський імператор», а мукачівський князь Ференц Ракоці ІІ щиросердно радів, коли «чорні хлопці» приєдналася до протиавстрійського повстання. Як і в оповіді про Івана Силу Гаврош творить не історичне полотно, а вітаїстичний, драйвовий націоналний героїчний епос для дітей. Його герой — людина з народження незвичайна, вірна своєму покликанню, друзям, землі й світові, який її породив. Твір пересипаний народними піснями, примовками, слівцями. Але найважливіше —  у ньому стугонить непідробний струмінь народного світовідчуття. Це не мудро відтворена форма народної традиції, це її живе й невмируще продовження. Пинтя О. Гавроша — напрочуд цікавий персонаж, який поєднав у собі цілком певні риси реального прототипу, легендарний народно-пісенний образ і сучасну стилістику «супермена». І це робить його універсальним, цікавим, справжнім казковим місточком між «давниною» та сьогоденням.

Цілком заслужено книжка стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» у номінації «Дитяче свято — Твори для середніх і старших школярів». А в 2012 р. «Тричі славний розбійник Пинтя» був поставлений для найменших глядачів у театрі ляльок «Бавка» (режисер-постановник Олег Жюгжда, Білорусь).

На всю силу фольклорий струмінь зазвучав у наступній оповіді О. Гавроша про Пинтю — феєричному романі «Розбійник Пинтя у Заклятому місті», що став дипломантом «Коронації слова» 2013 р. у номінації «Дитяча проза» і того ж року вийшов друком у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» з «фірмовим» оформленням М. Паленка. Це легке, жартівливе та драматичне, карколомно вигадливе чтиво захоплює з першої миті й до останньої. Легендарний Пинтя легко долає кордони реального світу та заступає за межі прадавнього, яке ми звемо «казкою». Бо саме на основі карпатських казок Олександр Гаврош творить свій неповторний епос Закрайсвіття, де шаркані та дворушники, повітрулі та потерчата досі почуваються вільно, а героєві випадає низка випробувань і найдивовижніші зустрічі. Цікаво, що сам Пинтя посутньо залишається тим самим, що й в першій книжці, як це притаманно нинішнім супергероям. Натомість Прунслик, Чорний лицар, Геремія, Янош Кудлош, Церцерушка, дракон Шаркань, Ганжі-баба та інші змінюються, переживають складні й часто неочікувані для читача трансформації. У кожного з них своя історія, котру читач проживає на всій повноті емоцій. Також додає книжці смаку те, що поряд зі казковими персонажами у Гавроша діють своєрідні живі літературні алюзії. І це не лише Зелений заєць, котрий, власне, і «запускає» всю історію, а згодом стає її літописцем, а й щур, який буквально набрався розуму, з’ївши купу книжок та ін.

Того самого 2013 р. у «Видавництві Старого Лева» виходить друком ще одна суто казкова книжка Олександра Гавроша — моторошні історії «Дідо-Всевідо». Чарівні казки Карпат об'єднані тут образом мандрівника-журналіста, котрий вирушив на відпочинок, а втрапив у круговерть містичних подій. Завдячуючи ілюстраціям Світлани Фесенко, це — одне з найконцептуальніших видань письменника. Потужна графіка та глибока проробленість ілюстраторкою народного візуального ряду несе в собі також потужні алюзії на сучасний контекст. А саме ця природна сув’язь закоріненості в народну традиційну казку та її сучасного проживання — суть художнього полотна О. Гавроша. Книжка перемогла в Національному конкурсі «Найкраща книга України» 2013 р. у номінації «Проза» та стала лауреатом Закарпатської обласної премії в галузі літератури імені Федора Потушняка в жанрі «Житяча література» 2013 р.

Збірка сприймається як своєрідний сьогоденний відгук на Гоголівські «жахні» оповідки, але за основу взято Карпатську демонологію і подій розгортаються в розкішному антуражі багатоликих Карпат. Відьми-босоркані, чорти, повсталі з могил мерці, вовкулаки-дводушники та обернуті на псів чоловіки… Твір насправді торкає. Авторові вдалося створити атмосферні, сповнені первісної містичної сили оповіді, в яких жива душа має боротися, противитися злу й страхові. Сім казок, які оповідає укушеному змією героєві Дідо-Всевідо — здавна відомі в Карпатах і зафіксовані етнографами. Але письменник не просто переповідає їх, а творить власні напрочуд сучасні емоційні контексти. Він ніби розчищає джерела, аби глибинне народне призабуте знання знову вільно вийшло на поверхню щоденного життя і його легко міг зачерпнути кожний спраглий.

Обидві книжки, що писалися вочевидь одночасно, — «Дідо-Всевідо» та «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» — багато в чому перегукуються на рівні персонажів і сюжетних ходів, бо вийшли зі спільного джерела — чарівної народної казки. Але водночас це абсолютно різні тексти, особливо в сенсі атмосфери та внутрішньої ритмомелодики. Якщо хочете, це сміх і жах, драма й трагедія, хвацький героїчний квест і трилер, два дивовижні художні полотна, майстерно виткані О. Гаврошем зі здавалося б єдиного клубка народної оповіді.

Водночас саме впродовж цих років письменник загалом занурюється в казково-легендарне буття рідного Закарпаття, намагаючись підняти у новочасся із глибини неповторну українську минувшину. Ще 2009 р. він стає дипломант конкурсу «Золотий лелека» за вишукану інтерпретацію закарпатських легенд у «Сказаннях Срібної Русі», а починаючи з 2010 р., в Ужгородському «Видавництві Олександри Гаркуші» виходять друком шляхетно переказані О. Гарошем для дітей і вишукано оформлені закарпатськими художниками перекази та легенди, пов’язані з місцевими замками: 2010 р. — «Три сестриці : легенда Середнянського замку» і «Таємниця Замкової гори : легенда Мукачівського замку» (ілюстровані Антоном і Павлом Ковачами), а 2012 р. — «Біла панна : легенда Ужгородського замку» (ілюстрована Марією Копанською)  та «Поган-дівча : легенда Невицького замку» (ілюстрована Тетяною Сопільняк). Згодом серія «Легенди замків краю» трансформувалася в одну з кращих краєзнавчих книжок для дітей в Україні — «Сказання Срібної Русі», що здобула II місце у номінації «Проза для дітей старшого віку» в межах «КорнійЧуковської премії» 2014 р., наступного 2015 р. вийшла друком у «Видавництві Олександри Гаркуші», а 2016 р. була  відзначена на конкурсі «Книга-ФЕСТ» та «Книга на Миколая» у номінації «Найкраще видання для дітей».

Книжка з першого погляду вирізняється серед інших дивовижними ілюстраціями у стилі сюжетної гуцульської кахлі, котрі відразу занурюють читача у незвичний автентичний і водночас модерний світ. Така само незвичайна та сучасна, жива та соковита мова оповідок, які розгортають перед підлітками захопливий неповторний світ середньовічних закарпатських замків, знаних історичних персонажів і легендарних героїв. О. Гаврошеві вдалося відтворити неповторність світогляду та мовлення мешканців Закарпаття: сучасна манера оповіді письменника гармонійно вбирає в себе діалектизми та застарілі слова, місцеві примовки та приказки. Книжка захоплює, дивує, бо відкриває читачеві колоритний історичний та фольклорний масив (який, на жаль, досі не надто знаний у дитячому читанні України) — Закарпаття. Події, що змінили буття Європи (як то, історія єдиної жінки-губернатора, вдови трансільванського князя Франца І Ракоци, княгині-хорватки Олена (Ілона) Зріні та молодого ватажка антигабсбургського руху куруців графа Імре Текелі) сусідять у книжці з епічно-літописною оповіддю про непокору володаря Бронецького замку королю Владиславу та легендами про про привида Невицього замку чи нечистого, що зачаклував замкову гору в Мукачеві.

Зовсім іншою — неочікуваною та напрочуд ліричною гранню відкрився Гаврош-казкар у збірці літературних казок «Закохані казки : 14 маленьких історій для однієї великої дівчинки» (Ужгород : Видавництво Олександри Гаркуші, 2017) із яскравими соковитими ілюстраціями О. Гаркуші, що підсилюють алегоричність та емоційну потужність текстів. Книжка стала лауреатом Закарпатської обласної премії в галузі літератури імені Федора Потушняка в жанрі «Дитяча література» 2018 р., а 2020 р. у доповненій редакції побачила світ у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» із чорно-білими ілюстраціями Л. Василенко під назвою «Казки для Елізи : казкові оповідки : 15 маленьких історій для однієї великої дівчинки».

Ці прозорі розважливі оповідки мають медитативний настрій і творять навколо читача стан заспокоєння та занурення, той глибокий спокій, який найбільше сприяє внутрішній роботі над собою. Тому вони якнайкраще даються до казкотерапії, психотерапевтичної роботи з підлітками й дорослими. Але найважливіше — це чудові літературні казки. Про тварин і оживлені предмети, людей і їхнє пристрасне, часто складне життя. Всі вони пронизані філософічним відчуттям легкого «андерсенівського» суму за неповторністю вічно людського почуття – Любові. Про кого б не йшлося — юного папужку, котрий рушив у великий світ за своєю долею, чи щиросердного лося, чиє щастя та унікальність опинилися в руках меркантильної кізоньки, зламану долю спортивного годинника чи всеперемагаючу дружбу прапорця та вітру або кохання пластикових пляшок, автор відкриває читачеві вічні істини людяності в магії буденності. Є тут і чудові притчі про митців, чий талант і талан такі ранимі та драматичні. Але найбільш неочікуваними в сучасній дитячій казці стали, певно, алегоричні історії про кохання, пронизані підспудним еротизмом і вигадкою на межі фантасмагорії (скажімо, історія про кота, в черевці якого завелася золота рибка, чи кішечки, яка шаленіє весною й відриває голову улюбленій плюшевій іграшці).

Своєрідним поєднанням притаманної Гаврошеві-оповідачеві карнавальної вибухової радості пригод і віднайденим ним ліричного струменя глибокого емоційного переживання подій стали різдвяні історії для молодших читачів — оповідання «Різдвяний песик» (Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2016) і повість «Різдвяна історія ослика Хвостика» (Київ : Фонтан казок, 2019). Історія песика-приблуди поєднує чарівну казку про лісових звірів із напрочуд живою картиною самотності людської душі, в якій так багато нерозтраченої любові, описами «черствого» світу забетонованих у буденності «благополучних дорослих» і Різдвяними пригодами маленьких колядників. Натомість повість занурює читача в карколомний, сповнений пригод і небезпек шлях до Великої Мрії маленького ослика, чия участь у Різдвяній виставі (та й сама вистава теж!) опинилася під загрозою через викрадення. Попри різну тональність цих оповідок, їх ріднить світлий Різдвяний настрій та ненав’язливий дидактизм уславлення в людях доброти, любові до ближніх, співчуття та готовності прийти на допомогу. А ще повноцінним учасником і камертоном обох творів виступає саме Різдвяне дійство: в оповіданні це – колядування (весь текст пересипаний звучанням і рядками колядок), а в повісті – вертеп, як чарівне відтворення вічної історії, котра щоразу нагадує нам прості істини людяності.

Власне, людина — із її пригодами та емоціями, силою та безсиллям, з її історією та казкою життя — і є тим найцікавішим, про що любить і вміє оповідати дітям Олександр Гаврош. У кожному з його текстів найперше відчутна щира любов і цікавість до Людини. Зрештою, саме з намагання цікаво й просто розповісти малим читачам про їхніх видатних попередників і народилися перші твори О. Гавроша для дітей. І ця історико-біографічна складова наскрізь пронизує творчість письменника, набуваючи все нових і нових форм та вбираючи в себе все більше знаних постатей українського минулого. Іван Сила та Григір Пинтя, історичні та легендарні володарі й захисники Закарпатських замків — не єдині, хто стали улюбленцями українських читачів завдячуючи письменникові. У його доробку також збірка традиційних non-fiction біографічних оповідань для юні «Олександр Гаврош про Григора Пинтю, Олександра Духновича, Івана Силу, Адальберта Ерделі, Августина Волошина», що вийшла друком у знаній серії «Життя видатних дітей» київського видавництва «Грані-Т» (2011). Серед інших її вирізняє фактологічність оповіді, густе смаковите письмо та захоплюючі сюжети. Відомі закарпатці в чомусь постають тут аlter ego самого автора, оскільки світ їхнього дитинства відчутно наповнений враженнями та відчуттями автора-земляка, а його сьогоденні роздуми і тривоги перегукуються із їхніми тогочасними. Також варто наголосити, що розповіді О. Гавроша були першими й досі залишаються чи не єдиними щодо означених персоналій у дитячому читанні.

Зовсім інший шлях обрав письменник у найновішій на сьогодні авторській серії пізнавальних книжок для дітей «Машина часу», що друкується у харківському видавництві «Фоліо». Це фантастичні повісті з наскрізними персонажами та «магічним предметом» (крісло-гойдалка — портал переміщення в часі), що дають змогу читачеві поряд із героями стати учасниками знаменних подій історії України та зазнайомитися з видатними людьми. Нині вийшли друком повісті «Музей пригод» (2018), «Врятувати Тараса Шевченка» та «Героїчні канікули» (2020). Поряд із історичним фактажем, книжки розкривають читачеві низку біографічних відомостей видатних діячів української культури та історії (тут і мешканці Києво-Печерської лаври, і Памва Беринда, і Олександр Афанасьєв, згодом знаний як Афанасьєв-Чужбинський), і навіть сам Тарас Шевченко), або ж занурюють у вир мало знаних широкому загалові важливих подій, як ось драматичний 1939 р., коли вирішувалася доля Закарпатської України.
О. Гаврош як завжди вигадливий і майстерний оповідач. Ключові герої в нього — зовсім не «підставні особи», покликані лише підвести читача до важливого історичного фактажу, а повноцінні характери, впізнавані та самодостатні. Тому перед читачем розгортається не лише історія країни, а й доля окремої родини в цій історії: ми дізнаємося про буття й стосунки директора Музею раритетів Романа Лук’яновича Попадинця та його син Яся, потім разом із найстаршим у родині дідом Лук’яном вирушаємо на Закарпаття до Хусту шукати правди вже про його батька. Ця родинна сага, вписана у фантастичний контекст подорожі в часі, дає змогу авторові показати причетність КОЖНОГО, зокрема й читача, до всього, що відбулося з його родом і народом, країною.