Книга «Сіль для моря»  найперше — література підліткова, що висвітлює низку суттєвих  проблем, притаманних цьому вікові. Це булінг,  нерозуміння  батьками їхніх дітей, зростання кількості самогубств, пов'язана з діяльністю розмаїтих спільнот (як-от, «синіх китів») у соціальних мережах тощо.

«Сіль для моря» —  книга гірка, пройнята болем. У центрі повісті — чотирнадцятилітня Ліза, яка з родиною переїжджає до містечка Туманівка, що поблизу моря. Та в новій школі замість дружби  дівчинка отримує знущання однокласників. Муки чатують на Лізу повсюди: в школі, на вулиці, вдома. Ще більшого удару завдають їй власні батьки, котрі не розуміють її, не чують її німого волання про допомогу. Дівчинка затиснута між знущанням однолітків і сварками з батьками. У Лізи залишається зовсім мало причин для щастя. Це море, жінка у інвалідному візку Аня, яка стає її другом і допомагає своїми порадами, та хлопець із соціальної мережі, загадковий і милий Білий Кит.

Назва книги «Сіль для моря або Білий кит» символічна.  Перша назва «Сіль для моря…» окрім суцільної любові до морських глибин,  має в собі і те, що сіллю для моря може  стати людина, зробивши необачний крок у прірву, та, навпаки, все погане може перетворитись на цю ж таки сіль. А також це може символізувати той біль від знущання над дівчинкою, який пече, ятриться. Друга  назва «Білий Кит» ховає в собі ще більші сенси. Білий кит, здається нам твариною красивою, благородною, чистою (зважаючи на незвичайний колір). Але ніхто і не здогадується, що слово «кит», походить із грецької мови та перекладається як «морське чудовисько», і в міфології ця тварина далеко не прекрасна. Отже, це образ оманливий: за маскою краси, благородності може ховатися монстр. І саме таке прізвисько авторка дає хлопцю із соціальної мережі, з яким спілкується Ліза. Тож чи є він таким хорошим насправді?

Повість складається із сімнадцяти розділів, назва кожного описує певну «морську» погоду. Розділи розміщені в градації, з кожним напруга у сюжеті зростає. Так, події від  штилю, спокійного життя переходять  до  шторму, моменту коли таємниці починають розкриватися, до зародження бурі та урагану, випробування,  яке має пройти дівчина,  і знову до штилю, щасливого  життя.

Анастасія Нікуліна по-філософськи змальовує персонажів книги.  Оповідь у повісті ведеться від трьох осіб: Лізи, Ані та Дмитра. Це дає змогу читачеві заглибитись у їхній внутрішній світ. Та й у всіх інших персонажів виписана власна складна історія. У кожного з однокласників є  внутрішня трагедія, прихована за веселощами та знущанням над іншими, вони також недолюблені. Особливо, з трепетом зображена  Аня — світла жінка зі складною долею.

Із розвитком подій Ліза змінюється, стає сильнішою. Кінець повісті доводить, що без гіркоти не можливі солодощі. Настраждавшись, Ліза отримує все, про що мріяла,  і  навіть не могла мріяти. І найважливіше — щире бажання жити!

Ця повість має сильні та слабкі сторони. З погляду людини, котра сама не так давно була підлітком, книга  підкуповує надзвичайною дитячою щирістю, ця історія не виглядає награною. Також авторка вдало дібрала слова, які могли б підтримати та надихнути підлітка. Але варто зазначити, що людям, які пережили шкільне цькування на собі, буде морально не легко читати цю книгу.

А з погляду фахового філолога, сильною стороною книги також є її психологізм.  І саме написання книги орієнтоване на підлітка: авторка не використовує багато складних конструкцій, надмірних художніх засобів. Хоча для читачів високого рівня,  які люблять  у текстах естетизм, може  трохи забракнути  краси та незвичайності метафор, художніх прийомів і прихованих сенсів.

Отже, цю книгу я раджу читати підліткам. Вона може дати пораду, як пережити все те,  що його гнітить, сповнить любов‘ю до життя. А також  її варто прочитати дорослим, які прагнуть краще зрозуміти власних дітей.

Вікторія ТЮТЮН,

студентка Київського університету імені Бориса Грінченка,

Інститут філології,

спеціалізація «Українська мова та література», 2 курс.