Близнюк В. Біле ведмежа : казка / В. В. Близнюк; мал. Ю. Мітченко. – К. : Преса України, 2009. – 16 с. : іл. Тобі вже траплялися книжечки із секретом? Тільки не ті, де щось відкривається, обертається, наклеюється чи навіть звучить, а самі звичайні — де є лише малюнки й оповідь. Якщо ні, — мерщій візьми до рук «Біле ведмежа» Віталія Близнюка! Я не розповідатиму, який секрет приховує ця ошатна книжечка, бо тоді він перестане бути секретом! Але обіцяю, що пригоди малого пустуна-ведмедика та його дивовижна мандрівка не залишать тебе байдужим. Адже є тут і втеча від батьків, і розбурханий океан, і відважні альбатроси, й чудове завершення пригод. А ще є напрочуд милі малюнки Юлії Мітченко, котра вигадала для всіх героїв оповіді дуже симпатичні образи. |
Дорослому читачеві
Віталія Близнюка маленькі читачі здебільшого пам’ятають за поетичною збірочкою «Не лети від нас, лелеко» (К.: Веселка, 1996), проілюстрованою Н. Жураківською. Його нова книжечка, ошатно видана видавництвом «Преса України» в 2009 р. — типова повчальна оповідка для наймолодших. Йдеться у ній про те, що пустощі інколи призводять до загрозливих наслідків, а малий неслух може опинитися в ситуації, з якою не спроможний самостійно впоратися. Та великий цікавий світ довкола сповнений не лише небезпек і непереборних перешкод, а й добрих людей і любові. А ще зворушливо показано, як багато важать у житті малюка мудрі люблячі батьки. Ось така нехитра дидактика. Але втілена вона, як на мене, в цікаву та зрозумілу найменшим форму: оповідь, видрукувана як звичайний прозовий текст, насправді являє собою вправно заримовану казку. І відкриття оцієї рими та ритму, прихованих у «звичайній» оповіді тішить і вражає читача-початківця. З погляду художнього текст не є поетичним: це саме римована розповідь із наскрізною дидактичною складовою. Автор не обмежився тим, що повчальним є сам сюжет, а наповнив розповідь усілякими настановами, як-то: «Недаремно, бач, батьки казали сину, щоб у мандрах обережним був», «ніхто не допоможе, треба вчасно слухатись порад. І батькам перечити не гоже, бо вони бажають нам добра», «А для цього слід навчатись добре, і відмалку слухатись батьків». Хоча є тут і сталі вирази («там де сонце світить та не гріє», «полинув на семи вітрах», «вовком виє» тощо), й повторювані образи-ідентифікатори («білий слід на білому снігу»), й найпростіші тропи. Нові поняття побіжно пояснюються в самому тексті («Ті крижини звалися тороси, навсібіч здіймалися увись», «альбатроси… могутні штормові орли»). Попри оту нарочиту дидактичність і художній мінімалізм, книжечка читається легко, оскільки оповідь динамічна та конкретно описова: все сказане найменші читачі можуть осягнути, уявити та пережити. Чудове враження справляють малюнки Юлії Мітченко, котра знайшла в «холодній» гамі кольорів (події таки відбуваються на Півночі!) теплу прозорість і сяйливу м’якість світанкового сну. Її персонажі водночас здаються й іграшковими, й зовсім справжніми: вони динамічні, симпатичні та напрочуд позитивні. Гадаю, «Біле ведмежа» може з успіхом використовуватися як для коментованого читання в дитячому колективі, так і для перших самостійних читацьких спроб. |
Коментарі до статті
Зацікавив коментар. Обов’язково знайду й почитаю донці.