Слухати

НАЙКРАЩА ЗЕМЛЯ

Бідкався ослик
Мамі і тату:
- Як же то прикро - 
Не вміти літати!
Мрію побачити
Я з височіні
Гори блакитні,
Переліски сині,
Луки барвисті,
І річку, і поле,
Рідну леваду
І все, що довкола.
Кажуть, на світі
Країн є багато.
Кажуть, життя в них – 
Справжнісіньке свято.
Та як в чужинські 
Краї помандруєш,
Зараз же рідне,
Своє поцінуєш.
Серцем тоді
Ти побачиш здаля,
Де в білім світі
Найкраща земля.
Я ж зрозуміти
Не можу ніяк:
Справді це так,
А чи зовсім не так?
Щоб таємницю
Тих слів розгадати,
Хай би там що – 
Я навчуся літати.
І заповзявся,
І заходився!
Спершу у сойки
Він довго учився.
Потім синиця
Поради давала,
Й спритна сорока
Літати навчала.
Досвідом щедро
Ділились чижі,
Горлиці, вивільги,
Дятли, стрижі.
 

Навіть ворона,
Взявшись у боки,
Гордо й поважно
Давала уроки.
Дивлячись в небо
З ранку до ночі,
Ослик томив собі
Голову й очі.
Вже і на луках
Учився літати,
В полі, на вигоні
І біля хати.
В балці старався,
В зеленім яру.
Ледь не влетів
У борсучу нору.
І хоч наука була
Чимала,
Ослику втіхи
Вона не дала.
Аж нагодилася
З лісу сова.
І прорекла вона
Мудрі слова:
–   Копита не крила,
І ослик не птах.
Ніхто ще не бачив 
Осла в небесах.
Упертість похвальну
Ти виявив. Втім,
Ця істина здавна
Відома усім:
Хоч зблизька дивись,
Хоч дивися здаля,
Найкраща у світі – 
Рідна земля.