Поетеса та прозаїк Любов ВІДУТА – львів’янка. Іноді мені здається, що це визначення дуже важливе для творчості авторки, яка цьогоріч відсвяткувала 12-річчя від початку своєї активної творчої діяльності.

Її перша книжка «Працьовита бджілка» вийшла друком у 2008 році у Львові. У наступному ж, 2009 році, побачила світ тематична збірка про вибір професій «Ким я буду? Ким я стану?». У 2010 році видана збірка дитячих віршів, загадок, скоромовок «Усміхнулось сонечко» тощо.

Традиційно щороку з’являються на світ одна, а то й дві книжки авторки. Книжки виходять у Львові, Харкові, Києві, Чернівцях, Дрогобичі та ін.

На теперішній час Любов – авторка понад 35 книжок, серед яких переважна більшість – книги для дітей. Книги ці різнопланові, бо ж авторка то презентує прозові книги – фантастичний роман «Ловці думок» для юні, то повість про життя та діяльність українського греко-католицького священика, письменника і публіциста Кирила Селецького, то чудову віршовану Абетку для дітей, то поетичний збірник «Корабель світлих мрій».

Отже, розпитувати авторку буду не тільки про її творчість, але й про, так би мовити, глобальне...

– Пані Любове, скажіть, якою, на Вашу думку, має бути сучасна українська література? Чи уявлення збігається з дійсністю?

«Сучасна українська література, зрештою, як і література загалом, має бути перш за все цікавою, оригінальною, містити несподівані повороти і думки, надихати, вести, веселити, смішити... Якісна література завжди викликає емоції. Позитивні чи негативні – залежить від закладеного автором і від того, як на його творчість реагує читач. Як на мене, важливо, щоб написане наповнювало, заповнювало читацькі душевні порожнинки світлом.

Щоб знати, чи збігається бажане з дійсністю, потрібно читати. І чим більше якісних, змістовних книжок прочитано, тим теплішим світлом сяємо. Зараз, коли засніжило, та ще й у розпал передноворіччя, світло і тепло цінується особливо. Читаємо, щоб щось почерпнути для себе, шукаємо особливі слова серед звичайних, буденних. Щоб зігріти когось, треба самому бути теплим, щоб освітити комусь дорогу, треба мати світло. Читаючи, шукаємо і дороговказів також».

– Нині найбільшим попитом користується проза. Поезій видається набагато менше. Чому так, як вважаєте?

«У мене на даний момент поетичних збірок і книжок із поезіями більше. Не можу поскаржитися на читачів – їх не бракує, і дякую усім, хто любить, читає, чекає новинок, пише рецензії, підганяє з написанням нових книжок. Українські читачі чудові. Самі того не знаючи, вони допомагають писати, бо дрібниць нема. Іноді саме декілька добрих слів додають сили авторським крилам.

На загал побутує думка, що охочих читати прозу більше. Справді важко сказати, чому попит на прозу більший. Мені здається, що на добру, якісну літературу попит буде завжди. І на поезію, і на прозу. Цього року у різних видавництвах у мене вийшли різножанрові книжки. У видавництві «Пегас» – Абетка, у видавництві «Віват» проза – фентезі «Ловці думок», окрім цих книжок – ще чотири, включаючи збірки у видавництвах «Богдан», «Талант», проза у «Місіонері», маленька дитяча поетична книжечка у «Пегасі». Поки що схвальні відгуки і на поезію, і на прозу. Ще раз кажу – читачі і є регуляторами уподобань. Мабуть, дуже важливо знайти «свого» читача, знати, для кого і для чого пишеш. Тоді все буде добре. І, звісно, дуже важливо знайти своє улюблене видавництво. Тоді для автора залишається тільки одна малесенька проблемка – писати яскраво і неповторно».

– Ваші «Ловці думок» отримали відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Як сталося, що Ви, письменник здебільшого дитячий, почали писати фентезі?

«Так, ця відзнака для мене є дуже дорогою, значимою і знаковою. А от як я почала писати фентезі, як дойшла до такого життя – сама дивуюся . А якщо серйозно, то це той випадок, коли за звичайного перебігу подій у державі цього, мабуть, не сталося б. Певною мірою, написання фентезі – це елемент втечі з однієї реальності в іншу. Так сталося, що змогла чітко уявити фантазійний світ і своїх героїв у ньому. Мені у тому, написаному, світі, багато відомо, але є те, чого не розумію. Треба сказати, цей світ захоплює, не відпускає й досі. Тому тим, хто прочитав «Ловців думок» чи тільки планує прочитати, чесно говорю, що пишу продовження.

Самій цікаво, що ж буде з головними героями далі.  Отримую приватні повідомлення з проханнями про продовження і з надією на продовження і навіть з вимогами продовжити. Насправді такі листи у приватних повідомленнях чи розмови, спілкування на зустрічах чи відкриті звернення у соцмережах – це так само приємно, як опинитися біля каміну з горням гарячого шоколаду у розгул хурделиці або покупатися в морі чи з’їсти морозиво у літню спеку. Це стимулює до написання. Іноді читачі навіть хитрують – пишуть щось на зразок: «а чи правда, що такий-то герой в подальшому зробить те-то…». Вже навіть чула декілька версій продовження «Ловців думок» від читачів. На щастя, поки що версії не збігаються з написаним і ще не виданим. Отже, сподіваюся здивувати».

«Незручне для автора питання. Насправді кожен читач вичитує у книжці свої смисли, знаходить для себе щось своє, має власне бачення і власні відкриття. Я закладала у текст фентезі та родинні стосунки також, попри те, що  головного героя книжки позбавили родини і він шукає не тільки свій дім, а й батьків. З відгуків і рецензій зрозуміла, що багато хто вичитав це. Дехто з читачів не акцентував на цьому увагу. Отже, є читачі, яких більше зацікавили інші моменти. Це добре, це правильно, це нормально. Книжка повинна давати простір для читацької уяви, а вчинки героїв не мусять бути постійно однозначно добрими чи поганими. Але мовчу, мовчу, бо, кажучи це, вже забігаю в продовження» .

– Повість «Правдиві оповіді про отця Кирила Селецького» про життя та діяльність українського греко-католицького священика, письменника, публіциста, громадського діяча Кирила Селецького написана на замовлення сестер Йосифіток. Цікаво, чи легко було її писати? Де брали інформацію: в спецархівах, бібліотеці? Чи багато в книзі вигадок?

«Почну відповідати на останнє питання. Вигадок і фантазій у біографічних матеріалах, звичайно, тут не передбачалося, навіть більше – бути не могло. Але, не зважаючи на біографічність,  книжку цікаво читати дітям, бо вона наповнена казками, передріздвяним і різдвяним настроєм, теплом і любов’ю. Біографічних матеріалів було небагато і я скористалася оповідями-спогадами сестер Йосифіток і працями отців Петра Вергуна і Андрія Сапеляка, які цікавилися Кирилом Селецьким як непересічною людиною, який робив державницькі вчинки.

Складність написання була в тому, що книжка водночас мала бути біографічною і дитячою. Більш того, хотілося, щоб книжка була настільки цікавою, щоб дитина, яка читає, хотіла читати біографію і дізнаватися, що за людиною був отець Кирило. У нього була непроста доля, і треба було поєднати сумну, подекуди трагічну правду про його життя з життєдайністю і життєствердністю.

Фактично, найважче для мене було зрозуміти, як відокремити правду від вигадки, щоб читач чітко розумів це і водночас як зробити, щоб розпалити цікавість до вигадок і біографія не була упущена, щоб відчувалася її значимість і вага вчинків Кирила Селецького. Тобто, мала поєднати правду й казку, щоб було чітке розмежування, але щоб казка сприймалася як казка, а життєвий шлях священника як його життєвий шлях.

Думки про те, як написати і саме написання зайняло багато часу. Окрім того, велику частину тексту займають ненав’язливі розповіді про життя у невеликому селі і містечку, у книжці є досить казок. Хотіла передати дух Різдва і свят, і в цій книжці можете прочитати про колядників і коляду. Сподіваюся, все вдалося і про Кирила Селецького завдяки книжці знатиме і говоритиме більше людей.

Після написання цієї книжки отримала ще одне не тільки цікаве, а й заманливе замовлення на зовсім іншу тематику,  зі зібраними історично важливими матеріалами, але відмовилася від пропозиції – зрозуміла, що процес видавництва книжки на замовлення занадто виснажливий».

– Можемо говорити про вплив на Вас як письменника, на Вашу творчість, близького, так би мовити, знайомства з такою непересічною особистістю?

«Що впливає на мою творчість і хто впливає? Мабуть, було б неправильно сказати, що вплив однієї книжки чи людини переважає аж настільки, що перекриває собою усе і усіх. Певний час книжка ще триматиме дуже близько, а до вчинків отця Кирила повертатимусь щоразу, і це нормально. Мені здається, що процеси впливу на будь-якого письменника не припиняються ні на мить. Впливають погода, природа, пора року і час доби, музика, слова, запахи, відчуття, люди, добрі і злі, реакція читачів на видані книжки, власна на ще не видані книжки… Це раз. Перелік можна продовжити».

– А що для Вас КНИГА взагалі? Наскільки важлива для Вас як читача?

«Книга для мене це емоційне насичення, іноді – відповідь на питання, іноді певна життєва барва, якої не вистачає в реальності, іноді гора, на вершині якої хочеться побувати чи глибина, з якої важко випливти, буває – сховок від усього і усіх… Це кажу тільки про книжки і тексти, які подобаються, які «заходять».

– Закінчіть, будь ласка, фразу: «Сучасна література це...

«Сучукрліт – це дуже багато талановитих працьовитих письменників, які пишуть у міру своїх сил, таланту і удачі. Для країни це сходинка у майбутнє, бо часто книжка є відбитком сьогодення навіть тоді, коли описує події з минулого чи майбутнього. І як парадокс –  книжка, яка вийшла вчора, може довго хвилювати читачів, та для історії виданих книжок це вже минуле. Але є ще перевидання, і це втішає. З іншого боку, є проблеми, про які рідко говоримо, але від того вони не стають меншими чи менш болісними для сучасників, які пишуть. Зокрема, не може не дивувати той факт, що в Україні не існує такої професії, як письменник. Бібліотекарі є, продавці книг є, а письменників нема. І, може, саме через це ми позбавлені багатьох суперових книжок, які мали б шанс на життя, якби було по-іншому. Але, може, прийде час і на ці зміни?»

– Про що, на Вашу думку, треба пам’ятати письменнику? Особливо тому, хто творить для дітей та юнацтва?

«Про почуття гумору, про політ фантазії без обмежень, але без надмірностей. Неможлива добра дитяча, підліткова… та взагалі, для читача будь-якого віку книжка без щирості і відкритості людини, яка її пише. Коли автору складно відкритися, важко відірватися від землі, книжка не несе потрібної енергії і енергетики і написане можна вважати пробами пера. Якщо виокремити саме книжки для дітей і підлітків, то не уявляю їх без доброти і без ненав’язливого навчання. Саме навчання, а не повчання, бо ми, батьки часто не бачимо різниці, а автори мусять бачити і відчувати, якщо планують написати вартісну дитячу чи підліткову книжку. Це моя приватна думка. Можливо, дехто з нею не погодиться.

Окрім того, певна річ, дитячі і підліткові автори мали б досить тонко відчувати світ і бути більш ранимими. І знову ж таки, важко бути щирим, ранимим, відкритим, наївним у наш час. Людина – не автомат. Можна нафантазувати епізод, у якому автор встає з-за столу, вимикає ноутбук, за яким працює і, перемикаючи власний тумблер, зовсім іншим іде у навколишній світ. Я не навчилася перемикати, і це іноді дуже ранить».

– Ви презентували «Ловців думок» у Дніпрі. Які враження від міста, від читачів?

«Дніпро мене зачарував. Була влітку, і хотілося приїхати ще. Дякую усім, хто мене так щиро чекав і зустрічав. Це зворушує. Було дуже багато зацікавлених читацьких очей, були інтерв’ю і на радіо, і на зустрічах. Звісно, хочеться побачити весняне і осіннє місто.

Зустрічі у Дніпрі незабутні, і хочеться вірити, що книжка, над якою зараз працюю, теж потрапить у це чудове місто».

– До карантину Ви багато їздили Україною з презентаціями. Чи є якісь відмінності Дніпра від інших міст?

«Мені пощастило, я мандрувала Україною незалежно від пір року. Побувала у різних містах, школах, бібліотеках. Дуже багато міст тепло зустрічають мене із презентаціями «Ловців думок», поетичних, дитячих книжок. Кожне місто дороге по-своєму, має свої особливості, свій шарм, історію.

Дніпро посідає в моєму серці важливе, почесне місце. Так, Дніпро особливий тими чудовими людьми, які живуть у ньому і з кожним приїздом стають ближчими і дорожчими. Власне, щиро радію, що тепер отримую любов, щирість, людське тепло звідусюди, з різних куточків України. Хочеться віддати отримане, помноживши і вписавши у нову книжку».

– Як карантин вплинув на Вашу творчість?

«Карантин перешкодив здійсненню багатьох планів та задумів. Книжки, які мали вийти у 2020, чекають кращих часів. Сподіваюся, що наступного року видавнича сфера почне оживати, і книжки побачать світ. Отримала підтримку від Міжнародного конкурсу "Коронація слова" – рукописи романів "Бальні танці або хлопець для Марти", "За вкраденим часом" відзначені "Коронацією слова" та "Молодою Коронацією".

Працюю, пишу. Трохи бракує того живого тепла дотику спілкування із читачами, яким не була обділена, та зараз за цих обставин найрозумніше і найбезпечніше зустрічатися на віддалі через екрани моніторів. Звикаємо до цього, хоча і авторам, і читачам таки хочеться бачити іскри у очах навпроти».

– Не з’явилося бажання написати щось таке, постапокаліптичне?

«Так, такі думки були. Та я не починаю писати текст лише тому, що є якась початкова ідея. Будь-які фантазія мусить визрівала настільки, щоб бути цікавою, несподіваною,  захопливою для мене, а вже тоді, наскільки мені вистачає життєвого досвіду, азарту і вміння, записую її для читачів. Мусить розгорітися  полум'я бажання описати ідею, яка виникає, і тоді текст, що виник із маленької іскри, не лише зігріє читача, а й дасть йому енергію подальшого руху. Кожен читач відкриває книжку з надією почерпнути щось нове, незвідане, і круто, коли закриває її, збагатившись на досвід чи досвіди. Жанр - це початковий вибір напрямку. По суті, в книжках спостерігаємо симбіоз різних жанрів, і це нормально. Вибираючи щось одне, обов'язково зачепимо щось інше. Не виключаю, що захочу розвинути цю ідею, але й не обіцяю, що вона розростеться до рукопису і книжки».

– Яким бачите майбутнє української літератури під час, так би мовити, всесвітнього гальмування? Після закінчення карантину?

«Зараз час росту, усвідомлення і поглиблення. Світ перебудовується, реагуючи на виклики, і разом із ним змінюємося ми. Література житиме, і та енергія, яку зараз закладають автори у власні тексти, мусить мати достатню силу, щоб знаходити відгуки в читацьких серцях. Все буде, варто лише повірити.

До нових книжок і до нових зустрічей!»

– Щиро дякую за відповіді, пані Любусю! Нових успіхів у Новому році!

Розмовляла Еліна ЗАРЖИЦЬКА