Автор цієї збірки — член Національної спілки письменників України, лауреат обласної журналістської премії імені Ю. Яновського — Анатолій Романович Куйбіда, який ще за часів радянських реалій обрав собі промовистий псевдонім Загравенко.

Творчий авторський доробок представлений книгами поезій: «Іскрини дощу» (1990), «Спадок» (1997), «Дике поле» (1998), «Меди полинові» (1999), «Доля» (2000), «Сповідь» (2001), «Часослов» (2002), «Щастя» (2003), «Майдан» (2004), «Пошук» (2006), «Ностальгія» (2007).

В автобіографії поет згадує: «Народився я в смт. Новоархангельську на Кіровоградщині 7 квітня 1938 року в робітничій сім'ї. Глиняна хата моїх батьків містилася біля історичного Чорного шляху. Отож, з вікон батьківської хати досить виразно бачилася мені війна — наступ фашистських завойовників і відступ радянських військ, багатотисячні колони полонених червоноармійців, котрих гнали до Умані, в глинище, а через певний час наступ Радянської Армії і панічна втеча окупантів…» На долю випало дитинство, сповнене заграв війни і пекучих спогадів потому:

Між віт, за клаптиком сорочечки,

Безхмарна світиться блакить.

А Вовка ж мріяв стати льотчиком…

І Вовка вже не полетить…

Рябіє у стіні пробоїна…

Тин аж на вигоні торчма.

І ми — як на повірці воїни…

        І вже товариша нема… ("Вибух").

Досить часто у поезіях А. Загравенка зустрічається слово Синюха — річка його дитинства, натхненниця роздумів і поетичних екскурсів в минуле:

Ріки дитинства кришталеве лоно,

мов друге небо, світиться між трав.

Була Синюха в давнину кордоном

двох дужих ворогуючих держав.

І пращур мій, тут змурувавши хату,

у плині звичних клопотів і справ

тримав пістоля й шаблю на підхваті,

а в час тривожний у жупані й спав… («Колишній кордон»).

За плечима поета — Літературний інститут ім. О. М. Горького, пошуки себе у журналістській та редакторській справі, і зрілий поетичний шлях у світ метафор і символів.

«Нікого не наслідує, а в усіх поезіях залишається самим собою. Немає випадкових творів. Усі вони написані рукою зрілого і вдумливого майстра, який віддзеркалює у красному слові свою чутливу душу і біль за долю України, негаразди сьогодення і зворушливо ліричні етюди та медитації», — влучно зауважував поет-бунтар В. Гончаренко, говорячи про стиль А. Загравенка.

В кожному вірші — захоплива гармонія звуків і образів, синівська тривожність чутливого серця:

В краю, де спрагло пахне деревій,

де наливає кетяги калина,

де хліб ростив чубатий прадід мій,

хмелію від імення Україна.

Та разом з тим терзає душу біль

за довгі бездержавності століття.

Пекуча в рани сипатися сіль

Ще довго буде нам і нашим дітям.

І внукам стачить вдосталь перешкод

Протистоянь, розброду й колотнечі,

Аж поки наш ошуканий народ

По-європейськи випростає плечі. («В краю, де пругко шелестять дуби…»).

На землі всім народам вистачає місця, волелюбні прагнення націй, самоповага і гідність — еталон всепланетної гармонії розуміння для поета:

 Як Божий сад, цвіте уся планета.

 Чим більш на ній дерев, тим веселіш.

 Я зрозумію кожного поета,

якщо у нього про вітчизну вірш.

 Я помолюсь за кожного повстанця,

щоб у бою найтяжчім переміг.

Бог наділив Британію британцям,

а мій мені не зганьблений поріг… («Інтернаціональний мотив»).

«Як письменник палко вірю у той час, коли імення "українець" звучатиме не нижче, а то й авторитетніше, ніж японець, німець, француз, британець, американець», — так А. Загравенко означає концептуальну ідею поетичних одкровень.

А етнокодів, які здатні зцементувати націю, у поетичних рядках автора знайдемо немало :

Хатини з глини аж надто білі.

Тополі в ряд .

Ще наша гнана співуча мова.

Дотепний жарт.

На щастя знайдена підкова.

Козацький гарт

І невичерпне пісенне море.

Вишневий цвіт.

І вишиванок чіткі узори.

І «Заповіт». («Єднання»).

То ж долучаймося до пошуку життєдайних основ разом з поетом відвертого і неспокійного серця А. Загравенком.

Рубленко Ганна Володимирівна,

завідуюча відділом бібліографії та краєзнавства

Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. А. П. Гайдара (м. Кіровоград).

Загравенко Анатолій Романович — поет, прозаїк, даматург. Народився 7 квітня 1938 р. у смт. Новоархангельськ на Кіровоградщині.

Після закінчення місцевої загальноосвітньої середньої школи вступив до Львівського технічного училища № 8, де набув спеціальності формувальника-ливарника. Був направлений на роботу на Алтайський тракторний завод, працював там три роки. Згодом був призваний на службу в армію. Служив у Московському військовому окрузі, в інженерній частині, що базувалася на станції Нахабіно. Демобілізувався у 1963 р. офіцером запасу і повернувся в Україну.

У 1971 р. закінчив відділ поезії (творчий семінар Д. Ковальова) Літературного інституту ім. О. М. Горького у м. Москві. А з 1973 до 1975 рр. вивчав журналістику у Київській вищій партійній школі.

Із 1964 р. — на журналістській роботі. Пройшов шлях від кореспондента до редактора об’єднаної міської районної газети, яка проіснувала до 1995 р., а потім очолив міську газету «Знам’янські вісті». Звідти у 2003 р. пішов на пенсію.

Друкуватися розпочав у вісімнадцять років (1967 р.). Перший вірш «Любить гуцул очі сині» було надруковано у львівській молодіжній газеті. А згодом вірш «Твої руки» з’явився у журналі «Жовтень».

Згодом його поезії з'явилися друком у колективних збірниках: «Там, де Ятрань...» (м. Кіровоград), «Кроки» (м. Дніпропетровськ), «Вітрила» (м. Київ). Першу поетичну збірку видав у видавництві «Промінь» (м. Дніпропетровськ) у 1990 році. Наступні видання: «Спадок» (1997 р.), «Дике поле» (1998 р.), «Меди полинові» (1999 р.), «Доля» (2000 р.), «Сповідь» (2001 р.), «Часослов» (2002 р.), «Щастя» (2003 р.), «Майдан» (2004 р.), «Пошук» (2006 р.), «Поеми» (2010 р.), «Твори в двох томах» (2012 р.).

Лауреат обласної журналістської премії імені Ю. Яновського, переможець загальноукраїнського конкурсу «ЗМІ — громадянському суспільству», відзначений навчальною поїздкою до Канади, де вивчав досвід роботи неприбуткових громадських організацій.

Член Національної спілки письменників України, лауреат обласної літературної премії ім. Є. Маланюка за 2013 рік у номінації «Проза» (у тому числі драматичні твори та переклади) за збірку «Твори» ІІ том «Проза».

Дивися також:

Загравенко Анатолій Романович // Кіровоградська ОБД імені О. М. Бойченка. – Режим доступу : http://lib.kr.ua/index.php?menuid=30&avtor=29