«Час війни» (2014–2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Зоряна БИНДАС

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Коли у 2014 році почалася війна, я писала оповідання для книжки «Трубачі з Підгорбиків». Це був гумор, тож я подумала, що публікувати не на часі – люди гинуть, мої друзі гинуть… Проте оточення підштовхнуло видати книжку, і я думала, що вона стане останньою.

Якби не повномасштабна війна, я б не повернулась до написання книжок. Та навесні 2022 року, як і більшість із нас, я думала, чим можу бути корисною. Постійно здавалося, що роблю недостатньо. Перші повітряні тривоги страшенно лякали моїх котиків, я дивилася на них і думала: а як дітям?! Їм же може бути ще страшніше... Мені було дуже жаль дітей і тварин, це так несправедливо, що Росія краде їхнє щастя… Хотілося щось для них зробити. Тому я вирішила, що, можливо, котики допоможуть дітям пережити складні моменти, пов’язані з війною. Мені захотілося написати ресурсні історії, які додадуть читачам віри у свої сили. Так з'явилася книжка «Котики-патріотики», з неї почалося моє повернення до письменницької діяльності.

Зараз до виходу готується книжка про парамедиків Донеччини, які розповіли про операції з порятунку життів цивільних, вона буде для дорослих. Триває робота над іншими книжками. Тобто, так, досвід війни змінив мене як авторку, це однозначно».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/неприйнятна?

«Так, усі мої твори після 24 лютого 2022 року, які вже стали книжками, і ті, що поки в роботі у видавництвах, так чи інакше стосуються російсько-української війни.

Я вважаю, що дітям потрібно говорити правду, просто подавати її у формі, яка відповідає їхньому вікові. Доносити її у дуже делікатний спосіб.

Мені дуже хочеться бути корисною для них і дарувати їм трохи радості у цій реальності, яка зовсім не є ідеальною для щасливого дитинства. Тому книжка «Котики-патріотики» — це про чотирилапих, які потрапляють у різні пригоди і знаходять вихід зі складних ситуацій. Інші твори для дітей ще в роботі».

3. Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

«Я дуже вдячна українським авторам за те, що вони знаходять у собі стільки ресурсу, аби творити й допомагати дітям. Та й дорослим також, бо, здається, дитячі книжки люблять усі. Принаймні я — точно.

Намагаюся стежити за літературними новинками, особливо дитячими книжками українських авторів. Називати когось конкретно не буду, аби нікого не виділяти. Як на мене, зараз з'являється чимало хороших історій та якісних книжок».

4. Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання у «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України сьогодні?

«Гадаю, «книжкова тисяча» та Закон про стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження стали непоганими заохоченнями до читання і підтримкою видавців.

Щодо громадських ініціатив, то їх дуже багато, і я рада була долучитися до деяких. Зокрема, приєдналася до туру, організованого фондом Сергія Жадана та фондом «Сміливі відновлювати», які зібрали та завезли дитячі книжки у книгозбірні. Ми з Павлом Коробчуком і Сергієм Жаданом тоді зустрічалися з жителями деокупованої Харківщини.

Згодом я окремо їздила до дітей Донеччини, щоб зустрітись і подарувати їм свої книжки. Радо відгукуюсь на запрошення до бібліотек і шкіл. Вважаю, що зустріч з автором — це чудова промоція читання».